ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 914/2005/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
прокуратури - не з`явилися,
позивача - Бодян О. Ю.,
відповідачів - не з`явилися,
третіх осіб - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 (судді: Якімець Г. Г. - головуючий, Бойко С. М., Бонк Т. Б.) та рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 (суддя Яворський Б. І.) у справі
за позовом заступника керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Княгиня Ольга",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача- - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Княгиня Ольга"), - Товариство з обмеженою відповідальністю "Скіпр",
про визнання незаконним і скасування пункту 1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 та визнання недійсним договору оренди землі від 22.05.2017
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У вересні 2019 року заступник керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Княгиня Ольга" (далі - ТОВ "Княгиня Ольга") про визнання недійсним пункту 1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 "Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у м. Львові" та визнання недійсним договору оренди землі від 22.05.2017, укладеного між Львівською міською радою та ТОВ "Княгиня Ольга" щодо земельної ділянки загальною площею 4,6319 га, кадастровий номер 4610136900:07:003:0015, розташованої у м. Львові на вул. Княгині Ольги, 1-5 (далі - спірна земельна ділянка).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, а тому прийняттю оскаржуваної ухвали Львівської міської ради повинно було передувати прийняття рішення про надання згоди на вилучення такої земельної ділянки від постійного землекористувача з обов`язковою згодою Міністерства оборони України або уповноваженої ним посадової особи. Однак, такої згоди не надавалося, отже приймаючи оскаржувану ухвалу Львівська міська рада діяла з перевищенням наданих їй повноважень. Зазначене є також підставами для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами у справі.
1.3. У відзиві на позовну заяву Львівська міська рада просила відмовити в її задоволенні, вказуючи, зокрема на те, що спірна земельна ділянка з 1995 року належить до земель комунальної власності, а ухвалюючи оскаржувану ухвалу міська рада діяла в межах, наданих законом.
При цьому відповідач зазначав, що доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні індивідуально виражені права, свободи, інтереси позивача, що свідчить про відсутність предмету захисту в суді. Прокурор також не довів сумісність заходу втручання в право відповідачів на мирне володіння земельною ділянкою.
Львівська міська рада з посиланням на положення статті 267 Цивільного кодексу України зазначала про попуск прокурором строку позовної давності.
1.4. ТОВ "Княгиня Ольга" у відзиві на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на перебуванні спірної земельної ділянки з 1995 року у комунальній власності, ненаданні прокурором доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони, оскільки у Державному акті на право постійного користування від 26.05.1997 зазначено про надання земельної ділянки для будівництва житлових кварталів.
Відповідач зазначав про пропуск прокурором позовної давності у цьому випадку, що відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позову.
1.5. Прокурор подав до суду клопотання про визнання поважними причини пропуску позовної давності, вказуючи на те, що Міністерству оборони України (позивачу у справі) про наявні порушення під час ухвалення оскаржуваної ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 стало відомо лише з часу отримання повідомлення прокурора від 25.07.2019 та з позовної заяви.
1.6. Згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.11.2019 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Княгиня Ольга"), - Товариство з обмеженою відповідальністю "Скіпр" (далі - ТОВ "Скіпр"), а згідно з ухвалою від 10.09.2020 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (далі - КЕВ м. Львова).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.11.2019 зупинено провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18, яке було поновлено згідно з ухвалою від 11.08.2020.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021, позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсним пункт 1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 "Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у Львові" та визнано недійсним договір оренди землі від 22.05.2017, укладений між Львівською міською радою та ТОВ "Княгиня Ольга" щодо земельної ділянки загальною площею 4,6319 га кадастровий номер 4610136900:07:003:0015, розташованої у м. Львові на вул. Княгині Ольги, 1-5.
2.2. Суди попередніх інстанцій установили, що ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2005 року (пункт 1.4) вилучено з користування Міністерства оборони України земельну ділянку площею 5,3162 га військове містечко № 1 на вул. Княгині Ольги - вул. Кобилиці та зараховано її до земель міста, із зазначенням, що вилучення відбувалося за наслідками розгляду звернення Міністерства оборони України від 27.09.2005 № 1.4-973.
Проте, як зазначили суди, згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на передачу земельної ділянки площею 4,95 га місцевим органам влади не надавалася.
Суди дійшли висновку, що земельна ділянка площею 4,95 га, розташована за адресою: вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові, частина якої передана в оренду ТОВ "Княгиня Ольга" (кадастровий номер 4610136900:07:003:0015) та є предметом спору, у 2005 році належала до земель оборони та її вилучення відбулось без згоди Міністерства оборони України, що порушує його право на земельну ділянку, відтак пункт 1.4 оскаржуваної ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 суперечить статті 141 Земельного кодексу України, є незаконним та підлягає скасуванню.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 22.05.2017, укладеного між Львівською міською радою та ТОВ "Княгиня Ольга", за умовами якого товариству передано в оренду спірну земельну ділянку площею 4,6319 га на вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові, суди дійшли висновку, що оскільки вилучення спірної земельної ділянки відбулось за відсутності згоди користувача земельної ділянки, то Львівська міська рада не вправі розпоряджатися такою земельною ділянкою, в тому числі передавати її в оренду.
Суди дійшли висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, а також зазначили, що позивач та прокурор, звертаючись з позовом у цій справі, не пропустили позовну давність.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021, Львівська міська рада у касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що суди ухвалили судові рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
Скаржник зазначає, що у постановах Верховного Суду у справах № 914/1128/16, № 912/1856/16, № 910/11511/18 звернуто увагу на ефективність способу захисту порушеного права чи інтересу, однак судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що вимога про скасування пункту 1.4 спірної ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 не відновить порушеного права позивача, оскільки земельна ділянка забудована багатоквартирними житловими будинками, яким присвоєно окремі поштові номери - вул. Княгині Ольги 98-А, 98-Б, 98-К.
Отже, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не забезпечить реального поновлення прав особи, оскільки земельна ділянка обтяжена нерухомістю третіх осіб - забудована багатоквартирними житловими будинкам, співвласниками яких створено ОСББ "Грінвіль Хаус".
Львівська міська рада акцентувала увагу на тому, що за результатами розгляду клопотання квартирно-експлуатаційного управління Прикарпатського Військового Округу, згоду військової частини 63349 на вилучення земельних ділянок на вул. Княгині Ольги - Куликівській та на вул. Кн. Ольги - Л. Кобилиці, Львівська міська рада народних депутатів 01.06.1995 прийняла ухвалу № 157, якою вилучено з користування військової частини 63349 земельну ділянку площею 4,95 га, зараховано її до земель міста та передано квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського Військового Округу в постійне користування для будівництва житлових кварталів.
Розглянувши також клопотання квартирно-експлуатаційного управління Прикарпатського Військового Округу, згоду військової частини А1565 на вилучення земельних ділянок, Львівська міська рада народних депутатів 01.06.1995 прийняла ухвалу № 158, якою вилучено з користування військової частини А1565 земельну ділянку площею 8,90 га на вул. Стрийській у м. Львові, зараховано її до земель міста та передано у постійне користування квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського Військового Округу для будівництва житлових кварталів.
На підставі зазначених ухвал Львівської міської ради від 01.06.1995 квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського Військового Округу видано державний акт на право постійного користування на земельну ділянку 20,58 га на вул. Княгині Ольги - Куликівській, на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці та вул. Стрійській у м. Львові.
Отже, з 01.06.1995 спірні земельні ділянки належали до земель міста (комунальної власності) і зазначені обставини не спростовані прокурором та позивачем, що також свідчить про правомірність дій Львівської міської ради.
Оспорюваний у справі договір оренди земельної ділянки укладено на підставі ухвали Львівської міської ради від 03.03.2017 № 1661, з дотриманням норм чинного законодавства та в межах наданих законом повноважень.
3.2. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити судові рішення без змін з огляду на встановлення судами обставин стосовно відсутності згоди Міністерства оборони України на вилучення спірної земельної ділянки, а отже і прийняття відповідачем оскаржуваної ухвали та укладення договору за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.
3.3. Ухвалою від 20.12.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Дроботової Т. Б. - головуючого, суддів Багай Н. О., Чумака Ю. Я. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі № 914/2005/19, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01.02.2022.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2022 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Багай Н. О. визначено такий склад суду: Дроботова Т. Б. - головуючий, судді: Берднік І. С.,
Чумак Ю. Я.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.3. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:
- 08.02.1985 рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 3-С "Про встановлення кордонів земельних ділянок військових містечок на території міста Львова" за квартирно-експлуатаційною частиною Львівського району закріплено земельні ділянки на вул. Боженка, 1, 3, 5 (нині - вул. Княгині Ольги) загальною площею 13,36 га;
- 01.06.1995 ухвалами Львівської міської ради № 157 та № 158 вилучено з користування військової частини 63349 (А1749) земельні ділянки площею 4,95 га на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці та 8,19 га на вул. Княгині Ольги - Куликівській, а також вилучено з користування військової частини А1565 земельну ділянку площею 8,90 га на вул. Стрийській у м. Львові та зараховано земельні ділянки до земель міста.
- за рахунок земель міста надано квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського Військового Округу у постійне користування земельні ділянки площею 4,95 га на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці, 6,83 га на вул. Княгині Ольги - Куликівській у м. Львові та 8,90 на вул. Стрийській для будівництва житлових кварталів;
- на підставі ухвал Львівської міської ради від 01.06.1995 № 157, № 158 квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського Військового Округу видано державний акт серія І-ЛВ № 001518 на право постійного користування земельною ділянкою площею 20,68 га для будівництва житлових кварталів на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці, вул. Стрийській;
- 26.05.2004 командувач військ Західного оперативного командування (м. Львів) звернувся з листом (вих. № 37/1/478) до Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України щодо передачі органам місцевого самоврядування земель оборони, серед яких земельна ділянка військового містечка № 1 на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці у м. Львові площею 0,1233 га. Підставою передачі земельної ділянки слугувало відчуження за договором купівлі-продажу від 22.07.2003 № 4435 будівлі загальною площею 1109,7 м2. У листі зазначено, що земельні ділянки, які пропонуються до вилучення з користування Міністерства оборони України, не будуть використовуватися у подальшому для потреб Збройних Сил України та не можуть бути використані на потреби посилення соціального захисту військовослужбовців;
- у листі від 22.09.2004 № 37/1/716 командувач військ Західного оперативного командування (м. Львів) повідомив Львівську міську раду, зокрема, що для забезпечення безквартирних військовослужбовців Львівського гарнізону Міністерства оборони України прийнято рішення по територіях звільнених військових містечок проводити будівництво та реконструкцію будівель під житло. Будівлі, які не можуть бути переобладнані, реалізовуються на конкурсах через уповноважені організації з метою отримання коштів на будівництво та придбання житла. Для проведення відчуження військового нерухомого майна необхідно виготовлення технічної документації, свідоцтва на право власності. Упродовж 2001-2005 років щодо земельних ділянок у м. Львові Міністром оборони України приймалися рішення на передачу земельних ділянок, на яких здійснено відчуження об`єктів, загальною площею 11,2354 га до комунальної власності м. Львова, зокрема і земельних ділянок військового містечка № 1 на вул. Княгині Ольги - 0,1233 га (клуб), 4,95 га (технічна зона), 0,2429 га реалізованої будівлі (їдальня);
- 06.10.2004 начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України звернувся з листом (вих. № 303/1/4/2204) до Першого заступника Міністра оборони України - керівника апарату Міністерства, в якому підтримав зазначену пропозицію та просив розглянути надану Міністру оборони України доповідь із наданням згоди на вилучення земельних ділянок з передачею їх до земель запасу органів місцевого самоврядування, в тому числі, земельну ділянку військового містечка № 1 площею 0,1233 га у м. Львові на вул. Княгині Ольги - Л. Колибиці. Заступник Міністра звернувся до Міністра оборони України з аналогічною доповіддю щодо надання згоди на вилучення земельних ділянок, серед яких і земельна ділянка військового містечка № 1 площею 0,1233 га у м. Львів, вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці. 12.10.2004 на цій доповіді Міністром оборони України проставлено резолюцію "Згоден". 13.10.2004 директор адміністративного департаменту Міністерства оборони України видав припис № 7129/з про організацію виконання вказаного рішення Міністра оборони України;
- 18.10.2004 квартирно-експлуатаційне управління Західного оперативного командування (м. Львів) направило на адресу КЕВ м. Львова лист № 37/1/995, в якому повідомило про надання дозволу на передачу земельних ділянок, серед яких земельна ділянка 0,1233 га на території військового містечка № 1 на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці;
- 01.11.2005 постійною комісією землекористування, будівництва та архітектури Львівської міської ради прийнято рішення про вилучення за згодою з користування земельні ділянки та зарахування їх до земель міста, у тому числі, земельні ділянки військового містечка № 1 на вул. Княгині Ольги у м. Львові площею 5,3162 га;
- 29.12.2005 ухвалою Львівської міської ради № 3054 "Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у Львові", зокрема, вилучено з користування Міністерства оборони України земельні ділянки площею 5,3162 га на вул. Княгині Ольги - вул. Л. Кобилиці (пункт 1.4 ухвали).
Суди попередніх інстанцій також установили такі обставини:
- 01.03.2008 ухвалою Львівської міської ради № 610 погоджено ТОВ "Княгиня Ольга" місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 4,6319 га на вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові в оренду терміном на 10 років за рахунок земель, що не надані у власність або користування, для будівництва та обслуговування житлового кварталу;
- 10.05.2007 ухвалою Львівської міської ради № 808 затверджено ТОВ "Княгиня Ольга" проект землеустрою, зобов`язано товариство у місячний термін укласти із Львівською міською радою договір оренди землі та провести його державну реєстрацію;
- 29.09.2011 ухвалою Львівської міської ради № 843 погоджено ТОВ "Княгиня Ольга" передачу до 10.05.2017 у суборенду ТОВ "Скіпр" земельної ділянки загальною площею 1,6212 га на вул. Княгині Ольги, 1-5 для будівництва та обслуговування житлового кварталу за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі житлової забудови;
- 03.03.2017 ухвалою Львівської міської ради № 1661 продовжено ТОВ "Княгиня Ольга" на 10 років термін оренди земельної ділянки загальною площею 4,6319 га на вул. Княгині Ольги, 1-5 (кадастровий номер 4610136900:07:003:0015) для будівництва та обслуговування житлового кварталу за рахунок земель житлової та громадської забудови та зобов`язано товариство у тримісячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі. Погоджено ТОВ "Княгиня Ольга" надання в суборенду ТОВ "Скіпр" частини земельної ділянки площею 1,6212 га із загальної площі 4,6319 га на вул. Княгині Ольги, 1-5 на термін дії договору оренди землі для будівництва та обслуговування житлового кварталу за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції;
- 22.05.2017 між Львівською міською радою та ТОВ "Княгиня Ольга" укладено договір оренди землі (зі змінами від 14.03.2018);
- згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.09.2019 власником земельної ділянки кадастровий номер 4610136900:07:003:0015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1276046746101, площею 4,6319 га за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, з формою власності - комунальна, визначено Львівську міську раду;
- відповідно до інформації про державну реєстрацію іншого речового права в оренді у ТОВ "Княгиня Ольга" перебуває частина вказаної земельної ділянки площею 4,6319 га, а в суборенді у ТОВ "Скіпр" перебуває частина земельної ділянки площею 1,6212 га із загальної площі 4,6319 га.
4.4. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним пункту 1.4 ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 "Про вилучення з користування Міністерства оборони України земельних ділянок у Львові" та визнання недійсним договору оренди землі від 22.05.2017, укладеного між Львівською міською радою та ТОВ "Княгиня Ольга" щодо земельної ділянки загальною площею 4,6319 га, кадастровий номер 4610136900:07:003:0015, розташованої у м. Львові по вул. Княгині Ольги, 1-5.
4.5. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку про обґрунтованість вимог прокурора, зазначивши, що земельна ділянка площею 4,95 га, розташована за адресою: вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові, частина якої передана в оренду ТОВ "Княгиня Ольга" (кадастровий номер 4610136900:07:003:0015, площа згідно довідки з Державного реєстру 4,6319 га) у 2005 році належала до земель оборони, її вилучення відбулось без згоди Міністерства оборони України, що порушує його право на земельну ділянку, отже пункт 1.4 оскаржуваної ухвали Львівської міської ради від 29.12.2005 № 3054 суперечить статті 141 Земельного кодексу України, є незаконним та підлягає скасуванню, а договір оренди землі від 22.05.2017, укладений між Львівською міською радою та ТОВ "Княгиня Ольга", підлягає визнанню недійсним.
4.6. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанції установили, що згідно з ухвалами Львівської міської ради від 01.06.1995 № 157 та № 158 було вилучено з користування військової частини 63349 (А1749) земельні ділянки площею 4,95 га на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці та 8,19 га на вул. Княгині Ольги - Куликівській, а також вилучено з користування військової частини А1565 земельну ділянку площею 8,90 га на вул. Стрийській у м. Львові та зараховано земельні ділянки до земель міста.
За рахунок земель міста надано квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського Військового Округу у постійне користування земельні ділянки площею 4,95 га на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці, 6,83 га на вул. Княгині Ольги - Куликівській у м. Львові та 8,90 на вул. Стрийській для будівництва житлових кварталів.
На підставі ухвал Львівської міської ради від 01.06.1995 № 157, № 158 квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського Військового Округу видано державний акт серія І-ЛВ № 001518 на право постійного користування земельною ділянкою площею 20,68 га для будівництва житлових кварталів на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці, вул. Стрийській.
Проте суди попередніх інстанцій, установивши такі обставини, не надали належної оцінки доводам відповідачів щодо передачі земельних ділянок, зокрема, на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці у м. Львові та зарахуванні земельних ділянок до земель міста, а також не з`ясували питання стосовно того чи спірна земельна ділянка, яка є предметом позову, входила до складу земельних ділянок, щодо яких ухвалювалися рішення Львівської міської ради від 01.06.1995.
При цьому суди, зазначивши, що земельні ділянки на вул. Княгині Ольги - Л. Кобилиці, 6,83 га на вул. Княгині Ольги - Куликівській у м. Львові та 8,90 га на вул. Стрийській надані квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського Військового Округу за рахунок земель міста у постійне користування для будівництва житлових кварталів, суди не з`ясовували питання щодо здійснення будівництва житлових кварталів (будинків) на цих земельних ділянках.
4.7. Львівська міська рада у касаційній скарзі посилалаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у справах № 914/1128/16, № 912/1856/16, № 910/11511/18, звертала увагу на тому, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не забезпечить реального поновлення прав особи, оскільки, зокрема спірна земельна ділянка обтяжена нерухомістю третіх осіб - забудована багатоквартирними житловими будинками, співвласниками яких створено ОСББ "Грінвіль Хаус".
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Однак, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки посиланням відповідача щодо невідповідності обраного прокурором способу захисту порушеному праву та не з`ясували чи буде реально поновлено порушене право у спосіб, обраний прокурором.
4.8. Крім того, як свідчать матеріали справи Львівська міська рада та ТОВ "Княгиня Ольга" заявляли про застосування наслідків пропуску прокурором позовної давності.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач та прокурор, звертаючись з позовом у цій справі, не пропустили позовну давність.
У пункті 36постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
У частині 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Поза тим колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
При цьому за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а тому і "майном".
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Однак, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідачів про пропуск прокурором та позивачем позовної давності (подання позову у вересні 2019 року з підстав незаконності рішення органу місцевого самоврядування від 29.12.2005) та наведення належного обґрунтування прокурором у відповідному клопотанні поважності причин такого пропуску.