1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 902/215/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" -Нечитайло Т.В., адвокат (дов. від 22.04.2021),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" - Жабський В.І., адвокат (ордер від 09.08.2021 серії АН № 1042599)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 (головуючий суддя: Маціщук А.В., судді: Петухов М.Г., Олексюк Г.Є.)

у справі № 902/215/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (далі - ТОВ "Суффле Агро Україна")

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" (далі - ТОВ "Вінницяагропроектбуд")

про стягнення 1 818 867,96 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Суффле Агро Україна" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до ТОВ "Вінницяагропроектбуд" про стягнення 264 279,96 грн. пені, 518 196,00 грн.-10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів, 1 036 392,00 грн.- 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на 30 днів.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару за договором від 04.08.2020 № 1000062405 купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи.

У відзиві на позов ТОВ "Вінницяагропроектбуд" просило, зокрема, у разі, якщо суд дійде висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, зменшити розмір штрафних санкцій до 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.08.2021 зі справи № 902/215/21 (з урахуванням ухвали від 14.09.2021 про виправлення описки у даті ухвалення рішення) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 264 279,96 грн. пені, 1 036 392,00 грн. штрафу, 19 510,08 грн. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні позову в частині стягнення 518 196,00 грн. штрафу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано з посиланням, зокрема, на те, що одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 15 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України. Суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення 264 279,96 грн. пені та 1 036 392,00 грн. штрафу. Водночас у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій місцевий господарський суд відмовив, зазначивши про відсутність достатнього обсягу доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення та які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 рішення суду першої інстанції змінено, а саме, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 52 855,99 грн. пені, 207 278,40 грн. штрафу та 19 510,08 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. У решті позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Зменшуючи заявлені до стягнення штрафні санкції за клопотанням відповідача до 20%, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що: матеріали справи не містять доказів про збитки, завдані позивачу внаслідок невиконання відповідачем умов договору від 04.08.2020 № 1000062405 купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи, що впливає на оцінку балансу інтересів сторін; несприятливі погодні умови стали причиною неврожаю кукурудзи та, відповідно, невиконання відповідачем зобов`язання з поставки; суд врахував також поведінку боржника, вжиті ним заходи до попередження позивача, намагання врегулювати спір та одночасне виконання ним інших зобов`язань перед позивачем; за висновком суду апеляційної інстанції, акт обстеження посівів, довідки Державної служби України з надзвичайних ситуацій, витяг з протоколу позачергового засідання комісії Крижопільської райдержадміністрації в сукупності із експертним висновком підтверджують причини невиконання поставки та фінансові втрати відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Суффле Агро Україна", з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ТОВ "Суффле Агро Україна", обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права: статтю 233 Господарського кодексу України та частину третю статті 551 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20; обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник зазначає про встановлення судом обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, посилаючись, зокрема, на висновок експертів від 17.03.2021 № 223-02.2021-1005, який складений на замовлення ТОВ "Вінницяагропроектбуд".

Доводи інших учасників справи

ТОВ "Вінницяагропроектбуд" у відзиві на касаційну скаргу просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись, зокрема, на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 07.02.2022 № 29.3-02/275 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 902/215/21 у зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М.

Розгляд клопотань

07.02.2022 від ТОВ "Суффле Агро Україна" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного суду, з посиланням на те, що остання містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у застосуванні приписів статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України в аспекті того, на кого саме покладається обов`язок з доведення співвідношення розмірів збитків та неустойки. У цьому ж клопотанні ТОВ "Суффле Агро Україна" просить Суд, у разі відмови у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного суду, передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду або на розгляд палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Однак, Верховний Суд вважає, що наведені в клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстав для передачі справи № 902/215/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, з огляду на підстави касаційного оскарження, визначені самим скаржником у справі з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (з наведенням висновку щодо застосування норм права у справі № 910/6471/20) та пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

У цій справі, з огляду на підстави касаційного оскарження, визначені самим скаржником, Суд не вбачає підстав для передачі справи на розгляд палати або об`єднаної палати у порядку та з підстав, визначених приписами статті 302 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання ТОВ "Суффле Агро Україна" як в частині передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, так і в частині передачі справи на розгляд палати чи об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

04.08.2020 ТОВ "Суффле Агро Україна" та ТОВ "Вінницяагропроектбуд" укладений договір № 1000062405 купівлі-продажу майбутнього врожаю кукурудзи (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов`язаний поставити покупцю товар - кукурудзу врожаю 2020 року в строки, передбачені в цьому договорі, а покупець зобов`язаний прийняти товар та сплатити його вартість.

Умовами пункту 1.2 Договору сторони погодили наступну залікову вагу/кількість та ціну на товар: загальну вартість договору: 5 181 960,00 грн., 186 000,00 дол. США (ціна вказана станом на дату укладення договору та зазначено її еквівалент в доларах США).

У пункті 3.3 Договору встановлено, що продавець зобов`язується здійснити поставку всього об`єму товару у строк до 30.12.2020.

Продавець зобов`язаний поставляти товар вантажними автомобілями або залізничним транспортом (хопер-вагони зерновози). Для оптимізації поставки об`єм і термін та місце поставки кожної партії може додатково узгоджуватися представниками сторін у будь-який прийнятий спосіб - письмовий, електронна пошта, переговори тощо. Дана норма жодним чином не змінює обов`язку продавця поставити весь погоджений об`єм товару в погоджений строк, оскільки приймання товару в сезон врожаю здійснюється покупцем цілодобово (пункт 3.4 Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця. Покупець зобов`язується оплачувати вартість поставленого товару в наступні строки: 80% вартості товару протягом 3 банківських днів після фактичної поставки та надання видаткової накладної; 20% вартості товару протягом 3 банківських днів після фактичної реєстрації податкової накладної згідно чинного законодавства України та надання усіх документів, вказаних в пунктах 3.2, 3.7 даного договору.

Товар вважається переданим продавцем за кількістю після підписання видаткової накладної в передбаченому законодавством порядку (пункт 5.3 Договору).

У разі затримки поставки у заліковій вазі продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення (пункт 6.2 Договору).

У разі затримки поставки товару у заліковій вазі на строк понад 15 календарних днів з моменту, погодженого у пункті 3.3 Договору, продавець зобов`язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару, що визначається за такою формулою: ВТ = (ОП- ОП1)*Ц, де: ВТ - вартість непоставленого товару, грн з ПДВ, ОП - об`єм планової поставки товару у заліковій вазі, зазначеній у пункті 1.2, без врахування відхилення, тонн, ОП1 - об`єм фактичної поставки товару у заліковій вазі, тонн, Ц - ціна на товар, що обраховується відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору на останній робочий день, що передує даті, зазначеній у пункті 3.3 Договору, грн. з ПДВ, але не може бути меншою ніж 3 800,00 грн. за одну тонну (підпункт 6.2.1 пункту 6.1 Договору).

У разі затримки поставки товару у заліковій вазі додатково на строк понад 30 календарних днів після прострочення згідно з підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 Договору продавець зобов`язується сплатити покупцю додатково штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару, що визначається за вказаною формулою. Крім цього, покупець матиме право на одностороннє припинення дії цього договору (підпункт 6.2.2 пункту 6.2 Договору).

За умовами пункту 7.1 Договору визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін, та діє до моменту виконання сторонами усіх своїх обов`язків за Договором.

За умовами пункту 8.1 Договору сторони погодили, що сторона звільняється від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за даним договором, якщо це невиконання виявилося наслідком дії обставин непереборної сили, вплив яких не залежить від волі сторін. До таких обставин відносяться: війни і воєнні дії будь-якого характеру; блокади, ембарго та інші міжнародні санкції; акти та дії державних органів, що унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов`язань; пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, закриття шляхів сполучення, страйки, епідемії і т.п.

