ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/3149/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
за участю представників сторін:
КП "Харківводоканал" - Дзюби І.М.;
ТОВ "Мілленніум Холл" - Комлика І.С., Лютої В.А.;
ОСОБА_1 - Бєлінського О.В.;
ліквідатора ПрАТ "Верифікаційні проекти"-арбітражного керуючого Шонії М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілленніум Хол"
на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2021
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021
за заявою ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Верифікаційні проекти" про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності
у справі № 922/3149/18
за заявою ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства "Верифікаційні проекти"
про визнання банкрутом,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин справи про банкрутство та заявлених вимог
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.12.2018 відкрито провадження у справі № 922/3149/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Верифікаційні проекти" (далі - ПрАТ "Верифікаційні проекти", боржник), визнано безспірні вимоги ОСОБА_2 у розмірі 72 739 416,90 грн.
Постановою суду від 12.06.2019 у справі № 922/3149/18 ПрАТ "Верифікаційні проекти" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Бондаренка В.А.
Ухвалою суду від 22.10.2019 задоволено клопотання ОСОБА_1 про заміну сторони по справі, здійснено заміну кредитора ПрАТ "Верифікаційні проекти" - ОСОБА_2 з кредиторськими вимогами до боржника в розмірі 72 739 416,90 грн на його правонаступника - ОСОБА_1
21.06.2019 ліквідатор Бондаренко В.А. звернувся до Господарського суду Харківської області в межах даної справи про банкрутство з заявою про:
- визнання недійсним розділу 4 договору іпотеки від 13.02.2009, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж.О. 13.02.2009, зареєстрованого в реєстрі №88, зміни до якого внесені відповідно до п.2 договору про внесення змін №3 до Іпотечного договору посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. 13.04.2016, зареєстрованого в реєстрі за № 557;
- витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 нежитлову будівлю літ. "А1-4" загальною площею 1707,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Нежитлова будівля);
- визнання за ПрАТ "Верифікаційні проекти" права власності на Нежитлову будівлю;
Ухвалою суду від 24.06.2019 вказану заяву ліквідатора прийнято до розгляду; залучено ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Антьє" (далі - ТОВ "Антьє"), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу (далі - ХМНО) Харківської області Погрібну Т.П., приватного нотаріуса ХМНО Харківської області Трофименко Є.В. та приватного нотаріуса Дергачівського районного нотаріального округу (далі - ДРНО) Харківської області Задоріну В.В. до участі у справі в якості учасників у справі про банкрутство - осіб, які беруть участь у провадженні у справі, в межах розгляду заяви ліквідатора про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності (вх. № 15195 від 21.06.2019).
Ухвалою суду від 18.08.2020 відсторонено арбітражного керуючого Бондаренка В.А. від виконання повноважень ліквідатора ПрАТ "Верифікаційні проекти" та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Шонію М.В.
26.01.2021 ліквідатор Шонія М.В. звернулась до Господарського суду Харківської області з уточненою заявою про визнання недійсним договору, в якій просила:
- визнати недійсним Договір про внесення змін № 3 до Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Погрібною Т.П. від 13.04.2016, зареєстрованого в реєстрі за № 557, яким внесені зміни до Договору іпотеки від 13.02.2009, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Сульженко Ж.О. 13.02.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 88 (далі - Договір № 3);
- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса ХМНО Трофименко Є.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 31027220 від 19.08.2016.
- витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілленніум Холл" (далі - ТОВ "Мілленніум Холл") Нежитлову будівлю на користь ПрАТ "Верифікаційні проекти";
- визнати за ПрАТ "Верифікаційні проекти" право власності на Нежитлову будівлю.
Вказана заява обґрунтована ліквідатором тим, що Договір № 3 не відповідає вимогам Закону України "Про іпотеку", статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), запис в Державному реєстрі речових прав про визнання за ТОВ "Антьє" право власності на спірну будівлю (1707,4 кв.м.) є незаконним, адже він вчинений з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Крім того, положення статей 330, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дозволяють витребувати у останнього набувача нерухоме майно (1707,4 кв.м) в разі визнання недійсними першого договору, за яким перейшло право власності та визнати право власності.
Ухвалою суду від 18.02.2021 прийнято до розгляду уточнену заяву ліквідатора від 25.01.2021 (вхідний № 397 від 26.01.2021) про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.
14.06.2021 ТОВ "Мілленніум Холл" звернулось до суду із заявою про застосування позовної давності, зазначивши, що датою вчинення оскаржуваного правочину є 13.04.2016, ліквідатор звернувся до суду з заявою 21.06.2019, тобто з пропуском трирічного терміну передбаченого статтею 257 ЦК України.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2021 у справі №922/3149/18 (суддя - Бринцев О.В.) у задоволенні заяви про визнання недійсним договору та витребування майна відмовлено повністю.
Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що:
- норми статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) до відносин, пов`язаних із недійсністю Договору № 3, не застосовуються. Провадження у даній справі про банкрутство боржника було відкрито ухвалою суду від 18.12.2018, тому "підозрілий період" розпочався з 18.12.2017 і закінчився 18.12.2018; натомість Договір № 3 був укладений 13.04.2016 - на 2,5 роки раніше порушення провадження у даній справі. Укладення Договору № 3 поза межами строку, з яким стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) пов`язує визнання договору недійсним, означає неможливість визнання його недійсним зі спеціальних підстав, визначених цією статтею;
- за встановлених судом обставин, умови Договору № 3 суперечать імперативним нормам статей 1, 33, 35-39 Закону України "Про іпотеку", а також статті 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", що у відповідності до статей 203 та 215 ЦК України означає наявність підстав для визнання його недійсним;
- ліквідатором пропущений строк позовної давності для подачі заяви з вимогами про визнання Договору № 3 недійсним. З урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, суд визнав непереконливими пояснення ліквідатора, надані ним в судовому засіданні 15.06.2020 щодо поважності причин пропуску строків позовної давності (заміна ліквідатора, відсутність бухгалтерських та первинних документів, необхідність вчинення додаткових дій з їх розшуку, подача запитів, клопотань про витребування доказів тощо).
- дійшовши висновку про відмову у позові про визнання Договору №3 недійсним через сплив позовної давності, суд зазначив, що решта вимог ліквідатора (про скасування рішення державного реєстратора, про витребування майна, про визнання права власності) є похідними від вимоги про визнання недійсним правочину, тому ці вимоги також задоволенню не підлягають.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, боржник - ПрАТ "Верифікаційні проекти" в особі ліквідатора Шонії М.В. оскаржив її в апеляційному порядку, зазначивши, серед іншого, щодо помилковості висновків суду про наявність підстав для застосування позовної давності, оскільки причини пропуску такого строку, на думку ліквідатора, є поважними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 (колегія суддів: Фоміна В.О. - головуюча, Крестьянінов О.О., Шевель О.В.) апеляційну скаргу ліквідатора ПрАТ "Верифікаційні проекти" арбітражного керуючого Шонії М.В. задоволено; ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2021 у справі № 922/3149/18 скасовано. Прийнято нове рішення, яким уточнену заяву ліквідатора (вх №397 від 26.01.2021) задоволено.
Визнано недійсним Договір № 3.
Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса ХМНО Трофименко Є.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 31027220 від 19.08.2016.
Витребувано з незаконного володіння ТОВ "Мілленніум Холл" Нежитлову будівлю на користь ПрАТ "Верифікаційні проекти".
Визнано за ПрАТ "Верифікаційні проекти" право власності на Нежитлову будівлю.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування під час розгляду заяви ліквідатора положень Закону про банкрутство, спростувавши доводи скаржника щодо регулювання спірних правовідносин положеннями КУзПБ. Водночас, враховуючи укладення спірного договору боржника поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, суд дослідив питання обґрунтованості вимог щодо визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Дослідивши обставини щодо обґрунтованості вимог на підставі загальних засад цивільного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків:
- з урахуванням встановлених обставин, наявні підстави вважати Договір № 3 таким, що суперечить нормам статей 1, 33, 35-39 Закону України "Про іпотеку", а також статті 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", що у відповідності до статей 203 та 215 ЦК України означає наявність підстав для визнання його недійсним;
- приватним нотаріусом ХМНО Трофименко Є.В. реєстрацію 19.08.2016 права власності на Нежитлову будівлю за ТОВ "Антьє" здійснено з порушенням Закону України "Про порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
- ураховуючи, що під час даного апеляційного провадження судом встановлено наявність підстав для визнання недійсним Договору № 3 та рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно № 31027220 від 19.08.2016, на підставі якого приватним нотаріусом було вчинено запис про право власності спірної Нежитлової будівлі за ТОВ "Антьє" (першим набувачем), колегія суддів вважає, що вимога про витребування спірного майна у ТОВ "Мілленніум Холл" є законною, та такою, що підтверджена матеріалами справи;
- вимога про визнання за банкрутом права власності на спірне нерухоме майно також підлягає задоволенню, оскільки статтею 392 ЦК України передбачено право особи, яка вважає себе власником майна, пред`явити позов про визнання права власності до осіб, які не визнають, заперечують або оспорюють це право власності та не перебувають із власником у договірних або інших зобов`язальних правовідносинах. Така вимога також є похідною від вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Щодо позовної давності апеляційний суд, посилаючись на викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 висновки, зазначив, що вимоги заяви про визнання недійсним договору та про скасування рішення державного реєстратора звернуті не до ТОВ "Мілленніум Холл", тому заява про застосування позовної давності до наведених вимог ліквідатора не може бути заявлена та в її задоволенні має бути відмовлено. Щодо вимоги про витребування майна та застосування до неї наслідків спливу позовної давності, судом зауважено, що підставою витребування майна у ТОВ "Мілленніум Холл" є недійсність Договору №3, яка (недійсність) встановлена судом під час даного апеляційного провадження, тому строк, у межах якого ТОВ "Мілленніум Холл" може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права щодо спірної будівлі розпочинається саме із моменту визнання недійсним договору.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ТОВ "Мілленніум Хол" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 922/3149/18 скасувати, а справу направити для продовження судового розгляду до місцевого господарського суду.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статей 145, 203, 215, 217, 237, 239, 241,387, 388, частини четвертої статті 604 ЦК України, статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також порушено норми процесуального права, а саме статей 74, 76, 77, 86, пункти 1-3 частини першої статті 237 ГПК України.
В обґрунтування вказаних доводів та підстав касаційного оскарження скаржник стверджує наступне:
- посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12.08.2021 у справі № 5019/592/12, зроблено безпідставно, без врахування наведеного в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 висновку щодо "подібності правовідносин";
- суди допустили неправильне застосування норм статей 387, 388 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, при чому їх висновки не відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, від 18.01.2017 у справі № 6- 2776цс 16;
- судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувався договір новації б/н від 14.07.2015, який відсутній в матеріалах справи (ліквідатором боржника він не надавався), тому висновки апеляційного суду про те, що між сторонами не було відносин позики, а також про те, що випадки звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачені таким договором, який є "основним зобов`язанням", не ґрунтуються на фактичних обставинах даної справи та не підтверджені належним доказами;
- суди не врахували висновки Верховного Суду України у питанні визнання правочину недійсним, які викладені у постановах від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, від 04.11.2015 у справі № 3-669гс15, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15 тощо;
- всупереч наведеному в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 висновку (недійсність, зокрема, правочину як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати), в оскаржуваній постанові апеляційний суд не досліджував питання чим саме порушує суб`єктивне цивільне право або інтерес боржника, від імені якого виступає ліквідатор;
- висновок суду апеляційної інстанції в цій частині реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ "Антьє" не відповідає нормам статей 145, 237, 239, 241 ЦК України, статті 89 ГК України та здійснений судом апеляційної інстанції без врахування висновків викладених в п.3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними";
- застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 387 і 388 ЦК України при задоволенні вимог заяви ліквідатора про витребування майна разом з застосуванням положень статті 392 ЦК України щодо визнання права власності на спірне майно суперечить висновкам про застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, та є свідченням неправильного застосування судом в оскаржуваній постанові приписів статті 392 ЦК України.
Поряд з цим, скаржник подав письмові пояснення до своєї касаційної скарги в порядку статті 42 ГПК України, у яких зазначив:
- приймаючи заяву до розгляду суд першої інстанції допустив порушення вимог процесуального права, оскільки поза увагою суду залишилось те, що в уточненій заяві ліквідатором заявлено нову вимогу, якої не було в первісній заяві, а саме про скасування рішення державного реєстратора;
- суд першої інстанції жодним чином не визначив коло учасників провадження із розгляду заяви ліквідатора відповідно до вимог процесуального закону. Натомість, суд ухвалою від 18.05.2021 залучив ТОВ "Мілленніум Холл" до участі у розгляді заяви як іншого учасника справи, щодо прав та обов`язків якого існує спір, замість визначення його статусу як відповідача в позовному провадженні;
- суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував підстав залучення до участі у справі приватних нотаріусів, не визначив їх правового статусу;
- при повторному розгляді заяви ліквідатора суд апеляційної інстанції не дотримався ні вимоги щодо законності, ні вимоги щодо обґрунтованості прийнятої постанови, адже вийшовши за межі доводів апелянта, не усунув допущені судом першої інстанції помилки в застосування норм матеріального права.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Ліквідатор ПрАТ "Верифікаційні проекти" подав відзив на касаційну скаргу ТОВ "Мілленніум Хол", в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити з викладених у відзиві підстав, оскаржувану постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у цій справі залишити без змін.
Ініціюючий кредитор - ОСОБА_1 подав письмові пояснення на касаційну скаргу ТОВ "Мілленніум Хол", у яких просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржувану постанову залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
Касаційне провадження
23.10.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Мілленніум Хол" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №922/3149/18.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №922/3149/18 визначено склад колегії суддів: Пєсков В.Г. - головуючий, Погребняк В.Я., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.10.2021.
У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 25.10.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Мілленніум Хол" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 922/3149/18; призначено касаційну скаргу до розгляду на 22.12.2021 о 14:20 год.
Ухвалою Верховного Суду від 13.12.2021 заяву ліквідатора ПрАТ "Верифікаційні проекти" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2021 клопотання Бєлінського О.В. представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосування системи "EasyCon" задоволено.
Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2021 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 922/3149/18 з розгляду касаційної скарги до 26.01.2022 о 14:30 год.
Судове засідання 26.01.2022 відбулось за участі представників КП "Харківводоканал", ТОВ "Мілленніум Холл", ОСОБА_1 та особисто ліквідатора ПрАТ "Верифікаційні проекти" - арбітражного керуючого Шонії М.В., які надали пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.
Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників інших учасників справи.
При цьому, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
Щодо передачі боржником Нежитлової будівлі в іпотеку ТОВ "Антьє".
Розпорядженням Харківського міського голови "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно" від 11.01.2002 № 53 ЗАТ "Верифікаційні проекти" видано свідоцтво про право власності на Нежитлову будівлю.
12.02.2009 між ЗАТ "Верифікаційні проекти" (покупець), ТОВ "АТН-Інвест" (повірений) та ТОВ "Антьє" (продавець) укладено договір № Б12/02-3 купівлі-продажу цінних паперів, за яким продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити цінні папери: простий вексель серії АА 0240684, простий вексель серії АА 0242087, номінальною вартістю 6800000,00 грн, договірною вартістю 6800000,00 грн. Строк дії договору до 12.02.2010.
13.02.2009 між ЗАТ "Верифікаційні проекти" (іпотекодавець) та ТОВ "Антьє" (іпотекодержатель) укладено Договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Сульженко Ж.О., зареєстрований в реєстрі за № 88.
За умовами вказаного договору Іпотеки:
- договір забезпечує зобов`язання за договором купівлі-продажу цінних паперів №Б12/02-3 від 12.02.2009 та будь-якими додатковими угодами до нього, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, згідно з умовами якого іпотекодавець зобов`язаний сплатити іпотекодержателю договірну вартість цінних паперів у розмірі 6800000,00 грн у строк до 12.02.2010 (пункт 1.1);
- предметом іпотеки за цим договором, зокрема, є нежитлова будівля літ "А1-4", загальною площею 1707,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська буд. 4, та належить іпотекодавцю на підставі, свідоцтва про право власності виданого 11.02.2002 Виконавчім комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 11.01.2002 за № 53, право власності зареєстровано Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу за № 3839 від 15.01.2002 (пункт 1.2);
- у відповідності з витягом з реєстру речових прав власності на нерухоме майно, виданим КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 13.02.2009 року за номером 21868389, предмет іпотеки, зазначений у підпункті 1.2.1 Договору має вартість 18 942 273,00 грн (пункт 1.6).
13.04.2016 між ТОВ "Антьє" та ПрАТ "Верифікаційні проекти" укладено договір про внесення змін № 3 (Договір № 3), в якому сторони домовились про таке:
1. Пункт 1.1. Іпотечного договору викласти в наступній редакції: "Договір забезпечує виконання Іпотекодавцем свого зобов`язання за договором новації б/н від 14.07.2015, згідно якого ПрАТ "Верифікаційні проекти" повинно повернути ТОВ "Антьє" 6464000,00 грн до 14 липня 2018 року.
2. У пункті 2. договору про внесення змін № 3 сторони домовились викласти розділ 4 Іпотечного договору від 13.02.2009 в новій редакції:
"4.1. Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на вибір Іпотекодержателя в такий спосіб: - за рішенням суду; - на підставі виконавчого напису нотаріусу; - шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
4.2. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за договором позики, а саме: - порушення Іпотекодавцем зобов`язань, передбачених умовами договору позики; - порушення Іпотекодавцем зобов`язань, за даним договором; - порушення кримінальної справи відносно іпотекодавця; - встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в договорі позики або в цьому договорі; - пред`явлення третіми особами вимог стосовно предмету іпотеки та/або порушення позичальником умов договорів, укладених з метою забезпечення зобов`язань за договором позики; - передача іпотекодавцем предмету іпотеки іншій особі без письмової згоди іпотекодержателя, в т.ч. власність, оренду, лізинг; - настання страхового випадку, передбаченого договором страхування майна, або договором особистого страхування; - в інших випадках, передбачених діючим законодавством України, цим Договором та договором позики.".
Щодо переходу права власності на Нежитлову будівлю від боржника до ТОВ "Антьє" шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки
Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Антьє", оформленим протоколом від 12.07.2016 № 5 вирішено запропонувати направити ПрАТ "Верифікаційні проекти" вимогу про дострокове виконання основного зобов`язання у зв`язку з порушенням обов`язків, встановлених Іпотечним договором, шляхом задоволення вимог ТОВ "Антьє" у розмірі 6800000,00 грн.
13.07.2016 ТОВ "Антьє" звернулося до ПрАТ "Верифікаційні проекти" з вимогою на дострокове виконання основного зобов`язання у зв`язку з порушенням обов`язків, встановлених Іпотечним договором, та задоволення вимог ТОВ "Антьє" за рахунок предмета іпотеки, у якій вимагало виконати у 30 денний строк з дня отримання зазначеної вимоги основне зобов`язання за договором купівлі-продажу цінних паперів від 12.02.2009 № Б12/02-3 по поверненню суми в розмірі 6800000,00 грн.
19.08.2016 приватним нотаріусом ХМНО Трофименко Є.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 31027220 та здійснено реєстрацію права власності на Нежитлову будівлю за ТОВ "Антьє".
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 66351177 від 22.08.2016 підставами для такої реєстрації зазначено: - договір іпотеки від 13.02.2009, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Сульженоко Ж.О. за реєстр. № 88; - договір про внесення змін № 2 до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т.В. 25.06.2015 за реєстр. № 2430; - договір про внесення змін №3 до Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Погрібною Т.П. 13.04.2016 за реєстр. № 557; - вимога з відміткою про отримання іпотекодавцем, серія та номер 13/07-01 від 13.07.2016 (видавник ТОВ "Антьє").
Реєстрація права власності 19.08.2016 за ТОВ "Антьє" Нежитлової будівлі вчинена в порядку позасудового врегулювання, передбаченого ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку" та розділу 4 пункту 4.5 договору іпотеки від 13.02.2009 в редакції договору №3 про внесення змін до іпотечного договору, згідно якого сторони передбачили:
"У разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні мають міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна за якою предмет іпотеки переходить у право власності іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним договором та вимог щодо відшкодування витрат передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.
Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. ".
Щодо переходу права власності на Нежитлову будівлю від ТОВ "Антьє" до ОСОБА_3 шляхом виплати частки в статутному капіталі
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на 22.08.2016, засновником (учасником), кінцевим беніфеціарним власником юридичної особи - ТОВ "Антьє" був ОСОБА_3 .
22.08.2016 ОСОБА_3 звернувся до керівних органів ТОВ "Антьє" з нотаріально посвідченою заявою про вихід із складу засновників ТОВ "Антьє", в якій також просив виплатити на його користь вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, яка складає 99,9 %, що складає 2280100,72 грн.
Згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Антьє" № 10 від 22.08.2016, прийнято рішення про виключення зі складу товариства ОСОБА_3 та виплату йому його частки у майні товариства у вигляді Нежитлової будівлі.
22.08.2016 згідно акту оцінки вартості та приймання-передачі нерухомого майна, що передається ОСОБА_3 товариством (ТОВ "Антьє") в якості виплати вартості частини майна, що пропорційна його внеску у Статутному капіталі товариства, ОСОБА_3 прийняв у власність Нежитлову будівлю.
25.08.2016 приватним нотаріусом Задоріною В.В. Дергачівського районного нотаріального округу за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на Нежитлову будівлю.
Щодо переходу права власності на Нежитлову будівлю від ОСОБА_3 до ТОВ "Мілленніум Холл" шляхом внесення в статутний капітал
02.10.2019 згідно акту приймання-передачі внеску до статутного капіталу ТОВ "Мілленніум Холл", товариство прийняло від ОСОБА_3 внесок у вигляді Нежитлової будівлі, оціночна вартість переданого майна узгоджена між учасниками товариства та складає 3600000,00 грн.
Рішенням державного реєстратора - приватного нотаріусу ХМНО Калічук І.В. від 08.10.2019 № 49062168 проведено державну реєстрацію права власності на Майно за ТОВ "Мілленніум холл".
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції згідно зі статтею 300 ГПК України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Предметом судового розгляду була уточнена заява ліквідатора від 25.01.2021.
Так, ліквідатор боржника Шонія М.В. в межах справи № 922/3149/18 про банкрутство ПрAT "Веріфікаційні проекти" звернулася до Господарського суду Харківської області з уточнененою заявою (вх.№397 від 26.01.2021), визначивши коло учасників спору про визнання недійсним договору, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування з чужого незаконного володіння спірного нерухомого майна та визнання права власності на нього.
За наслідками розгляду вказаної заяви ліквідатора боржника Господарським судом Харківської області була винесена ухвала від 15.06.2021 про відмову у її задоволенні повністю. Установивши наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, суд першої інстанції все ж дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог у цій частині з підстав пропуску ліквідатором строку позовної давності та необґрунтованості доводів щодо поважності причин пропуску такого строку. Дійшовши висновку про відмову у позові про визнання Договору №3 недійсним через сплив позовної давності, суд зазначив, що решта вимог ліквідатора (про скасування рішення державного реєстратора, про витребування майна, про визнання права власності) є похідними від вимоги про визнання недійсним правочину, тому ці вимоги також задоволенню не підлягають.
Скасовуючи вказану ухвалу, Східний апеляційний господарський суд у мотивувальній частині прийнятої постанови від 28.09.2021 вказав на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права стосовно строку позовної давності, утім питання дотримання цим судом норм процесуального права при розгляді зазначеної заяви ліквідатора, які могли призвести до ухвалення незаконного рішення, предметом дослідження не було.
Поряд з цим, відхиляючи доводи заяви ТОВ "Мілленніум Холл" про застосування позовної давності, апеляційний суд зазначив, що вимоги заяви про визнання недійсним договору та про скасування рішення державного реєстратора звернуті не до ТОВ "Мілленніум Холл", тому заява про застосування позовної давності до наведених вимог ліквідатора не може бути заявлена та в її задоволенні має бути відмовлено.
Водночас, суд касаційної інстанції вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій, зокрема щодо строку позовної давності, без належного визначення процесуального статусу сторін та третіх осіб у спорі передчасними, ураховуючи наступне.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник - ТОВ "Мілленніум Холл", навів доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема зазначив, що заявлені ліквідатором вимоги в межах справи про банкрутство підлягали розгляду відповідно до статті 7 КУзПБ у порядку позовного провадження із визначенням суб`єктного складу учасників такого спору за правилами ГПК України, сплатою судового збору у встановленому порядку і розмірі та ухваленням рішення, а не ухвали.
Оцінюючи зазначені доводи скаржника, суд касаційної інстанції погоджується з ними, виходячи з такого.
Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
21.04.2019 набув чинності КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII, який було введено в дію з 21.10.2019.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Кодексу із дня введення в дію КУзПБ, зокрема, визнано таким, що втратив чинність Закон про банкрутство.
Установлено, що з дня введення в дію КУзПБ подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу (пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу).
За приписами частини другої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, з дня введення в дію КУзПБ провадження у справах про банкрутство мало здійснюватися відповідно до вимог названого Кодексу.
Згідно частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до статті 1 КУзПБ учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір.
Положеннями статті 7 КУзПБ визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Згідно з частиною першою статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Системний аналіз положень частин першої та третьої статті 45 ГПК України, частини четвертої статті 267 ЦК України дає підстави для висновку, що стороною в судовому процесі, наділеною правом на подання заяви про застосування позовної давності, є позивачі і відповідачі (тобто як особи, які заявляють позовну вимогу, так особи, до яких така позовна вимога була пред`явлена).
Відтак визначені статтею 7 КУзПБ спори повинні були розглядатися та вирішуватися судом в межах основної справи про банкрутство боржника, проте у відокремленому позовному провадженні із визначенням кола учасників у такому спорі за правилами ГПК України.
Утім, вказані приписи чинного законодавства були залишені поза увагою судами попередніх інстанцій, унаслідок чого вимоги ліквідатора боржника про визнання недійсним договору, укладеного боржником, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та визнання за боржником права власності на спірне нерухоме майно не були розглянуті ними у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство з належним з`ясуванням та визначенням суб`єктного складу сторін спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції ухвалою від 18.05.2021 залучив ТОВ "Мілленніум Холл" до участі у розгляді вищевказаної заяви ліквідатора як іншого учасника справи щодо прав та обов`язків якого існує спір.
Відтак, визначення судами попередніх інстанцій процесуального статусу ТОВ "Мілленніум Холл" у цьому майновому спорі як учасника цього спору у справі про банкрутство без надання йому статусу відповідача за вимогами ліквідатора боржника про визнання оспорюваного правочину недійсним, про скасування рішення державного реєстратора, віндикацію майна та визнання права власності матиме наслідком порушення права такої особи на ефективний захист у випадку встановлення судами, зокрема, пропуску позовної давності за такими вимогами за відсутності поважних причин для поновлення позивачу строку на звернення з відповідним позовом.
Крім цього, судом першої інстанції залишено поза увагою й ту обставину, що уточнена заява ліквідатором була доповнена новою вимогою, якої не було в первісній заяві, - про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса ХМНО Трофименко Є.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 31027220 від 19.08.2016, з наведенням самостійних підстав в її обґрунтування. При цьому, як стверджує скаржник, доказів сплати судового збору за додатково заявлену вимогу ліквідатором боржника до уточненої заяви не додано.
Відтак даній обставині не було надано відповідної правової оцінки з точки зору пов`язаності вказаної додаткової вимоги із раніше заявленими вимогами та доцільності їх спільного розгляду, а також наявності передбачених процесуальними нормами підстав для прийняття до розгляду заяви, не оплаченої судовим збором у встановленому порядку та розмірі.
З мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається, що правовою підставою для скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування спірного майна від ТОВ "Мілленніум Холл" і визнання за ПрАТ "Верифікаційні проекти" права власності на нього апеляційний суд визначив похідний характер зазначених вимог ліквідатора боржника від заявленої ним вимоги про визнання недійсним договору про внесення змін № 3 до іпотечного договору, задоволеної судом.
Аргументуючи вимоги касаційної скарги, ТОВ "Мілленніум Холл" наполягало, що вказані висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, оскільки внаслідок неправильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин вони зроблені без належного з`ясування та дослідження всіх обставин, які мають значення для розгляду заявлених вимог, з наданням їм відповідної правової оцінки.
Колегія суддів вважає наведені доводи скаржника цілком обґрунтованими, виходячи з такого.
Верховний Суд уже неодноразово наголошував, що віндикаційна вимога є самостійним способом захисту власником майна свого права володіння останнім, у зв`язку з чим у кожному разі її вирішення судом підлягають обов`язковому застосуванню приписи статей 387, 388 ЦК України.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 388 ЦК України закріплено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 377, 388 ЦК України, а тому підлягає обов`язковому з`ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору (аналогічний за змістом висновок викладений Верховним Судому постанові від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011).
Утім, судами попередніх інстанцій питання добросовісності/недобросовісності ТОВ "Мілленніум Холл" як набувача спірного майна у порядку статті 388 ЦК України не досліджувалося взагалі.
Так, судами не було надано правової оцінки встановленому ними факту наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ОСОБА_3 на спірне майно на момент передачі його як внеску до статутного капіталу ТОВ "Мілленніум Холл".
Не встановлювалися та не досліджувалися судами, враховуючи наявність в Державному реєстрі прав відомостей про право власності відчужувана на спірне майно, фактичні обставини набуття цього нерухомого майна ТОВ "Мілленніум Холл", які могли б підтвердити або спростувати обізнаність чи необізнаність останнього про дійсні права відчужувана на нього.
Виходячи винятково з недійсності договору, на виконання якого було передане майно, суди так само не з`ясовували й характеру вибуття спірного майна з володіння боржника.
Оскільки вибуття майна з володіння тієї чи іншої особи є наслідком конкретних фактичних обставин, то саме ці фактичні обставини, котрі спричинили вибуття майна з володіння особи, і повинні враховуватися судом при вирішення питання про характер вибуття майна з володіння власника.
Задовольнивши віндикаційну вимогу винятково як похідну від вимоги про визнання договору недійсним, тобто без належного з`ясування та дослідження обставин, які б підтверджували добросовісність/недобросовість набувача, оплатність/безоплатність набуття ним спірного майна, характер вибуття спірного майна з володіння боржника, суд апеляційної інстанції припустився порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребується.
У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, яку (позицію) колегія суддів вважає за можливе врахувати у цій справі, керуючись положеннями частини четвертої статті 300 ГПК України.
Мотивуючи власні висновки стосовно вимоги боржника про визнання за ним права власності на спірне майно так само одним лише посиланням на її похідний характер, суди попередніх інстанцій узагалі залишили поза увагою фактичну підставу звернення ліквідатора з даною вимогою.
Так, звертаючись з вимогою про визнання за боржником права власності на спірну нерухомість уже після вимоги про витребування її з чужого незаконного володіння, ліквідатор виходив з того, що документи, які засвідчують право власності ПрАТ "Верифікаційні проекти" на спірний об`єкт нерухомості втрачені, а тому після задоволення вимоги про його витребування з чужого незаконного володіння боржник буде позбавлений можливості здійснити реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно.
Верховний Суд уже неодноразово звертав увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, з яким погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (14-208цс18), ефективний захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункти 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (14-208цс18).
Тобто рішення суду, яким задоволено вимогу про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння на користь позивача є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Наведене означає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (у випадку її задоволення судом) є достатньою для ефективного відновлення порушеного права власності позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (такий висновок про застосування норм права викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13).
Утім, залишивши вищевикладені висновки суду касаційної інстанції поза увагою, суд апеляційної інстанції передчасно задовольнив вимогу ліквідатора про визнання за боржником права власності на спірне майно, попередньо не з`ясувавши фактичні підстави її заявлення ліквідатором та не надавши оцінки обраному ним способу захисту прав боржника.
Розглядаючи та задовольняючи вимогу ліквідатора боржника про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса ХМНО Трофименко Є.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №31027220 від 19.08.2016, як похідну від вимоги про визнання недійсним договору, котрий став підставою вчинення цієї реєстраційної дії, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наслідком скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну будівлю за ТОВ "Антьє" (перший набувач) буде поновлення державної реєстрація права власності за ПрАТ "Верифікаційні проекти", тобто фактично керувався правилами реституції.
Утім, Верховний Суд уже неодноразово акцентував увагу на тому, що застосування правил статті 216 ЦК України у рамках спору про витребування майна з чужого незаконного володіння є неприпустимим.
