Постанова
іменем України
3 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 750/4654/20
провадження № 51-4445км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Кулаківського К.О.,
потерпілого ОСОБА_1,
захисника Чикилевської О.В.,
засудженого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вироки Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2021 року та Чернігівського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270010000272, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), проживаючого в АДРЕСА_2 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2021 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_1 та стягнуто із ОСОБА_2 2950 гривень та 6000 гривень в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 11 січня 2020 року, біля 22:57, керуючи автомобілем марки "Ореl" моделі "Kadett", д.н.з. НОМЕР_1 під час переслідування працівниками поліції, перебуваючи поблизу будинку № 11 по вул. Савчука в м. Чернігів, в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно та усвідомлюючи, що інспектор взводу № 2 роти № 4 батальйону управління патрульної поліції в Чернігівській області сержант поліції ОСОБА_1 є працівником правоохоронного органу при виконанні службових обов`язків, не бажаючи підкорятись законним вимогам поліцейського про зупинку керованого ним транспортного засобу, здійснив на останнього наїзд цим автомобілем, в наслідок чого потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження.
Вироком Чернігівського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та конфіскації автомобіля марки "Ореl" моделі "Kadett", д.н.з. НОМЕР_1, скасовано. Ухвалено свій вирок, яким ОСОБА_2 призначено покарання за ч. 2 ст. 345 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік, а вищевказаний автомобіль конфісковано в дохід держави в порядку ст.ст. 96-1, 96-2 КК України.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просив скасувати судові рішення, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що умислу на заподіяння поліцейському тілесного ушкодження він не мав, останній сам кинувся на його автомобіль і як наслідок зазнав тілесних ушкоджень.
Стверджує, що показання свідків містять вагомі протиріччя, а отримані ОСОБА_1 травми не відповідають обставинам справи.
Апеляційний суд, на думку ОСОБА_2, на вказане уваги не звернув та ухвалюючи свій вирок, безпідставно дійшов висновку про неможливість застосування до нього положень ст. 75 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Чикилевська О.В. та засуджений ОСОБА_2 вимоги касаційної скарги підтримали частково та просили вирок апеляційного суду змінити та застосувати положення ст. 75 КК України
Прокурор Кулаківський К.О. просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_2 без зміни як законні, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення як необґрунтовану.
Потерпілий ОСОБА_1 вимоги касаційної скарги ОСОБА_2 не підтримав, просив залишити ухвалені судові рішення без змін.
Мотиви Суду
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу, та виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Зважаючи на вказані положення процесуального закону, доводи засудженого про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також неправильну оцінку судом доказів, виходячи з положень ст.ст.433, 438 КПК України, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Водночас, доводи про відсутність у ОСОБА_2 умислу на вчинення злочину є безпідставними з огляду на таке.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості обвинуваченого, в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, відповідає встановленим фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.
Зокрема суд послався на показання ОСОБА_2, який підтвердив, що намагаючись втекти від працівників поліції, здійснив наїзд автомобілем на людину, яка вибігла в його сторону та пред`явила вимогу зупинитись; показання потерпілого ОСОБА_1, який пояснив, що наздогнавши переслідуваний ним автомобіль під керуванням ОСОБА_2, він вийшов із службового авто, наказав водію зупинитись, однак останній здійснив на нього наїзд автомобілем; показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які також підтвердили обставини вчиненого ОСОБА_2 протиправного діяння.
При цьому, суд констатував, що версія обвинуваченого про те, що поліцейський отримав тілесні ушкодження через власні необережні дії свого підтвердження не знайшла, а показання свідка ОСОБА_5 - товариша ОСОБА_2, який їхав разом із останнім та стверджував, що ОСОБА_1 сам плигнув на капот автомобіля, слід оцінювати критично через його зацікавленість у результаті розгляду справи.
Твердження сторони захисту про відсутність у діях засудженого умислу на заподіяння працівнику поліції тілесних ушкоджень обґрунтовано було визнано безпідставними з огляду на таке.
Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України характеризується виною у формі прямого умислу.
При цьому, інтелектуальна ознака прямого умислу полягає у тому, що суб`єкт усвідомлює фактичну сторону своїх дій, зокрема те, що він своєю протиправною поведінкою заподіює тілесні ушкодження працівнику правоохоронного органу, у зв`язку із виконанням останнім службових обов`язків, а вольова ознака передбачає наявність бажання на їх заподіяння та настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків.
Із матеріалів провадження видно, що ОСОБА_2 був усвідомлений про переслідування автомобіля під його керуванням працівниками патрульної поліції, які тривалий час, як за допомогою спеціальних звукових та світлових сигналів, так і гучномовця вимагали від нього зупинитись. Після розвороту біля будинку № 11 по вул. Савчука в м. Чернігів обвинувачений бачив, що з лівого боку до керованого ним автомобіля наближається поліцейський, і наказує йому зупинитися, однак, маючи можливість його об`їхати, він цього не зробив, не загальмував та свідомо здійснив наїзд на сержанта поліції ОСОБА_1, який в результаті таких протиправних дій отримав легкі тілесні ушкодження.
Наведені обставини беззаперечно свідчать про наявність у діях обвинуваченого суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення, а тому суд правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Вирок місцевого суду в цій частині є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статті 370 КПК України.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи обвинуваченого про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення є неспроможними, були предметом дослідження місцевим судом, висновки якого є достатньо мотивованими. Поряд із цим, колегія суддів зазначила, що аргументи сторони обвинувачення щодо безпідставного застосування до ОСОБА_2 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням заслуговують на увагу.
Зокрема, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_2 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров`я, відсутність судимостей, факт притягнення до адміністративної відповідальності та висновок досудової доповіді. Крім цього, до уваги було взято наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, та відсутність обставин, що його пом`якшують.
На підставі цих відомостей у їх сукупності місцевий суд призначив ОСОБА_2 покарання, що знаходиться в нижній межі, у межах санкції інкримінованої статті та звільнив його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеної ОСОБА_2 міри примусу, а також обґрунтованість рішення про застосування ст. 75 КК України, зазначив, що рішення про можливість виправлення та перевиховання останнього без реального відбування покарання у виді обмеження волі належним чином не мотивовано.
Крім цього, на думку колегії суддів апеляційного суду, без належної уваги залишились конкретні обставини кримінального провадження та думка потерпілого ОСОБА_1, який в ході апеляційного провадження підтримав апеляційну скаргу прокурора та вважав, що місцевий суд застосувавши до ОСОБА_2 інститут звільнення від відбування покарання призначив останньому покарання, яка є невиправдано м`яким.
З огляду на сукупність викладених обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України, а обставини, враховані місцевим судом лише є підставою для призначення йому міри примусу у мінімальному розмірі за відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, а саме у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з тим, що призначене ОСОБА_2 покарання у зазначеному виді й розмірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а обставини, на які засуджений посилається у касаційній скарзі, були враховані апеляційним судом та не є тими факторами, які б дозволили звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, про те, що суд апеляційної інстанції не врахував усіх суб`єктивних і об`єктивних чинників, які беруться до уваги при призначенні виду та розміру покарання, а також під час вирішення порядку його відбування, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами провадження.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, не встановлено.
Отже, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд