ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 916/3322/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г.,
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі: представника скаржника - Бутрик А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференціїї за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon" касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2021
у справі
за позовом Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях"
до Головного управління ДПС в Одеській області
Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області
про стягнення 5 797 084 грн, -
ВСТАНОВИВ:
1.В листопаді 2019 року Державне підприємство водних шляхів "Устьдунайводшлях" (далі - ДПВШ "Устьдунайводшлях", позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області, відповідач1) та Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області (далі - ГУ ДКС в Одеській області, відповідач2) про стягнення з відповідача2 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС в Одеській області шкоди у сумі 5 797 084 грн.
1.1. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що внаслідок неправомірної поведінки Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області з рахунків ДРВШ "Устьдунайводшлях" були примусово стягнуті відповідачем кошти на підставі інкасових доручень №176-180 від 27.10.2016.
1.2. Незаконність списання коштів Ізмаїльською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Одеській області з рахунку ДПВШ "Устьдунайводшлях" № 26004300881366 у філії ОУ АТ "Ощадбанк" у сумі 5797084,00 грн встановлено постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 у справі № 815/701/17.
1.3. Додатково позивач зауважив, що даний позов подано про стягнення шкоди, всі сторони по вказаній справі є юридичними особами, обраний спосіб захисту прав та інтересів відповідає вимогам ГПК України, що також узгоджується з правовою позицією суду касаційної інстанції, яка викладена у постанові Вищого господарського суду України від 30.11.2016 по справі № 903/177/16 та постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2018 у справі №910/13889/17. Матеріально-правовою підставою позову у даній справі визначено положення статей 1166, 1173 ЦК України.
2. Справа судами розглядалась неодноразово.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанції за результатами нового розгляду
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду, позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ДПВШ "Устьдунайводшлях" 5797084 грн 74 коп.
3.1. Приймаючи наведені суди рішення суди послались на преюдиційні обставини встановлені у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 у справі № 815/701/17. Судами зазначено, що шкода, заподіяної позивачу, полягає в тому, що Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС стягнуто кошти у розмірі 5797084,00 грн з рахунку позивача, не звертаючись як конкурсний кредитор в межах справи № 916/2560/14, тобто поза межами встановленого законодавством способу стягнення цих коштів з урахуванням наявності господарської справи про банкрутство ДПВШ "Устьдунайводшлях".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. На виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначив, що підставою для звернення до суду касаційної інстанції є відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПУ України). На думку скаржника Південно-західним апеляційним господарським судом не вірно було застосовано вимоги ст. 20 ГПК України (в частині визначення вірної юрисдикції), та безпідставно не враховано ст. ст. 17, 43 Податкового кодексу України ( в частині нормативного врегулювання даних правовідносин).
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
5. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
6. Відповідачем-2 подано відзив на касаційну скаргу, у якому останній підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
Провадження у Верховному Суді
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи
№ 916/3322/19 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого,
Огородніка К.М, Ткаченко Н.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 30.11.2021.
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 916/3322/19 за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 у даній справі.
Призначено до розгляду касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на 26 січня 2022 року о 12:15 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м.Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 клопотання представника Головного управління ДПС в Одеській області Бутрик Анастасії Олегівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою сервісу "EasyCon" - задоволено.
Ухвалено здійснити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon" (https://easycon.com.ua/).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін, виходячи з такого.
11. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
12. Під час розгляду цієї справи судами встановлено:
12.1. у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/2560/14 про банкрутство ДПВШ "Устьдунайводшлях" провадження у якій порушено ухвалою від 23.07.2014, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника;
12.2. ухвалою Господарського Одеської області від 07.10.2014 у справі №916/2560/14 за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів боржника та визнано грошові вимоги до боржника, зокрема, Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів в Одеській області в сумі 5 902 609,65грн.
12.3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2016 у справі №916/2560/14 затверджено мирову угоду між комітетом кредиторів та ДПВШ "Устьдунайводшлях", провадження у справі № 916/2560/14 про банкрутство ДПВШ "Устьдунайводшлях" припинено.
12.4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.10.2016 у справі №916/2560/14 встановлено, що вимоги конкурсних кредиторів ДПВШ "Устьдунайводшлях", які не були заявлені в установлений Законом строк або відхилені господарським судом по справі про банкрутство ДПВШ "Устьдунайводшлях", вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами є такими, що не підлягають виконанню;
12.5. водночас, відповідно до постанови Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2015, залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016 по справі №815/4998/15, задоволений адміністративний позов Ізмаїльської ОДПІ та стягнуто з банківських рахунків ДПВШ "Устьдунайводшлях" у банках, які обслуговують Державне підприємство водних шляхів "Устьдунайводшлях" заборгованість перед бюджетом зі сплати податкової заборгованості на загалу суму 6863025,34грн (шість мільйонів вісімсот шістдесят три тисячі двадцять п`ять гривень 34 коп.), з яких по податку на додану вартість у розмірі 1676074грн; податку на прибуток у розмірі 3 220 027 грн.; частини прибутку у розмірі 951 250 грн; податку на доходи фізичних осіб у розмірі 362 364 грн; пеня за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД у розмірі 1190 грн; податок зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 652120,34 грн;
12.6. Вказана заборгованість виникла на підставі податкових повідомлень-рішень від 20.07.2010: № 0000022301 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 3170 834 грн, в т.ч. за основним платежем на суму 1585417грн, штрафні санкції - 1585417грн, № 0000032301 по донарахування чистого прибутку у розмірі 951 250 грн, № 0000042301 про визначення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 1675000грн, в т.ч. за основним платежем на суму 1 116 667 грн, штрафні санкції - 558 333 грн; від 08.10.2014: № 000100/2201 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 49163 грн, в т.ч. за основним платежем на суму 32 795 грн, штрафні санкції - 16398 грн, № 000099/2201 про визначення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 1074грн, в т.ч. за основним платежем на суму 716 грн, штрафні санкції - 358 грн, № 000098/2201 про застосування штрафних санкцій за порушення термінів декларування валютних цінностей у розмірі 1190 грн, № 000016/1701 про визначення податку з доходів фізичних осіб на суму 361551грн, в т.ч. за основним платежем на суму 206 689 грн, штрафні санкції - 154862 грн.
12.7. Наведені податкові повідомлення-рішення Ізмаїльської ОДПІ від 20.07.2010. були оскаржені позивачем до суду. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2014, яка набрала законної сили 11.06.2014, позов ДПВШ "Устьдунайводшлях" залишено без розгляду в зв`язку із повторною неявкою позивача в судове засідання.
12.8. На підставі судового рішення у справі №815/4998/15, що набрало законної сили, Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області були виставлені інкасові доручення №176-180 від 27.10.2016, які були виконані.
12.9. 06.02.2017 ДПВШ "Устьдунайводшлях" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати незаконним списання коштів Ізмаїльською ОДПІ ГУДФС в Одеській області з рахунку ДПВШ "Устьдунайводшлях" №26004300881366 у філії ОУ АТ "Ощадбанк" у сумі 5 797 084,00 грн.
12.10. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки вимоги Ізмаїльської ОДПІ є конкурсними вимогами у розумінні ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та не були заявлені у встановлений Законом строк до 24.08.2014 у справі про банкрутство, вони підлягають списанню у відповідності до ч. 4 ст. 83 та п. 5 ч. 1 ст.83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто є погашеними.
12.11. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 у справі №815/701/17 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
12.12. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 у справі №815/701/17 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким позов ДПВШ "Устьдунайводшлях" задоволено, визнано незаконним списання коштів Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області з рахунку ДПВШ "Устьдунайводшлях" у філії ОУ АТ "Ощадбанк".
12.13. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що право вимоги щодо стягнення з позивача 5 797 084 грн виникло у Ізмаїльської ОДПІ до порушення провадження у справі про банкрутство ДПВШ "Устьдунайводшлях" (23.07.2014), отже Ізмаїльська ОДПІ, в даному випадку, виступала конкурсним кредитором. При цьому судом зазначено, що оскаржена боржником в окремому судовому провадженні вимоги кредитора, зокрема заборгованості зі сплати штрафних санкцій та нарахованої пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора (кредиторів), не звільняє кредитора, вимога якого оскаржена, від обов`язку подати до господарського суду заяву про визнання і включення вимоги до реєстру вимог кредиторів.
Оскільки відповідач, як конкурсний кредитор, не звернувся до господарського суду з заявою про включення його до реєстру вимог кредиторів на узгоджену суму грошового зобов`язання 5 797 084 грн, колегія суддів дійшла до висновку, що останній втратив відповідний статус.
12.14. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2016 у справі №916/2560/14 затверджено мирову угоду між комітетом кредиторів та ДПВШ "Устьдунайводшлях", провадження у справі № 916/2560/14 про банкрутство ДПВШ "Устьдунайводшлях" припинено.
12.15. Одеський апеляційний адміністративний суд у справі №815/701/17 дійшов до висновку, що дії відповідача щодо списання з рахунків ДПВШ "Устьдунайводшлях" 5797084,00грн за нормами Податкового Кодексу України без урахування обставин провадження про банкрутство боржника та після затвердження мирової угоди і припинення такого провадження, є протиправними.
13. Предметом розгляду у цій справі є вимоги Державного підприємства про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС в Одеській області 5 797 084 грн шкоди, з підстав незаконного списання Ізмаїльською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області вказаних коштів. Матеріально-правовою підставою позову у даній справі визначено положення статей 1166, 1173 ЦК України.
14. Позивач обґрунтував сутність порушення його права тим, що на грошові кошти в сумі 5 797 084 гри, які були примусово стягнуті податковим органом з рахунку позивача в порядку пункту 95.3. статті 95 ПК України, на момент їх списання розповсюджувалась дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким передбачено, що саме ці вимоги вважаються погашеними, виконавчі документи не підлягають виконанню по цих вимогам, крім того, існувала ухвала господарського суду, якою також було регламентовано заборону дій податкового органу щодо примусового списання коштів в сумі 5 797 084 грн.
15. В межах розгляду адміністративної справи № 815/701/17 предметом доказування була саме правомірність дій Ізмаїльської ОДПІ щодо стягнення грошових коштів поза межами господарського провадження у справі про банкрутство боржника, які за результатом судового розгляду визнані протиправними.
16. Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у цій справі зробив висновок про те, що хоча висновок суду адміністративної інстанції правової природи відповідного зобов`язання не змінив, однак встановив факт, згідно якого, хоча первинні відносини, які виникли між сторонами, дійсно є пов`язаними із справлянням податків та зборів, однак спірні правовідносини виникли на підставі виконання рішення суду, а саме порушення податковим органом порядку виконання рішення суду, без врахування обставин провадження у справі про банкрутство та після затвердження мирової угоди і припинення такого провадження. Встановлені обставини в адміністративній справи щодо протиправного стягнення суб`єктом владних повноважень з рахунку позивача грошових коштів слугували підставою для звернення з позовом у цій справі про стягнення шкоди в сумі стягнутих грошових коштів.
17. З матеріалів справи вбачається, що свої вимоги про повернення грошових коштів у сумі 5 797 084 грн, стягнутих податковим органом на підставі рішення суду з порушенням порядку такого стягнення, позивач обґрунтовував неможливістю застосовування норм Податкового кодексу України, оскільки зазначені грошові кошти є незаявленими конкурсними грошовими вимогами податкового органу в процедурі банкрутства, протиправно стягнутими суб`єктом владних повноважень з рахунку позивача.
18. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
19. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
20. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
21. За змістом частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
22. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
23. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
24. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
25. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
26. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
27. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
28. За приписами частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
29. Частиною п`ятою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
30. Таким чином, єдиним винятком у вищевказаній нормі, що визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, є об`єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору.
31. Разом з тим господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.
32. З`ясування характеру правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, встановлення, чи об`єднана вимога про відшкодування шкоди з вимогою вирішити публічно-правовий спір і чи за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, має значення для правильного визначення в порядку якого судочинства має вирішуватись даний спір, оскільки вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п`ята статті 21 КАС України).
Близького за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.03.2018 у справі № 461/1930/16-ц, від 27.02.2019 у справі №405/4179/18, від 05.06.2019 у справі № 454/1690/16, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18.
33. Слід погодитись із висновками попередніх інстанцій, які врахувавши вказівки Верховного Суду у постанові 14.04.2021 у цій справі, встановили, що фактичні обставини справи свідчать про те, що на вирішення суду переданий приватноправовий спір, який виник із цивільно-правових відносин (зокрема щодо відшкодування шкоди Державою), регулюється Цивільним кодексом України та має вирішуватись, за суб`єктним складом, у порядку господарського судочинства.
34. Також суди дійшли до висновків про те, що заявлені позивачем позовні вимоги не об`єднано з вимогою про вирішення публічно-правового спору, зокрема щодо визнання незаконним дій (бездіяльності) податкової служби, оскільки такий спір було вирішено Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.07.2017 по справі №815/701/17, якою визнано незаконним списання коштів Ізмаїльською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Одеській області з рахунку ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" у філії ОУ АТ "Ощадбанк" у сумі 5 797 084 грн.
35. Наведеним вище спростовуються доводи касаційної скарги стосовно визначення юрисдикції цього спору, суди під час нового розгляду дійшли правильних висновків про розгляд справи в порядку господарського судочинства.
36. Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
37. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
38. Згідно із частиною 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
39. Відповідно до частини другої цієї ж статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
40. Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
41. Відповідно до положень статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
42. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
43. Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.
44. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України
45. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
46. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
47. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
48. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
48.1. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
48.2. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).
48.3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
49. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.
Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 914/1221/17.
50. Так, Одеський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо списання з рахунків ДПВШ "Устьдунайводшлях" 5 797 084 грн за нормами ПК України без урахування обставин провадження про банкрутство боржника та після затвердження мирової угоди і припинення такого провадження, є протиправними.
51. Отже, протиправність дій відповідача доведена в порядку адміністративного судочинства та не потребує доведення у межах цієї справи.
52. Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
53. Частиною першою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та особливості їх виконання, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
54. За таких обставин, судами правильно встановлено, що відшкодування шкоди позивачу підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого, у спірних правовідносинах, є Державна казначейська служба України.
55. Особливостями права на касаційне оскарження як права на третій перегляд справи є: 1) таке право виникає, якщо можливість подання заяви про розгляд справи у касаційному порядку визначена у національному законодавстві держави, оскільки таке право є неавтономною вимогою ст. 6 Конвенції і залежить від того, чи дозволяє це внутрішнє законодавство; 2) це право не є абсолютним, оскільки може бути обмежене відповідно до національного законодавства шляхом визначення кола питань, які виключаються з права на касацію, або чіткого визначення випадків, за яких таке право виникає; до кола питань, які розглядає суд касаційної інстанції, як правило, належать питання щодо правильного та однакового тлумачення права або такі, що мають значення для всього суспільства в цілому; 3) умови реалізації цього права мають визначатися національним законодавством та від особи, яка подає скаргу, як правило, вимагається обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, а умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; 4) касаційний перегляд справи не повинен фактично собою підміняти апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для касаційного розгляду; 5) суд касаційної інстанції під час перегляду справи, як правило, вирішує суперечності у судовій практиці, забезпечує єдність судової практики та досліджує лише питання права, а не факту, оскільки справа у касаційному порядку розглядається, як правило, після розгляду судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію для встановлення та перевірки фактів.
56. Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу судових рішень.
57. При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
58. Доводи касаційної скарги не дають підстав стверджувати про те, що наведені судами мотивування є необґрунтованими, позаяк правильність цих тверджень напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм чинного законодавства.
59. Дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки є законними та обґрунтованими.
60. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає. Суд відхиляє доводи касаційної скарги як безпідставні, з огляду на неспростування скаржником в межах доводів касаційної скарги висновків судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
61. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.