Постанова
Іменем України
11 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 463/4970/16-ц
провадження № 61-7346св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Виконавчий комітет Львівської міської ради, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Четверта Львівська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",
ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, Комунального підприємства Львівської обласної
ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_2
про визнання незаконними розпоряджень, реєстрації права власності, визнання недійсними свідоцтв, заповіту.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 1989 року
він проживає у квартирі
АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат площею 48,10 кв. м. Кухня, ванна кімната та вбиральня знаходяться у спільному користуванні з квартирою
АДРЕСА_2, де проживали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Маючи намір приватизувати квартиру АДРЕСА_2, ОСОБА_1 дізнався, що у 1995 році ОСОБА_4 та ОСОБА_5 приватизували квартиру АДРЕСА_2
разом із приміщеннями загального користування, що унеможливило приватизацію ним своєї квартири. ОСОБА_1 посилався на те,
що приміщення спільного користування не підлягали приватизації, відтак подальше неодноразове відчуження квартири на підставі оспорюваних
ним документів є незаконним.
ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним розпорядження Личаківської районної адміністрації
від 17 квітня 1995 року №404 та виконавчого комітету Львівської міської
ради від 18 квітня 1995 року № 248 про приватизацію квартири
АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво
про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 18 квітня
1995 року, виданого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі вказаного розпорядження;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 14 серпня 2003 року за № НОМЕР_2, видане ОСОБА_4,
про успадкування нею 1/2 частини вказаної квартири після смерті ОСОБА_5, та визнати незаконною реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 1/2 частини квартири на підставі цього свідоцтва
про право на спадщину, визнати недійсним витяг про реєстрацію
№ НОМЕР_3 від 17 травня 2008 року;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом
від 12 вересня 2008 року за № 2-1848, видане ОСОБА_2,
про успадкування ним вказаної квартири після смерті ОСОБА_4
та визнати незаконною реєстрацію права власності ОСОБА_2
на квартиру на підставі цього свідоцтва про право на спадщину, визнати недійсним витяг про реєстрацію № 20244465 від 16 вересня 2008 року;
- визнати недійсним договір дарування квартири від 24 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та визнати незаконною реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру, визнати недійсним витяг про реєстрацію № 35317053 від 29 серпня 2012 року;
- визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_4 на користь
ОСОБА_2 від 17 жовтня 2000 року за № 3-2666.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції установивши, що в процесі приватизації квартири АДРЕСА_2 у приватну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передано лише житлові кімнати, а інші приміщення спільного користування, загальною площею 38,13 кв. м. не були предметом приватизації, і залишились у спільному користуванні, дійшов висновку про те, що під час приватизації вказаної квартири не допущено порушення процедури приватизації, а тому відсутні правові підстави для визнання незаконним розпорядження Личаківської районної адміністрації
від 17 квітня 1995 року №404 та виконавчого комітету Львівської міської
ради від 18 квітня 1995 року № 248 та, відповідно, інших позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення,
рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим,
що оспорюваними розпорядженнями органів місцевого самоврядування
та правочинами права позивача не порушені, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня
2021 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
14 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час для усунення її недоліків.
09 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Личаківського районного суду м. Львова.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди необґрунтовано відмовили у призначенні експертизи та у дослідженні доказів. Вважає, що суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку,
на порушення вимог ЦПК не усунув допущені судом першої інстанції недоліки.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що правочини щодо відчуження майна є недійсними, оскількиквартира незаконно отримана
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у власність, що є підставою
для скасування реєстрації права власності та визнання недійсними правовстановлюючих документів.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування
норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20,
від 12 грудня 2018 року у справі № 175/2747/15-ц (провадження
№ 61-23303св18), від 27 травня 2020 року у справі № 645/8633/13-ц (провадження № 61-5694св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржувані рішення - без змін, вказуючи на те, що судові рішення
судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими,
висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира № 2а, розташована по АДРЕСА_3,
є квартирою спільного заселення сім`ями двох наймачів. Сім`я одного наймача займає житлові кімнати, площею 48,15 кв. м, а сім`я другого наймача займає житлові кімнати, площею 37,6 кв.м. До квартири належать підсобні приміщення спільного користування площею 38,13 кв. м.
На підставі заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 09 грудня
1994 року, яка подана на ім`я керівника органу приватизації, а також долученої до такої заяви довідки про склад сім`ї наймача, головою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради видано розпорядження від 17 квітня 1995 року № 404 "Про передачу житла
у власність громадян".
Вказане розпорядження затверджене розпорядженням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18 квітня 1995 року №248, на підставі якого 18 квітня 1995 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5
видано свідоцтво про право власності на квартиру, згідно з яким,
у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передано приміщення квартири спільного заселення за адресою: АДРЕСА_4 . Загальна площа приміщень квартири, що передані у власність, становить 56,10 кв. м.
В подальшому, ОСОБА_4, яка є дочкою ОСОБА_6, успадкувала належну матері 1/2 частин квартири відповідно до свідоцтва про право
на спадщину за законом від 14 серпня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори.
У свідоцтві, зазначено, що належна спадкодавцю частка в квартирі складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 37,7 кв. м.
Загальна площа квартири становить 56,1 кв. м. Кухня та вигоди у спільному користуванні.
Після смерті ОСОБА_7, квартира була успадкована ОСОБА_2
в порядку спадкування за заповітом, про що видано свідоцтво про право
на спадщину за заповітом від 12 вересня 2008 року, посвідчене державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори.
В цьому свідоцтві також зазначено, що належна спадкодавцю квартира
АДРЕСА_1 в цілому складається з двох кімнат, житловою площею 37,7 кв. м. Загальна площа квартири становить 56,1 кв. м. Кухня та вигоди у спільному користуванні.
Відповідно до договору дарування квартири від 24 вересня 2008 року, ОСОБА_2 відчужив квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_3, яка
на даний час є її єдиним власником.
В цьому договорі дарування також зазначено, що квартира складається
з двох кімнат, житловою площею 37,7 кв. м. Загальна площа квартири становить 56,1 кв. м. Кухня та вигоди у спільному користуванні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.