Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 346/4520/19
провадження № 61-12305св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - Івано-Франківська КЕЧ району) про визнання права на приватизацію житлового приміщення.
Позовну заяву мотивував тим, що під час проходження військової служби у Коломийському гарнізоні йому з сім`єю у складі чотирьох осіб на підставі рішення Виконавчого комітету Корницької сільської ради "Про видачу ордерів на заселення житлової площі" від 23 грудня 2003 року № 40 видано ордер на право зайняття житлового приміщення з трьох кімнат у квартирі АДРЕСА_1 . 24 грудня 2003 року зареєстроване місце проживання його сім`ї за вказаною адресою, ним здійснено ремонт квартири та сплачуються комунальні послуги.
У грудні 2004 року позивач звільнений в запас з посади начальника групи управління польотами - керівника польотами військової частини А1501 та на даний час є військовим пенсіонером.
У березні 2019 року позивач звернувся до Івано-Франківської КЕЧ району із заявою про надання дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1, однак у задоволенні його заяви відмовлено з тих підстав, що квартира розподілена як службова.
Позивач, посилаючись на те, що станом на час вселення квартира не мала статусу службової, ордер йому видано на загальних підставах, просив задовольнити позов та визнати за ним право на приватизацію житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 26 лютого 2020 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області позов задовольнив.
Визнав за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що витяг з рішення про включення спірної квартири до числа службових відсутній, а тому відмова начальника Івано-Франківської КЕЧ району в наданні дозволу на приватизацію спірної квартири порушує право позивача та членів його сім`ї на житло, а тому є підстави для визнання за позивачем права на приватизацію жилого приміщення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 24 червня 2020 року Івано-Франківський апеляційний суд апеляційну скаргу Івано-Франківської КЕЧ району задовольнив.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2020 року скасував та постановив нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської КЕЧ району 630,61 грн сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що в матеріалах справи відсутнє рішення органу приватизації - Івано-Франківської КЕЧ району про відмову у передачі у власність позивача та членів його сім`ї квартири, натомість матеріали справи містять лист т.в.о. начальника Івано-Франківської КЕЧ району яким позивача інформовано про те, що квартира розподілялась ОСОБА_1 як службова, а тому приватизації не підлягає.
ОСОБА_1 подав заяву до Івано-Франківської КЕЧ району про надання дозволу на приватизацію квартири у складі сім`ї із трьох осіб, його - ОСОБА_1, дружини - ОСОБА_2, сина - ОСОБА_3, однак їх не залучив до участі у справі.
Будинок АДРЕСА_2 є власністю держави в особі Міністерства оборони України, а тому розглядаючи спір по суті про право позивача на приватизацію квартири суду першої інстанції слід було вирішити питання про залучення власника будинку до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 25 серпня 2020 року Верховний Суд поновив строк касаційного оскарження, відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою від 27 січня 2022 року Верховний Суд справу призначив до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 346/3395/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що квартира у встановленому порядку до числа службових не включалась, а тому квартира є об`єктом приватизації, при вирішенні питання про приватизацію квартир у будинках, що є власністю Міністерства оборони України, законом не передбачена обов`язкова участь міністерства, а належним відповідачем є Івано-Франківської КЕЧ району.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що рішенням Виконавчого комітету Корницької сільської ради від 23 грудня 2003 року № 40 видано ордери на заселення житлової площі на АДРЕСА_2 згідно із списком розподілу службової житлової площі по військовій частині А1501 від 20 вересня 2003 року (а. с. 8).
На підставі цього рішення 23 грудня 2003 року видано ордер № 009 серії ВЧ-10 ОСОБА_1 з сім`єю з чотирьох чоловік (він, дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_3, син ОСОБА_3 ) на право зайняття жилого приміщення жилою площею 77,0 кв. м, яке складається з 3-х кімнат у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 9).
Наказом від 11 серпня 2004 року № 197 командир військової частини А 5101 звільнив ОСОБА_1 в запас з посади начальника групи управління польотами - керівника польотами військової частини А 5101.
Житловий будинок АДРЕСА_2 є житловим фондом Міністерства оборони України та перебуває на балансі в Івано-Франківській КЕЧ району.
Міністр оборони України наказав начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України організувати безоплатне вилучення з балансу Івано-Франківської КЕЧ району військового майна та його безоплатну передачу в комунальну власність територіальної громади села Корнич Коломийського району житлового будинку АДРЕСА_2 (наказ від 01 грудня 2014 року № 854, а. с. 10, 11).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 316701135, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1835518226232 - житловий будинок АДРЕСА_2 є власністю держави в особі Міністерства оборони України (а. с. 40).
ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 використали чеки в сумі 0,54 при нормі 4,20 грн та рахуються в списках на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 в ТВБВ № 10017/087 Філії Рівненське обласне управління АТ "Державний Ощадний банк України" (довідка Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 24 квітня 2019 року № 34, а. с. 21).
Позивач у березні 2019 року звернувся до начальника Івано-Франківської КЕЧ району із заявою про надання дозволу на приватизацію квартири в якій проживає з сім`єю в складі трьох осіб.
Т. в. о начальника Івано-Франківського КЕЧ району у листі від 07 березня 2019 року на заяву ОСОБА_1 проінформував, що квартира АДРЕСА_1 згідно з рішенням командира в/ч А1501 (наказ від 22 вересня 2003 року № 171) розподілялась як службова. Згідно з пунктом 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" службові квартири приватизації не підлягають.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц, постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 346/3395/17.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутнє рішення органу приватизації - Івано-Франківської КЕЧ району про відмову у передачі у власність позивача та членів його сім`ї квартири, натомість матеріали справи містять докази того, що квартира розподілялась ОСОБА_1 як службова, а тому приватизації не підлягає. До участі у справі не залучено всіх членів сім`ї позивача та Міністерство оборони України.
Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), на яку посилався заявник, погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позову та визнання неправомірною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у приватизації Погрібним Г. В. квартири, зобов`язання Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради провести приватизацію квартири, та зазначила, що позивач при зверненні до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про приватизацію надав копію ордера, що передбачено Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, а оскільки єдиною підставою для відмови позивачу у приватизації було ненадання ордеру, така відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у приватизації позивачем квартири є незаконною та порушує його право на житло.
У постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 346/3395/17 (провадження № 61-1124св17) Верховний Суд дійшов висновку про те, що спірна квартира у встановленому законом порядку не була віднесена до числа службових. При цьому необхідно виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради про включення їх до числа службових. За відсутності такого окремого рішення підстави для висновку про те, що спірне жиле приміщення є службовим, відсутні. Відповідно до частини першої статті 58 ЖК Української РСР ордер є єдиною підставою для вселення в надане громадянину жиле приміщення. При цьому, враховуючи спеціальний порядок віднесення квартир до числа службових, визначення у наданих ордерах квартир як службових не має правового значення, оскільки такого статусу квартира набуває лише після прийняття відповідного рішення. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що позивачі вселилися у спірну квартиру на підставі ордера, зареєстрували своє місце проживання за її адресою та постійно проживають у ній як у єдиному місці проживання.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Частиною першою статті 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Відповідно до частини третьої статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Частинами четвертою, п`ятою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Статтею 61 ЖК Української РСР передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства Української РСР, є недійсними.
Відповідно до частини першої статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Пунктом 3 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР "Про службові жилі приміщення" від 04 лютого 1988 року № 37, визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Виходячи з приписів частини першої статті 118 ЖК Української РСР, жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Єдиним належним доказом, у розумінні статті 77 ЦПК України, на підтвердження включення спірної квартири до числа службових є відповідне рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Однак, у справі відсутнє рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради про включення спірної квартири до числа службових, тобто відповідач не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх заперечень.
Суд першої інстанції встановив, що спірна квартира у встановленому законом порядку не була віднесена до числа службових. При цьому необхідно виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.
Відповідно до частини першої статті 58 ЖК Української РСР ордер є єдиною підставою для вселення в надане громадянину жиле приміщення.
Згідно з частиною першою статті 122 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Встановивши, що 23 грудня 2003 року Виконавчий комітет Корницької сільської ради ОСОБА_1 з сім`єю з чотирьох чоловік (він, дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_3, син ОСОБА_3 ) видав ордер на право зайняття жилого приміщення жилою площею 77,0 кв. м, яке складається з 3-х кімнат у квартирі за адресою: АДРЕСА_3, а також враховуючи те, що спірна квартира у встановленому законом порядку не була віднесена до числа службових, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
При цьому, зазначений ордер не містить відомостей про те, що квартира є службовою.
Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження щодо неоднакового застосування норм права, знайшли своє підтвердження, оскільки у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування положень ЖК Української РСР та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц, постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 346/3395/17.
Cкасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.