УХВАЛА
26 січня 2022 року
м. Київ
Справа № 922/1374/20
Провадження № 12-86гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду Харківської області від 23 грудня 2020 року (суддя Аюпова Р. М.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя Барбашова С. В., судді Пелипенко Н. М., Пушай В. І.)
у справі № 922/1374/20
за позовом Національного банку України
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Саландер", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП-Трейдінг", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Інвест", 4) ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб директора-розпорядника Рекрут Світлани Валеріївни, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Мірро-Трейдінг", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Реконструкція", 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант-Харків", 5) Товариство з обмеженою відповідальністю "КДС-ГРУП", 6) ОСОБА_2, 7) ОСОБА_3, 8) ОСОБА_4, 9) ОСОБА_5, 10) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ассісто",
про звернення стягнення на предмет іпотеки, та
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2020 року Національний банк України (далі - НБУ, позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саландер" (далі - ТОВ "Саландер", відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП-Трейдінг" (далі - ТОВ "АКП-Трейдінг", відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Інвест" (далі - ТОВ "АКП Харків-Інвест", відповідач 3), Фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, відповідач 4) про:
1) визнання за НБУ права іпотеки на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а саме:
- першого поверху №№ 1-:-15 площею 850,9 кв. м літ. "КМ-5" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1271705963101), що належать ТОВ "Саландер";
- першого поверху №№ 1-:-21 загальною площею 1 110,6 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1334323663101), що належать ТОВ "АКП-Трейдінг";
- другого поверху №№ 9, 11-:-53, 84/100 частин приміщень № 1, 2, 8 (місця загального користування) загальною площею 1 156,2 кв. м, літ. "КЛ-6" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1644226063101), що належать ТОВ "АКП Харків-Інвест";
- другого поверху №№ 3, 4, 5, 6, 7, 10, 16/100 частин приміщень №№ 1, 2, 8 (місця загального користування) загальною площею 212,8 кв. м, літ. "КЛ-6" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1644204963101), що належать ОСОБА_1 ;
- третього поверху № 3, четвертого поверху № 3, п`ятого поверху № 3, шостого поверху №№ 3, 8 літ. "КЛ-6" загальною площею 53,8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1937607563101), що належать ТОВ "АКП Харків-Інвест";
2) у рахунок часткового погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") перед НБУ за кредитним договором від 13 жовтня 2014 року № 43 у загальному розмірі 1 221 190 646,21 грн (станом на 13 квітня 2020 року) звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13 жовтня 2014 року, а саме на зазначене вище нерухоме майно. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Протягом розгляду справи суди попередніх інстанцій залучили до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб директора-розпорядника Рекрут Світлани Валеріївни (Банк, третя особа 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Мірро-Трейдінг" (далі - ТОВ "Мірро-Трейдінг", третя особа 2), Товариство з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Реконструкція" (далі - ТОВ "АКП Харків-Реконструкція", третя особа 3), Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант-Харків" (далі - ТОВ "Атлант-Харків", третя особа 4), Товариство з обмеженою відповідальністю "КДС-ГРУП" (далі - ТОВ "КДС-ГРУП", третя особа 5), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, третя особа 6), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, третя особа 7), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, третя особа 8), ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5, третя особа 9), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ассісто" (далі - ФК "Ассісто", третя особа 10).
Позов обґрунтований тим, що внаслідок неналежного виконання ПАТ "ВіЕйБі Банк" своїх зобов`язань за кредитним договором № 43 щодо повернення, наданого НБУ, стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності банку на суму 1 200 000 000 грн, у Банка станом на 13 квітня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 1 221 190 645,21 грн, а саме: заборгованість за кредитом - 1 196 981 405,20 грн, заборгованість за процентами - 24 041 095,89 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 168 144,12 грн.
Для забезпечення належного виконання умов кредитного договору ПАТ "ВіЕйБі Банк" на підставі іпотечного договору від 13 жовтня 2014 року передало в іпотеку НБУ нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "2Б-6" загальною площею 6 180,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Предмет іпотеки, нежитлова будівля "2Б-6"). За умовами іпотечного договору та чинного законодавства позивач вважає, що він, як іпотекодержатель, має право подати до суду позов про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою часткового погашення наявної заборгованості.
