ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 545/1482/18
провадження № 51-4080км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Єремейчука С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
захисників Байдика О. А., Томенчука Д. С. і Шипоші В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 05 лютого 2019 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, які постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170300000448, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бочанівки Полтавського району Полтавської області, зареєстрованого та проживаючого у тому ж селищі ( АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 05 лютого 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин, 17 квітня 2018 року приблизно о 21:10, перебуваючи біля паркану домогосподарства № 49-А на вул. Садовій у с. Бочанівці Полтавського району Полтавської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно зі значною силою завдав численних (не менше шести) ударів кулаками і ногами в голову та по кінцівках ОСОБА_2, спричинивши тим самим останньому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння. В результаті отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 помер від закритої черепно-мозкової травми з крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку.
Полтавський апеляційний суд 17 травня 2021 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора в частині призначення ОСОБА_1 покарання, скасував вирок місцевого суду і постановив свій, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення й закрити кримінальне провадження щодо нього у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Суть його доводів зводиться до вказівок на те, що постановлені судові рішення є незаконними і необґрунтованими, висновки судів про його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтуються на неналежних і недопустимих доказах, а інші докази, покладені судами в основу своїх рішень не доводять його винуватості поза розумним сумнівом.
Також засуджений зазначає, що має поганий слух і як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду в суді першої інстанції нічого не чув та не розумів, що відбувається, тим самим був позбавлений фізичної можливості задавати питання свідкам, експертам, заявляти клопотання і надавати свої заперечення. Вказує, що залученого судом сурдоперекладача він також не розумів. Наведене, на його думку, призвело до порушення його прав, зокрема права на захист.
Вважає, що суд належним чином не перевірив версії щодо причетності інших осіб до завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .
За твердженнями засудженого, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що дані у висновку експерта і показаннях свідків не узгоджуються зі встановленими фактичними обставинами щодо часу конфлікту з потерпілим, і стосовно того, що потерпілий після конфлікту вчиняв активні дії, виходив за межі свого будинку.
Також вказує, що показання свідка ОСОБА_3 є недостовірними, оскільки, на його думку, вона не могла бачити зі свого будинку подій, що відбувалися на вулиці.
Крім того, вважає протокол огляду місця події недопустимим доказом, оскільки огляд був проведений за іншою адресою, а не за тою, що зазначена в протоколі, вилучені під час огляду речі не були опечатані, а понятим був свідок у цьому кримінальному провадженні, який, на його думку, був зацікавлений у результатах кримінального провадження.
Стверджує, що суд безпідставно поклав в основу його винуватості протокол обшуку від 18 квітня 2018 року та висновок імунологічної експертизи № 756, оскільки ними навпаки підтверджується його невинуватість.
Як указує ОСОБА_1, у його діях була наявна необхідна оборона, оскільки він завдав тілесних ушкоджень ОСОБА_2, захищаючи себе від насильства з боку потерпілого.
Апеляційний суд не дав умотивованих відповідей на апеляційні доводи сторони захисту, безпідставно відмовив у повторному допиті свідків.
Також вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував усіх обставин і доводів, наведених у вироку суду першої інстанції, внаслідок чого безпідставно застосував до нього більш суворе покарання, яке не відповідає його особі.
У поданих аналогічних за змістом доповненнях до касаційної скарги засуджений висунув вимогу про скасування рішень і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Суть поданих доповнень повторює аргументи, що викладені в касаційній скарзі засудженого.
Додатково ОСОБА_1 указує на те, що висновок апеляційного суду про абсолютне сприйняття ним інформації під час судового розгляду судом першої інстанції не підтверджено жодними доказами та не ґрунтується на вимогах закону.
Також зазначає, що протокол огляду від 18 квітня 2018 року та вилучені під час цієї слідчої дії речові докази є недопустимими через недотримання процедури легалізації результатів огляду житла у передбачений законом спосіб, шляхом отримання ухвали слідчого судді на проведення обшуку житла.
Крім того, на його переконання, з показань свідків не вбачається, що саме він завдав потерпілому смертельних ударів.
Наголошує на тому, що судами не встановлено місця події та дійсного мотиву сутички, яка відбулась між ним та потерпілим і того, в який момент і у зв`язку з якими обставинами виникла раптова особиста неприязнь.
Як стверджує ОСОБА_1, апеляційний суд не зважив на вказані порушення, допущені місцевим судом, належним чином не розглянув апеляційних скарг сторони захисту, не перевірив викладених у ній доводів, а тому рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Крім того, зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК, оскільки належним чином не розглянув заявленого захисником клопотання про повторний допит свідків для встановлення обставин заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень 17 квітня 2018 року.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
У судовому засіданні захисники Байдик О. А., Томенчук Д. С. і Шипоша В. М., підтримали касаційну скаргу з доповненнями засудженого, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі й доповненнях, скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор, надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без змін.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
З приписів ст. 370 КПК слідує, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими кримінальним процесуальним кодексом (ст. 22 КПК).
Частина 6 зазначеної статті покладає на суд обов`язок, згідно з яким він, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, має створити умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у цілому гарантує право обвинуваченого брати активну участь під час розгляду кримінальної справи в суді. Фундаментальним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що розгляд кримінальної справи (кримінального провадження), включаючи процедурні елементи, має бути змагальним і в цьому процесі повинний бути забезпечений принцип рівності сторін, тобто обвинувачення та захисту.
Вирішуючи питання, чи мало місце порушення статті 6, Суд має розглянути, чи був процес справедливим у цілому.
Стаття 10 КПК гарантує рівність перед законом і судом. Рівність перед судом означає рівність перед ним учасників провадження, процесуальна рівність - це відсутність будь-яких обмежень (дискримінації) у процесуальних правах, наданих кримінальним процесуальним законодавством.
У справі "Надточій проти України" Європейський Суд нагадав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги з урахуванням доповнень до неї, Верховний Суд вважає, що судовий розгляд у цій справі в цілому не був справедливим через порушення права на захист, недостатню змагальність та порушення принципу рівності сторін з огляду на викладене нижче.
Так, у цій справі сторона захисту із самого початку судового розгляду заявила суду про наявність у ОСОБА_1 вад слуху і надала копію медичної довідки, згідно з якою в останнього встановлено діагноз "двобічна нейросенсорна втрата слуху, туговухість ІІІ-зліва, туговухість ІІ-справа".
Також до початку судового розгляду по суті сторона захисту заявила клопотання про залучення сурдоперекладача, яке було задоволено судом, однак у зв`язку з тим, що засуджений не розумів жестової мови, захист відмовився від заявленого клопотання і суд відвів перекладача від участі у справі. При цьому, відмовляючись від заявленого клопотання, сторона захисту звернула увагу суду на тому, що ОСОБА_1 може читати по губах.
Надалі суд, вирішуючи технічні питання належного забезпечення прав ОСОБА_1, під час судового розгляду в судовому засіданні від 22 серпня 2018 року залучив судового розпорядника, який, як можливо зрозуміти з технічного запису судового засідання, більш голосно повторював лише адресовані ОСОБА_1 питання головуючого.
Після цього судового засідання суд не вживав ніяких специфічних заходів, направлених на дотримання прав ОСОБА_1, і проводив судовий розгляд у загальному порядку, допитуючи свідків, експертів і досліджуючи письмові докази у справі. При цьому сам ОСОБА_1 ніякої участі в допиті свідків та експертів і дослідженні письмових доказів не брав.
У цій частині Верховний Суд звертає увагу на те, що, як видно з технічного запису судового засідання від 23 січня 2019 року (перше судове засідання, коли здійснювалася відеофіксація), допит судом експерта відбувався таким чином, що експерт стояв спиною на певній відстані до скляного бокса, в якому перебував обвинувачений, і давав показання суду та відповідав на питання прокурора, що, на думку Верховного Суду, вказує на неналежне сприйняття обвинуваченим відомостей, наданих цим експертом, про що було заявлено стороною захисту в судових дебатах.
