ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 734/2421/20
провадження № 51-5147км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Матієк Т.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Сергійчука С.О.,
захисника Кілічави Т.М.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Кілічави Т.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12019270130000080 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Томська Російської Федерації, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Вступ
ОСОБА_1 03 лютого 2019 року, спричинив малолітньому потерпілому легкі тілесні ушкодження.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України.
Апеляційний суд, після розгляду скарги захисника, залишив її без задоволення, а вирок районного суду - без змін. При цьому ОСОБА_1 звільнив від покарання у зв`язку з закінченням строків давності.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій захисник подала касаційну скаргу, доводи якої є аналогічними за своїм змістом доводам апеляційної скарги. У скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. ст. 49, 74 КК України, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на такі доводи:
1. Стосовно доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку належними та допустимими доказами;
2. Щодо постановлення судових рішень з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону;
3. Про правильність застосування судом апеляційної інстанції у даному кримінальному провадженні положень ст. ст. 49, 74 КК України як інституту звільнення засудженого від кримінальної відповідальності.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 24 березня
2021 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 200 годин.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він що 03 лютого 2019 року, приблизно о 20.00, перебуваючи на п`ятому поверсі будинку
АДРЕСА_2, діючи умисно, з мотивів раптово виниклих особистих неприязних відносин, взяв малолітнього потерпілого ОСОБА_2 та не менше двох разів ударив його головою об стіну, чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України, ОСОБА_1 звільнено від покарання, у зв`язку з закінченням строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Водночас захисник, аналізуючи докази і викладаючи власну версію подій, стверджує, що суд ухвалив обвинувальний вирок без встановлення належними і допустимими доказами поза розумним сумнівом винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, зокрема факту нанесення потерпілому, саме засудженим, легких тілесних ушкоджень. Тому при встановленні підстав для закриття кримінального провадження, на думку захисника, суд мав ухвалити виправдувальний вирок, однак цього не зробив.
Вважає, що наявні у кримінальному провадженні письмові докази, не доводять винуватість засудженого у нанесенні потерпілому легких тілесних ушкоджень, крім іншого, показання свідків, які нібито були очевидцями події є суперечливими, а тому зазначені докази спростовуються доказами, які були надані стороною захисту, а саме: висновком за результатами дослідження з використанням поліграфа, відповідною медичною документацією, на які суд уваги не звернув.
При цьому захисник вважає, що висновок експерта судово-медичної експертизи № 85 від 10 липня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки експертиза проводилась за записами у медичних документах, а не шляхом безпосереднього огляду потерпілого.
Також захисник вказує на необґрунтовану відмову суду у задоволенні її клопотання про призначення судово-медичної експертизи.
Захисник стверджує, що на вказані порушення апеляційний суд належної уваги не звернув, а тому рішення цього суду не відповідає вимогам чинного законодавства.
При цьому зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема положення ст. ст. 49, 74 КК України та звільнив засудженого від призначеного покарання, а не від кримінальної відповідальності.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу, прокурор, наводить доводи на спростування тверджень касаційної скарги захисника та вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_1 слід залишити без зміни, а подану касаційну скаргу -
без задоволення.
У судовому засіданні засуджений та його захисник виступили на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
У касаційній скарзі захисник порушує питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.
Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Мотивуючи свою касаційну скаргу, захисник оспорює зазначені обставини та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлено судове рішення, що, на його думку, призвело до застосування закону про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, захисник по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Разом із тим, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду.
Стосовно доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку належними та допустимими доказами, колегія суддів зазначає таке.
Як убачається з матеріалів даного кримінального провадження, будучи допитаним у судовому засіданні як у суді першої інстанції, так і у апеляційному суді, засуджений не визнав своєї вини у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та стверджував, що ніяких тілесних ушкоджень малолітньому потерпілому ОСОБА_2 не завдавав, а останній разом зі своїми батьками та друзями обмовляє його.
Проте суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що показання засудженого повністю спростовуються сукупністю наявних у провадженні належних і допустимих доказів, зібраних органами досудового розслідування та досліджених судом.
Суд ретельно перевірив та належно оцінив аналогічні зазначеним у касаційній скарзі доводи сторони захисту щодо недоведеності винуватості та невстановлення факту нанесення малолітньому потерпілому, саме засудженим, легких тілесних ушкоджень. Зазначені доводи повною мірою спростовані показаннями потерпілого, свідків й іншими доказами, які доповнюють один одного та у своїй сукупності і взаємозв`язку обґрунтовано визнані судом достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.
Так, потерпілий ОСОБА_2,який був допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції, в присутності законного представника - ОСОБА_3, показав, що вони з ОСОБА_4 гуляли на третьому поверсі. Дівчинці ОСОБА_5 вони закрили двері на третьому поверсі, щоб вона не вийшла, але її ніхто не бив. Потім вони пішли на п`ятий поверх, до ОСОБА_6 . Згодом прийшов тато ОСОБА_5 - засуджений ОСОБА_1 і хотів вести потерпілого до батьків. Спочатку ОСОБА_1 схопив його за кофту, він вирвався, бо хотів піти сам, а потім засуджений схопив його за шию і вдарив об стіну приблизно три рази. ОСОБА_4 і ОСОБА_6 були поруч і все бачили. Після ударів він побіг додому, а потім ОСОБА_5 з татом прийшли до них. Ввечері в нього паморочилася голова, його нудило, вони з мамою ходили до лікаря. Вранці його також нудило та паморочилася голова, а тому вони знову їздили до лікаря в смт Козелець.
При цьому в судовому засіданні потерпілий продемонстрував як він стояв біля стіни, а ОСОБА_1, тримав за шию і приблизно три рази вдарив головою об стіну.
Показання потерпілого стосовно того, що тілесні ушкодження йому були нанесені саме засудженим, суд вважає правдивими, оскільки такі знайшли своє підтвердження під час розгляду даного кримінального провадження.
Так, відповідно до показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які суду першої інстанції, в присутності своїх законних представників, пояснили, що потерпілого головою об стіну, декілька разів, вдарив саме засуджений
ОСОБА_1 .
Оцінюючи показання свідка ОСОБА_8, суд враховує те, що він був очевидцем побиття потерпілого, оскільки перебував біля своєї квартири, де засуджений бив потерпілого.
Свідок ОСОБА_7 дав суду показання, що він стояв при вході на п`ятий поверх, коли засуджений наносив удари потерпілому біля квартири ОСОБА_6, проте самого ОСОБА_6 не було.
Свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що ОСОБА_6 вона не бачила, хоча бачила ОСОБА_4, який стояв біля дверей квартири, які були відкриті. Також засуджений ОСОБА_1 наполягав на тому, що ОСОБА_6 він взагалі не бачив.
Враховуючи наведені показання потерпілого та свідків, суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 був очевидцем подій, оскільки він сам про це дав показання (він на той час спілкувався з ОСОБА_4 ), про це також свідчив потерпілий, а свідок ОСОБА_9 підтвердила суду, що ОСОБА_4 стояв біля чиєїсь квартири, двері в яку були відчинені. Саме тому суд дійшов висновку, що спілкування свідка ОСОБА_4 відбувалося зі свідком ОСОБА_6, а тому показання свідка ОСОБА_8 в частині того, що він бачив як засуджений наносив удари потерпілому, суд вважає правдивими та такими, що відповідають матеріалам справи в цій частині.
Таким чином, показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 узгоджуються з показаннями потерпілого про те, що засуджений наніс декілька ударів потерпілому, вдаривши його головою об стіну.
Показання засудженого та свідка ОСОБА_9 стосовно того, що ОСОБА_6 не було при зазначених подіях спростовуються показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
Окрім того, колегія суддів зазначає, що деякі розбіжності щодо викладення потерпілим та свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розвитку подій та послідовності нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, зумовлені особистим сприйняттям кожним із учасників цих подій, значним проміжком часу, який сплинув з моменту скоєння кримінального правопорушення (більше двох років), а тому це не дає підстав для визнання показань вказаних осіб недостовірними.
При цьому місцевий суд поставився критично до показань ОСОБА_9 про те, що потерпілий вдарився об стіну, коли штовхався з ОСОБА_4, оскільки в судовому засіданні свідок продемонструвала, яким чином та куди саме вдарився головою потерпілий - задньою її частиною (потилицею). Натомість, під час розгляду справи встановлено, що наявні у потерпілого тілесні ушкодження розміщені були на лобній ділянці та тім`яній справа, що підтверджується відповідною медичною документацією.
Водночас колегія суддів звертає увагу на той факт, що свідок ОСОБА_9 -донька засудженого, а свідок ОСОБА_10 - дружина засудженого, і тому їх показання в частині того, що засуджений не бив потерпілого були дані з метою допомогти засудженому уникнути кримінальної відповідальності за скоєне. При цьому вони суперечать показанням потерпілого та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 наданих ними у судовому засіданні суду першої інстанції.
Також слід зазначити, що допит вказаних свідків місцевим судом було проведено у відповідності до вимог КПК України, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.
Тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необгрунтованими та спростовуються наведеним вище.
Крім цього, винуватість засудженого підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку, зокрема:
- висновком експерта судово-медичної експертизи № 85 від 10 липня
2020 року, відповідно до якого у потерпілого наявні тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, 2-х синців (підшкірні гематоми) на голові, які могли виникнути внаслідок 2-х разової травматичної дії тупих предметів по механізму удару. Тілесні ушкодження могли бути спричинені внаслідок нанесення ударів потерпілому руками, ногами - не могли. Зазначені тілесні ушкодження могли бути отриманими при ударах головою об стіну. Тілесні ушкодження, як кожне окремо, так і разом, могли бути спричиненими в строк 03 лютого 2019 року. ОСОБА_2 в момент отримання тілесних ушкоджень міг бути як у вертикальному, або близькому до нього положенні, так і в горизонтальному. Наявні тілесні ушкодження як кожне окремо, так і в сукупності, належать до легкого ступеню тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я, за ознакою тривалості розладу здоров`я;
- письмовою інформацією наданою директором Козелецької ЦРЛ від
18 вересня 2020 року, відповідно до якої 04, 05, 08 лютого 2019 року мати потерпілого ОСОБА_2 зверталась до лікаря-невропатолога неврологічного відділення КНП КРР "Козелецька ЦРЛ" в особистому порядку щодо надання її сину медичної допомоги;
- записами з амбулаторної картки потерпілого, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні, відповідно до якої 04 лютого 2019 року останній був оглянутий невропатологом та у нього виявлено гематоми лобної ділянки та теменної ділянки справа; встановлено діагноз закрита ЧМТ, струс головного мозку;
- довідкою Козелецької ЦРЛ від 04 лютого 2019 року, згідно з якою потерпілий був на прийомі у невропатолога з приводу закритої ЧМТ та струсу мозку.
Твердження сторони захисту про те, що наявні у кримінальному провадженні письмові докази, не доводять винуватість засудженого у нанесенні потерпілому легких тілесних ушкоджень, а зазначені докази спростовуються доказами, які були надані стороною захисту, а саме:висновком за результатами дослідження з використанням поліграфа, відповідною медичною документацією, які зводяться до незгоди з висновками про винуватість ОСОБА_1 та підтримання своєї версії про те, що потерпілий отримав тілесні ушкодження не через дії засудженого, а внаслідок падіння у коридорі, то зазначена версія сторони захисту визнана судами першої та апеляційної інстанції неспроможною та такою, що спростовується сукупністю досліджених доказів.
Також доводи касаційної скарги захисника про те, що висновок експерта судово-медичної експертизи № 85 від 10 липня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки експертиза проводилась за записами у медичних документах, а не шляхом безпосереднього огляду потерпілого є безпідставними та спростовуються показаннями лікаря судово-медичного експерта
ОСОБА_11, який суду першої інстанції пояснив, що він потерпілого не бачив, у цьому не було потреби, так як експертиза проводилася по сплину тривалого часу, тому була проведена за документами. Дата спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ним була встановлена як 03 лютого 2019 року, також виходячи з медичних документів.
При цьому зазначена експертиза була проведена експертом у передбачений законом спосіб, експерт попереджався про кримінальну відповідальність за
ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причини від виконання покладених на них обов`язків.
Суд першої інстанції, враховуючи встановлені на підставі сукупності досліджених доказів обставини цього провадження, у вироку чітко вказав, що тілесні ушкодження потерпілому були заподіяні засудженим умисно та, даючи в рішенні правову оцінку визнаному судом доведеним діянню, недвозначно зазначив, що умисні дії засудженого виразились у заподіянні легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я, а тому надані докази сторони захисту, зокрема висновок за результатами дослідження з використанням поліграфа, відповідна медична документація не спростовують винуватість засудженого у вчинені інкримінованому йому кримінального проступку та їх обґрунтовано не було враховано судом при постановленні вироку.
Таким чином, суд провів оцінку доказів згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
Отже, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо яких йому пред`явлено обвинувачення.
Також суд дотримався норм, установлених статтями 10, 22 КПК, України створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Всі клопотання учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог закону.
При цьому доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічні за змістом доводам її касаційної скарги, належним чином перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані такими, що суперечать матеріалам даного кримінального провадження.