При таких (пункт 8.1 Договору) обставинах сторона повинна протягом одного тижня з моменту їх настання будь-якими доступними засобами письмово сповістити про них іншу сторону. Несвоєчасне повідомлення про обставини нездоланної сили позбавляє відповідну сторону права посилатися на них у майбутньому. При припиненні зазначених у пункті 8.1 Договору обставин сторона повинна без зволікання письмово сповістити про це іншу сторону. У повідомленні повинен бути зазначений термін, у який передбачається виконати зобов`язання за даним договором (пункт 8.2 Договору).

Згідно з пунктом 8.3 Договору виникнення, строк дії та/або припинення дії обставин, передбачених в пункті 8.1 Договору та їх наслідків підтверджується офіційним документом, який видається Торгово-промисловою палатою України. Сторони домовилися, що відсутність/пошкодження врожаю у продавця з будь-яких причин (в т.ч. несприятливі погодні умови) не є форс-мажорними обставинами для цілей даного договору, оскільки договір може бути виконаним продавцем, як шляхом поставки вирощеного зерна, так і придбаного на ринку.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

06.10.2020 позивач надіслав на електронну адресу відповідача транспортні інструкції на поставку товару як автомобільним, так і залізничним транспортом на термінал товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008".

Листом від 26.09.2020 № 26/09-2 відповідач звернувся до позивача з проханням відстрочити виконання зобов`язань за Договором у строк до 30.12.2021, у зв`язку з втратою всього врожаю кукурудзи на земельних ділянках загальною площею 445,00 га, які розташовані на території Крижопільського району. Відповідач повідомив, що несприятливі погодні умови також суттєво знизили урожай на території Немирівського району. Вказаний лист направлений на адресу позивача 06.10.2020 та отриманий останнім 09.10.2020.

Позивач направив на адресу відповідача лист від 26.10.2020 вих. № 1 з підтвердженням своєї готовності до виконання умов Договору, в якому також висловлено припущення, з яких причин відповідач відмовляється дотримуватися виконання своїх зобов`язань (у зв`язку із істотним підвищенням цін на кукурудзу) та нагадуванням про штрафні санкції, сплату яких позивач буде змушений вимагати.

Листом від 26.11.2020 № 2 позивач повторно надіслав транспортні інструкції та звернувся до відповідача з вимогою виконати зобов`язання в майбутньому, вказавши підстави та наслідки, які можуть настати для відповідача за умови невиконання ним зобов`язань за Договором.

17.12.2020 позивачем на адресу відповідача направлений лист від 16.12.2020 вих. № 3/1 з проханням виконати зобов`язання.

У листі від 28.12.2020 вих. № 28/12-1 відповідач повідомив позивача про несприятливі погодні умови та втрату врожаю; звернув увагу на погашення основної заборгованості за аграрною розпискою у сумі 14,523 млн. грн. та просив не застосовувати штрафні санкції до нього.

Судами встановлено, що відповідачем зобов`язання з поставки товару за Договором у строк до 30.12.2020 не виконані.

Невиконання відповідачем зобов`язання за Договором з поставки товару стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду про стягнення штрафних санкцій.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій (264 279,96 грн. пені, 518 196,00 грн.-10% штрафу за затримку поставки товару на 15 днів, 1 036 392,00 грн.- 20% додаткового штрафу за затримку поставки товару на 30 днів) за невиконання зобов`язання з поставки Товару за Договором.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права: статтю 233 Господарського кодексу України та частину третю статті 551 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Суд враховує, що 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, якою конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії "подібності правовідносин".

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо).

При цьому, слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У справі № 910/6471/20 (постанова Верховного Суду від 10.06.2021), на яку посилається скаржник, апеляційний господарський суд, змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, яким було частково задоволено позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій за порушення умов державного контракту від 08.10.2018 № 403/1/18/78 (далі - Контракт) у сумі 5 712 476,80 грн., з них: 1 757 418,35 грн. штрафу та 3 955 058,45 грн. пені (обґрунтовані з посиланням на те, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за Контрактом щодо своєчасної поставки продукції, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7.2 Контракту з відповідача у справі № 910/6471/20 підлягає стягненню пеня в розмірі 0,1% від вартості непоставленої в строк продукції, пеня в розмірі 0,1% від вартості продукції, на яку не надано звітні документи, та штраф у розмірі 7% від суми непоставленої в строк продукції), - дійшов висновку про наявність обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив, зокрема, про те, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, навів низку обставин і письмових доказів, якими (обставинами і доказами) відповідач обґрунтував наявність, на його думку, підстав для зменшення сум штрафу та пені. Проте, перерахувавши відповідні обставини й докази у своїй постанові, суд апеляційної інстанції останні жодним чином не перевірив та не дослідив на предмет належності, достовірності та вірогідності доказів, обмежившись їх звичайною констатацією на підставі доводів відповідача. Також Верховний Суд зазначив про те, що суд апеляційної інстанції не визначив, чи були відповідні докази подані відповідачем у справі до суду першої інстанції або вони подавалися лише до суду апеляційної інстанції, і в цьому останньому разі, - чи доведено відповідачем неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тобто чи мали в даному разі місце виняткові обставини у розумінні приписів частини третьої статті 269 ГПК України. Крім того, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції посилався на те, що "наданими відповідачем доказами підтверджується скрутне матеріальне становище відповідача". Однак жодного доказу такого становища відповідача, зокрема, у зв`язку з виконанням ним Контракту, судом не зазначено і, відповідно, не досліджено; апеляційною інстанцією вказано, що "заперечуючи проти зменшення розміру штрафних санкцій позивачем не спростовано доводів відповідача про відсутність збитків позивача", при цьому судом не взято до уваги, що обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача; натомість позивач не зобов`язаний був у даному разі доводити наявність у нього збитків, у зв`язку з неналежним виконанням умов Контракту відповідачем. Пов`язані з цим обставини та докази суд апеляційної інстанції не встановив та не дослідив, що стало підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції зі справи № 910/6471/20 та направлення справи на новий розгляд до суду названої інстанції.

Крім того, в касаційній скарзі по справі № 910/6471/20 скаржник (Міністерство оборони України) звертав увагу на спеціальний суб`єктний склад у даних правовідносинах та посилався на необхідність застосування приписів статті 17 Конституції України, статей 2, 3, 10 Закону України "Про оборону України" до спірних правовідносин.

Таким чином, у справі № 910/6471/20 та у справі, рішення в якій переглядається, судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення. У свою чергу, допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права у справі № 910/6471/20, а саме приписів статей 86 і 236 ГПК України, стало підставою для скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду названої інстанції, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Отже, правовідносини у справі, на яку посилається скаржник та у справі, рішення в якій переглядається, не є подібними, зокрема, у першу чергу, з огляду на їх змістовну неподібність, а також суб`єктний склад. При цьому з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на встановлення судом апеляційної інстанції обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, посилаючись, зокрема, на висновок експертів від 17.03.2021 № 223-02.2021-1005, який складений на замовлення ТОВ "Вінницяагропроектбуд" (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

Утім, такі доводи касаційної скарги не отримали свого підтвердження та відхиляються судом касаційної інстанції, з огляду на таке.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом з цим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Водночас в силу приписів статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині (щодо висновку експертів від 17.03.2021 № 223-02.2021-1005) фактично стосуються не ухвалення судом рішення з урахуванням недопустимих доказів, а необхідності їх переоцінки, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судом попередньої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів зі справи, у той час як у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, наведена ТОВ "Суффле Агро Україна" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування постанови суду апеляційної інстанції з наведеної підстави.

Доводи ТОВ "Вінницяагропроектбуд", викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у цій постанові, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судом попередньої інстанції.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.


................
Перейти до повного тексту