ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 160/13316/20
адміністративне провадження № К/9901/28355/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 160/13316/20
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (суддя-доповідач - Дурасова Ю.В., судді: Божко Л.А., Лукманова О.Л.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, відповідач), у якому просила:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування, установленого Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-IX), у сумі 24 287,85 грн;
- зобов`язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 60 % від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року, у сумі 24 287,85 грн.
2. На обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що працює на посаді судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до Закону № 1402-VIII). За період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року їй була нарахована та виплачена суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2020 року, та доплати за вислугу років у розмірі 60 %. Проте, з квітня 2020 року відповідач обмежив розмір її суддівської винагороди на підставі Закону № 553-IX. Позивач уважає зазначені дії відповідача протиправними, оскільки в силу положень статті 130 Конституції України розмір суддівської винагороди не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, окрім як Законом № 1402-VIII.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування, установленого Законом № 553-ІХ, у сумі 24 287,85 грн. Зобов`язано ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, та щомісячної доплати в розмірі 60% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року, у сумі 24 287,85 грн.
4. Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин норм інших законів. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року з обмеженням її розміру.
5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.
6. Суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив, що у вказаному позивачкою періоді ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ. При цьому, наявність або відсутність у ТУ ДСА України в Дніпропетровській області відповідного фінансування на виплату суддівської винагороди не впливала на можливість її виплати у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в установленому статтею 135 Закону № 1402-VIII розмірі, оскільки Законом № 553-ІХ були передбачені відповідні обмеження, недотримання яких уважалось порушенням бюджетного законодавства, яке тягнуло за собою відповідальність. З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, виплачуючи у квітні 2020 року позивачці суддівську винагороду з обмеженням, діяв у відповідності до вимог Закону № 553-ІХ, що дає підстави для відмови у задоволенні позову.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
7. Не погодившись із постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказану постанову та повернути справу до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.
8. Підставою касаційного оскарження позивачка зазначила пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме, неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
9. Аргументуючи свою позицію скаржник зазначає, що Третій апеляційний адміністративний суд не врахував постанови Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 та від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, в яких суд касаційної інстанції за аналогічних правовідносин висловив правову позицію щодо виплати суддівської винагороди у період обмеження її розміру Законом № 553-ІХ. Зокрема скаржник наголошує, що у названих постановах Верховний Суд дійшов висновку про неправомірність визначення розміру суддівської винагороди нормами будь-яких інших законодавчих актів, окрім як Законом № 1402-VIII, адже стаття 130 Конституції України закріплює, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
10. При цьому формуючи вимоги касаційної скарги, позивачка виходила з того, що судом апеляційної інстанції не досліджено питання розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди та не з`ясовано який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати за її позовними вимогами про зобов`язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди.
11. Ухвалою від 18 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 160/13316/20 з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
12. На касаційну скаргу відповідач подав відзив, в якому просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Зазначає, що дія частин першої, третьої статті 29 Закону № 553-IX втратила чинність 28 серпня 2020 року внаслідок прийняття Конституційним Судом України Рішення № 10-р/2020, водночас спірні правовідносини виникли у квітні 2020 року. Таким чином Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на правові висновки, сформовані Верховним Судом у постановах від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 814/1274/17.
13. Ухвалою від 07 лютого 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини
14. Указом Президента України від 12 січня 2007 року № 12/2007 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області строком на п`ять років.
15. Наказом голови Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 січня 2007 року № 8 позивачку зараховано до штату зазначеного суду.
16. Постановою Верховною Ради України від 12 січня 2012 року № 4322-VІ "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано суддею Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області безстроково.
17. Наказом голови Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2018 року № 68 позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % до посадового окладу.
18. За період з 01 січня до 18 квітня 2020 року позивачці нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, та доплата за вислугу років у розмірі 60 % від посадового окладу.
19. Згідно з довідкою ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 11 листопада 2020 року № Б-с-1764, за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області не виплачено частину суддівської винагороди в сумі 24 287,85 грн.
V. Нормативне регулювання
20. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
22. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
23. Згідно з преамбулою Закону № 1402-VIII, цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
24. Відповідно до частин першої - другої статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
25. За змістом частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
26. Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
27. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
28. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема статтею 29 наступного змісту: "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
29. 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX. Відповідно до вказаного рішення вказані положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
VІ. Позиція Верховного Суду
30. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
31. Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
32. Надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
33. Спірні правовідносини обумовлені незгодою позивачки з діями ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня по 30 квітня 2020 року із застосуванням обмеження, установленого статтею 29 Закону № 294-IX у редакції Закону № 553-IX.
34. Проаналізувавши наведені у розділі V цієї постанови законодавчі норми, колегія суддів дійшла висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
35. Необхідно зауважити, що вперше спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що її розмір встановлюється законом про судоустрій, закріплено у Конституції України у редакції Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.
36. Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
37. Наявність у Конституції України зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України відповідно до її статті 8 має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, із яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
38. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
39. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій у розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
40. У свою чергу, Закон № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України (далі - БК України). Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
41. При цьому необхідно взяти до уваги те, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (жовтень 2020 року), Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX із змінами та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX. За текстом указаного Рішення зазначені положення законів № 294-IX, № 553-IX визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
42. Повертаючись до підстави касаційного оскарження - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд уважає обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - статті 130 Конституції України, статті 135 Закону № 1402-VIII, частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX у редакції Закону № 553-IX, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.
43. Так, 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі № 340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин, у якій висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Зокрема Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
44. Щодо Закону № 553-ІХ, то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон не може встановлювати розмір винагороди судді, позаяк не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди). Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
45. За наведеного правового регулювання та обставин справи, а також з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду у вищеназваній постанові, колегія суддів констатує, що обмеження розміру суддівської винагороди у зв`язку із прийняттям Закону № 553-ІХ щодо обмеження виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати протягом спірного періоду було неправомірним.
46. Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 30 квітня 2020 року із застосуванням обмеження, установленого Законом № 553-ІХ. У свою чергу, висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до помилкового скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року в означеній частині.
47. Зважаючи на викладене та ураховуючи приписи статті 352 КАС України, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року підлягає скасуванню, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування, установленого Законом № 553-ІХ, у сумі 24 287,85 грн - залишенню в силі.
48. Водночас суд першої інстанції, обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки шляхом зобов`язання ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, не надав належної уваги тій обставині, що функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, здійснює Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України; частина третя статті 148 Закону № 1402-VIII).
49. Отже, для правильного вирішення цієї справи суд першої інстанції мав з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачеві), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже відповідач - як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
50. Зважаючи на те, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема щодо суддів місцевих і апеляційних судів, є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
51. Крім того необхідно зазначити про те, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
52. Таким чином, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ТУ ДСА в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС, є підставою для скасування судового рішення у цій частині і направлення справи на новий розгляд.
53. Втім, попри зазначене, Верховний Суд не намагається заперечити, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області є належним відповідачем за цим позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
54. Водночас, ураховуючи правові висновки Верховного Суду, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
55. Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 200/7840/20-а, від 28 липня 2021 року у справі № 340/1901/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 560/4152/20, від 09 вересня 2021 року у справі № 120/5243/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 260/3641/20, від 12 жовтня 2021 року в справі №160/12154/20, від 20 жовтня 2021 року в справі №580/4201/20, від 22 жовтня 2021 року в справі №200/6491/20-а, від 25 листопада 2021 року в справах №200/8757/20-а, №560/2861/20 та інших.
56. Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач.
57. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС України), якщо для цього є підстави. Проте в такій площині суд першої інстанції спірних правовідносин не розглядав.
58. В той же час, суд касаційної інстанції у силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
59. Таким чином, оскільки правильне вирішення справи у цій частині вимагає дослідження додаткових доказів і з`ясування на цій підставі обставин, то справу в цій частині слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
60. Твердження відповідача у відзиві на касаційну скаргу щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17 та від 23 грудня 2019 року у справі № 814/1274/17, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки у вказаних справах суд касаційної інстанції сформував висновки за інших фактичних обставин справи, а саме, щодо розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання.
61. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
62. Згідно з пунктом першим частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
63. Таким чином касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року скасуванню повністю, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року в частині з направленням справи на новий судовий розгляд.