Постанова суду № 160/3200/20 від 08.02.2022 про визнання нормативно-правового акту протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, касаційне провадження у якій відкрито за...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 160/3200/20

адміністративне провадження № К/9901/5562/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №160/3200/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМ`Я-4", Громадської організації "Центр Захисту", ОСОБА_1, Громадської організації "Платформа Громадський Контроль", Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Центральний ринок" до Дніпровської міської ради про визнання нормативно-правового акту протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 (суддя Горбалінський В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 (головуючий суддя Іванов С.М., судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІМ`Я-4", Громадська організація "Центр Захисту", ОСОБА_1, Громадська організація "Платформа Громадський Контроль", Товариство з обмеженою відповідальністю "КП Центральний ринок" звернулось до адміністративного суду з позовом до Дніпровської міської ради про визнання протиправними та нечинними рішення Дніпровської міської ради №8/52 та №9/52 від 18.12.2019 "Про внесення змін до рішення Дніпровської міської ради від 06 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста".

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 позов задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 змінено в частині.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Дніпровська міська рада у звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі №160/3200/20.

Ухвалою суду від 08.12.2021 касаційне провадження у справі №160/3200/20 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №0940/2301/18.

Ухвалою від 07.02.2022 поновлено провадження у справі та призначено касаційний розгляд справи у порядку письмового провадження на 08.02.2022.

Підставою оскарження судових рішень заявник вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, з урахуванням додаткових пояснень, відповідач зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 4 Господарського кодексу України, а саме коли предметом оскарження є рішення органу місцевого самоврядування, яким внесено зміни до нормативно-правового акту та врегульовано ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю на території міста, які за своєю природою не можуть бути кваліфіковані як регуляторні акти. На думку відповідача, судами попередніх інстанцій норми матеріального права, а саме статтей 1, 5, 31, 34, 36 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" - застосовано неправильно. Відповідач наполягає, що рішення Дніпровської міської ради №8/52 та №9/52 від 18.12.2019 не є регуляторними актами. Рішення міської ради, зі змінами, стосовно плати за землю прийнято в межах повноважень, передбачених законодавством і регулюють фінансові відносини, які згідно положень статті 4 Господарського кодексу України виникають у процесі формування та контролю виконання бюджету міста. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Центральний ринок" подано до суду відзив на касаційну скаргу. Позивач відзначає, що у разі прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення (зміну) інших місцевих податків і зборів на 2020 рік та внесення змін до вже прийнятих, ОМС зобов`язані дотримуватись порядку регуляторних процедур, встановлених Податковим кодексом України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Позивач вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскаржувані рішення є регуляторними актами. Як вказує позивач, оскаржувані рішення Міської ради за своєю суттю є регуляторними актами та повинні прийматися відповідно до процедури, визначеної Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", проте, згадані рішення не проходили процедуру прийняття регуляторного акту. Враховуючи зазначене, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд вбачає підстави для задоволення касаційної скарги частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Дніпровської міської ради від 06.12.2017 №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" встановлено на території міста ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю відповідно до додатку 1.

Зміни до рішення Дніпровської міської ради №13/27 вносились рішеннями від 21.02.2018, від 23.05.2018, від 19.12.2018, від 23.01.2019, від 20.03.2019, від 19.06.2019, від 24.07.2019, від 24.07.2019, від 27.11.2019, від 18.12.2019 та від 18.12.2019.

18.12.2019 Дніпровською міською радою прийнято рішення №8/52 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста", яким вирішено:

1. Внести зміни до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" (зі змінами):

1.1. У частині додатка 1 (ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю) згідно з додатком.

1.2. Викласти підпунк 2.2.4 додатку 1 у новій редакції:

" 2.2.4. За земельні ділянки, на яких розміщено автозаправні станції, автозаправні комплекси (крім державної та комунальної власності), - 7,0.

За земельні ділянки, на яких розміщено автозаправні комплекси (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами - 11.0"

2. Установити, що це рішення набирає чинності з 01.01.2020.

Рішення від 18.12.2019 №8/52 опубліковано в газеті "Наше Місто" 26.12.2019.

18.12.2019 Дніпровською міською радою прийнято рішення №9/52 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста", яким вирішено:

1.1. У частині додатка 1 (ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю) згідно з додатком.

1.2. Викласти підпункт 2.2.4 та 2.2.5 додатка 1 у новій редакції:

" 2.2.4. За земельні ділянки, які використовуються юридичними особами державної та комунальної власності, - 3,0.

2.2.5. Інші - 12,0"

1.3. Викласти підпункт 2.3 додатка 1 у новій редакції:

" 2.3. За земельні ділянки. Які перебувають у власності юридичних та/або фізичних осіб:

2.3.1. За земельні ділянки, по яких ставка податку визначена у розмірі менше 0,8 - згідно з цим додатком (таблиця) за видами цільового призначення земель.

2.3.2. За земельні ділянки, які придбано у власність із земель комунальної власності територіальної громади міста та по яких ставка податку визначена у розмірі більше 0,8, згідно з цим додатком (таблиця) за видами цільового призначення земель - 0,8.

2.3.3. Інші - 1,0"

2. Установити, що це рішення набирає чинності з 01.07.2020.

Рішення від 18.12.2019 №9/52 опубліковано в газеті "Наше Місто" 26.12.2019.

Не погодившись з правомірністю прийняття наведених рішень, позивачі звернулись до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення від 18.12.2019 №8/52 та 9/52 прийняті Дніпровською міською радою без додержання процедур, визначених Податковим кодексом України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", що свідчить про їх протиправність та необхідність визнання нечинними. Зауважено, що рішеннями Дніпровської міської ради від 18.12.2019 року №8/52 та 9/52 для осіб, які не є власниками земельних ділянок або постійними їх землекористувачами, встановлені ставки плати за землю (орендної плати) понад 3 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, проте вказані ставки не перевищують визначений Податковим кодексом України граничний їх розмір (12 відсотків), а тому доводи позивачів в цій частині є безпідставними.

Колегія суддів апеляційного суду частково погодилась з наведеними висновками суду першої інстанції. Апеляційним судом рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 змінено, шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків в частині правомірності визначення розміру встановлених ставок плати за землю щодо їх граничного розміру.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 10 Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

У межах спірних правовідносин прийняті Міською радою рішення є нормативно-правовими актами, приписи яких зокрема змінюють для платників права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України.

Як слідує з матеріалів справи, доводи позивача полягають у тому, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, а тому під час його прийняття відповідач, на думку позивача, зобов`язаний був дотриматися регуляторної процедури, передбаченої Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

У свою чергу, відповідач вказав, що при прийнятті оспорюваних рішень процедури, передбачені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" не застосовувалися, з огляду на положення пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду окремих видів податків і зборів".

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень України від 23.11.2018 №2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду окремих видів податків і зборів" у 2019 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд у цій справі, констатував наступне. Враховуючи, що рішеннями від 18.12.2019 №8/52 та 9/52 змінюються розміри ставок місцевого податку, суд дійшов висновку, що рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 №8/52 та 9/52 є регуляторними актами і до процедури їх прийняття повинні застосовуватися положення Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Верховний Суд відзначає, що у справі №0940/2301/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування рішення колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.12.2021, надаючи оцінку доводам Товариства про регуляторний характер оскаржуваного акту, виходила з такого.

Оскаржуване рішення сільської ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Тобто встановлення ставок місцевих податків та зборів є законодавчо закріпленим у Податковому кодексі України обов`язком відповідної ради, яка згідно із статтею 76 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" несе відповідальність у разі порушення нею Конституції або законів України.

Верховним Судом у вищезазначеній постанові відступлено від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Колегією суддів сформульовано такі висновки щодо застосування норм права.

Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.

Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках.

Верховний Суд відзначає, що спірні у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії Податкового кодексу України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковим кодексом України, який у спірних правовідносинах є спеціальним актом законодавства та норми якого є пріоритетними у застосуванні, визначені основні засади податкового законодавства України і загальні засади встановлення податків і зборів, якими не передбачено застосування регуляторних процедур відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Крім іншого, Верховний Суд наголошує, що відповідно до правил частини першої статті 67, частини першої статті 74 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори (у тому числі й місцеві) в порядку і розмірах, установлених законом. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Беручи до уваги викладене, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції вважає необхідним передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для прийняття обґрунтованого і законного рішення, з урахуванням викладених Верховним Судом висновків.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладені висновки, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі №160/3200/20 скасувати.

Справу №160/3200/20 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

................

Перейти до повного тексту