ПОСТАНОВА
Іменем України
11 лютого 2022 року
Київ
справа №813/116/18
адміністративне провадження № К/9901/57688/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року (головуючий суддя - Гулик А.Г.)
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Святецький В.В., судді - Гудим Л.Я., Пліш М.Я.)
у справі № 813/116/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОККО-Схід"
до Офісу великих платників податків ДФС
про визнання протиправним та скасування наказу,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОККО-Схід" (далі - позивач, платник, ТОВ "ОККО-Схід", Товариство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, контролюючий орган, ОВПП ДФС) про визнання протиправним та скасування наказу.
05 січня 2018 року Товариство подало до Львівського окружного адміністративного суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу відповідача від 29 грудня 2017 року № 2932 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки" до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. На обґрунтування вимог заяви платник зазначив про наявність очевидних ознак протиправності цього наказу, а також вказав, що саме заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу є ефективним способом запобіганню подальшого порушення прав Товариства.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року, заяву позивача про забезпечення позову задоволено повністю. Зупинено дію наказу ОВПП ДФС від 29 грудня 2017 року № 2932 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки" до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Судові рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю позивач може реалізувати виключно шляхом застосування судом заходів забезпечення позову та зупинення дії оскаржуваного наказу, оскільки проведення документальної невиїзної перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні перевірки, що в свою чергу унеможливить виконання рішення суду про задоволення позову про визнання протиправним та скасування наказу і вказане рішення не призведе до відновлення порушеного права позивача.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що, задовольняючи заяву про забезпечення адміністративного позову суди фактично ухвалили рішення про задоволення позовних вимог без розгляду справи по суті. Також контролюючий орган зазначив, що Товариством не доведено необхідність застосування заходів забезпечення позову з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОВПП ДФС прийнято наказ від 29 грудня 2017 року № 2932 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ОККО-СХІД" з питань правильності обчислення та сплати акцизного податку при реалізації пального за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року тривалістю 15 робочих днів.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Аналіз наведених норм зумовив висновок судів попередніх інстанцій, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Суд вважає помилковим задоволення заяви про забезпечення позову з огляду на таке.
Так, Верховним Судом України та Верховним Судом у рішеннях неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно з якою "визнання протиправним наказу про проведення невиїзної документальної перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої".
Відтак, незабезпечення позову у цій справі шляхом зупинення дії наказу не призведе до неможливості поновлення прав позивача у разі задоволення позову судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 1340/4044/18 (К/9901/3385/19).
Отже, позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв`язку чим колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд