Постанова
Іменем України
11 лютого2022 року
м. Київ
справа № 700/1200/19
провадження № 61-19429св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Лисянська об`єднана територіальна громада,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Стовбуном Олександром Анатолійовичем, на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, постановлену у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Єльцова В. О., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лисянської об`єднаної територіальної громади про визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно, що складається із: 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 ; земельної ділянки для обслуговування будинку площею 0,1385 га; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,53 га в адміністративних межах Семенівської сільської ради Лисянського району Черкаської області та причіп ПР ПГМФ 8302, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Єдиним спадкоємцем ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_6, яка прийняла спадщину, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою, однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.
ОСОБА_1 вказувала на те, що ОСОБА_6 є її дочкою, вона була її опікуном, оскільки її дочка була недієздатною.
Зазначала, що вона має право на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_5, яку прийняла її дочка, однак не оформила у зв`язку зі смертю
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, яку могла би успадкувати її дочка, але не встигла цього зробити, а саме:
- на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 ;
- на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1385 га для обслуговування житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1 ;
- на земельну ділянку площею 2,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Семенівської сільської ради Лисянського району Черкаської області;
- причіп ПР ПГМФ 8302, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 12 травня 2020 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1385 га. для обслуговування житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку площею 2,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Семенівської сільської ради Лисянського району Черкаської області, що належала ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на причіп ПР ПГМФ 8302, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Додатковим рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Полежаки В.Ф., задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на причіп ПР ПГМФ 8302, 2007 року випуску, VIN НОМЕР_2, номер шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4, дата реєстрації 03 листопада 2007 року, місце реєстрації ТСЦ № 7144 РСЦ МВС м. Корсунь -Шевченківський, що належав ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з судовими рішеннями суду першої інстанції, у серпні 2021 року ОСОБА_4 в особі адвоката Стовбун О. А. подала апеляційні скарги.
Ухвалами Черкаського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 травня 2020 року та додаткового рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2020 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_4 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 травня 2020 року та додаткове рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2020 року у цій справі.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_4, особи, яка не приймала участі у розгляді справи, на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 травня 2020 року та додаткове рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2020 року у цій справі за позовом ОСОБА_1 до Лисянської об`єднаної територіальної закрито.
Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив із того, що оскаржувані у справі рішення не впливають на права ОСОБА_4, яка не брала участі у справі, оскільки предметом позову в цій справі є визнання права власності за ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, а ОСОБА_4 не є спадкоємцем ОСОБА_5 та не є учасником спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2021 року ОСОБА_4 в особі адвоката Стовбуна О. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково закрив апеляційне провадження у справі, не врахував, що рішенням суду першої інстанції порушено її права на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, інша 1/2 частини якого належить їй.
Зазначала, що з часу набуття права власності на 1/2 частини вказаного нерухомого майна, вона істотно збільшила свою частку у будинку, самостійно добудувавши прибудову, ганок та гараж, а тому, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна, суд першої інстанції порушено її права на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд, посилаючись на те, що шлюб між нею та ОСОБА_5 розірвано й вона не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 не взяв до уваги рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2016 року, яким встановлено факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 20 вересня 2011 року по 26 листопада 2013 року.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
З огляду на наведені норми закону, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2019 року у справі № 908/2116/18 дійшов висновку про те, що судове рішення, оскаржене незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо з мотивувальної частини рішення вбачаються висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) дійшла подібного за змістом висновку щодо застосування норм процесуального права у випадках розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого суду, яка подана особою, яка не брала участі у справі.
Так, згідно із зазначеною ухвалою, судове рішення, оскаржене незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з 17 червня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2011 року у справі № 2-431/2011 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, шлюб, зареєстрований відділом РАЦС Лисянського районного управління юстиції 17 червня 1997 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, розірвано.
Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2012 року у справі № 2311/1318/12 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл майна подружжя, затверджено мирову угоду сторін, відповідно до якої визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельну ділянку площею 0,1385 га, за кожним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_4, оскільки рішенням суду першої інстанції та додатковим рішення суду першої інстанції вирішувався спір між ОСОБА_1 та Лисянською об`єднаною територіальною громадою щодо визнання права власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, а ОСОБА_4 не є спадкоємцем ОСОБА_5, права та обов`язки ОСОБА_4 не були предметом спору та не вирішувались судом при розгляді даної справи, мотивувальна частина рішення не містить висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_4, також у резолютивній частині не зазначено про її права та обов`язки.
Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_4 на те, що рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2016 року встановлено факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 20 вересня 2011 року по 26 листопада 2013 року, не свідчать про недодержання судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки в апеляційній скарзі заявниця не посилалась на наявність судового рішення про встановлення факту її проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та матеріали справи не містять копії вказаного рішення суду.
Крім того, слід зазначити, що встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не свідчить про те, що ОСОБА_4 має право на спадкове майно, оскільки відповідно до статті 1264 ЦК України особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, мають право на спадкування у четверту чергу, а дочка спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_6, яка прийняла спадщину, але у зв`язку зі смертю не оформила її, відноситься до спадкоємців першої черги спадкування.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття апеляційного провадження, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.