ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 909/327/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача - Тарновської І. Я.,
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЮНІТЕК"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 (судді: Матущак О. І. - головуючий, Бойко С. М., Бонк Т. Б.) і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2021 (суддя Скапровська І. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЮНІТЕК"
до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ІФ",
про визнання недійсним рішення, незаконними дій з проведення аукціону,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ЮНІТЕК" (далі - ТОВ "ЮНІТЕК") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - виконком Івано-Франківської міськради) про визнання недійсним рішення відповідача від 21.01.2021 № 67 у частині оголошення аукціону на продовження договору оренди нежитлових приміщень площею 86,25 м2, які перебувають в оренді на підставі договору оренди від 01.10.2010 № ДО-3433 (далі - договір оренди від 01.10.2010) і розташовані на першому поверсі в будинку за адресою: вул. Незалежності, 7, м. Івано-Франківськ; визнання незаконними дій виконкому Івано-Франківської міськради з проведення зазначеного аукціону та його результатів; зобов`язання виконкому Івано-Франківської міськради укласти договір про продовження договору оренди від 01.10.2010 у редакції, наданій позивачем.
На обґрунтування позову позивач послався на незаконність спірного рішення у частині оголошення аукціону на продовження договору оренди від 01.10.2010 та дій відповідача щодо його проведення, оскільки позивач мав право на продовження спірного договору без проведення аукціону.
1.2. Від виконкому Івано-Франківської міськради надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, вважаючи їх необґрунтованими, безпідставними, просив в задоволенні позову відмовити, наголошуючи, зокрема, на тому, що відповідач у наведеному випадку діяв у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог закону, тому правових підстав для задоволення позову немає.
1.3. До початку розгляду справи по суті позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про залишення позову без розгляду, в якій просив суд залишити без розгляду позовну вимогу ТОВ "ЮНІТЕК" про зобов`язання виконкому Івано-Франківської міськради укласти договір про продовження договору оренди від 01.10.2010 у редакції позивача.
1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2021 задоволено вказану заяву ТОВ "ЮНІТЕК" та залишено без розгляду позов ТОВ "ЮНІТЕК" в частині позовних вимог про зобов`язання виконкому Івано-Франківської міськради укласти договір про продовження договору оренди від 01.10.2010 у редакції позивача.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що станом на 2021 рік спірний договір оренди неодноразово продовжувався, а обрахунок угод про продовження строку оренди із прийняттям Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ не починається спочатку; позивач не належить до категорії осіб, договори оренди з якими в силу вимог зазначеного можуть бути продовжені без аукціону.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ТОВ "ЮНІТЕК" звернулося з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2021 у справі, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Скаржник вважає оскаржені судові рішення ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/9617/20, від 11.08.2021 у справі № 911/1041/19 (911/2532/20), від 22.06.2021 у справі № 915/1912/19, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 08.06.2021 у справі № 908/59/20, а також висновків Конституційного Суду України у Рішенні від 25.12.2003 № 22-рп/2003 у справі № 1-46/2003, а по-друге, відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень частини 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ щодо продовження договорів оренди комунального майна без проведення аукціону, якщо такі були укладені та продовжувалися у період до введення в дію зазначеного Закону.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що після введення в дію Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ спірний договір оренди продовжується вперше, тому продовження такого договору здійснюється без проведення аукціону.
3.2. Виконком Івано-Франківської міськради у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначає, що рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження наявних у справі доказів та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Зокрема, відповідач звертає увагу на те, що за результатами електронного аукціону щодо продовження спірного договору оренди, проведеного 05.03.2021, орендар подав заяву від 09.03.2021 про використання переважного права чинним орендарем під час проведення аукціону на продовження договору оренди, відповідно до якої надав згоду на сплату орендної плати, що є рівною ціновій пропозиції учасника аукціону, який надав найвищу цінову пропозицію за лот - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ІФ" (далі - ТОВ "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ІФ") у сумі 177 950,00 грн без ПДВ, проте станом на 08.04.2021 орендар не сплатив авансовий внесок та не передав ні орендодавцеві, ні Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міськради підписану додаткову угоду про продовження договору, в електронну торгову систему було внесено акт про непідписання переможцем електронного аукціону у встановлені строки договору оренди. У зв`язку з цим переможцем аукціону було визначено учасника, що подав найвищу цінову пропозицію за лот - ТОВ "ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ІФ", про що електронною торговою системою 09.04.2021 було сформовано відповідний протокол та у подальшому 12.05.2021 з ним було укладено договір оренди спірного майна. Зважаючи на це, відповідач зазначив про те, що договір оренди від 01.10.2010 припинено з 12.05.2021 і він продовженню не підлягає.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2022 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Берднік І. С.
4.2. Касаційна скарга розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк у розумінні положень статті 114 Господарського процесуального кодексу України, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
4.3. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.4. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, 01.10.2010 між виконкомом Івано-Франківської міськради (орендодавець) і ТОВ "ЮНІТЕК" (орендар) укладено угоду про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 11.06.2007, якою цей договір викладено у новій редакції - договір оренди нежитлових приміщень від 01.10.2010 № ДО-3433.
Згідно з пунктом 1.1 цього договору орендар зобов`язується користуватися нежитловими приміщеннями площею 87,0 м2, розташованими на першому поверсі в будинку за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 7 (приміщення 7, 8, 9 та частина приміщення 1 площею 2,7 м2 згідно з технічним паспортом), який перебуває на балансі Управління житлово-комунального господарства виконкому Івано-Франківської міськради. Приміщення належать територіальній громаді Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міськради.
Відповідно до пункту 6.1 договору він вступає в дію з 01.10.2010 - дня його укладення та діє до 11.06.2012.
Угодою від 10.05.2018 № УО-3433-4 було внесено зміни до вказаного договору, зокрема в пункт 1.1, а саме щодо зміни балансоутримувача об`єкта оренди з Управління житлово-комунального господарства виконкому Івано-Франківської міськради на Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міськради, а також було доповнено пункт 6.1 договору про те, що цей договір продовжено на період до 31.03.2021.
За три місяці до закінчення строку дії договору оренди ТОВ "ЮНІТЕК" звернулося до відповідача із заявою про продовження зазначеного договору (лист від 30.12.2020 № 161), в якій просило вважати цей лист заявою про продовження договору, поданою відповідно до положень частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ.
21.01.2021 за результатами розгляду, зокрема заяви позивача, виконком Івано-Франківської міськради прийняв рішення № 67, яким, серед іншого, вирішив оголосити аукціон на продовження договору оренди нежитлових приміщень площею 86,25 м2, які перебувають в оренді на підставі договору оренди від 01.10.2010 та розташовані на першому поверсі в будинку за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 7, на період до 31.12.2025 для використання за будь-яким цільовим призначенням з правом передачі об`єкта оренди в суборенду.
02.02.2021 заступником міського голови затверджено оголошення про проведення аукціону щодо продовження договору оренди вказаного нерухомого майна, яке 03.02.2021 розміщено в електронній торговій системі "Прозорро.Продажі", лот № 38-П, аукціон UA-PS-2021-02-03-000018-1, початкова ціна продажу лоту - 44 135,52 грн, організатор аукціону - виконком Івано-Франківської міськради.
Обставин того, що позивач просив продовжити спірний договір на підставі положень частини 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ без проведення аукціону, суди не встановили. До того ж вказане питання (продовження договору оренди від 01.10.2010 без проведення аукціону) під час проведення спірного електронного аукціону не виникало; позивач брав участь в аукціоні з метою реалізації свого переважного права як чинного орендаря на продовження договору оренди (протокол електронного аукціону UA-PS-2021-02-03-000018-1).
Як установили суди, предметом позову у цій справі (з урахуванням заяви про залишення без розгляду позовної вимоги про зобов`язання відповідача укласти договір про продовження спірного договору оренди) є вимоги позивача про визнання недійсним рішення виконкому Івано-Франківської міськради від 21.01.2021 № 67 в частині оголошення аукціону на продовження договору оренди спірних нежитлових приміщень; визнання незаконними дій виконкому Івано-Франківської міськради з проведення аукціону щодо продовження договору оренди та результатів цього аукціону.
Ухвалюючи судові рішення у справі, попередні судові інстанції дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи із того, що продовження спірного договору оренди в силу вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ здійснюється за результатами проведення аукціону.
4.5. Як уже зазначалося, ТОВ "ЮНІТЕК" оскаржило судові рішення у цій справі про відмову у позові до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просило їх скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог.
У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішення і постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1); відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржником судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що суди під час ухвалення оскаржених судових рішень не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/9617/20 (у спорі, пов`язаному із розрахунками за спожитий природний газ), від 11.08.2021 у справі № 911/1041/19 (911/2532/20) (у спорі, що виник з іпотечних правовідносин у межах провадження у справі про банкрутство), від 22.06.2021 у справі № 915/1912/19 (у спорі, пов`язаному з орендою землі), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 (у спорі, що виник у зв`язку з відступленням права вимоги в межах провадження у справі про банкрутство), від 08.06.2021 у справі № 908/59/20 (у спорі, що виник у зв`язку з наданням послуг з електропостачання), оскільки за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями правовідносини в цій та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору. Водночас неоднаковим є матеріально-правове регулювання правовідносин у всіх цих справах.
Посилання скаржника на те, що судами не звернуто уваги на висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 25.12.2003 № 22-рп/2003 у справі № 1-46/2003 "У справі за конституційними поданнями 53 і 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 103 Конституції України (справа щодо строків перебування на посту Президента України)" теж відхиляються колегією суддів, оскільки не регулюють спірних правовідносин.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася.
4.6. Разом із тим скаржник у касаційній скарзі зазначив, що у разі встановлення судом касаційної інстанції неподібності правовідносин у цій справі та справах, вказаних у касаційній скарзі, слід виходити з відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), а саме частини 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо продовження оренди комунального майна без проведення аукціону.
Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що зміст зазначеної процесуальної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у подібних правовідносинах, про що зазначав скаржник у касаційній скарзі, у наведеному випадку не є таким, що потребує вирішення в межах спірних правовідносин, що виникли у цій справі, зважаючи на обставини цієї справи, та не впливає на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, оскільки, як уже зазначалося, суди не встановили обставин звернення позивача стосовно продовження спірного договору на підставі положень частини 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ, наявності заперечень позивача стосовно проведення спірного аукціону, за наслідками розгляду його заяви про продовження договору оренди; позивач брав участь у спірному аукціоні, реалізувавши у такий спосіб своє переважне право як чинного орендаря під час проведення аукціону щодо продовження спірного договору оренди.
Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.
4.7. Поза тим, згідно з положеннями частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
Так, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, колегія суддів з огляду на положення частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2022 у справах № 916/3304/20, № 910/17650/19, ухвалених вже після подання касаційної скарги у справі № 909/327/21 щодо питання належного та ефективного способу захисту порушеного права, зважаючи на загальний (універсальний) характер таких висновків, незалежно від суті спірних правовідносин.
Згідно із частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).
Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, встановлені судами обставини справи, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення його прав, оскільки є неефективним.
Природа правовідносин, які виникли у цій справі, дає підстави вважати, що відповідно до змісту зазначених норм цивільного законодавства спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди щодо його продовження із викладенням її змісту, а не визнання недійсним рішення щодо оголошення аукціону на продовження договору оренди та визнання незаконними дій з проведення зазначеного аукціону та його результатів.
Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2021 у справі № 909/327/21 слід залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові суду касаційної інстанції, у зв`язку із обранням позивачем неефективного способу захисту шляхом визнання недійсним рішення відповідача у частині оголошення аукціону та незаконними його дій з проведення аукціону та результатів такого аукціону, який не призведе до поновлення прав позивача, оскільки є очевидним, що легітимною метою, яку переслідує позивач, є саме продовження оренди приміщень, а у решті судові рішення щодо відмови у задоволенні позову - залишити без змін.