ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 580/2264/20
адміністративне провадження № К/9901/7351/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №580/2264/20
за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року (прийняте у складі головуючого судді - Бабич А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: судді-доповідача Беспалова О.О., суддів: Парінова А.Б., Ключковича В.Ю.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. 25 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду позов до Служби безпеки України, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльності щодо непроведення своєчасного повного розрахунку під час звільнення з військової служби;
1.1. стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 485363,20 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що на виконання судового рішення відповідач виплатив позивачу кошти, які є складовою його грошового забезпечення, з порушенням строку їх виплати на 320 днів після звільнення до часу виплати присудженої компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Також, виплачена з порушенням строків грошова компенсація за неотримане речове майно та одноразова грошова допомога при звільненні. Позивач вважає, що має право на компенсацію середнього заробітку за час такої затримки розрахунку щодо компенсації додаткової відпустки за 320 днів з 12.07.2019 до 27.05.2020, розрахованого з середньоденного грошового забезпечення перед звільненням в розмірі 1516,76грн. заробітної плати в сумі 485363,20грн.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 звільнено з військової служби у зв`язку з скороченням штатів або проведення організаційних заходів, виключений зі списків особового складу з 12.07.2019 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією наказу від 04.07.2019 № 864-ОС.
3.1. Позивач звернувся до відповідача заявою від 11.09.2019, в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані 84 календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій.
3.2. У подальшому між сторонами вирішений спір у справі №580/623/20, а саме, рішенням Черкаським окружним адміністративним судом від 15.04.2020, що набрало законної сили 07.08.2020, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки учаснику бойових дій за 2014-2019 роки з розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2019 року та зобов`язано здійснити її нарахування та виплату з розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12 липня 2019 року.
3.3. Згідно з листом Фінансово-економічного управління відповідача від 04.06.2020 вих№81/2/1-6-42/5 щодо виконання вказаного рішення суду позивачу повідомлено про здійснення повного розрахунку у травні 2020 року, відповідно до платіжного доручення від 26.05.2020 №2981. Даними виписки з карткового рахунку позивача підтверджено зарахування 27.05.2020 коштів згідно зі вказаним рішенням суду в сумі 64742,67грн.
3.4. Відтак, повний розрахунок з позивачем при звільнені здійснено із затримкою, однак компенсації за таку затримку позивачу виплачено не було.
3.5. Вважаючи необґрунтованою затримку у виплаті вказаних коштів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року, позов задоволено частково.
4.1. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо непроведення своєчасного повного розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 .
4.2. Стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з військової служби з 12.07.2019 до 27.05.2020 (320 днів) у сумі 246289,83 грн. (двісті сорок шість тисяч двісті вісімдесят дев`ять гривень вісімдесят три копійки). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4.3. Задовольняючи частково позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спірна бездіяльність відповідача не відповідає закону з часу його звільнення до часу фактичного повного розрахунку, тобто у період з часу звільнення до 27.05.2020 - 320 днів.
4.5. Також судами визначено, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) становить 246289,83 грн.
4.6. При цьому, доводи відповідача в частині не співмірності суми, що не була виплачена позивачу при звільненні та суми середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу за час такої затримки суди визнали безпідставними.
IV. Касаційне оскарження
5. Не погодившись з рішенням суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
5.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій задовольняючи частково позовні вимоги, виходили з безпідставності частини вимог через неправильність наданих позивачем даних про його грошове забезпечення. При цьому, як зазначає скаржник, сума до стягнення була розрахована баз застосування визначених Верховним Судом, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №825/1732/17 критеріїв розумності, справедливості та пропорційності при визначенні ймовірного розміру майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
5.2. Також з посиланням на правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові Верховного Суду 18 лютого 2021 року у справі №160/6885/19 скаржник зазначає, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
5.2. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що стягнута з відповідача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (246289,83 грн.), як міра відповідальності роботодавця, є непропорційною, несправедливою та обтяжливою.
5.3. У зв`язку із наведеним відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
6. У відзиві на касаційну скаргу, позивач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
7. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
9. Згідно з частинами першою та другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
10. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
11. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
12. Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
13. Відповідно до статті 20 Закону України від 03.07.2020 №2229-XII "Про Службу безпеки України" (далі - Закон №2229-XII) умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.
14. Стаття 21 Закону №2229-XII визначає правове регулювання трудових відносин працівників Служби безпеки України, відповідно до якої трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, регулюються законодавством України про працю.
15. Відповідно до частини 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
16. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.
17. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
18. За приписами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
18.1. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
20. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
21. Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
22. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
VI. Позиція Верховного Суду
23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
25. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
26. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати компенсації за невикористані дні щорічної дадаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
27. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
28. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
29. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
30. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
31. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.
32. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
33. Приписами статті 117 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.
34. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
35. В цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звільнений з військової служби наказом від 04.07.2019 № 864-ос, виключений з 12.07.2019 зі списків особового складу. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 27 травня 2020 року.
36. Вказана обставина сторонами не заперечувалась.
37. Отже, суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.
38. Водночас, доводи скаржника про те, що суди безпідставно не залишили без розгляду позовні вимоги позивача, оскільки він звернувся поза межами місячного строку звернення до суду, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими з тих підстав, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 27 травня 2020 року, а тому саме з цієї дати розпочинається вказаний строк, у межах якого позивач і звернувся до суду.
39. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17 та від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19, на які скаржник безпідставно посилається у касаційній скарзі в обґрунтування протилежної позиції.
40. Щодо доводів скаржника про безпідставне неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень принципу пропорційності Верховний Суд зазначає таке.
41. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
42. З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вбачається наступне.
43. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
44. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
45. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
46. Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
47. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
48. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
49. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
50. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
51. Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, втім, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті позовних вимог не врахували наступних висновків Верховного Суду.
52. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
53. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
54. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
55. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
56. Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті позовних вимог дійшли висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) за 320 днів з дня звільнення -12.07.2019 до повної фактичної виплати - 27.05.2020, виходячи із розрахунку 769,65 грн. в день (сума коштів, нарахована за травень і червень 2019року, / 61 календарний день служби) і становить 246289,83 грн.
57. В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
58. Судами першої та апеляційної інстанцій вищенаведеного не враховано, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій в цій частині.
59. Для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі судам першої та апеляційної інстанцій необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
60. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
61. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).
62. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.
63. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню у частині задоволених позовних вимог про стягнення зі Служби безпеки України середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби з 12.07.2019 до 27.05.2020 (320днів) у сумі 246289,83 грн. із направленням в цій частині справи на новий розгляд до суду першої інстанції.