Постанова
Іменем України
07 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 712/8911/19
провадження № 61-13797св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сучилом Артемом Олеговичем, на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси в складі судді Романенко В. А. від 24 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Бондаренка С. І. від 01 липня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання прибудови самовільно збудованою, припинення спільної часткової власності та виділ майна в натурі, посилаючись на те, що прибудова була збудована ОСОБА_6 з порушенням будівельних норм, а тому є самовільно збудованою. На даний час рішення народного суду в м. Черкаси від 17 квітня 1972 року та 17 липня 1972 року чинні, тому саме відповідно до цих рішень самовільно прибудований будинок "А" штрих 1" не ввійшов в розрахунок часток. Оскільки самовільно збудований будинок "А штрих 1" не відповідає дозвільним документам (рішенню № 310 виконкому Черкаської міської Ради депутатів трудящих від 21 квітня 1971 року) рішенням народного суду в м. Черкаси від 17 квітня 1972 та 17 липня 1972 року та вимогам пункту 3.36, пункту 3.37 чинних на той час (1971 року) СНиП ІІ-Л. 1-71 "Жилые здания" Нормы проектирования", входити до складу домоволодіння площею 696 кв.м., а саме будинку "А-1" по АДРЕСА_1 не може. На даний час співвласниками цілього житлового будинку "А-1" 1950 року побудови з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є: ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ОСОБА_2 є власницею 7/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування № 2815 від 19 серпня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Малою Н. А. Відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 01 грудня 2018 року ОСОБА_3 є співвласником 23/100 частини та ОСОБА_1 є власником 23/100 частин житлового будинку "А-1" з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 01 грудня 2018 року ОСОБА_1 є співвласником 12/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Так, у володінні ОСОБА_3 знаходяться приміщення (відповідно до технічного плану будинку): 1-1 площею 1,9 кв.м., 1-2 площею 2,4 кв.м., 1-3 площею 12,5 кв.м., 1-7 площею 9,7 кв.м. У володінні ОСОБА_2 знаходяться приміщення: 3-1 площею 9,3 кв.м., 3-2 площею 4,1 кв.м., 3-3 площею 11,3 кв.м., 3-4 площею 6,2 кв.м., погріб літ. Д. У володінні ОСОБА_1 знаходяться приміщення: 1-4 площею 7,0 кв.м., 1-5 площею 17,7 кв.м., 1-6 площею 10,2 кв.м., огорожа 1-3, 5, замощення І. Тому позивачі вважають, що вони, як співвласники, мають право на виділ у натурі частки із спільного майна, а саме: приміщень у будинку АДРЕСА_1, які належать їм на праві спільної часткової власності.
На підставі викладеного з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили суд визнати прибудову "А штрих - 1" за адресою: АДРЕСА_1 самовільно збудованою. Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 та виділити в натурі ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 : приміщення 1-1 площею 1,9 кв.м.; приміщення 1-2 площею 2,4 кв.м.; приміщення 1-3 площею 12,5 кв.м.; приміщення 1-4 площею 7,0 кв.м.; приміщення 1-6 площею 10,2 кв.м.; приміщення 1-7 площею 9,7 кв.м.; приміщення 3-1 площею 9,3 кв.м.; приміщення 3-2 площею 4,1 кв.м.; приміщення 3-3 площею 11,3 кв.м., приміщення 3-4 площею 6,2 кв.м.; погріб літ. Д.; огорожа 1-3,5; приміщення І, загальною площею 92,3 кв.м., житловою площею 48,9 кв.м., що становить будинок літ. "А-1" 1950 року побудови, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання прибудови самовільно збудованою, припинення спільної часткової власності та виділ майна в натурі в частині позовної вимоги про визнання прибудови "А штрих-1" за адресою: АДРЕСА_1 самовільно збудованою залишено без розгляду.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення спільної часткової власності та виділ майна в натурі залишено без задоволення.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачі не надали належних, допустимих та переконливих доказів про можливість виділення в натурі частки будинку, який перебуває у спільній частковій власності сторін, і які відповідають їх частці.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про недоведеність позовних вимог, визнав неможливим здійснити розподіл житлового будинку в натурі без проведення відповідної експертизи, позивачами не ставилося питання про проведення будівельно-технічної експертизи для визначення технічних можливостей для реального поділу будинку.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулися засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання розподілу будинку, а зроблено висновок стосовно розподілу часток, що не є вірним та таким, що суперечить заявленим позовним вимогам.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 712/8911/19 з Соснівського районного суду м. Черкаси.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що будинок, який розміщений в АДРЕСА_1 зареєстрований на праві приватної власності за: ОСОБА_5 (1/4 частка), ОСОБА_4 (1/4 частка), ОСОБА_8 (частка 6/25), ОСОБА_2 (частка 13/50), що підтверджується довідкою виданою КП ЧООБТІ від 01 листопада 2010 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.
Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то, з урахуванням конкретних обставин, такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.
Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі на підтвердження позовних вимог долучила висновок будівельно-технічної експертизи № 8/11 від 02 квітня 2012 року та висновок додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 32/12 від 30 липня 2013 року, вказані експертизи проведені під час розгляду справи № 2-975/11 за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_2 до ОСОБА_9, Черкаської міської ради, Державного комунального підприємства "Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації", треті особи: Черкаський міжрегіональний відділ Черкаської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" Державного комітету України по земельних ресурсах, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення меж.
Суди попередніх інстанцій правильно не взяли до уваги зазначені висновки експертиз, оскільки вони вчинені при розгляді іншої справи, а також пройшов великий проміжок часу та змінилися частки співвласників.
При цьому судом на виконання вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України неодноразово роз`яснювалось позивачам їх право щодо заявлення клопотання про проведення судової експертизи, від якого позивачі відмовились.
Без висновку експерта суд позбавлений можливості здійснити виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.