1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 554/2056/20

провадження № 51-4248км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Голубицького С. С.,

суддів Стефанів Н. С., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,

захисника Карнаух С. В. (у режимі відеоконференції),

прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Карнаух С. В. на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 31 травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019170040003601 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Повністю задоволено цивільний позов прокурора, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації 22 931, 72 грн витрат понесених державою на лікування потерпілого.

Районний суд установив, що ОСОБА_1 19 грудня 2019 року близько 05:50 на території будинковолодіння АДРЕСА_1 на ґрунті неприязних відносин з метою вбивства умисно завдав ОСОБА_2 зі значною силою трьох ударів дерев`яною битою в голову, спричинивши останньому тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, після чого покинув місце події, однак не довів свого умислу до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілого було виявлено сторонніми особами та вчасно доставлено до лікувального закладу де надано кваліфіковану медичну допомогу, що запобігло його смерті.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою засудженого Полтавський апеляційний суд ухвалою від 31 травня 2021 року залишив це рішення без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі захисник Карнаух С. В. просить змінити оскаржувані судові рішення через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу і призначити йому покарання в межах санкції вказаної норми закону.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що наведені у вироку суду першої інстанції та ухвалі апеляційного суду висновки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки, на думку захисника, ОСОБА_1 не мав умислу на вбивство ОСОБА_2 та завдав ударів потерпілому захищаючись від протиправних дій останнього, який вдарив його кілька разів по обличчю. До того ж, завдав цих ударів не битою, а палкою. При цьому судом не було взято до уваги висновок експерта від 23 січня 2020 року № 1199 про наявність у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень. З огляду на це вважає, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК.

Також зауважує на те, що матеріали кримінального провадження не містять належних доказів на підтвердження того, що при вчиненні злочину ОСОБА_1 був в стані алкогольного сп`яніння.

На думку захисника, судами першої та апеляційної інстанції надано невірну оцінку приватній розмові ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 зафіксованої на мобільному телефоні останньої, в якій відображено негативні емоції засудженого, його збуджений стан та настрій і бажання помститись кривдникам. Вважає, що висловлені останнім під час розмови наміри вбити невідомих йому людей без зазначення конкретної особи не може свідчити про умисел ОСОБА_1 на вбивство потерпілого.

Стверджує, що при перегляді вироку апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги засудженого, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиція учасників в суді касаційної інстанції

У судовому засіданні захисник підтримала вимоги своєї касаційної скарги.

Прокурор виступила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З матеріалів провадження вбачається, що свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину суд першої інстанції зробив на підставі ретельного аналізу й оцінки досліджених доказів, а саме: показань самого засудженого щодо обставин події, а також показань потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 ; протоколів огляду: місця події від 19 грудня 2019 року (відповідно до змісту якого, під час огляду будинковолодіння в дворі на землі було виявлено та вилучено нашарування слідів речовини бурого кольору); від 20 січня 2020 року диску з записом розмови між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 19.12.2019 (відповідно до якого при прослуховуванні диску зі змісту розмови вбачається, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння та має при собі биту); від 29 січня 2020 року відеозапису з камер спостереження (на якому зафіксовано перебування засудженого біля ринку "Шашличний" із битою в руках 19.12.2019 в період з 05:11 по 05:26); від 24 лютого 2020 року диску з інформацією наданою ПАТ "ВФ Україна" щодо з`єднання абонентських номерів мобільних телефонів у мережі цього оператора зв`язку (з прив`язкою до базової станції, якою підтверджено перебування ОСОБА_1 біля ринку "Шашличний" 19.12.2019 та його дзвінки на мобільні телефони ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у цей день в період з 04:09 до 09:00); висновків експертиз: судової комп`ютерно-технічної від 16 січня 2019 року № 1 (згідно з висновком якої у наданому на експертизу мобільному телефоні виявлено файл із записом розмови між ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_3 19.12.2019); судової імунологічної від 14 лютого 2020 року № 256 (згідно з висновком якої виявлена при огляді місця події 19.12.2019 на території будинковолодіння кров належить потерпілому ОСОБА_2 ); судово- медичних від 26 лютого 2020 року № 138 та від 23 січня 2020 року № 1199; судової психіатричної щодо засудженого ОСОБА_1 від 05 лютого 2020 року № 50 та іншими доказами у їх сукупності.

Суд першої інстанції ретельно перевірив надані сторонами докази у справі, детально виклав їх зміст у вироку та дав їм належну правову оцінку. Ці докази узгоджуються між собою і не містять сумнівів у їх належності, допустимості та достатності. Саме на основі цих доказів місцевий суд і обґрунтував свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у закінченому замаху на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_2 .

Не погодившись із вироком засуджений подав на нього апеляційну скаргу.

За приписами статей 404 та 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, а у разі необхідності - і шляхом повторного дослідження доказів.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК цей суд зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави за яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався.

Під час перегляду вироку апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги засудженого, які є аналогічними тим, що наведені в касаційній скарзі захисника, встановив, що висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину за наведених у вироку обставин підтверджуються сукупністю належних та допустимих доказів зібраних у кримінальному провадженні, а тому вмотивовано відмовив у її задоволенні та залишив це рішення без змін.

Доводи захисника в касаційній скарзі про те, що ОСОБА_1 завдав ударів ОСОБА_2 у відповідь на насильство з боку останнього не знайшли свого підтвердження в суді та обґрунтовано були відхилені судами першої та апеляційної інстанцій з підстав наведених у судових рішеннях.

Згідно з висновком судової медичної експертизи від 26 лютого 2020 року № 138 у потерпілого ОСОБА_2 виявлено тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя, у вигляді черепно-мозкової травми, забою головного мозку тяжкого ступеня, багатоуламкового перелому зводу і основи черепа, перелому лівої потилично-скронево-лобно-тім`яної кістки з вдавленням її уламків із переходом на сагітальний та коронарний шов, перелому лівого сосцеподібного відростку з розвитком субарахноїдального крововиливу та пластинчатої субдуральної гематоми ліворуч, травматичного лівобічного середнього отиту і лівобічного гемомастоідиту, які утворилися від дії тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, яким могла бути бита чи будь який інший предмет з подібною характеристикою, від неоднократної дії травмуючого фактору (т. 2, а. к. п. 13-17).

Відповідно до висновку судової медичної експертизи від 23 січня 2020 року № 1199 у ОСОБА_1 було виявлено легкі тілесні ушкодження у вигляді саден шкіри лівої верхньої кінцівки, а саме: на задньо-внутрішній поверхні нижньої третини лівого передпліччя садно шкіри під бурою кіркою вище рівня шкіри з незначною гіперемією по периферії, розміром 0,6 x 0,8 см; на тильній поверхні основної фаланги 4-го пальця лівої кисті три садна шкіри, розмірами від 0,1 x 0,1 см до 0,1 x 0, З см; садно шкіри смугоподібної форми, шириною від 0,1 x 0,2 см довжиною до 0,9 см, направлене зверху вниз, ззаду наперед (т. 1, а. к. п. 179-180). Інших тілесних ушкоджень не виявлено.

Таким чином, зазначеними висновками експертів спростовуються аргументи сторони захисту про те, що вказані удари були нанесені ОСОБА_1 з метою захисту у відповідь на насильство з боку потерпілого ОСОБА_2, який, зі слів засудженого, завдав йому кількох ударів рукою в обличчя. При цьому, як встановлено судом, напередодні події ОСОБА_1 мав конфлікт з чотирма невстановленими особами на ринку "Шашличний" та після конфлікту, з метою помститися останнім за образу, взяв з дому биту та повернувся на ринок, однак не застав вказаних осіб на місці і будучи агресивно налаштованим пішов до своїх знайомих друзів, спочатку до ОСОБА_7, а потім до ОСОБА_5, який орендував флігель на території будинковолодіння АДРЕСА_1, що належить потерпілій ОСОБА_4 - матері потерпілого ОСОБА_2, де останній проживає у будинку.

Про те, що знаряддям вчинення злочину була саме бита, свідчать як показання свідків, так і відеозапис з камер спостереження від 19 грудня 2019 року в період з 05:11 по 05:26, що також узгоджується з телефонним записом розмови між ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_3 19.12.2019 тривалістю понад 30 хв, який був добровільно наданий останньою працівникам поліції, і зі змісту якої вбачається, що в руках засудженого знаходилась бита, а не палка.

Твердження захисника щодо відсутності доказів, які б вказували на стан алкогольного сп`яніння засудженого під час вчинення злочину, також були аргументовано відхилені судами обох інстанцій з посиланням на матеріали справи, зокрема на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 наданих ними в суді.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" питання про умисел, у тому числі на позбавлення іншої особи життя, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом з метою досягнення суспільно - небезпечного результату.

Про наявність прямого умислу при замаху на вбивство можуть свідчити конкретні діяння винної особи, які завідомо для нього мали потягти за собою смерть потерпілого, однак не призвели до бажаного результату лише в силу обставин, які не залежали від її волі. Тобто злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є закінченою та суб`єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб досягти мети і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату.

При юридичній оцінці дій ОСОБА_1 суд першої інстанції взяв до уваги усі обставини кримінального правопорушення, а саме поведінку засудженого до, під час та після скоєння злочину, який своїми діями фактично спровокував конфлікт на території будинковолодіння потерпілого, його дії у конкретній ситуації, який раптово цілеспрямовано завдав останньому зі значною силою трьох ударів битою у життєво важливий орган - голову, внаслідок чого заподіяв ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя, а коли той від ударів впав на землю, спокійно покинув місце злочину.

Таким чином, врахувавши обставини справи, знаряддя злочину, силу та кількість ударів, їх локалізацію, характер і тяжкість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що в даній ситуації ОСОБА_1 діяв з прямим умислом на вбивство потерпілого, смерть якого не настала через своєчасне надання медичної допомоги та вірно зазначили в своїх рішеннях про наявність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.

Підстав ставити під сумнів правильність цих висновків колегія суддів не вбачає.

Відповідно до висновку судової психіатричної експертизи від 05 лютого 2020 року № 50 ОСОБА_1 будь яким хронічним психічним захворюванням не страждав і не страждає, міг і може повністю усвідомлювати свої дії та керувати ними. При дослідженні індивідуально-психологічних особливостей встановлено, що прагнення оточуючих подавити його активність викликає у нього бурхливі протестні реакції та дратівливість (т. 2, а. к. п. 32-41).

Покарання засудженому призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК і за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчиненого злочину, обставинам справи та даним про його особу і є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено відповідні мотиви з яких виходили ці суди при постановленні своїх рішень та положення закону, якими вони керувалися.

Під час перевірки цих судових рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд


................
Перейти до повного тексту