ПОСТАНОВА
Іменем України
7 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 404/3477/20
провадження № 51-3990км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Анісімова Г. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Матюшевої О. В.,
засудженої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Рогульченко І. А. (у режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_1 ? адвоката Рогульченко І. А. на вирок Кіровського районного суду
м. Кіровограда від 12 лютого 2021 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від
27 травня 2021 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки
АДРЕСА_1 ), раніше судимої вироком Кіровського районного суду
м. Кіровограда від 27 травня 2020 року за ч. 1 ст. 187, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 296, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі ? КК) до позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільненої від відбування покарання з випробуванням зі встановлення іспитового строку тривалістю 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього належного їй майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 травня 2020 року стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 187, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 296 КК ухвалено виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 27 травня 2021 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за нижченаведених обставин.
Так, 17 квітня 2020 року приблизно 15:00 ОСОБА_1, яка раніше вчинила розбій, перебуваючи в будинку, розташованому у АДРЕСА_2, під час спільного розпиття алкогольних напоїв із ОСОБА_2, з метою заволодіння її майном, умисно, з корисливих мотивів, завдала ОСОБА_2 чотирьох ударів лопатою, спричинивши тілесні ушкодження у виді: поперечного перелому дистального відділу діалізу правої ліктьової кістки зі зміщенням уламків, який згідно з висновком судово-медичної експертизи від 8 червня 2020 року № 567 належить до категорії ушкоджень середнього ступеня тяжкості; черепно-мозкової травми, забою головного мозку, ран у ділянці лоба по середній лінії, тім`яно-потиличній ділянці голови, лівої вушної раковини, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.
Після заподіяння ударів ОСОБА_1 заволоділа грошовими коштами ОСОБА_2 у сумі 300 грн, жіночою сумкою та її мобільним телефоном "Bravis F180 Ring Dual Sim Black" вартістю 180,50 грн.
З місця вчинення злочину ОСОБА_1 зникла, викраденим у ОСОБА_2 майном розпорядилася на власний розсуд, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 480,50 грн.
Дії, вчинені ОСОБА_1, за таких установлених судом обставин кваліфіковано за
ч. 2 ст. 187 КК як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений особою, яка раніше вчинила розбій.
Вимоги та доводи, викладені у касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити кримінальне провадження, однак, передбачені КПК підстави для закриття не вказує. Стверджує, що формулювання обвинувачення не містить обставин, які ставляться у провину засудженій, докази сфальсифіковані та є недопустимими. Так, указує, що протокол допиту потерпілої, протокол пред`явлення особи для впізнання від 17 квітня 2020 року і протоколи пред`явлення речей для впізнання від 18 квітня та
1 травня 2020 року є сфальсифікованими, оскільки в них відображені неправильні дані. Також зазначає, що в порушення вимог КПК, під час обшуку засудженої були присутні особи чоловічої статі. На думку захисника, не дано належної оцінки показанням
ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які не підтверджують, що на час події у ОСОБА_2 були якісь кошти. Захисник стверджує про порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки оголошення вироку відбувалось довше, ніж суд у ній перебував. А також посилається на те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у допиті свідка
ОСОБА_3, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростував загальними фразами. Крім цього, ставить інші вимоги, що стосуються оцінки достовірності фактичних обставин.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджена просили касаційну скаргу задовольнити.
Прокурор та потерпіла у судовому засіданні заперечували проти задоволення касаційної скарги та просили залишити судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженої, захисника, прокурора та потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню у зв`язку з таким.
Відповідно до приписів ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За змістом ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині встановлених судом фактичних обставин провадження.
Натомість зазначені захисником доводи були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, які надали їм оцінку в сукупності з іншими доказами.
За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У свою чергу положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Свій висновок щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону і в сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок місцевого суду, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який її засуджено, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, які визначено ч. 1 ст. 94 КПК.
Відповідний висновок місцевий суд зробив на підставі аналізу показань:
потерпілої, яка пояснила, що разом із ОСОБА_4, ОСОБА_5 та
ОСОБА_1 розпивала спиртні напої. Згодом, побачивши, як остання витягнула з портмоне ОСОБА_4 грошові кошти на суму понад 3600 грн, попросила їх повернути. У цей час ОСОБА_5 виганяв ОСОБА_4 зі двору. ОСОБА_1 лопатою, що лежала в дворі, завдала потерпілій чотирьох ударів, від чого остання впала, та одного удару держаком від лопати в руку, якою вона затулила обличчя. Потім ОСОБА_1 витягнула з її кишені грошові кошти в сумі 300 грн різними купюрами, а із її сумки ? мобільний телефон "Bravis", який забрала собі, та документи, які викинула на землю. Також потерпіла вказала на купюру з чорною плямою округлої форми, яку в неї викрала засуджена, її видали як решту в магазині;
свідка ОСОБА_4, який указав, що поїхав до ОСОБА_1, де розпивав спиртні напої разом з останньою, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, при собі він мав близько
4000 грн. Подальші обставини він чітко не пам`ятає, вважає, що його витягнули на вулицю, адже його одяг був забруднений. ОСОБА_5 розбив йому голову палицею, яка була у дворі і відображена у протоколі огляду місця події від 17 квітня
2020 року. Зазначив, що не був очевидцем того, що ОСОБА_2 накидалася на ОСОБА_1 із ножем, однак у поліції бачив потерпілу, яка мала тілесні ушкодження. Кошти, які у нього були, зникли;
свідка ОСОБА_6, який вказав, що проживає по сусідству із ОСОБА_5 та бачив чоловіка, який лежав на землі, над ним стояв ОСОБА_5 із палицею в руках. Невідомий чоловік говорив про повернення йому грошових коштів;
свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які вказали, що особистий обшук ОСОБА_1 проводила слідча Козловська Я. А. у присутності двох сторонніх осіб жіночої статті - понятих та захисника. Свідки не були присутні під час слідчої дії, а чекали в коридорі. Також вказали, що бачили, як ОСОБА_1 передала гроші адвокату
ОСОБА_10, що останній заперечив;
свідка ОСОБА_3, який вказав, що працює адвокатом. 17 квітня 2020 року йому зателефонувала слідча та повідомила, що ОСОБА_1 бажає скористатися його послугами, він разом із сином ОСОБА_10 приїхав до відділку, де поспілкувався з ОСОБА_1, а вона з ним розрахувалась наявними в неї грошовими коштами, одна з купюр номіналом 200 грн містила помітку, на яку вказувала потерпіла під час провадження у справі. У ході особистого обшуку ОСОБА_1 з її кишені дістали згорнуті купюри, на одній з них містилася дактилоскопічна фарба у формі відбитків пальців. Крім того, наступного дня свідок дістав зі своєї кишені гонорар, отриманий від ОСОБА_1, та на одній із купюр побачив також відмітку, схожу на дактилоскопічну фарбу у формі відбитків пальців. Показання свідка ОСОБА_10 є аналогічні показанням його батька.
Крім того, висновки суду обґрунтовано даними рапортів, протоколів особистого обшуку, відібрання зразків для експертного дослідження, слідчого експерименту, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, пред`явлення речей для впізнання, оглядів місць події, медичною документацією ОСОБА_2 та висновками експертів.
Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину і правильно кваліфікував її дії за ч. 2 ст. 187 КК як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений особою, яка раніше вчинила розбій.
При цьому місцевий суд визнав показання потерпілої та свідків послідовними, достовірними й такими, що збігаються між собою, не містять суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду не було.
Колегія суддів звертає увагу на те, що доводи в касаційній скарзі захисника, у тому числі стосовно правильності кваліфікації дій, є аналогічними за своїм змістом її доводам в апеляційній скарзі та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який їх детально перевірив та обґрунтовано визнав безпідставними, зазначивши відповідні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає правилам статей 370, 419 КПК, і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Посилання сторони захисту на те, що засуджена діяла перебуваючи у стані необхідної оборони, є необґрунтованими та спростовуються показаннями потерпілої та свідків і дослідженими доказами, зокрема висновками судово-медичних експертів, результатами огляду місць події та особистого обшуку затриманої ОСОБА_1 у присутності захисника, речовими доказами, вилученими під час зазначених слідчих дій. Ці докази ретельно проаналізовані та оцінені судами в сукупності.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо безпідставності тверджень сторони захисту про фальсифікацію протоколу допиту потерпілої ОСОБА_2 та протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, оскільки вони спростовані показаннями потерпілої під час судового розгляду, яка категорично підтвердила всі обставини, викладені у них.
Суди не виявили в показаннях потерпілої чи свідків істотних суперечностей, дали показанням оцінку, належним чином обґрунтувавши свої висновки.
Суди першої та апеляційної інстанцій дали оцінку поясненням свідка ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 видала телефон поліцейським, а останні повернули їй його перед обшуком, що працівники поліції могли підкинути їй вилучені грошові кошти.
Суди вказали, що хоча свідок постійно перебував із ОСОБА_1 під час проведення її особистого обшуку, в протоколі ним не зазначено жодної скарги щодо підкидування грошових коштів затриманій. Твердження ОСОБА_3 про помітку поліцейськими коштів є нічим не обґрунтованим припущенням, яке не ґрунтується на конкретно досліджених доказах і не містить відомостей про осіб і обставини вчинення цих дій, спростовується показаннями потерпілої ОСОБА_2, яка наполягала на тому, що мала у своєму розпорядженні таку купюру з відповідною плямою і впізнала її. Також доводи ОСОБА_3 як особи, яка захищала інтереси ОСОБА_1, про видачу йому останньою всіх коштів перед проведенням особистого обшуку не можуть бути визнані безумовно достовірними, оскільки будь-яким чином огляд, обшук тощо ОСОБА_1 ним або іншими особами перед проведенням обшуку, зафіксованого слідчою в протоколі, не проводився.
Також суди дали оцінку доводам сторони захисту з приводу фальсифікації та недопустимості доказів, зазначивши: що огляд місця події проводився на підставі дозволу та за участю законного користувача ОСОБА_11 ; особистий обшук ОСОБА_1 було проведено слідчою за участю понятих жіночої статі і захисника, що відповідає положенням ч. 3 ст. 208, ч. 5 ст. 236 КПК, чоловіки в ньому участі не брали, конкретних чоловіків не вказано захисником і в самому протоколі, як і їх дій, хоча захисник мав можливість це зафіксувати.
Протоколи в цьому кримінальному провадженні оформлені відповідно до ст. 104 КПК, вони складені уповноваженими особами, істотних порушень вимог КПК, які б ставили під сумнів зафіксовані у них фактичні обставини, не вбачається.
Посилання сторони захисту на недотримання апеляційним судом процедури безпосередності дослідження доказів не ґрунтується на законі.
Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд не встановив підстав, передбачених ст. 404 КПК, для повторного дослідження усіх доказів. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
Відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (провадження № 51-7241кмо18) порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ч. 1 ст. 412 КПК може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, визнається лише у разі коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обґрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) при обговоренні та ухваленні відповідного судового рішення.
Доводи захисника про порушення місцевим судом таємниці нарадчої кімнати є необґрунтованими, оскільки час перебування в ній суду будь-якими вимогами закону не регламентовано. Та обставина, що під час прийняття рішення у справі районний суд проголошував вирок довше за часом, ніж перебував у нарадчій кімнаті, жодним чином не свідчить про порушення судом у такий спосіб вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, захисник у скарзі не вказує, яким чином це вплинуло чи могло вплинути на законність прийнятого рішення.
Інші доводи сторони захисту, що стосуються переоцінки фактичних обставин та достовірності доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до безумовного скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд