Постанова
Іменем України
07 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 344/10461/21
провадження № 61-19700св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2021 року у складі судді Бородовського С. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2, яким покласти на неї обов`язок усунути перешкоди в користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності та його особистою приватною власністю, надати доступ до квартири АДРЕСА_1, а також не перешкоджати йому користуватись предметами домашнього вжитку.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 09 грудня 2011 року до 23 червня 2021 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, якій на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
З 05 грудня 2012 року він був зареєстрований та проживав у зазначеній квартирі, яка є єдиним його житлом, проте ОСОБА_2 змінила замок у вхідних дверях і він не має доступу до нього та своїх особистих речей.
Посилаючись на положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", просив задовольнити заяву.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального приписувідмовлено.
Суд першої інстанції виходив із відсутності необхідності у видачі обмежувального припису з огляду на недоведеність заявником вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_2 щодо нього у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками рішення суду першої інстанції та вважав судове рішення таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення заяви про видачу обмежувального припису.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду 11 лютого 2020 року в справі № 753/7157/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні заяви.
Доводи інших осіб у справі
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції не надходили
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2022 рокупоновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу № 344/10461/21 за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .
Обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 09 грудня 2011 року до 23 червня 2021 року, від якого мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час шлюбу сторони проживали в квартирі АДРЕСА_2, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2, а з травня 2021 року проживають окремо.
Після зміни ОСОБА_1 місця проживання, ОСОБА_2 змінила замки вхідних дверей у вказаному житловому приміщенні.
02 червня 2021 Івано-Франківським міським судом відкрито провадження у справі №344/8563/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_2 .
Як на підставу для звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2, заявник посилався на те, що через протиправну поведінку останньої він не може проживати в зазначеній квартирі та користуватися особистими речами й речами домашнього вжитку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою касаційного оскарження рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду 11 лютого 2020 року в справі № 753/7157/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон № 2229-VIII).
Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
При вирішенні питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20 (провадження № 61-5729св21).
У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що між сторонами існує спір щодо користування спірним житлом, який має бути вирішений в позовному провадженні.
Ураховуючи вичерпність переліку заходів тимчасового обмеження прав кривдника у формі встановлення судом обмежувального припису, визначених частиною другою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", та, встановивши, що на порушення вимог статті 81 ЦПК України заявник не довів факту вчинення щодо нього з боку ОСОБА_2 економічного насильства у розумінні пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.
Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо недоведеності заявником підстав для застосування тимчасових обмежувальних заходів щодо кривдника.
Сам факт звернення до суду свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 економічного насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
При цьому оскаржувані судові рішення не суперечать й правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, ґрунтуються на власному тлумаченні ним норм матеріального права.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди неповно дослідили докази зводиться до необхідності їх переоцінки та встановлення обставин. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).