Постанова суду № 826/16262/17 від 10.02.2022 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 826/16262/17

адміністративне провадження № К/9901/111/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Мороз Л.Л., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Національний банк України, Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суд м. Києва у складі судді Маруліної Л.О. від 11.06.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В., Чаку Є.В. від 05.12.2018,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї постанови також ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі у тексті цієї постанови також Фонд, відповідач), треті особи: Національний банк України, Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (далі також НБУ, ПАТ "Банк "Київська Русь" відповідно, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нездійснення дій по скасуванню рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.03.2015 №61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" та невжиття заходів щодо її фактичного припинення;

- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нездійснення дій по скасуванню рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" та невжиття заходів щодо фактичного припинення процедури ліквідації та поновлення діяльності ПАТ "Банк "Київська Русь".

2. В обґрунтуванні позовних вимог наводились аргументи про те, що з причин неприйняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідних рішень щодо припинення тимчасової адміністрації та процедури ліквідації, позивач позбавлений можливості вимагати виконання своїх зобов`язань від ПАТ "Банк "Київська Русь" в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, що свідчить про порушення прав ОСОБА_1 як владника з боку відповідача.

3. На думку позивача, Фонд, продовжуючи свою бездіяльність, дозволяє Національному банку України не здійснювати банківський нагляд, метою якого є забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку, не приймати іншого рішення про спосіб виведення Банку з ринку замість скасованого судом, чим надає НБУ можливість уникнути відповідальності за невиконання своєї функції.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Окружного адміністративного суд м. Києва від 11.06.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018, у задоволенні позову відмовлено.

5. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не порушено право позивача як вкладника (кредитора) ПАТ "Банк "Київська Русь", оскільки Фондом дотримано процедуру введення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", а кредиторські вимоги позивача за вкладами в іноземній валюті перераховано у національну валюту, визнано та включено уповноваженою особою до акцептованих вимог кредиторів Банку та віднесено до четвертої черги погашення, що відповідає процедурі, передбаченою Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

6. Суди відхилили посилання позивача на невжиття відповідачем заходів щодо нездійснення дій по скасуванню оскаржуваних рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачено таких повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як скасування рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

7. У оскаржуваних судових рішеннях звертається увага й на приписи пункту 10 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з аналізу якого вбачається, що Фонд може прийняти рішення тільки про припинення тимчасової адміністрації банку, однак не наділений повноваженнями щодо скасування власних рішень.

8. З урахуванням вищевикладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлені у позовній заяві вимоги задоволенню не підлягають.

9. Окрім цього, надаючи оцінку доводам позивача про те, що у відповідача виник обов`язок скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.03.2015 №61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" та від 17.07.2015 № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" на підставі судового рішення (постанови Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017 у справі №826/22323/15), суди попередніх інстанцій відзначили, що вказаною постановою касаційного суду залишено без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною та скасування постанов Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" та від 16.07.2015 № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Київська Русь" й жодних обмежень щодо здійснення повноважень Фонду або Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" не встановлено.

10. Суди першої та апеляційної інстанцій висловили позицію, згідно з якою, вищеназвані постанови Правління НБУ звернені саме до ПАТ "Банк "Київська Русь", а тому є ненормативними актами індивідуального характеру, які застосовані одноразово, є реалізованими станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, тобто вичерпали свою дію.

11. За наведеного, суди попередніх інстанцій констатували відсутність у відповідача передбачених законом правових підстав і повноважень на скасування власних рішень, про які йде мова у позовній заяві ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Не погоджуючись з вищенаведеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати й ухвалити нове судове рішення у справі про задоволення позову в повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Київська Русь" укладено декілька договорів банківського вкладу в іноземній валюті.

14. На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 19.03.2015 №61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь".

15. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 №460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.07.2015 № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначено уповноважену особу.

16. Судами встановлено, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №826/22323/15, предметом якої було визнання протиправними та скасування постанов Правління НБУ від 19.03.2015 № 190 та від 16.07.2015 №460, а також зобов`язання Національного банку України надати можливість ПАТ "Банк Київська Русь" протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації.

17. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016. прийнятою у вищевказаній справі, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

18. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 - скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги - задоволено, а саме:

- визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк Київська Русь" до категорії неплатоспроможних";

- визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 16.07.2015 № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Київська Русь";

- зобов`язано Національний банк України надати можливість ПАТ "Банк Київська Русь" протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації.

19. Постановою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 змінено, зокрема, судове рішення суду апеляційної інстанції у частині зобов`язання Національного банку України надати можливість ПАТ "Банк Київська Русь" протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації - скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 залишено без змін.

20. Листом ПАТ "Банк "Київська Русь" від 15.09.2017 №3694/12 позивача повідомлено про те, що його кредиторську вимогу до ПАТ "Банк "Київська Русь" зареєстровано Банком 23.07.2015 за вх. №8490, визнано в сумі 53 917 943 грн 57 коп. та включено до акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Київська Русь", який затверджено рішенням виконавчої дирекції ФГВФО №251/15 "Про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів" від 22.10.2015.

21. У вказаному листі зазначено, що задоволення кредиторських вимог віднесено до четвертої черги погашення та що станом на поточну дату уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 28.10.2015 №256/15 погоджено початок здійснення часткового задоволення вимог кредиторів третьої черги, а саме Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

22. Позивач, посилаючись на існування високої імовірністі, що його кредиторські вимоги, акцептовані та включені до четвертої черги задоволення вимог кредиторів, не будуть задоволені в повному обсязі за рахунок ліквідаційної маси ПАТ "Банк "Київська Русь", а також вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача неприйняття останнім рішень щодо скасування рішень виконавчої дирекції ФГВФО від 19.03.2015 № 61 та від 17.07.2015 № 138, звернувся до суду з цим позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

23. Скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та неправильним застосуванням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин справи, що, на думку представника позивача, призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим ці судові рішення підлягають скасуванню.

24. Обґрунтовуючи таку позицію, заявник касаційної скарги наводить аргументи про те, що факт незаконності рішень Національного банку України, на підставі яких були прийняті рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.03.2015 №61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" та від 17.07.2015 № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" встановлений постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/22323/15, залишеною без змін у цій частині постановою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017, та в силу приписів частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України повторному доказуванню не підлягає.

25. У касаційній скарзі підкреслюється, що норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не вказують на наявність у Фонду повноважень самостійно приймати рішення про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних і відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Такі рішення можуть бути прийняті виключно на підставі рішення НБУ, які у спірній ситуації фактично відсутні у результаті їх скасування судом. При цьому, як відзначається стороною позивача, рішення Фонду, які є наслідком прийняття скасованих рішень, є чинними та виконуються, що суперечить вимогам законодавства, а отже такі дії Фонду виходить за межі наявних у нього повноважень.

26. Представник позивача вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що діями відповідача не порушені права та законні інтереси Позивача.

27. З цього приводу скаржником зазначається, що відповідно до даних з фінансової звітності, існує велика вірогідність того, що кредиторські вимоги ОСОБА_1, які акцептовані на суму 53 917 941,57 грн., не будуть задоволені за рахунок ліквідаційної маси Банку. У зв`язку ж з протиправною бездіяльністю Фонду, позивач позбавлений можливості вимагати повернення належних йому на праві власності коштів у ПАТ "Банк "Київська Русь", чим порушується його конституційне право на володіння своїм майном.

28. На думку скаржника, саме з причини неприйняття Фондом відповідних рішень щодо припинення тимчасової адміністрації та процедури ліквідації Банку, позивач позбавлений можливості вимагати виконання своїх зобов`язань від ПАТ "Банк "Київська Русь" у порядку, передбаченому цивільним законодавством України, що свідчить про порушення прав ОСОБА_1 як вкладника Банку з боку Фонду.

29. Помилковими позивач вважає й висновки судів попередніх інстанцій про те, що повноваження виконавчої дирекції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку не передбачають скасування рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

30. На переконання скаржника, повноваження Фонду на прийняття рішень про припинення тимчасової адміністрації банку й інших рішень, зокрема, про скасування рішень виконавчої дирекції, регламентовано нормами статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

31. У касаційній скарзі звертається увага касаційного суду на те, що закріплене вищезгаданою правовою нормою повноваження неодноразово реалізовувалось Фондом, що підтверджується рішеннями № 5451 "Про скасування деяких рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб", № 4956 "Про скасування результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу активів АБ "ПОРТО-ФРАНКО"", № 4836 "Про скасування результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу активів ПАТ "БАНК "КИЇВСЬКА РУСЬ"" та іншими.

32. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про помилкове тлумачення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо компетенції Фонду скасовувати рішення виконавчої дирекції.

33. На помилковому тлумаченні норм матеріального права, на переконання скаржника, засновані й висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у постанові Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/22323/15 жодних обмежень щодо здійснення повноважень Фонду або уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь", оскільки передумовою початку процедури ліквідації банку є прийняття Національним банком України постанови правління про відкликання банківської ліцензій та ліквідацію банку, яка, однак, скасована у судовому порядку. Такі обставини, як вважає позивач, свідчать про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішень Фонду від 19.03.2015 №61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" та від 17.07.2015 № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

34. За висновками скаржника Київський апеляційний адміністративний суд, прийнявши постанову від 05.12.2016 й визнавши протиправними та скасувавши постанови НБУ №190 від 19.03.2015 та №460 від 16.07.2015, заборонив здійснювати виведення ПАТ "Банк "Київська Русь" у обраний відповідачем та затверджений НБУ спосіб.

35. Касаційна скарга містить посилання й на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що виразилось у протиправній, на думку скаржника, відмові у зупиненні провадження у справі.

36. Так, в обґрунтуванні клопотання щодо зупинення провадження у цій справі заявником наводились посилання на те, що у серпні 2017 року Національний банк України подав до Верховного суду України заяву про перегляд Ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017. Ухвалою Верховного суду України від 14.09.2017 відкрито провадження у справі. У зв`язку із початком роботи Верховного суду, матеріали заяви було передано до Верховного суду. Постановою Верховного суду від 02.11.2018 заяву Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017 у справі № 826/22323/16 (провадження № К/800/35885/16) було задоволено частково. Скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 та постанову Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017 (провадження № К/800/35885/16), а справу передано на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

37. У касаційній скарзі наголошується, що такі обставини свідчили про наявність підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки цю справу об`єктивно неможливо розглянути до вирішення справи № 826/22323/16.

38. У відзивах на касаційну скаргу Фонд та НБУ вказують на безпідставність викладених у ній доводів та вимог й вважають, що суди попередніх інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані рішення, які як наслідок скасуванню не підлягають.

39. У зв`язку з цим відповідач та третя особа просять у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

40. У відповіді на відзив представник позивача, посилаючись на аргументи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, наголошує на тому, що доводи наведені в відзивах відповідача та третьої особи, є помилковими та не ґрунтуються на нормах права, у зв`язку з чим наполягає на задоволенні вимог касаційної скарги.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

41. Згідно з преамбулою до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

42. Відповідно до частин першої, восьмої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція.

43. Функції Фонду визначені статтею 4 вищенаведеного Закону, за змістом частин першої, другої якої основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

44. Правовий статус виконавчої дирекції визначено статтею 11 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з частиною першою якої виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що рішення виконавчої дирекції Фонду приймаються на засіданнях простою більшістю голосів за умови участі в засіданні не менше ніж чотирьох членів виконавчої дирекції. У разі рівного розподілу голосів голос директора - розпорядника Фонду є вирішальним.

45. Повноваження виконавчої дирекції Фонду визначені статтею 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за змістом частин п`ятої, шостої якої виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку, зокрема: визначає умови та порядок здійснення виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків відповідно до цього Закону; затверджує план врегулювання та зміни до нього; затверджує звіт уповноваженої особи Фонду про виконання плану врегулювання і приймає рішення про припинення тимчасової адміністрації банку; звертається до Національного банку України з пропозицією про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; визначає порядок складання та затверджує реєстр акцептованих вимог кредиторів; затверджує результати інвентаризації майна банку та формування його ліквідаційної маси; визначає порядок та способи реалізації майна банку, що ліквідується; затверджує ліквідаційний баланс та звіт уповноваженої особи Фонду про завершення ліквідаційної процедури (пункти 1), 7), 10) - 15) частини п`ятої).

Виконавча дирекція Фонду приймає рішення з інших питань, що випливають із цього Закону, мети діяльності Фонду, які не належать до компетенції адміністративної ради Фонду.

46. За приписами частин першої - четвертої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3 - 5 частини другої статті 39 цього Закону, тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 цього Закону, строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п`ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

47. Наслідки запровадження тимчасової адміністрації регламентовано статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за правилами частин першої, другої, пункту 1 частини п`ятої, пункту 1 частини шостої якої з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

48. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

49. Відповідно до повноважень Верховного Суду, встановлених частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

50. Перевіряючи у межах повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

51. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень визнається зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

52. Правова позиція аналогічного змісту наведена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 813/5586/15.

53. Отже, враховуючи предмет цього спору і суть правовідносин, у межах яких він виник, ключовим для правильного вирішення справи є відповідь на питання про те, чи наявні у Фонду закріплені законом повноваження та регламентований законодавством імперативний обов`язок щодо скасування рішень виконавчої дирекції, якими запроваджено тимчасову адміністрацію у банку, розпочато процедуру його ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку, у зв`язку з скасуванням відповідних рішень НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та його ліквідацію.

54. Суди попередніх інстанцій, проаналізувавши положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими визначено правовий статус, повноваження, функції та завдання Фонду, дійшли висновку про відсутність у відповідача повноважень на скасування прийнятих його виконавчою дирекцією рішень, про які йде мова у позовній заяві ОСОБА_1, а також про відсутність у Фонду встановленого законом обов`язку для вчинення таких дій у зв`язку з обставинами, встановленими у справі, яка розглядається.

55. З таким висновком колегія суддів погоджується, оскільки жодною з правових норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлено наявності у Фонду повноважень та імперативно визначеного обов`язку скасовувати рішення виконавчої дирекції Фонду, якими запроваджено тимчасову адміністрацію у банку, розпочато процедуру його ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку з огляду на скасування у судовому порядку рішень НБУ, на підставі яких були прийняті вищевказані акти.

56. Колегія суддів звертає увагу й на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладений у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16, де вирішуючи питання можливості відновлення банківської діяльності Банку після відкликання НБУ банківської ліцензії на підставі скасування відповідного рішення НБУ, суд зазначив таке: -

"…Якщо банк вважає, що діями НБУ здійснене незаконне втручання у діяльність банку, то він має захищати свої права відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 5 Закону про банки, вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди у порядку, визначеному законом.

НБУ може поновити банківську ліцензію ПАТ "Український інноваційний банк" у разі приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, яке регулює банківську діяльність в Україні.

Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.

Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ."

57. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що скасування у судовому порядку рішень НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та його ліквідацію, не зумовлює правових передумов для скасування рішень виконавчої дирекції Фонду, якими запроваджено тимчасову адміністрацію у банку, розпочато процедуру його ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку й не створює для Фонду обов`язку скасувати такі рішення, припинити тимчасову адміністрацію та вжити заходи щодо фактичного припинення процедури ліквідації та поновлення діяльності банку, який визнано неплатоспроможним.

58. У контексті вищевказаних висновків, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними і скасування постанов Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" та від 16.07.2015 № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Київська Русь", оскільки прийняття такого судового рішення не припиняє тимчасову адміністрацію, процедуру ліквідації банку, який визнано неплатоспроможним, й не відновлює його діяльність, а отже й не зумовлює виникнення у Фонду заснованих на законі правових підстав для вчинення дій, про які вказано у позовній заяві ОСОБА_1 .

59. Колегія суддів звертає увагу й на те, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 та постанова Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017, як це вбачається з аналізу їх змісту, не містять жодних приписів зобов`язального характеру, адресованих Фонду, у тому числі й щодо скасування прийнятих ним раніше рішень відносно ПАТ "Банк Київська Русь", не зобов`язує Фонд вчинити які небудь дій, зокрема, стосовно припинення тимчасової адміністрації, вжиття заходів щодо фактичного припинення процедури ліквідації та поновлення діяльності цього Банку.

60. Колегія суддів також вважає, що судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доводам позивача стосовно порушення Фондом його прав як вкладника і власника належних йому грошових коштів.

61. Зокрема, позивач наголошував, що у зв`язку з протиправною бездіяльністю Фонду, позивач позбавлений можливості вимагати повернення належних йому на праві власності коштів у ПАТ "Банк "Київська Русь", чим порушується його конституційне право на володіння своїм майном.

62. Проте, як правильно всиновили суди попередніх інстанцій, у спірних правовідносинах зі сторони Фонду не було допущено протиправної бездіяльності, про яку заявлено у позові, що не підтверджує доводів позивача про порушення його прав з вищевказаних підстав позову.

63. При цьому, за визначенням термінів, які вживаються у Законі України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6, 16 частини першої статті 2 цього Закону).

64. Відповідно до пункту 3 частини другої, частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

65. Процедура заявлення вимог кредиторів до банку, що ліквідується, передбачена частиною першою статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

66. Отже, під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

67. Вищевикладене свідчить про те, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії ПАТ "Банк Київська Русь" та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбаченої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

68. Такий висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2018 у справі №910/3226/15 та від 20.03.2018 у справі № 910/3226/17.

69. У справі, яка розглядається, суди установили, що кредиторську вимогу ОСОБА_1 до ПАТ "Банк "Київська Русь" зареєстровано Банком 23.07.2015 за вх. №8490, визнано у сумі 53 917 943 грн 57 коп. та включено до акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Київська Русь", який затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду №251/15 "Про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів" від 22.10.2015.

70. Таким чином, твердження позивача про те, що його позбавлено право на мирне володіння своїм майном є передчасним, оскільки повернення належних йому і розміщених у ПАТ "Банк "Київська Русь" грошових коштів здійснюється у порядку, встановленому законом.

71. Посилання ж позивача на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо втручання в право особи на мирне володіння його майном, також не зумовлює наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вказаних висновків не спростовує. Такі посилання зроблені позивачем без урахування того, що Конвенція про захист прав та основоположних свобод застосовується до правовідносин з обов`язковим урахуванням національного законодавства і саме нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" законодавець урегулював правовідносини, пов`язані із задоволенням вимог кредиторів до банку, що ліквідується.

72. Європейський суд з прав людини у своїй практиці вказував, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки того, що відповідає "суспільним інтересам". Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок початкової оцінки як існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і проблеми необхідності заходів з усунення несправедливості (див., mutatis mutandis, рішення у справі Хендісайда від 7 грудня 1976 року, серія A, N 24, с. 22, п. 48). Це означає, що в цій сфері, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції, національні органи влади мають певну свободу розсуду (рішення від 21 лютого 1986 року у справі номер 3/1984/75/119 "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (Case of James and others v. the United Kingdom), пункт 46).

73. За наведеного, саме на національні органи влади покладено обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

74. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

75. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

76. До того ж, ОСОБА_1, наполягаючи на порушенні його прав Фондом, вказував лише на існування великої вірогідності незадоволення його кредиторських вимог, які акцептовані на суму 53 917 941,57 грн., за рахунок ліквідаційної маси Банку.

77. Водночас, колегія суддів відзначає, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному відповідно до статті 55 Конституції України.

78. Частиною другою цієї ж статті Основного Закону кожному надано право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

79. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою

статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній станом на час звернення до суду з цим позовом, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

80. Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України у вищенаведеній редакції регламентовано право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, а у випадках, передбачених Конституцією та законами України, таким правом наділяються й суб`єкти владних повноважень, як це встановлено частиною третьою цієї ж норми процесуального права.

81. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.11.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

82. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

83. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

84. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

85. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

86. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

87. Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі №800/206/15.

88. За таких обставин, посилання позивача у якості підстав позову на імовірне існування певних обставин, які, можливо, настануть у майбутньому й можуть спричинити порушення його прав, не зумовлює у нього наявності на захист цих прав адміністративним судом, оскільки це не передбачено процесуальним законом.

89. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки доводи позовної заяви щодо порушення прав, про захист яких просив ОСОБА_1, ґрунтувались на припущеннях і обставин, які б свідчили про порушення цих прав станом на момент його звернення до суду, позивачем не наведено і матеріалами справи не підтверджується.

90. Що ж до доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що виразилось у протиправній, на думку скаржника, відмові у зупиненні провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з розглядом Шостим апеляційним адміністративним судом справи № 826/22323/15, колегія суддів зазначає таке.

91. За правилами пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

92. Висновки щодо застосування вищезгаданої норми процесуального права неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16.10.2019 у справі №800/330/17 (провадження №11-509заі19), відповідно до яких, з огляду на зазначені вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі, адміністративний суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається адміністративним судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи.

93. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

94. Таким чином, у клопотанні про зупинення провадження у справі заявник повинен надати чітке обґрунтування, у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи

95. Колегія суддів при розгляді цієї справи враховує, що положеннями статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України розмежовано підстави, за яких суд має право зупинити провадження, а також, з настанням яких, суд зобов`язаний вчинити дану процесуальну дію.

96. Верховний Суд зазначає, що зупинення провадження у справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.

97. Залежно від характеру підстав розрізняють два види зупинення провадження в справі: обов`язкове і факультативне. Обов`язкове зупинення провадження в справі передбачене тоді, коли в силу прямої вказівки закону суд зобов`язаний зупинити провадження незалежно від свого розсуду і від розсуду осіб, які беруть участь у справі. Обов`язковими є підстави, передбачені нормами частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.

98. З аналізу наведених вище норм права вбачається, що за наявності іншої пов`язаної справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, суд за відсутності об`єктивної неможливості розгляду судової справи зобов`язаний зупинити провадження у своїй справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

99. Вищевикладене узгоджується з висновками щодо застосовування норм права, викладеними у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 460/3316/20.

100. Водночас, викладені стороною позивача мотиви на обґрунтування вимог про зупинення провадження у справі, що розглядається, у зв`язку із розглядом іншої справи № 826/22323/15 не підтверджували наявності вмотивованого зв`язку між предметом судового розгляду цієї справи та предметом доказування у справі, на яку посилався заявник.

101. Враховуючи викладені вище у цій постанові висновки Верховного Суду, колегія суддів підкреслює, що результат розгляду справи № 826/22323/15 не може зумовлювати автоматичного скасування рішень виконавчої дирекції Фонду, про які зазначається у позовній заяві, та не створює у останнього обов`язку для вчинення вказаних ОСОБА_1 дій.

102. Тому відсутні підстави вважати, що у даному конкретному випадку обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи, до вирішення справи № 826/22323/15, оскільки між предметом доказування у зазначеній справі та предметом судового розгляду у справі, що розглядається, відсутній вмотивований зв`язок, а зібрані судами попередніх інстанцій докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

103. Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє доводи касаційної інстанції про порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішенні питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.

104. Підсумовуючи вищевикладене, Верховний Суд констатує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення цього позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та дотриманні норм процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до закону і скасуванню не підлягають.

105. Наведені ж у касаційній скарзі аргументи такого висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, позаяк не містять належних, вагомих, доречних і переконливих міркувань, заснованих на об`єктивних фактах і нормах права, які б дозволяли вважати інакше та могли б поставити під сумнів законність і обґрунтованість оскаржуваних позивачем у касаційному порядку судових рішень.

106. Здійснюючи касаційний розгляд справи, колегія суддів враховує Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

107. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

108. За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

109. Оскільки за наслідками касаційного розгляду справи, проведеного Верховним Судом у межах вимог і доводів касаційної скарги та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, то у даному випадку відсутні й підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

110. Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 350, 355 та 356 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

................

Перейти до повного тексту