Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 175/2928/20
провадження № 61-13310св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач- ОСОБА_2,
третя особа- ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня
2021 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
Встановив:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, у якому просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між сторонами, посвідчений 25 серпня 2016 року приватним нотаріусом Грамс О. В., зареєстрований в реєстрі за № 3405; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений між сторонами, посвідчений 25 серпня 2016 року приватним нотаріусом Грамс О. В., зареєстрований в реєстрі за № 3408.
Позов мотивовано тим, що підписуючи договори дарування, ОСОБА_1 був цілком впевнений, що складає та підписує заповіт, та вважав, що власником житлового будинку та земельної ділянки в майбутньому буде його син
ОСОБА_2, а саме після його смерті, текст договорів він не читав, оскільки в силу своєї хвороби, має постійний головний біль та погано сприймає інформацію. Відносини із сином зіпсувалися, постійно виникали сварки та після однієї із сварок, онук повідомив його, що він не є власником будинку, в свою чергу ОСОБА_1 звернувся до сина ОСОБА_2 та той підтвердив цей факт, з погрозами змусив покинути будинок, у зв`язку з чим ОСОБА_2 з того часу не проживає в будинку та вимушений винаймати житло. Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що укладаючи оскаржувані договори, він неправильно сприймав фактичні обставини правочину і це вплинуло на його волевиявлення, він помилявся щодо його природи, правових наслідків та істотних умов, не розумів, що оскаржувані договори мають інший зміст і передбачають дарування ОСОБА_2 житлового будинку та земельної ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від
05 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами, що оспорювані договори були укладені ним під впливом помилки, а саме, через хворобу, у зв`язку з якою він має постійний головний біль та погано сприймає інформацію, а також через погане роз`яснення нотаріусом суті і змісту договорів він неправильно сприйняв правову природу правочинів, права та обов`язки сторін, наслідки договорів і це вплинуло на його дійсне волевиявлення, тобто він помилково уклав договори дарування будинку та земельної ділянки замість заповіту. Посилання позивача на той факт, що текст договору він не читав, суд до уваги не прийняв, оскільки судом встановлено, що станом на 2016 рік воля позивача щодо дарування майна відповідачу була вільною.
Суд вказав, що погіршення стосунків сторін у 2020 році, тобто після укладення правочинів, не можуть бути підставою для визнання спірних договорів дарування недійсними, оскільки передбачені законом підстави недійсності правочину мають існувати на момент його вчинення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
06 серпня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня
2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2021 року та направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року в справі № 466/2582/18 (провадження № 14-988св20), постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-202цс15, постанові Верховного Суду України від 11 листопада
2015 року в справі № 6-112цс15, постанові Верховного Суду України від
02 грудня 2015 року в справі № 6-2087цс15, постанові Верховного Суду від
11 грудня 2019 року в справі № 520/9662/15-ц, постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
04 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 належав на праві спільної сумісної власності з дружиною ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1, на підставі Акта від 1986 року про передачу Совхозом імені КПСС с. Новоолександрівка переселенцю ОСОБА_1 житлового будинку, затвердженого райвиконкомом Дніпропетровського району Дніпропетровської області, зареєстрованого Комунальним підприємством "Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі від 04 серпня 1993 року № 1034-5.
Вищевказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1221486200:05:005:0088, яка належала ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДПДН № 040984, виданого Новоолександрівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області 06 грудня 1999 року на підставі рішення 8 сесії 23 скликання Новоолександрівської сільської ради від 12 листопада 1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 5478.
Згідно з укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору дарування житлового будинку, посвідченого 25 серпня 2016 року за № 3405 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О. В., ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар житловий будинок АДРЕСА_1, на що третьою особою по справі ОСОБА_3 була надана письмова згода на дарування вищевказаного житлового будинку, справжність підпису якої засвідчено цим же нотаріусом 25 серпня 2016 року, про що зазначено в самому договорі.
Згідно укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору дарування земельної ділянки, посвідченого 25 серпня 2016 року за № 3408 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О. В., ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,2500 га, з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1221486200:05:005:0088, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 прийняв у дар житловий будинок та земельну ділянку, зареєстрував право власності, з 2016 року за власні кошти відремонтував та добудував будинок, про що в судовому засіданні позивач не заперечував.