У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості, які дозволяли дійти висновку, що інші судові засідання відбувалися іншим чином, ніж те, що відображено на технічному записі від 23 січня 2019 року.
Суд також зважає на те, що під час всього судового розгляду більшу частину питань, які адресувалися обвинуваченому, захисник ОСОБА_4 більш голосно повторювала своєму підзахисному.
Разом з тим Верховний Суд не залишає поза увагою того, що після допиту майже кожного свідка у справі головуючий через захисника цікавився в обвинуваченого, чи є в того питання до допитаного свідка, однак Верховний Суд вважає, що за обставин цього кримінального провадження, зважаючи на вади зі слухом засудженого, таких заходів було явно недостатньо для забезпечення прав обвинуваченого під час судового розгляду. Зокрема, суд жодного разу не поцікавився у ОСОБА_1, чи в повному обсязі той почув відомості, повідомлені свідком, чи необхідно було йому ( ОСОБА_1 ) щось повторити.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження, на вказані обставини, попри те, що про них зазначала в апеляційних скаргах сторона захисту, належної уваги не звернув.
Зокрема, спростовуючи доводи захисту в цій частині, апеляційний суд вказав, що, як вбачається з аудіо- та відеозапису судового засідання суду першої інстанції обвинувачений своєчасно та правильно реагував на події, які відбувалися у судовому засіданні, розумів суть поставлених до нього питань та давав на них відповіді.
Однак Верховний Суд зазначає, що судовий розгляд не обмежується наданням відповідей обвинуваченим на постановлені до нього питання, а тому наведене апеляційним судом обґрунтування на відхилення доводів сторони захисту є явно недостатнім.
При цьому необхідно вказати й про те, що сам суд апеляційної інстанції не починав судового розгляду по суті до моменту забезпечення ОСОБА_1 слуховим апаратом.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні в цілому не можна вважати справедливим, а постановлене за результатом такого розгляду судове рішення - таким, що відповідає вимогам ст. 370 КПК, а тому постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
З огляду на підстави скасування постановлених у кримінальному провадженні судових рішень, Верховний Суд вважає передчасним оцінювати решту доводів касаційної скарги і доповнень до неї засудженого, оскільки за результатом нової оцінки доказів його позиція може змінитися. Тим не менш, твердження ОСОБА_1 щодо недоведення його винуватості поза розумним сумнівом у частині отримання тілесних ушкоджень потерпілим після конфлікту із засудженим, а також щодо наявності в його діях необхідної оборони мають бути перевірені місцевим судом за результатом судового розгляду.
Таким чином, під час нового розгляду в суді першої інстанції необхідно, зокрема: (1) врахувати наведене в цій постанові; (2) забезпечити проведення судового розгляду з належним дотриманням прав ОСОБА_1 і вимог КПК; (3) ретельно дослідити докази у справі; (4) надати вмотивовані відповіді на доводи захисту щодо можливості отримання потерпілим тілесних ушкоджень після конфлікту з ОСОБА_1, зважаючи на стандарт доведення поза розумним сумнівом; (5) надати відповіді на доводи сторони захисту про наявність у діях ОСОБА_1 необхідної оборони.
Також, зважаючи на те, що за вироком місцевого суду ОСОБА_1 було призначено покарання зі звільненням від його відбування і засуджений до закінчення апеляційного розгляду перебував під домашнім арештом і лише за результатом такого розгляду, який тривав більше одного року, йому було призначено покарання у виді реального його відбування, Верховний Суд вважає, що на цей час відсутні підстави для тримання засудженого під вартою, а тому його необхідно звільнити. Питання щодо запобіжного заходу підлягає вирішенню місцевим судом.
Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого з урахуванням доповнень до неї необхідно задовольнити частково, а вироки місцевого і апеляційного судів - скасувати.