Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
місто Київ
справа № 202/6796/18
провадження № 61-3565св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю.,Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2018 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, у подальшому уточненим, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 21 жовтня 2017 року між нею та ОСОБА_2 .
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що, будучи особою похилого віку із вадами здоров`я, шукала родину для догляду за нею з умовами подальшого спадкування належної їй на праві власності квартири.
У червні 2015 року під час перебування на лікуванні у Комунальному закладі "Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня" Дніпропетровської обласної ради познайомилася з мешканкою смт Покровське Дніпропетровської області ОСОБА_3, яка розповіла, що має сина ОСОБА_2 . У подальшому, приблизно протягом двох років, вони вмовляли позивача скласти заповіт на користь відповідача за умови здійснення постійного догляду за нею, проте позивач заперечувала, виявила бажання підписати договір довічного утримання.
21 жовтня 2017 року до квартири ОСОБА_1 завітали ОСОБА_2 разом із приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В. з договором на гербовому аркуші паперу. Не зачитавши цей документ вголос, нотаріус дала його на підпис зворотнім боком, який позивач підписала, не усвідомлюючи його змісту. Другий екземпляр документа позивач у день його підписання не отримала.
Позивач вважала, що між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, а не договір купівлі-продажу, оскільки грошових коштів за відчуження квартири від відповідача вона не отримувала, з часу укладення цього договору постійно і безперешкодно продовжує проживати у квартирі, оплачувати комунальні послуги.
У зв`язку з наведеним вважала, що договір купівлі-продажу квартири вчинений нею під впливом обману.
Також у позовній заяві позивач зазначила й іншу фактичну підставу поданого позову - вчинення правочину під впливом помилки, що має істотне значення для нього.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та недоведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 13 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, укладений 21 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В., реєстровий номер 2766. Здійснив розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивача введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Суди вважали, що позивач довела належними та допустимими доказами, що оскаржуваний договір купівлі-продажу вчинявся під впливом обману з боку відповідача, а також, що позивачем неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на волевиявлення останньої, тобто довела обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог.
Під час ухвалення рішень у справі суди враховували похилий вік позивача та стан її здоров`я, а саме те, що вона має вади здоров`я, що в сукупності унеможливлює повною мірою розуміти природу вчиненого правочину, відповідач своїми діями ввів позивача в оману стосовно обставин, які мають істотне значення. Також суди враховували життєві обставини, що склалися у позивача, зокрема те, що спірна квартира є єдиним житлом позивача, що в сукупності призвело до помилки з боку позивача під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна, а також відсутність волевиявлення у позивача укладати саме такий правочин, що підтверджується тим, що з моменту укладення оспорюваного договору купівлі-продажу позивач продовжує користуватися квартирою, проживає в ній, тож фактично до цього часу не відбулася передача майна за договором купівлі-продажу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 01 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження наведених судових рішень заявник визначив, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 та постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 911/1171/18, від 04 червня 2019 року у справі № 910/9070/18. Відповідно до зазначених висновків особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору. У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норм статті 229 ЦК України;
- суди не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження
№ 61-34575св18). Відповідно до зазначених висновків за змістом статті 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України;
- задовольняючи позов, суди не врахували правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 травня 2017 року у справі
№ 6-951цс16, відповідно до якого з урахуванням правил статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні;
- суди не врахували умови договору щодо ціни нерухомого майна та здійснення оплати за договором;
- на підтвердження чи то помилки, чи то обману ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, її твердження є голослівними;
- суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме показань свідка, яка не була присутньою під час укладення спірного правочину.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у квітні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2021 року залишити без змін.
Позивач зазначила, що заявник ставить виключно питання, з`ясування яких не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України. У касаційній скарзі відповідач не навів, на підставі яких, на його думку, недопустимих доказів суд встановив обставини, що мають суттєве значення для справи.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, а ухвалою від 13 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 серпня 1997 року Виконкомом міської Ради народних депутатів та записаного КП "Дніпропетровське МБТІ" в реєстровій книзі № 116п за № 88.
У цій квартирі зареєстровано місце проживання позивача.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21 жовтня 2017 року уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В.
У пункті 7 договору, що долучений позивачем до позовної заяви та наданий їй як другий екземпляр від другої сторони, передбачено, що ціна нерухомого майна становить 600 011, 00 грн, а підписання цього договору є підтвердженням факту повного розрахунку за продане нерухоме майно, яке є предметом цього договору, та свідчить про відсутність будь-яких претензій фінансового характеру.
Водночас відповідно до пункту 7 договору, що був долучений до матеріалів справи відповідачем, ціна нерухомого майна становить 100 011, 00 грн, які сплачені покупцем до підписання цього договору. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.
Згідно зі звітом про оцінку майна ФОП ОСОБА_4 від 18 жовтня 2017 року ринкова вартість двокімнатної квартири, загальною площею 45, 20 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, становить 100 011, 00 грн.
Згідно з пунктом 11 договору продавець зобов`язаний звільнити нерухоме майно, що є предметом цього договору, не пізніше 21 листопада 2017 року.
Після укладення договору купівлі-продажу фактичної передачі квартири не відбулося, ОСОБА_1 продовжує проживати в спірній квартирі та самостійно сплачувати комунальні послуги.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою похилого віку, страждає на нестенозуючий атеросклероз.
Відповідно до медичних документів у 1995 році позивач мала важку черепно-мозкову травму, у 2008 році - ішемічний інсульт, а у 2008 році виявлено порок серця.
За змістом оспорюваного договору та відповідно до реєстру нотаріальних дій договір посвідчено нотаріусом вдома за адресою: АДРЕСА_1, у зв`язку зі станом здоров`я ОСОБА_1 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16 Верховний Суд України зазначив, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що позивач, звертаючись до суду з позовом, зазначила, що помилялася, укладаючи договір купівлі-продажу, вважаючи, що підписала договір довічного утримання. Вважала, що правочин вчинено з її сторони під впливом помилки та під впливом обману зі сторони відповідача та нотаріуса.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вважаючи, що договір купівлі-продажу не відповідає дійсній волі ОСОБА_1, порушує її права та інтереси, позивач обрала належний спосіб захисту порушених прав, що відповідає наведеній правовій позиції Верховного Суду України.
Щодо недійсності правочину у зв`язку з його вчиненням під впливом обману
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18), на яку посилався заявник у касаційній скарзі.
З огляду на наведене та враховуючи, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт обману її ОСОБА_2 під час укладення оспорюваного договору, у той час як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог статті 230 ЦК України.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами, не відповідають встановленим фактичним обставинам справи, а тому оскаржувані судові рішення в частині висновків про недійсність договору купівлі-продажу відповідно до правил статті 230 ЦК України є помилковими, не відповідають правовим висновкам Верховного Суду, а тому підлягають скасуванню в цій частині.