Надаючи водночас правову оцінку і наведеній ліквідатором підставі заявленої вимоги - здійснення реєстрації з порушенням Закону України "Про порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, апеляційний суд залишив поза увагою, що оскарження рішення про державну реєстрацію є самостійним способом захисту права власності, незалежним від одночасного оспорювання заявником цивільно-правового договору, котрий став підставою такої реєстрації (див. постанови Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, від 24.04.2018 у справі № 825/478/17, від 16.12.2020 у справі № 755/7423/17), у зв`язку з чим під час розгляду вказаної вимоги суду першочергово необхідно встановити належність відповідачів, до яких вона звернута позивачем.
Зокрема, якщо спірні правовідносини виникли між іпотекодавцем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача, то вимога про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно не може бути звернута до державного реєстратора, зокрема, приватного нотаріуса, а повинна пред`являтися саме до іпотекодержателя, за заявою якого така реєстрація була вчинена. Водночас державний реєстратор, у тому числі і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від його залучення до участі у справі.
Разом з тим, оскільки уточнена заява ліквідатора боржника не розглядалася судами у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство з належним з`ясуванням суб`єктного складу сторін спірних правовідносин, то особи, до яких дана вимога була звернута ліквідатором, судами не встановлювалися та не оцінювалися на предмет їх належності як відповідачів.
Наведене, у свою чергу, унеможливило повне з`ясування судом апеляційної інстанції обставини, котрі мають значення для правильного вирішення заявленої вимоги, як і надання мотивованої оцінки доводам та запереченням учасників справи, у зв`язку з чим обов`язок суду щодо встановлення обґрунтованості даної вимоги ліквідатора не було виконано.
Крім того, заслуговують на увагу доводи скаржника щодо суперечливості висновку судів попередніх інстанцій про недійсність Договору № 3 з підстав того, що такий висновок зроблений з порушенням норм матеріального права без урахування такого:
- імперативної заборони на дублювання в іпотечному договорі уже погодженої сторонами заміни основного зобов`язання, а також зворотної до загального правила умови про те, що додаткове забезпечувальне зобов`язання новацією не припиняється, норми Закону України "Про іпотеку" не містять;
- відсутність у матеріалах справи текстового примірника договору сама по собі не робить такий договір недійсним або автоматично неукладеним, зважаючи на закріплену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та можливість встановлення факту укладення договору (у разі, якби такий заперечувався сторонами) шляхом дослідження непрямих доказів, котрі дозволяють підтвердити волевиявлення та волю відповідних суб`єктів правовідносин;
- жодних спеціальних вимог до викладеного в іпотечному договорі застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання стаття 36 Закону України "Про іпотеку" не передбачає, а відтак відсутність посилання у ньому на відповідний закон, рівнозначно як і допущена помилка в наявному, не можуть мати ніяких правових наслідків;
- диспозитивність правового регулювання акцесорних зобов`язань та свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства, не обмежують сторін у праві за власною згодою у договорі визначити інші можливі підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, відмінні від тих, котрі вже передбачені законодавцем у частині другій статті 590 ЦК України та статті 33 Закону України "Про іпотеку";
- порядок визначення ціни (вартості), за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, передбачений у Законі України "Про іпотеку", котрий поширює свою дію на договірні відносини даного виду, у зв`язку з чим повторне дублювання встановленого законом порядку сторонами у договорі у розумінні частини першої статті 628 ЦК України за обов`язкове не вимагається;
- характерною особливістю іпотеки є слідування за основним зобов`язанням з метою його забезпечення, у зв`язку з чим стаття 24 Закону України "Про іпотеку", передбачаючи можливість відступлення іпотекодержателем прав за іпотечним договором, лише обумовлює її одночасним здійсненням відступлення права вимоги і за основним зобов`язанням.
Колегія суддів зауважує, що без урахування наведеного та належної оцінки відповідності умов Іпотечного договору в редакції Договору № 3 вимогам чинного законодавства, зокрема положень ЦК України, Закону України "Про іпотеку", висновки суду про недійсність спірного правочину є передчасними.
З урахуванням вищенаведеного у сукупності, Верховний Суд вважає, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, не встановили належності відповідачів (не визначили процесуального статусу сторін та третіх осіб у спорі), не надали належної правової оцінки обґрунтованості заявлених вимог ліквідатора, ефективності способу захисту щодо кожної із заявлених ліквідатором вимог та їх підстав.
З огляду на обмеження, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають, враховуючи суперечливість висновків за результатом дослідження та оцінки судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також неправильне застосування судами наведених норм законодавства, зокрема й без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З урахуванням вищезазначеного, суд касаційної інстанції вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами заявника касаційної скарги, які (доводи) відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.