Однак, як стало відомо позивачу, у червні 2016 року предмет іпотеки фактично було подроблено на частини, право власності на які зареєстровано за чотирма фізичними особами ( ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 ). Протягом 2016-2020 років ці частини предмету іпотеки неодноразово відступались третім особам (востаннє - 11 лютого 2020 року), здійснювався їх багаторазовий поділ та реконструкція, внаслідок чого змінювалась їх площа, а у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр речових прав) відкривались нові розділи. При цьому щодо частини предмету іпотеки інформація взагалі відсутня. З огляду на викладене НБУ просить суд визнати право іпотеки та звернути стягнення на майно, яке є частинами предмету іпотеки за іпотечним договором від 13 жовтня 2014 року № 43, що утворились у результаті поділу нежитлової будівлі "2Б-6".
Позивач зазначає, що рішенням Московського суду міста Харкова від 22 вересня 2016 року у справі № 643/8914/16-ц задоволено позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Науково-технічного приватного підприємства "Дінас" і ПАТ "ВіЕйБі Банк" про витребування предмету іпотеки з чужого незаконного володіння. 19 жовтня 2016 року на підставі зазначеного судового рішення державний реєстратор Калініна Л. М. скасувала в Державному реєстрі речових прав право власності ПАТ "ВіЕйБі Банк" на Предмет іпотеки. Однак, 03 липня 2017 року рішенням Апеляційного суду Харківської області, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року, рішення Московського суду міста Харкова від 22 вересня 2016 року у справі № 643/8914/16?ц скасовано, в позові відмовлено повністю.
14 грудня 2017 року рішенням Апеляційного суду Харківської області, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 17 травня 2018 року, скасовано рішення Московського суду міста Харкова від 06 червня 2016 року у справі № 643/6032/16?ц, яким задоволено позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Науково-технічного приватного підприємства "Дінас" про визнання права власності на зазначене вище нерухоме майно, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.
На підставі викладеного НБУ вважає, що скасування права власності ПАТ "ВіЕйБі Банк" на предмет іпотеки та реєстрація його частин за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 є незаконним. Унаслідок скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 23 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року у справі № 922/1374/20, у задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
- у позичальника (ПАТ "ВіЕйБі Банк") дійсно наявна зазначена у позові заборгованість перед НБУ за кредитним договором № 43 від 13 жовтня 2014 року;
- у 2016 році на підставі судового рішення, яке в подальшому скасовано судами вищих інстанцій, передана Банком в іпотеку на забезпечення кредитного договору нежитлова будівля "2Б-6" фактично поділена на частини;
- у Державний реєстр речових прав внаслідок набуття чинності судовим рішенням, яке згодом скасовано, державними реєстраторами внесені відповідні відомості щодо здійснення поділу, реконструкції тощо, стосовно предмету іпотеки;
- у Державному реєстрі речових прав містяться відомості про первинну реєстрацію права власності на спірне майно за фізичними особами та юридичними особами, та відсутні відомості про перехід права власності на спірне майно до проміжних чи кінцевого власників від ПАТ "ВіЕйБі Банк" за відплатним договором відчуження;
- станом на момент розгляду спору у цій справі іпотека НБУ є дійсною, проте в Державному реєстрі речових прав існує низка записів про об`єкти нерухомого майна, які є складовими частинами предмету іпотеки, щодо яких позивач звернувся з відповідним позовом про звернення стягнення, тоді як у Державному реєстрі іпотек наявний запис про обтяження нерухомого майна - нежитлової будівлі "2Б-6", тому позовні вимоги НБУ щодо визнання за ним прав іпотеки на окремі її частини є безпідставними;
- звернення стягнення на окремі приміщення, як на частину переданого в іпотеку об`єкта нерухомого майна, якщо предметом іпотеки за відповідним договором є будівля в цілому, а не її окремі приміщення, в даному випадку неможливе;
- в результаті судового вирішення справи № 643/8914/16-ц не на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які надалі відчужили частки предмету іпотеки третім особам, яких позивач визначив відповідачами у цій справі, відбувається відновлення суб`єктивного речового права на майно в певної особи, у зв`язку із чим останні (відповідачі) не можуть вважатися його власниками. Отже положення статті 23 Закону України "Про іпотеку" застосуванню не підлягають, оскільки відповідачі у справі не є власниками майна, переданого в іпотеку;
- права позивача не порушено відповідачами, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій справі задоволенню не підлягають за недоведеністю та необґрунтованістю;
- на момент розгляду цієї справи, власником майнових прав на нежитлову будівлю "2Б-6", які є відмінними від права власності, є третя особа 10 - ФК "Ассісто", якому ПАТ "ВіЕйБі Банк" на електронних торгах з продажу активів АТ "ВТБ Банк" (номер лоту GL16N616802) продав всі майнові права на цю будівлю.
Свої висновки в частині неможливості звернення стягнення на окремі приміщення переданої в іпотеку цілої будівлі суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтували посиланням на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) від 31 липня 2019 року у справі № 643/10533/13-ц.
НБУ звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 23 грудня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року у справі № 922/1374/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. У касаційній скарзі позивач зазначає, що:
- іпотекодержатель вправі звертати стягнення на складові частини предмету іпотеки, якщо він не має можливості застосувати інші заходи щодо захисту своїх порушених прав, зокрема звернути стягнення на весь предмет іпотеки в силу відповідних обставин;
- на відміну від справ № 643/17966/14-ц та № 643/10533/13-ц, на які послались суди попередніх інстанцій, у цій справі Банк звернувся до суду не з окремими позовами до власників складових частин предмету іпотеки на окремі (вибіркові) частини предмету іпотеки, а пред`явив один позов до всіх наразі існуючих власників про звернення стягнення на всі частини предмету іпотеки, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав;
- окрім відповідачів у цій справі, відсутні інші особи, до яких Банк може звернутись з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки;
- суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц, постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 904/9896/17, від 10 травня 2018 року у справі № 29/5005/6381/2011, від 18 квітня 2018 року у справі № 910/4650/17 та від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18, Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 644/4855/14-ц, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16.
Також позивач вважає необхідним передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступу від правової позиці, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц і Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 643/10533/13-ц, а саме щодо можливості звернення стягнення на частини переданого в іпотеку майна, у випадку виділу їх в натурі та їх належної державної реєстрації, поєднаної з відсутністю можливості в іпотекодержателя звернення стягнення на весь предмет іпотеки з описом, зазначеним у відповідному договорі, з об`єктивних причин.
Касаційний господарський суд ухвалою від 22 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.
Ухвалою від 21 грудня 2021 року Касаційний господарський суд на підставі частин третьої, четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від її висновків, викладених в постановах від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц та від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, а також у постанові Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року у справі № 643/10533/13?ц.
Ухвалюючи постанову у справі № 643/17966/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку в цілому, а не окремої квартири у ньому, таке житлове приміщення - квартира, як і інші нежитлові та допоміжні приміщення, що знаходяться у ньому, не можна вважати відокремленими предметами іпотеки, на які може бути звернуте стягнення, як на самостійні об`єкти нерухомого майна. Оскільки квартира у багатоквартирному житловому будинку не була самостійним предметом іпотеки, тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від інших квартир у багатоквартирному житловому будинку, бо таке житлове приміщення як окрема частина об`єкта нерухомого майна не було самостійним предметом іпотеки, а може бути визначено як частка багатоквартирного будинку, який є предметом іпотеки. Надалі, цей же висновок висловив Касаційний цивільний суд у своїй постанові від 31 липня 2019 року у справі № 643/10533/13-ц.
Здійснивши аналіз статті 1, частин першої - п`ятої статті 5, статті 33 Закону України "Про іпотеку" та вказавши, що положення зазначеного Закону не містять заборони щодо звернення стягнення на окремі приміщення, як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будівлі у цілому, а не окремих приміщень, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від наведеного висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц та Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року у справі № 643/10533/13-ц, оскільки при розгляді спорів у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач вправі заявляти вимоги про звернення стягнення на частини переданого в іпотеку майна, у випадку виділу їх в натурі та їх належної державної реєстрації, поєднаної з відсутністю можливості в іпотекодержателя звернення стягнення на весь предмет іпотеки згідно з описом, зазначеним у відповідному договорі.
Також Касаційний господарський суд у своїй ухвалі звертає увагу на те, що постановою від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від свого правового висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14?ц про те, що у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала зазначені висновки таким чином:
- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
Посилаючись на статті 17, 23 Закону України "Про іпотеку", Касаційний господарський суд не погодився з викладеним у наведеній постанові висновком Великої Палати Верховного Суду, зокрема стосовно того, що за умов відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.
Таку позицію Касаційний господарський суд обґрунтував тим, що положеннями Закону України "Про іпотеку" чітко визначено наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, серед яких зазначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, а також підстави для припинення права іпотеки, серед яких відсутня така підстава припинення, як набуття права на майно щодо якого відсутня інформація про обтяження його іпотекою.
Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для розгляду справи № 922/1374/20 Великою Палатою Верховного Суду з огляду на таке.
Частина четверта статті 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Відповідно у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме має застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (частина друга статті 315 ГПК України).
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
За змістом вищевказаної частини четвертої статті 302 ГПК України суд передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, існує необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Слід вказати також, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 висновку про те, що право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню за умов відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, а особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень Велика Палата Верховного Суду дійшла, керуючись пунктом 38 своєї постанови від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17.
З наведеного вбачається, що розгляд справи № 922/1374/20 з підстав необхідності відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 є недоцільним, оскільки висновок, від якого висловив намір відступити Касаційний господарський суд ґрунтується на вже наявному висновку Великої Палати Верховного Суду.
Щодо подібності правовідносин. Виходячи із загальної теорії права, елементами правовідносин є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14?166цс20).
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин у відповідності до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Правовідносини у справах № 922/1374/20, яка переглядається, та № 922/2416/17, від висновку у якій висловив намір відступити Касаційний господарський суд, не є подібними, оскільки в останній предмет іпотеки був реалізований на аукціоні, проведеному в межах ліквідаційної процедури у справі про банкрутство іпотекодавця, відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Правовідносини у справі № 922/1374/20, що переглядається, також не є подібними з правовідносинами у справі № 643/17966/14-ц. Так, у справі № 643/17966/14-ц спір стосувався звернення стягнення на одну квартиру у багатоквартирному будинку, яка не була відокремленою складовою частиною предмета іпотеки, тоді як в іпотеку за іпотечним договором передано саме багатоквартирний житловий будинок. Позов у цій справі пред`явлено до одного відповідача - власника спірної квартири. У постанові викладено висновок, що той факт, що в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відображено, що об`єктом обтяження є квартири, розташовані в житловому будинку, не підтверджує набуття спірною квартирою статусу самостійного предмета іпотеки. Договір іпотеки, копія якого наявна у матеріалах справи, передбачає право Банку звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки (пункт 6.1 договору іпотеки) та не містить процедури звернення стягнення на квартиру як складову частину предмета іпотеки.
Разом з тим, у справі, яка розглядається (№ 922/1374/20) НБУ звернувся із позовом до власників нежитлових приміщень - складових частин єдиного нежитлового комплексу, який був переданий в іпотеку, і не пред`являв окремих позовів про звернення стягнення на окремі зареєстровані об`єкти житлової нерухомості. Предметом позову у справі № 643/17966/14-ц є вимога про звернення стягнення на квартиру - частину предмета іпотеки (житлового багатоквартирного будинку), тоді як у справі № 922/1374/20 - вимога про звернення стягнення на нежитлові приміщення нежитлової будівлі (торгівельного комплексу), яка була поділена на частини на підставі скасованого судового рішення після передання в іпотеку.
Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Згідно зі змістом частини шостої статті 303 ГПК України однією з підстав повернення Великою Палатою Верховного Суду справи на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати) є наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).
Отже, з огляду на наведене є недоцільним розгляд Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1374/20 з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, оскільки у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 643/10533/13-ц Касаційний цивільний суд в частині застосування статті 5 Закону України "Про іпотеку" керувався висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від якого не було відступлено у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що в ухвалі від 21 грудня 2021 року у справі № 922/1374/20 Касаційний господарський суд не навів ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, а також у постанові Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року у справі № 643/10533/13-ц.
Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про повернення справи колегії Касаційного господарського суду для розгляду.
Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду