ПОСТАНОВА
Іменем України
09 лютого 2022 року
Київ
справа №500/1811/20
адміністративне провадження № К/9901/36752/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Рибачука А.І.,
суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 500/1811/20
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2020, ухвалене у складі головуючої судді Подлісної І.М., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2020, ухвалену у складі колегії суддів: головуючої судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 21.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області) щодо не проведення перерахунку, нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII); зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити із 17.07.2018 таке нарахування та виплату.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він є непрацюючим пенсіонером та проживає у м. Заліщики Тернопільської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а тому, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018, він має право на отримання з цієї дати підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
2. Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 14.08.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2020, позов задовольнив.
3. 28.12.2020 ГУ ПФУ в Тернопільській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та наявність передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підстави, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
4. Верховний Суд ухвалою від 09.02.2021 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Суди встановили, що ОСОБА_1 проживає у м. Заліщики Тернопільської області (на території зони посиленого радіоекологічного контролю), має відповідне посвідчення категорії 4 та перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Тернопільській області.
03.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою, в якій просив здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII.
Листом від 10.07.2020 № 1900-0701-8/10117 ГУ ПФУ в Тернопільській області відмовило йому у задоволенні такої заяви, мотивуючи це тим, що Законом від 04.02.2016 № 987-VIII до Закону № 796-XII включено статтю 39, якою врегульовано питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Не погоджуючись із такими діями відповідача та вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду із цим позовом
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), відтак саме з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
7. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій щодо спірних правовідносин неправильно застосували положення статті 39 Закону № 796-XII, у зв`язку з чим дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із наступного.
9. За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.".
11. 28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
12. 01.01.2016 набрав чинності Закон № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
13. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
14. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
15. Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
16. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.
17. Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
18. Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
19. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, відповідно до якої м. Заліщики Тернопільської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
20. Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п`ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
21. Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
22. Таким чином, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.
23. Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
24. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший-четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.
25. Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
26. До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
27. Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом м. Заліщики Тернопільської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом № 791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій.
28. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
29. Ураховуючи наведене, у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.
30. Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.
31. Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 01.01.2015, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
32. Отже, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м. Заліщики Тернопільської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
33. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду від 23.09.2020, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного суду від 31.03.2021, у зразковій справі № 580/2371/20.
34. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що у позивача з 17.07.2018 виникло право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
35. При цьому суди помилково послалися на викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 висновки у зразковій справі № 240/4937/18, адже питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю після виключення цієї зони із переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у названій зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків.
36. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи
37. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі не відповідають.
38. Згідно з частинами першою, третьою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
39. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,