Постанова
Іменем України
07 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 758/2575/17
провадження № 61-5698св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство "Правекс Банк",
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
представник відповідача -ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Яценко Н. О. від 27 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., від 24 лютого 2021 року.
Основний зміст позовних заяв та їх обґрунтування
У лютому 2017 року акціонерне товариство "Правекс Банк" (далі -
АТ "Правекс Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що27 жовтня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № 966-001/08Р, за умовами якого ОСОБА_1 отримав в кредит грошові кошти в сумі 100 тис. доларів США зі сплатою 14,99 % річних строком до 27 жовтня 2028 року. Позивач зазначав, що у порушення умов кредитного договору відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 06 квітня 2016 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 83 740,94 доларів США, а також заборгованість зі сплати відсотків - 20 014,39 доларів США, які позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь.
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов
до АТ "Правекс Банк" про встановлення факту нікчемності кредитного договору та стягнення коштів.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що умовами укладеного між сторонами кредитного договору від 27 жовтня 2008 року
№ 966-001/08Р не передбачена відповідальність АТ "Правекс Банк" за неналежне виконання його умов, що є підставою для визнання його нікчемним у відповідності до частини третьої статті 614 ЦК України та пункту 9 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд встановити факт нікчемності кредитного договору та стягнути з АТ "Правекс Банк" грошові кошти у розмірі
1 028 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 28 991,86 грн, як різницю між отриманою сумою грошових коштів в кредит та сумою повернутих кредитних коштів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада
2020 року позов АТ "Правекс Банк" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Правекс Банк" заборгованість по сплаті тіла кредиту в сумі 83 740, 33 доларів США, заборгованість за відсотками - 20 014,39 доларів США.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ "Правекс Банк" про встановлення факту нікчемності кредитного договору та стягнення коштів відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ "Правекс Банк" належними та допустимими доказами довело факт наявності укладення сторонами кредитного договору та порушення відповідачем як позичальником порядку виконання його умов, внаслідок чого утворилась заборгованість з погашення кредитних коштів та відсотків за їх користування. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, районний суд виходив із того, що спірний договір споживчого кредиту
від 27 жовтня 2008 року № 966-001/08Р підписано сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, що містять повну інформацію щодо умов кредитування, погашення кредитних коштів із визначенням розміру та часу внесення чергових платежів і сукупної вартості кредиту. Взявши до уваги зазначене вище, а також те, що впродовж шести років позичальник належним чином виконував умови спірного кредитного договору, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту нікчемності кредитного договору та похідної вимоги про стягнення коштів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що обставини, з якими у зустрічному позові ОСОБА_1 пов`язує нікчемність правочину, не підтверджені, оскільки встановлено, що банк виконав свої зобов`язання, надавши кредитні кошти позичальнику, якими останній скористався, тривалий час впродовж шести років виконував умови договору, повертав кредит та сплачував відсотки. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що спірний кредитний договір не містить умов, якими скасовується чи обмежується відповідальність кредитора за порушення зобов`язання щодо надання кредиту у розмірі, визначеному умовами договору. Позивач за зустрічним позовом не зазначив, які його права, свободи чи законні інтереси порушено внаслідок укладення договору. Судом апеляційної інстанції встановлено, що зобов`язання кредитора за спірним кредитним договором були виконані, кредитні кошти надані позичальнику.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва
від 27 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 24 лютого 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року, у постановах Верховного Суду
від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17, від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16,
від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц, від 31 липня 2019 року
у справі № 2340/4337/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення частини третьої
статті 614 ЦК України, пункту 9 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", на які позивач за зустрічним позовом посилався у своїй позовній заяві. Особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що кредитний договір є неукладеним, порушує принцип рівності сторін. Наголошує на тому, що інтереси банку в цій справі представляла неуповноважена особа, що не було враховано судами попередніх інстанцій. Також заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки є правові позиції двох касаційних судів Верховного Суду, які відрізняються одна від одної при застосуванні норм права у подібних правовідносинах стосовно доведення обставин, встановлених судовим рішенням у іншій справі.
Судові рішення оскаржуються у частині вирішення зустрічних позовних вимог. Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності судових рішень у частині задоволення первісного позову, тому в цій частині судові рішення касаційному перегляду не підлягають в силу вимог статті 400 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року справу № 758/2575/17 направлено до Оболонського районного суду міста Києва для відновлення втраченого судового провадження (першого тому справи).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року відновлено перший том втраченого провадження у справі.
10 січня 2022 року матеріали справи № 758/2575/17 надійшли до Верховного Суду.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 жовтня 2008 року між АТ "Правекс Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 966-001/08Р, за умовами якого ОСОБА_1 отримав в кредит грошові кошти у розмірі 100 тис. доларів США на споживчі цілі. Положеннями пункту 1.2 договору передбачено, що кредит надається строком з 27 жовтня 2008 року до 27 жовтня 2028 року зі сплатою 14,99 % річних. Положенням пункту 4.1 договору погашення заборгованості за кредитним договором проводиться щомісячно до 10 числа наступного місяця включно.
На виконання умов кредитного договору позичальником сплачено відсотки за користування кредитом в розмірі 84 768 доларів США та тіло кредиту в сумі 16 259 доларів США, що складає загальну суму 101 028 доларів США.
У додатку № 1 до кредитного договору містяться особливі умови договори та зазначено, що таблиця визначення сукупної вартості кредиту і реальної відсоткової ставки вказана у додатку 32 до кредитного договору, який є невід`ємною частиною цього договору, який особисто підписаний позичальником.
Додаток № 2 до кредитного договору містить: орієнтовані витрати при оформленні і повному погашенні кредиту на придбання обєкта нерухомості, який також власноруч підписаний ОСОБА_1 ; графік щомісячних платежів по кредитному договору та орієнтований графік щомісячних платежів відсотків по кредиту, в якому зазначений порядок розрахнку за отриманим кредитом, сума щомісячного внеску на погашення як тіла кредиту, так і відсотків. Кожний аркуш графіку погашення кредиту власноруч підписано позичальником.
Згідно з наданим АТ "Правекс Банк" розрахунком заборгованості за кредитним договором № 966-001/08Р станом на 06 квітня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість з погашення тіла кредиту в сумі 83 740,94 доларів США, заборгованість зі сплати відсотків -
20 014,39 доларів США.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У відповідності до частини першої статті 15, частини першої
статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першої статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"
(у редакції, чинній станом на дату укладення кредитного договору) договір про надання фінансових послуг повинен містити права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Частиною третьою статті 614 ЦК України визначено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі
№ 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, оскільки спірний кредитний договір не містить умов, якими скасовується чи обмежується відповідальність кредитора за порушення взятих на себе зобов`язань, отже не суперечить вимогам законодавства України. Судами враховано, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав позичальнику кредитні кошти.
Зміст кредитного договору від 27 жовтня 2008 року № 966-001/08Р свідчить про досягнення сторонами згоди відносно всіх істотних умов договору, у тому числі й щодо відповідальності сторін, до моменту реальної передачі грошових коштів, які були надані ОСОБА_1 .
Часткове виконання позичальником умов кредитного договору протягом більше шести років та звернення до суду із зустрічним позовом про встановлення факту нікчемності кредитного договору після звернення банку до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за цим кредитним договором свідчить про те, що позичальником схвалені умови договору про надання споживчого кредиту та підтримувались правовідносини, які виникли між банком і ним на підставі оспорюваного кредитного договору, а подання зустрічного позову спрямоване на ухилення від виконання зобов`язань за кредитним договором. Відсутні підстави для висновку про порушення прав ОСОБА_1 як споживача внаслідок укладення кредитного договору.
Аргумент касаційної скарги про те, що інтереси банку в цій справі представляла неуповноважена особа, є безпідставним, оскільки зазначене питання було предметом розгляду Київського апеляційного суду, який у постанові від 16 травня 2019 року дійшов висновку про те, що на час подання позовної заяви 19 лютого 2017 року представник ПАТ "Правекс Банк" Муха П. В. мав відповідні повноваження за довіреністю від 25 січня 2019 року, а зазначення в тексті позовної заяви дати її складання "20 січня 2017 року" не має правового значення. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах. Підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегією суддів не встановлено, оскільки у цій справі суди не застосували преюдицію.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду