ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 916/3671/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідачів - Салтан Р. В.,
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Мар`янівська"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 (судді: Разюк Г. П. - головуючий, Головей В. М., Колоколов С. І.) у справі
за позовом Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Мар`янівська", Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації", Державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Корсуна Олега Валерійовича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Ширяївська районна державна адміністрація Одеської області,
про визнання незаконними рішень та скасування записів про державну реєстрацію,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2019 року Ширяївська селищна рада Ширяївського району Одеської області (далі - Ширяївська селищна рада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Мар`янівська" (далі - ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська"), Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" (далі - КП "Регіональне бюро державної реєстрації"), державного реєстратора КП "Регіональне бюро державної реєстрації" Корсуна Олега Валерійовича (далі - державний реєстратор) про визнання незаконними рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та скасування записів про право власності за ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" на земельні ділянки згідно з переліком, наведеним позивачем у прохальній частині позовної заяви.
Позов обґрунтований порушенням майнових прав позивача на спірні земельні ділянки та вимог закону під час вчинення спірних реєстраційних дій.
1.2. Від ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, наголошуючи, зокрема, на недоведеності обставин передачі спірних земельних ділянок з державної у комунальну власність та їх прийняття у комунальну власність; та стверджував про правомірність реєстрації за товариством права власності на спірні земельні ділянки, оскільки ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Мар`янівське" (далі - КСП "Мар`янівське"), у якого земельні ділянки знаходились у колективній власності на підставі державного акта на право колективної власності на землю від 28.02.1996 серії Од-26-023, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 23 (далі - державний акт від 28.02.1996).
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 (суддя Рога Н. В.) у позові відмовлено.
Аргументуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем набуття речового права, на захист якого подано цей позов, а також того, що державна реєстрація права власності на спірні земельні ділянки за ТОВ "Агрофірма Мар`янівська" порушує речові права позивача.
2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 (судді: Разюк Г. П. - головуючий, Головей В. М., Колоколов С. І.) рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020 скасоване, позов задоволено.
Суд апеляційної інстанції установив, що спірні земельні ділянки є комунальною власністю; прийняття державним реєстратором оспорюваних рішень про державну реєстрацію права приватної власності на спірні земельні ділянки за ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" на підставі державного акта від 28.12.1996, виданого на виконання рішення Мар`янівської сільської ради народних депутатів Ширяївського району Одеської області від 29.11.1995 про передачу КСП "Мар`янівське" у колективну власність 2732,0 га землі, призвело до незаконної реєстрації за вказаним товариством права власності на земельні ділянки, які йому не належать, за обставин відсутності у матеріалах справи належних доказів стосовно того, що ТОВ "Агрофірма Мар`янівська" є правонаступником КСП "Мар`янівське". Отже, оскільки оспорювані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконними, то суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню і позовні вимоги про скасування записів в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" права власності на спірні земельні ділянки.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою, ТОВ "Агрофірма Мар`янівська" подало касаційну скаргу (з урахуванням її нової редакції), в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2020.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оскаржену постанову суду апеляційної інстанції ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 23.01.2020 у справі № 921/75/19, ухвалі Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 910/5463/19, постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справах № 6-78цс13, № 6-94ц13.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що є законним власником спірних земельних ділянок та правомірно зареєстрував за собою право приватної власності на них, оскільки є правонаступником КСП "Мар`янівське" - законного правонабувача на земельні ділянки, які знаходилися у власності цього КСП на підставі державного акта від 28.02.1996. Водночас скаржник вважає недоведеним наявність у позивача речових прав на спірні земельні ділянки та порушення його прав внаслідок вчинення спірних реєстраційних дій.
3.2. Відзивів на касаційну скаргу від відповідачів не надходило.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 16.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 916/3671/19 із здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 13.04.2022.
Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2021 було зупинено провадження у справі № 916/3671/19 до розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 906/620/19.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 у справі № 916/3671/19 провадження у цій справі було поновлено; визначено дату та час судового засідання з розгляду касаційної скарги ТОВ "Агрофірма Мар`янівська" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі № 916/3671/19 - 01.02.2022.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2022 у цій справі визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Зуєв В. А.
4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 31.01.2018 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад", згідно з яким було доручено Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру, починаючи з 01.02.2018, забезпечити формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно із статтею 117 Земельного кодексу України; передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, включених до переліку земельних ділянок державної власності, права на які виставлені на земельні торги, в комунальну власність об`єднаних територіальних громад після оприлюднення результатів земельних торгів та укладення договорів оренди таких земельних ділянок; здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
21.12.2018 Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області відповідно до положень статей 151, 117, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308, було прийнято наказ № 15- 7960/13-18-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", за яким передано Ширяївській селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 11 094,2971 га, розташовані на території Ширяївського району Одеської області, згідно з актом приймання-передачі.
Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
22.12.2018 відповідно до вказаного наказу Головне управління Держгеокадастру в Одеській області за актом приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 22.12.2018 передало із державної власності, а Ширяївська селищна рада прийняла у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком, який містить 419 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 11 094,2971 га, які розташовані на території Ширяївського району Одеської області, в тому числі, земельну ділянку площею 47,1855 га, кадастровий номер 5125482500:01:003:0178; земельну ділянку площею 19,2159 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0618; земельну ділянку площею 2,797 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0617; земельну ділянку площею 2,4757 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0605; земельну ділянку площею 15,2829 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0602; земельну ділянку площею 3,8734 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0601; земельну ділянку площею 3,4971 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0600; земельну ділянку площею 140,8913 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0624; земельну ділянку площею 11,6639 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0625; земельну ділянку площею 171,3389 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0630; земельну ділянку площею 23,0877 га, кадастровий номер 5125482500:01:001:0619.
За наявності зазначених наказу та акта приймання-передачі позивач звернувся до державного реєстратора із заявами про державну реєстрацію прав на земельні ділянки, але згідно з рішеннями від 16.01.2019 державний реєстратор Марущенко О. О. відмовила у державній реєстрації права власності на згадані земельні ділянки за Ширяївською селищною радою.
При цьому, як свідчить зміст інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, які були сформовані 09.01.2019, щодо зазначених земельних ділянок державним реєстратором 27.12.2018 прийнято рішення та здійснено державну реєстрацію права власності на ці земельні ділянки за ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська"; підставою виникнення права власності зазначені такі документи - державний акт від 28.02.1996, виданий Мар`янівською сільською радою народних депутатів; витяги із Державного земельного кадастру, видані 13-14.12.2018, серії та номери: НВ-0002493552018, НВ-0002493472018, НВ-0002491112018, НВ-0002490462018, НВ-0002490352018,НВ-0002490212018,НВ-0002490282018, НВ-0002493602018, НВ-0002493752018, НВ-0002493992018, НВ-0002494312018.
Згідно з державним актом від 28.02.1996, виданим Мар`янівською сільською радою народних депутатів Ширяївського району Одеської області, КСП "Мар`янівське" було передано у колективну власність 2732,0 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
4.4. Як свідчать матеріали справи, предметом позову у ній є вимоги Ширяївської селищної ради, заявлені до ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська", КП "Регіональне бюро державної реєстрації" і державного реєстратора про визнання незаконними рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та скасування записів про право власності за ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" на спірні земельні ділянки. Позивач на обґрунтування позову посилався, зокрема, на те, що державна реєстрація прав за ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська", вчинена 02.01.2019 державним реєстратором, перешкоджає здійсненню державної реєстрації права комунальної власності на спірні земельні ділянки за Ширяївською селищною радою, чим порушує права останньої, які підлягають судовому захисту.
Місцевий господарський суд за результатами розгляду цього спору відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог, пославшись на недоведеність позивачем набуття речового права, на захист якого подано цей позов, а також того, що державна реєстрація права власності на спірні земельні ділянки за ТОВ "Агрофірма Мар`янівська" порушує речові права позивача.
Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов протилежного висновку - про обґрунтованість і доведеність заявлених позовних вимог, задовольнивши позов у цій справі повністю. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного господарського суду про приналежність спірних земельних ділянок до комунальної власності; незаконність проведеної державним реєстратором реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" на підставі державного акта від 28.02.1996, виданого КСП "Мар`янівське" про передачу йому у колективну власність 2732,0 га землі, за обставин недоведення матеріалами справи факту правонаступництва ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" щодо зазначеного КСП "Мар`янівське" стосовно спірних земельних ділянок, а отже, недоведення правомірності набуття цим товариством права власності на такі земельні ділянки, за відсутності доказів про надання ним державному реєстратору, окрім вказаного акта, документів, що підтверджують перехід земельної ділянки площею 2732,0 га від КСП "Мар`янівське" до ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська", на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності та інших речових прав відповідно до вимог частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зокрема, як установив суд апеляційної інстанції, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" (код ЄДРПОУ 03766665) в графі "Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована особа" зазначено, що відомості відсутні; та обставина, що ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" зареєстроване під таким же ідентифікаційним кодом ЄДРПОУ, який був у КСП "Мар`янівське" (03766665), не може свідчити про те, що відповідач є повним чи частковим правонаступником вказаного КСП, зокрема щодо земельної ділянки площею 2732,0 га, з огляду на те, що відповідно до статуту це товариство є власником майна, переданого йому одним засновником - фізичною особою, до того ж частина землі колективної власності була поділена на паї.
4.5. Як уже зазначалося, ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" оскаржило постанову у цій справі про задоволення позову до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просило її скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду про відмову у позові.
У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
При цьому на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріям, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справах № 6-78цс13, № 6-94цс13 за позовами фізичних осіб до приватного сільськогосподарського підприємства "Лазірки", треті особи - відділ Держкомзему в Оржицькому районі Полтавської області, Полтавська регіональна філія Центру державного земельного кадастру, про визнання недійсними договорів оренди землі, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в цій та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору. Зокрема, скасовуючи судове рішення суду касаційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України наголосив на обов`язку суду встановити, чи дійсно порушуються права орендодавців у зв`язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", визначити істотність цих умов, а також з`ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав. Зазначене, окрім різних фактичних обставин у цих справах, що формують зміст спірних правовідносин, свідчить також про їх неоднакове матеріально-правове регулювання, що, в свою чергу, унеможливлює висновок про подібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та вказаних справах.
З цих же підстав - через неподібність правовідносин колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 905/633/19 у спорі, що виник з іпотечних правовідносин.
Водночас колегія суддів відхиляє помилкові посилання скаржника у касаційній скарзі на ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 910/5463/19 на обґрунтування своїх доводів про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеного у цій ухвалі, оскільки зазначена ухвала про закриття касаційного провадження постановлена на підставі статті 296 Господарського процесуального кодексу України, отже, у розумінні положень частини 4 статті 236 і пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу не є постановою Верховного Суду, яка оформлюється відповідно до вимог статті 315 Господарського процесуального кодексу України, натомість саме висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у його постановах, мають враховуватися судами під час вирішення господарських спорів, а їх неврахування є однією з виключних підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених процесуальним законом.
Разом із тим колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на обґрунтування своїх доводів на правову позицію, викладену у постановах та ухвалах Вищого господарського суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого адміністративного суду України, оскільки судові рішення названих судів не є тими судовими рішеннями у розумінні положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, невідповідність висновкам яких щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою у вказаному пункті цієї статті; за змістом частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду; постанови та ухвали Вищого господарського суду України Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого адміністративного суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні наведених правових норм.
З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанови Пленуму Вищого господарського суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Стосовно посилання скаржника на обґрунтування касаційної скарги на викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 921/75/19 правову позицію щодо порядку визначення правонаступництва сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю стосовно прав і обов`язків КСП при здійсненні реорганізації КСП шляхом перетворення, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 чітко вбачається, що у зазначеній постанові сформульовано уточнюючий висновок щодо питання застосування положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України, статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" і пунктів 6, 15 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118, саме з метою врегулювання розбіжностей у питанні реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства та переходу прав такого підприємства на землю до його правонаступника.
Так, зокрема у пунктах 7.12, 7.23, 7.33 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду викладено такі висновки:
"Статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.
Ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва.
Навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП "8 Березня" шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП "8 Березня" автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників".
Отже, у питанні реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства та переходу прав такого підприємства на землю до його правонаступника врахуванню підлягає остання правова позиція, яку викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, при цьому висновки суду апеляційної інстанції у відповідній частині, викладені в оскарженій постанові у справі, в якій подано касаційну скаргу, зазначеній правовій позиції не суперечать, що, у свою чергу, спростовує посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на попередню правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 921/75/19.
4.6. Поза тим, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги в частині необхідності врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права, зважаючи на загальний (універсальний) характер таких висновків, незалежно від суті спірних правовідносин.
Так, зокрема, у пункті 8.10 цієї постанови Судом констатовано: "Із змісту статті 16 Цивільного кодексу України та завдання господарського судочинства, викладеного у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити".
Разом із тим згідно із частинами 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини 2 статті 4 зазначеного Кодексу юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13).
За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).
Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
За обставинами справи наразі існує спір про право між Ширяївською селищною радою та ТОВ "Агрофірма "Мар`янівська" стосовно того, кому з них належать спірні земельні ділянки.
Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, встановлені судами обставини справи, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення його прав, (зокрема повернення у володіння позивача спірних земельних ділянок, власником яких він себе вважає), оскільки є неефективним.
Природа правовідносин, які виникли у цій справі, дає підстави вважати, що відповідно до змісту зазначених норм цивільного законодавства спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання незаконними рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування записів про право власності.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у наведеній частині (щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права) підтвердилася.
Отже, враховуючи викладене, висновки в постанові апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позову зроблені з неправильним застосуванням норм статті 16 Цивільного кодексу України, порушенням статті 2 Господарського процесуального кодексу України, тому з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 308 та статті 312 Господарського процесуального кодексу України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а скасоване нею рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, однак з мотивів, викладених у цій постанові.