ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 9901/39/19
Провадження № 11-364заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І.,Ситнік О. М.,Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження справу № 9901/39/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2021 року (у складі колегії суддів Гімона М. М., Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., Усенко Є. А., Ханової Р. Ф.),
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії ВККС щодо здійснення оцінювання судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді;
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 12 листопада 2018 року № 1963/КО-18 про невідповідність судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді;
- зобов`язати ВККС повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 - "Дослідження досьє та проведення співбесіди" відповідно до вимог чинного законодавства в іншому складі ВККС;
- стягнути з ВККС на користь позивача моральну шкоду в розмірі один мільйон гривень.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оцінювання судді займаній посаді відбувається не на підставі закону, а проведення будь-якого оцінювання судді, призначеного на посаду безстроково, з подальшим можливим звільненням судді з посади не відповідає європейським стандартам, тому вважає, що дії, вчинені суб`єктом владних повноважень на проведення такого оцінювання, вже є протиправними та не повинні спричиняти негативні наслідки для особи.
Зокрема, позивач зазначав, що відповідачем у рішенні № 1963/КО-18 протиправно не було виставлено оцінок за показники ефективності здійснення суддею правосуддя, діяльності щодо підвищення фахового рівня, а також за критерії особистої та соціальної компетентності. Крім того, на думку скаржника, протиправно виставлено сукупну оцінку за показниками таких критеріїв, як професійна етика та доброчесність, що не відповідає вимогам закону та є підставою для скасування такого рішення, зокрема, через його невмотивованість.
На думку позивача, наданням необмежених дискреційних повноважень ВККС щодо можливості виставлення будь-яких оцінок за критерії професійної етики та доброчесності без необхідності їх обґрунтування порушено принцип верховенства права, а відсутність у законі механізму захисту від можливого свавільного втручання в право на належне оцінювання свідчить про порушення права на захист. Крім того, закон, який не дозволяє особі передбачити, які бали вона може отримати за той чи інший показник та яким чином формуються оцінки, не відповідає принципу законності, що є невід`ємною складовою будь-якого процесу.
Також позивач вважав безпідставними висновки Комісії про наявність фактів недекларування позивачем майна та ненадання пояснень щодо джерел походження коштовного майна у близьких осіб позивача, оскільки позивач надав на співбесіді вичерпні пояснення та необхідні документи.
3. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій щодо здійснення його оцінювання як судді Львівського апеляційного адміністративного суду на відповідність займаній посаді.
4. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2021 року провадження у справі № 9901/39/19 за позовом ОСОБА_1 до ВККС у частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення від 12 листопада 2018 року № 1963/КО-18 про невідповідність судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді; зобов`язання повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 - дослідження досьє та проведення співбесіди відповідно до вимог чинного законодавства в іншому складі ВККС; стягнення моральної шкоди закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5. Не погодившись із ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2021 року, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою з тих підстав, що вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
6. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 вересня 2021 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2021 року.
7. Ухвалою від 22 жовтня 2021 рокуВелика Палата Верховного Суду призначила розгляд цієї справи в порядку письмового провадження.
8. 20 грудня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи № 9901/39/19 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 грудня 2021 року відмовила в задоволенні зазначеного клопотання на підставі частини третьої статті 311 КАС України.
10. Станом на 02 лютого 2022 року до Великої Палати Верховного Суду від Комісії відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.
Фактичні обставини справи, установлені судом, та зміст спірних правовідносин
11. З 13 січня 1986 року по 17 липня 1990 року ОСОБА_1 обіймав посаду народного судді Городоцького районного народного суду.
12. Ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів від 29 січня 1991 року № 113 позивач призначений головою Мостиського районного народного суду Львівської області.
13. Згідно з постановою Верховної Ради України від 18 вересня 2008 року № 533-VІ "Про обрання суддів" ОСОБА_1 (обраний раніше безстроково) обраний на посаду судді Львівського апеляційного адміністративного суду.
14. 01 лютого 2018 року рішенням ВККС № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 .
15. 02 березня 2018 року ВККС рішенням № 33/зп-18 затвердила графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання стосовно 1673 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, згідно з додатком 13, у тому числі, судді ОСОБА_1 .
16. За результатами першого етапу оцінювання суддів на відповідність займаній посаді "Іспит", ОСОБА_1 отримав за виконані тестові завдання 79,2 бала з 90 балів, за практичне завдання - 81,5 бала з 120 балів.
17. Рішенням ВККС від 20 червня 2018 року № 147/зп-18 ОСОБА_1 допущено до другого етапу оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди".
18. 03 липня 2018 року з ОСОБА_1 проведено співбесіду, за результатами якої оголошено перерву.
19. 12 листопада 2018 року з ОСОБА_1 було проведено співбесіду, за результатами якої ВККС прийняла рішення № 1963/КО-18, яким вирішила: визначити, що суддя Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих і апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 646,7 бала; визнати суддю Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 .
20. 30 липня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 2317/0/15-20, яким відмовила в задоволенні подання Комісії про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з тих підстав, що рішення ВККС не містить достатніх мотивів на обґрунтування висновку про невідповідність судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді.
21. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо проведення стосовно ОСОБА_1 оцінювання на відповідність займаній посаді судді, виставлення оцінок за показниками кваліфікаційного оцінювання, а рішення ВККС України № 1963/КО-18, яке прийняте на підставі такого протиправного оцінювання, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом до суду.
Оцінка суду першої інстанції
22. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1, виходив з того, що рішення ВККС про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації.
23. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що в межах "кваліфікаційного" провадження ВРП перевірила вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС, тобто ті обставини, які викладені позивачем як підстави позову в цій справі, і дійшла висновку, що воно таким критеріям не відповідає. Зазначене, за висновком суду першої інстанції, свідчить про неможливість здійснення судового контролю за рішенням, яке переглянуто спеціально уповноваженим органом у межах своїх повноважень.
24. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення не може бути предметом судового розгляду, а заявлені позовні вимоги в цій частині не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
25. В апеляційній скарзі на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2021 року ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувану ухвалу прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
26. ОСОБА_1 стверджує, що оскаржуване рішення ВККС від 12 листопада 2018 року ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивача, породжує для нього правові наслідки та обов`язки, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення судді з посади.
27. Скаржник, посилаючись на положення частини другої статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), вважає, що чинним законодавством України чітко передбачено право на оскарження до суду рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді, якщо він з ним не згодний. Зазначає, що таке право не обумовлене будь-якими законодавчими обмеженнями, від настання чи ненастання яких залежить реалізація такого рішення.
28. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції помилкового розширив зміст визначених законом підстав для закриття провадження у справі, визначених процесуальним законодавством. На переконання скаржника, можливість будь-якого відтермінування та обумовлення додатковими обставинами, подіями, фактами права позивача на звернення до суду з позовом про оскарження рішення ВККС не передбачено ні нормами національного законодавства України, ні прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
29. Скаржник стверджує, що ВРП не є тим органом, який уповноважений за законом на проведення процедури кваліфікаційного оцінювання суддів та навіть на оцінку правильності такого оцінювання, проведеного уповноваженим на те органом - ВККС.
30. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що формально подання ВККС не скасоване й існує як конкретно-індивідуальний акт державного органу, що констатує невідповідність позивача певній юридичній посаді, а відтак є предметом позову.
31. Окремо скаржник наголошує на помилковості висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення з ВККС на користь позивача моральної шкоди як таких, що є нерозривно пов`язаними з вимогами про визнання протиправним і скасування рішення ВККС. Вважає, що зазначене порушує його право на судовий захист і прямо суперечить положенням частини п`ятої статті 21 КАС України.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
32. Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав та мотивів.
33. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
34. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантіївизначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
35. Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
36. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
37. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18?рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
38. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
39. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.
Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.
40. Відповідно до частин першої та другої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
41. На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді <…>, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
42. Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
43. За частиною третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
44. Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
45. З викладеного також висновується, що оскаржуване рішення про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації.
46. Системне тлумачення частин першої, другої статті 88 та частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII дає підстави дійти висновку про те, що оскарження рішення ВККС після та разом з рішенням ВРП, ухваленим за наслідками розгляду відповідної рекомендації Комісії, сприяє правовій визначеності в процедурі кваліфікаційного оцінювання.
47. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ВРП, яка ухвалює остаточне рішення в процедурі кваліфікаційного оцінювання, запровадила адміністративну практику, відповідно до якої надає оцінку по суті рішенням ВККС про невідповідність судді займаній посаді та поданням з рекомендацією про звільнення судді, зокрема, шляхом "відмови в задоволенні подання ВККС про звільнення". Такі висновки ВРП є невід`ємною частиною послідовних рішень, прийнятих у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді. Відтак судовий розгляд оскаржуваного в цій справі рішення ВККС окремо від та без урахування відповідних висновків, наданих ВРП, могло б призвести до порушення правової визначеності та паралельної змістовно різної оцінки одних і тих самих правовідносин судом та органом, який приймає остаточне рішення про звільнення, яке в межах цієї справи не оскаржується.
48. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (параграф 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
49. Також у параграфі 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.
50. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
51. Ужите в цій нормі формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і тлумачити так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак судовий захист порушеного права відтермінований до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією є рішення ВРП, ухвалене за відповідною рекомендацією, яке є остаточним у процедурі кваліфікаційного оцінювання та з моменту ухвалення якого для позивача виникають відповідні правові наслідки.
52. Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції встановив, що ВРП 30 липня 2020 року ухвалила рішення № 2317/0/15-20, яким відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
53. За цих обставин та наведеного правового регулювання суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
54. У контексті подібних (схожих) фактичних передумов Велика Палата Верховного Суду дійшла таких самих висновків, раніше викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/320/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/810/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 9901/3/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 9901/850/18.
55. У цих постановах з покликанням на наведені норми законодавства зазначила, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
56. При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
57. Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП.
58. Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
59. Статтею 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, суддя (кандидат на посаду судді) має право оскаржити до адміністративного суду.
60. При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
61. З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього "кваліфікаційного" провадження.
62. Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах "кваліфікаційного" провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
63. ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
64. Узагальнюючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ВККС є рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. Це унеможливлює не тільки розгляд справи по суті спору, але й апеляційний перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками судового розгляду справи по суті спору, на предмет його законності й обґрунтованості та є підставою для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
65. Відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у зв`язку з прийняттям ВРП рішення про відмову в задоволенні подання Комісії про звільнення позивача з посади судді таке подання вичерпало свою дію (властивості) і не тягне за собою юридичних наслідків, оскільки чинне законодавство не передбачає повторного розгляду подання про звільнення судді. Зазначене рішення ВРП ніким не оскаржене та не скасоване, а відтак покликання скаржника на те, що воно породжує для нього правові наслідки та обов`язки, не можна визнати слушними.
Крім того, під час розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП рішенням від 26 жовтня 2021 року № 2119/0/15-21 звільнила ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
66. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження в цій справі, оскільки оскаржуване рішення не може бути самостійним предметом судового розгляду. Відтак дійшла висновку про те, що в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 необхідно відмовити.
67. Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що інші позовні вимоги, зокрема щодо стягнення з ВККС моральної шкоди в розмірі один мільйон гривень, є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Комісії, оскільки зазначена скаржником частина п`ята статті 21 КАС України передбачає, що передумовою для стягнення моральної шкоди, яка заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, є встановлення протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Однак, ураховуючи те, що оскаржуване рішення ВККС підлягає оскарженню лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації, то й заявлена скаржником вимога щодо стягнення моральної шкоди не може бути вирішена окремо від основної позовної вимоги.