ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 910/3535/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Могила С.К., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світодар"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 (колегія суддів у складі: Кропивна Л.В. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Сітайло Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світодар"
до Державної установи "Національний науковий центр "Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска" Національної академії медичних наук України
про зобов`язання здійснити перерахунок
за участю: позивача: Письмак О.С. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Світодар" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної установи "Національний науковий центр "Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска" Національної академії медичних наук України (далі - відповідач) згідно з яким, просило зобов`язати відповідача провести перерахунок розміру орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі відповідача від 24.05.2019, який укладено між позивачем та відповідачем, з 21.05.2020 до 03.03.2021, та встановити її у розмірі 50 % від розміру орендної плати, передбаченої розділом 3 договору.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з неможливістю використання об`єкта оренди через запроваджені урядом обмеження та заборони, які спричинені коронавірусом, позивач звертався до відповідача з проханням зменшити орендну плату, але відповідач відмовив.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 (суддя Борисенко І.І.), позов задоволено повністю.
2.2 Рішення суду мотивовано тим, що позивач використовує орендоване майно для розміщення офісу, тому він має право на зменшення орендної плати у розмірі 50 %, у зв`язку із запровадженням урядом карантину на території України та згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611.
2.3 Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
2.4 Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що позивач не подав доказів не використання орендованого майна у період карантину та ним неправильно обраний спосіб захисту, оскільки така вимога у разі її задоволення, не призведе до поновлення порушеного права позивача, а судове рішення не може бути виконане у примусовому порядку, з огляду на відсутність механізму виконання.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 910/13397/20. При цьому заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
3.3 Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін вказану постанову суду, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що 24.05.2019 між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі відповідача (далі - договір), за умовами якого та на підставі акта прийманння - передачі від 24.05.2019, орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 754,4 кв. м, що розташовані в нежитловій будівлі лі. В - "Віварій" (частина І-го поверху будівлі, загальною площею 376,3 кв. м та частина ІІ-го поверху будівлі, загальною площею 378,1 кв. м), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Народного ополчення, будинок 5 (далі - майно), що передане в оперативне управління орендодавцю на підставі постанови Президії Національної Академії медичних наук України № 3/4 від 17.05.2018 та знаходиться на балансі орендодавця. Договір був нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.
4.2 Відповідно до пункту 1.2 договору майно передається в оренду з метою здійснення та розміщення (згідно з додатками № 4 та № 5 пункту ІІ договору оренди), а саме: медичної практики (центр цереброваскулярних хвороб) - 372, 5 кв. м; офісних приміщень (кабінети директора, бухгалтерії тощо) - 70,8 кв. м; іншого використання (коридори, туалети, душові, складські тощо) - 311,1 кв.м.
4.3 Пунктом 3.1 договору визначено, що орендна плата за користування майном визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (вересень 2019 року) - 123 983,28 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.
4.4 Згідно з пунктами 10.1, 10.2 договору, він укладений строком на десять років та діє з 24.05.2019 по 23.05.2029 включно. Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
4.5 Також встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", у редакції постанови уряду від 14.05.2020 № 377 (далі - постанова № 211), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин, зокрема, заборонено до 22.05.2020 роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, крім провадження діяльності з надання фінансових послуг, діяльності фінансових установ і діяльності з інкасації та перевезення валютних цінностей, а також медичної практики, діяльності з виготовлення технічних та інших засобів реабілітації, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з продажу, надання в оренду, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, періодичних випробувань автотранспортних засобів на предмет дорожньої безпеки, сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з підключення споживачів до Інтернету, поповнення рахунків мобільного зв`язку, сплати комунальних послуг та послуг доступу до Інтернету, ремонту офісної та комп`ютерної техніки, устаткування, приладдя, побутових виробів і предметів особистого вжитку, надання послуг хімчистки, поштової та кур`єрської діяльності, будівельних робіт, робіт із збирання і заготівлі відходів, діяльності кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг за умови забезпечення персоналу (зокрема захист обличчя, очей, рук) та відвідувачів засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів.
4.6 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу".
4.7 Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 ГК України, частин четвертої та шостої статті 762 ЦК України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".
4.8 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони. У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг. Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково. Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді".
4.9 Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (далі - постанова № 611) врегульовані деякі питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, які використовують нерухоме державне майно для розміщення офісних приміщень, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, зокрема у пункті 1 цієї постанови передбачено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1; нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, здійснюється у розмірі: 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2.
4.10 10.12.2020 позивач отримав лист відповідача № 2.1-08/476, у якому відповідач вказував на наявність заборгованості станом на 01.11.2020 за користування майном, яке є предметом договору.
4.11 Листом від 25.01.2021 № 25/01 позивач звернувся до відповідача, у якому, з урахуванням постанови № 211, просив відповідача зменшити розмір орендної плати за договором у розмірі 50 %, починаючи з 12.03.2020 до закінчення карантину, але даний лист залишився без задоволення.
4.12 Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.13 Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.14 Відтак згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 вказаного Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
4.15 Переглядаючи у касаційному порядку судове рішення з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції зазначає наступне.
4.16 Предметом спору у справі № 910/13397/20 (постанова Верховного Суду від 26.08.2021) було стягнення основного боргу, пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат, які виникли у результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № 1708 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 24.06.2015 в частині своєчасної сплати орендної плати за період лютий-липень 2020 року.
4.17 При цьому Верховний Суд у вказаній справі № 910/13397/20 вказав, що погоджується з висновком апеляційного суду, що відповідач як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення транспортного підприємства з перевезення пасажирів, відповідно до пункту 2 Постанови № 611, має право на зниження орендної плати на 50 відсотків.
4.18 У справі, що переглядається у касаційному порядку, судами встановлено, що в оренду передано нерухоме майно з метою здійснення та розміщення медичної практики (центр цереброваскулярних хвороб); офісних приміщень (кабінети директора, бухгалтерії, тощо); іншого використання (коридори, туалети, душові, складські, тощо).
4.19 Відтак, вище наведена постанова Верховного Суду ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за інших фактичних обставин справи, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
4.20 Після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у наведеній скаржником постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.21 Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.22 Таким чином із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.
4.23 За таких обставин наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
4.24 Позивач посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України у подібних правовідносинах.
4.25 Переглядаючи у касаційному порядку судове рішення у цій частині суд касаційної інстанції зазначає, що відмовляючи у позові суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із того, що позивач не подав доказів не використання орендованого майна у період карантину та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
4.26 Повністю задовольняючи позов суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач використовує орендоване майно для цілей розміщення офісу, то він має право на одержання знижки в розмірі 50% орендної плати.
Разом з тим судами встановлено, що вказані нежитлові приміщення передані позивачу в оренду з метою здійснення та розміщення медичної практики (центр цереброваскулярних хвороб); офісних приміщень (кабінети директора, бухгалтерії, тощо); іншого використання (коридори, туалети, душові, складські, тощо).
4.27 Приймаючи судове рішення суди обох інстанцій виходили із того, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2020 № 377) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня до 22 травня 2020 на усій території України карантин заборонено до 22.05.2020 роботу суб`єктів господарювання крім провадження діяльності з медичної практики.
4.28 Згідно із додатком 2 до постанови № 611 орендарі, які використовують нерухоме державне майно для здійснення та розміщення медичної практики не відносяться до суб`єктів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків.
4.29 Доказів того, що позивач відноситься до суб`єктів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків, судами не зазначено і позивачем не наведено.
4.30 За вказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у позові.
4.31 Стосовно іншої підстави для відмови у позові, про яку вказав суд апеляційної інстанції у своїй постанові, що у даній справі, задоволення позовних вимог не призведе до поновлення порушеного права позивача, а отже, такі вимоги не є правильним способом захисту права, та доводів, викладених у касаційній скарзі у цій частині, слід зазначити наступне.
4.32 Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
4.33 Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
4.34 Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
4.35 Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.36 Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.37 Виходячи із викладеного, скільки суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у позові, тому постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін з урахуванням мотивів, зазначених у даній постанові суду касаційної інстанції.
4.38 Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови, а доводи відзиву на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками суду апеляційної інстанції.
4.39 Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
4.40 Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За вказаних обставин касаційне провадження в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, належить закрити, в іншій частині підстав касаційного оскарження касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін.
4.41 Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.
Керуючись статтями 240, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України,