Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 243/787/20
провадження № 61-17092св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Билбасівської селищної ради Слов`янського району Донецької області, орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, служба у справах дітей Слов`янської районної державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді Старовецького В. І., від 07 червня
2021 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Гапонова А. В., Мірути О. А, від 22 вересня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
Позовна заява мотивована тим, що сторони із 2007 року по 2019 рік перебували у зареєстрованому шлюбу, від якого мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу діти за домовленістю між батьками залишилися проживати з матір`ю та рішенням суду із ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина та дочки. Однак в грудні 2019 року відповідач привезла до нього сина ОСОБА_3, разом із особистими речами та заявила, що не справляється з його вихованням, а тому дитина повинна проживати з батьком.
Саме з цього часу ОСОБА_3 проживає з батьком у АДРЕСА_1 де для дитини обладнано окрему кімнату та створено належні умови.
Позивач є пенсіонером, отримує пенсію як особа з інвалідністю третьої групи, також працює, тому має можливість утримувати сина, має добрі стосунки із дитиною, в той час як із матір`ю ОСОБА_3 не знаходить взаєморозуміння.
Після того як дитина почала проживати з ним, він звернувся до відповідача з проханням в добровільному порядку вирішити питання стягнутих із нього аліментів на утримання сина, проте отримав відмову. Після цього відповідач почала вимагати від сина повернутись проживати до неї, однак ОСОБА_3 не бажає проживати із матір`ю.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області
від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем мешкання його батька ОСОБА_1 .
Роз`яснено сторонам, що відповідно до положень статті 157 Сімейного кодексу України (далі - СК України), той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахувавши обставини справи, зокрема: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, а саме що дитина висловила бажання проживати разом із батьком, вік дитини, матеріально-побутові умови проживання та достатній рівень комфорту в обох батьків, конфліктні ситуації між дитиною та матір`ю, сестрами, які призводять до емоційного напруження та стресового стану, висновок органу опіки та піклування, дійшов висновку, що проживання ОСОБА_3 з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 червня
2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду у справі № 487/2001/19-ц, не надали оцінки обставинам, викладеним у висновку служби у справах дітей, а саме, що позивач неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення психологічного насильства у сім`ї, не виконував батьківських обов`язків, що виявилося у невиконанні рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини, не врахували, що позивач не має власного житла, фактично проживає разом з батьками, та був засуджений за вчинення умисного особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи до 7 років позбавлення волі. Згідно характеристики наданої школою ОСОБА_1 не приділяє уваги та нехтує вихованням дочки та сина і не брав участі в житті школи.
Стверджує, що визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком, який за своїми моральними якостями негативно впливає на виховання дитини, не відповідає інтересам дитини.
Наполягає, що інтересам ОСОБА_3 найкраще буде відповідати збереження зв`язків із з матір`ю та сестрами.
У встановлений судом строк, відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно акту обстеження місця проживання від 20 грудня 2019 року, - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за
адресою: АДРЕСА_2, а фактично із
10 грудня 2019 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 встановлено інвалідність третьої групи на строк до
01 грудня 2022 року.
Згідно висновку № 315/01-22 від 26 травня 2020 року, Служба у справах дітей Слов`янської районної державної адміністрації вважає можливим визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 03 серпня 2020 року, - заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дітей
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із 09 липня 2019 року по 31 липня
2020 року включно складає 22 160 грн.
Згідно з актом обстеження умов проживання від 19 травня 2020 року, - за адресою: АДРЕСА_2 (місце проживання відповідача) умови проживання задовільні, відповідають санітарно-гігієнічним умовам, в кімнатах зроблений косметичний ремонт, в наявності необхідні меблі та побутова техніка для користування, син та дві дочки мають окремі особисті кімнати, місця для сну, навчання, зберігання особистих речей.
ОСОБА_2 за місцем проживання характеризується позитивно.
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_3, - на даний час (через розлучення батьків) у сім`ї склалася напружена психологічна обстановка. Під час спостережень за ОСОБА_3 було помічено неодноразові прояви агресії до сестер та матері, відмова від виконання учнівських обов`язків та доручень. На даний час хлопчик проживає з батьком за його власним бажанням, що негативно впливає на відносини з матір`ю та сестрами (з ними він майже не спілкується, на звертання до нього або не реагує, або відповідає у грубій формі). Психічний стан хлопчика за час проживання з батьком став нестабільним.
Відповідно до результатів дослідження та аналізу особистої прихильності, ставлення дитини до батьків, наданої практичним психологом
спостерігається позитивне ставлення до матері та сестер і великий вплив батька на дітей. Для гармонійного морального та психічного розвитку ОСОБА_3 необхідні нормальні умови проживання, відчуття захищеності, підтримки та піклування.
ОСОБА_2 на диспансерному обліку у лікаря-нарколога не перебуває, психіатрична допомога в КЗОЗ "Обласна клінічна психіатрична лікарня
м. Слов`янська" їй не надавалася, відомості про надання психіатричної допомоги в інших психіатричних установах відсутні.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в Слов`янському об`єднаному управлінні ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію по інвалідності, розмір якої за період з 01 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року складає 9 606 грн.
ОСОБА_2 із 26 червня 1996 року зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 з 16 січня 2009 року зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_2 .
Під час опитування дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, судом встановлено, що він бажає проживати із батьком, який створив умови для життя, постійно ним опікується, із матір`ю проживати не бажає, оскільки в них відбуваються конфліктні ситуації.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що коли сторони мешкали разом, діти охайно виглядали, умови проживання задовільні, здійснювався ремонт в будинку, насилля або поганого ставлення до дітей він не помічав. Одного разу ОСОБА_1 перебуваючи у нетверезому стані пошкодив хвіртку при вході до двору в будинок.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що працює вчителем в ЗОШ №6, є класним керівником ОСОБА_3, дитина мешкає з батьком протягом року. ОСОБА_3 в шкоді обраний старостою класу. Під час спілкування з ОСОБА_3 останній висловлювався, що бажає проживати з батьком. В цьому класі також навчається дочка сторін ОСОБА_4, її життям батько цікавиться рідше, більш уваги приділяє ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що працює в ЗОШ №6, на теперішній час виконує обов`язки практичного психолога. В межах своєї компетенції, за адвокатським запитом проводила декілька діагностик стосовно ОСОБА_3 . Під час діагностики з`ясувала, що дитина ображена на матір, більше тягнеться до батька. На прохання матері надавала дві характеристики стосовно ОСОБА_3, висновків першої характеристики не пам`ятає. Під час другого тестування, з малюнків дітей, зробила висновок, що сестри ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_12 більше тягнуться до матері, а ОСОБА_3 - до батька, але вважає, що її висновки попередні, необхідно з`ясовувати всі факти та думку дитини. Під час спілкування з матір`ю та ОСОБА_3, вона з`ясувала, що в родині між дітьми відбулась сварка, після якої дитина проживає з батьком.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що є сусідкою родини ОСОБА_1 . Коли родина ОСОБА_1 розпалась, ОСОБА_3 став мешкати з батьком, причину від`їзду дитини вона не знає. Коли родина ОСОБА_1 мешкала разом вона бачила батька у нетверезому стані.
Свідок ОСОБА_15 пояснила, що є сусідкою родини ОСОБА_1 . Їй відомо, що ОСОБА_3 мешкав разом з матір`ю, потім став мешкати із батьком. Неодноразово відвідувала родину ОСОБА_1, діти охайно виглядали та були нагодовані. Вважає, що родина ОСОБА_1 розпалася внаслідок зловживання позивачем алкогольними напоями. Під час сварок в сім`ї їй приводили додому дітей ОСОБА_1 . Одного разу коли мати відвідувала ОСОБА_3, за місцем мешкання з батьком, батько не давав вільно спілкуватися, також одного разу вона була свідком, як позивач викинув продукти, що мати привозила ОСОБА_3 . Іншими дітьми батько не цікавиться.
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої-третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частини другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Вирішуючи спір у розглядуваній справі, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про визначення місця проживання ОСОБА_3 із батьком.
Верховний Суд погоджується із таким висновком судів з огляду на наступне.
Встановивши, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дитини, суди, виходячи із найкращих інтересів неповнолітнього ОСОБА_3, 2008 року народження, врахувавши у тому числі вік дитини, право на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами та обов`язками батьків, дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком.
Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право брати участь у її житті та вихованні незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Верховний Суд враховує, що статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суди попередніх інстанцій у розглядуваній справі надали оцінку висновку органу опіки та піклуваннящодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 із батьком.
При з`ясуванні думки дитини в суді, ОСОБА_3 виявив бажання проживати саме з батьком.
Під час бесіди зі спеціалістом служби у справах дітей малолітній
ОСОБА_3 пояснив, що бажає проживати разом з батьком, не відмовляється від спілкування з матір`ю, але висловив образу на жінку за те, що вона вживала нецензурну лексику, застосовувала фізичні способи впливу на дитину. ОСОБА_3 схвально висловлювався про батька, дитині подобається проживати з ним, бабою та дідом, він допомагає по господарству, а також має вільний час для навчання та спілкування з однолітками. За словами ОСОБА_3 батько приділяє йому достатньо часу та уваги, ОСОБА_3 задоволений своїми умовами проживання.
Беручи до уваги обставини справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на даному етапі життя ОСОБА_3 визначення його місця проживання із батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини.
На час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення його проживати разом з батьком, у звичному для нього середовищі.
ОСОБА_2 не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з батьком буде суперечити найкращому забезпеченню інтересів дитини.
В подальшому, з урахуванням обставин, які можуть виникнути, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку, а після досягнення ОСОБА_3 у 2022 році чотирнадцяти років, він вправі самостійно визначати з ким із батьків буде проживати.
Доводи ОСОБА_2 про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) не можуть підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Так, у вказаній постанові Верховного Суду сформульовано висновок, згідно якого вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.
З урахуванням обставин розглядуваної справи, саме по собі притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за те що він у вересні 2019 року та січні 2020 року під час сварок із ОСОБА_2 висловлювався нецензурною лайкою, не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення у вересні 2019 року, не стало перешкодою відповідачу для того щоб у грудні того ж року самостійно відвезти сина ОСОБА_3 до батька.
Нові докази додані до касаційної скарги, зокрема вирок Краснолиманського окружного суду Донецької області від 27 січня 1993 року у справі
№ 1-17-1993, не може бути врахований Верховним Судом, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції встановлені статтею 400 ЦПК України.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги переважно зводяться до незгоди із обставинами встановленими судами та необхідністю переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Вказане узгоджується із усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") згідно з якою повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду