ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 910/1305/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Єрьоменка В. В. (адвокат),
відповідача - Куць О. В. (адвокат),
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 (головуючий - Шапран В. В., судді Андрієнко В. В., Буравльов С. І.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транско"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення неустойки та визнання відсутнім права.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Транско" (далі - ТОВ "Компанія Транско", Компанія, замовник, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви від 03.03.2021 про зміну предмета позову) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", Товариство, перевізник, відповідач) про: 1) стягнення 2754,47 грн передоплати, списаної АТ "Українська залізниця" у безспірному порядку в рахунок сплати неустойки; 2) визнання відсутнім права Товариства на неустойку (штраф, пеню) за нереалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами на підставі додатку 1- 8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 24.03.2020 № 8132095 (далі - додаток 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020, спірний додаток), з посиланням на положення статей 11, 14, 16, 548, 651, 653, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що 31.12.2020 АТ "Українська залізниця" на підставі договору перевезення від 24.03.2020 нарахувало замовнику штраф в сумі 6092800 грн, в рахунок якого списало грошові кошти в сумі 2754,47 грн, проте, таке нарахування та списання є неправомірними, оскільки 20.11.2020, користуючись правом на припинення в односторонньому порядку дії додатку 1-8 до договору перевезення від 24.03.2020, передбаченим пунктом 12.4 цього договору, Компанія надіслала Товариству повідомлення про припинення вказаного додатку, внаслідок чого у відповідача були відсутні правові підстави для безспірного списання неустойки.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 (суддя Курдельчук І. Д.) позов задоволено частково. Визнано відсутнім право АТ "Українська залізниця" на нарахування та списання неустойки (штрафу, пені), нарахованої ТОВ "Компанія Транско" за нереалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами на підставі додатку 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020. В решті позову відмовлено.
Рішення аргументоване частковою обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що: 1) у зв`язку з направленням позивачем відповідачу 20.11.2020 засобами поштового зв`язку інформаційного повідомлення про часткову односторонню відмову від договору на підставі пункту 12.4 договору перевезення від 24.03.2020, спірний додаток є припиненим з 30.11.2020, що, у свою чергу, зумовлює неправомірність нарахування Товариством починаючи з 30.11.2020 неустойки за невиконання Компанією додатку 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020; 2) відсутні підстави для стягнення 2754,47 грн списаної неустойки відповідно до статті 1212 ЦК України, оскільки згідно з пунктом 4.9 договору перевезення від 24.03.2020 у випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника за адресою, вказаною у розділі 7 договору, та у разі виявлення Товариством неправильного нарахування платежів здійснюється перерахунок, після чого на особовий рахунок Компанії зараховується надлишок списаних коштів як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки, передбачені законодавством.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнано відсутнім право АТ "Українська залізниця" на нарахування та списання неустойки (штрафу, пені), нарахованої ТОВ "Компанія Транско" за нереалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами на підставі додатку 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Постанова мотивована посиланням на положення статей 213, 525, 526, 627, 628, 629, 633, 634, 908, 909, 920 ЦК України, статті 307 ГК України, статей 12, 86, 247, 269, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) після прийняття до розгляду заяви ТОВ "Компанія Транско" про зміну предмета позову справа не могла розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки позивачем, окрім вимоги про стягнення 2754,47 грн передоплати, також заявлено вимогу немайнового характеру (про визнання відсутнім права), тому в розумінні пункту 7 частини 3 статті 277 ГПК України здійснення місцевим господарським судом розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін є обов`язковою підставою для скасування рішення від 21.05.2021; 2) у зв`язку з направленням позивачем відповідачу 20.11.2020 засобами поштового зв`язку інформаційного повідомлення про часткову односторонню відмову від договору на підставі пункту 12.4 договору перевезення від 24.03.2020, спірний додаток є припиненим з 30.11.2020, що, у свою чергу, зумовлює неправомірність нарахування Товариством починаючи з 30.11.2020 неустойки за невиконання Компанією додатку 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020; 3) наразі відсутні підстави для стягнення 2754,47 грн списаної неустойки відповідно до статті 1212 ЦК України, оскільки згідно з пунктом 4.9 договору перевезення від 24.03.2020 у випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника за адресою, вказаною у розділі 7 договору, та у разі виявлення Товариством неправильного нарахування платежів здійснюється перерахунок, після чого на особовий рахунок Компанії зараховується надлишок списаних коштів як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки, передбачені законодавством, тобто належним способом захисту є внесення змін до особового рахунку замовника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, АТ "Українська залізниця" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи, що: 1) апеляційним судом не враховано висновків щодо застосування норм ЦК України, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2019 у справі № 359/8381/16-ц (щодо застосування норми статті 16 ЦК України) та від 06.05.2020 у справі № 126/746/17 (щодо застосування норми статті 213 ЦК України), у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 917/265/18 (щодо застосування норми статті 654 ЦК України), а також висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 1522/18417/12-ц; 2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме положень статті 525 та частини 2 статті 598 ЦК України у подібних правовідносинах.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. ТОВ "Компанія Транско" у відзиві на касаційну скаргу просить її відхилити з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2022 (Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 у справі № 910/1305/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 01.02.2022 о 15:30.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 01.02.2022 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Багай Н. О. визначено у справі № 910/1305/21 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Зуєв В. А.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. 24.03.2020 між ТОВ "Компанія Транско" (замовник) та АТ "Українська залізниця" (перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8132095 в електронній формі шляхом приєднання позивача, що підтверджується заявою Компанії від 24.03.2020 № 41640716/2020-004 та повідомленням Товариства від 24.03.2020 №99-41640716/2020-002. Редакцію умов договору перевезення від 24.03.2020 опубліковано відповідачем 25.02.2020 на своєму веб-сайті http://uz-cargo.com/.
10. За змістом пунктів 1.1, 2.3.3, 2.3.4, 12.1, 12.2 договору перевезення від 24.03.2020 предметом цього договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. Одним з обов`язків перевізника є відкриття для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особового рахунку з наданням коду платника, а також присвоєння замовнику коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в інформаційному повідомленні про укладення договору в порядку, визначеному в пункті 1.9 договору. Перевізник також зобов`язаний вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу та надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами, встановленими в додатку 1- 1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Українська залізниця", що вказано у такому зверненні замовника. У разі оформлення первинних документів із зауваженнями їх паперові копії надаються замовнику безоплатно. Цей договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору, здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/, та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору. На звернення замовника умови договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію. Договір або його окремі умови щодо певних послуг припиняється: за згодою сторін; за ініціативи однієї зі сторін. Ініціатива перевізника про припинення договору має бути мотивованою; з підстав, визначених законодавством.
11. Згідно з пунктом 12.4 договору перевезення від 24.03.2020 дію додаткових умов до договору може бути припинено в односторонньому порядку шляхом направлення однією стороною іншій стороні повідомлення про їх припинення. У такому випадку дія відповідного додатку вважається припиненою через 10 днів з дня направлення відповідного інформаційного повідомлення стороною, що ініціювала припинення.
Пунктом 13.1 договору перевезення від 24.03.2020 передбачено, що у випадку, якщо додатками до договору визначені умови інші, ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
12. 09.06.2020 між сторонами укладено додаткову угоду № 19 про перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, за умовами якої перевізник надає замовнику послуги з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого сторонами строку надання послуги) (послуги довгострокових вагонів).
13. 23.06.2020 Товариство погодило Компанії замовлення послуги довгострокових вагонів у кількості 800 вагонів-зерновозів щомісячно строком на 9 місяців, що підтверджується замовленням від 19.06.2020 № 41640716/2020-00028 та повідомленням АТ "Українська залізниця" від 23.06.2020 № УЗ-41640716/2020-00029.
14. У подальшому особливості надання послуг довгострокових вагонів були викладені відповідачем у формі додатку 1- 8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору перевезення від 24.03.2020. Зазначений додаток опубліковано 21.07.2020 на веб-сайті АТ "Українська залізниця" за посиланням http://uz-cargo.com/contractcarriage.html та введено в дію 21.08.2020.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 додатку 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020 перевізник надає замовнику послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого сторонами строку надання послуги). Замовник здійснює оплату такої послуги відповідно до умов цього додатку до договору. У випадку надання такої послуги до відповідних відносин застосовуватимуться спеціальні умови цього додатку до договору, які матимуть пріоритет над умовами договору. Умови договору, не визначені цим додатком до договору, застосовуватимуться в частині, що не суперечить цьому додатку до договору.
15. 27.08.2020 відповідач погодив позивачу замовлення послуги довгострокових вагонів у кількості 600 вагонів-зерновозів щомісячно строком на 12 місяців, що підтверджується замовленням ТОВ "Компанія Транско" від 26.08.2020 № 41640716/2020-00034 та повідомленням АТ "Українська залізниця" від 27.08.2020 № УЗ-41640716/2020-00035.
16. Позивач, бажаючи припинити правовідносини за додатком 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020 в частині надання послуги довгострокових вагонів, 20.11.2020 надіслав Товариству засобами поштового зв`язку інформаційне повідомлення про часткову односторонню відмову від договору, в якому (повідомленні) на підставі пункту 12.4 договору перевезення зазначив про припинення дії спірного додатку з 30.11.2020 та припинення з вказаної дати всіх зобов`язань за додатком 1- 8, у тому числі, зобов`язання замовника щодо навантаження власних вагонів перевізника відповідно до замовлення.
Починаючи з грудня 2020 року Компанія не замовляла і не отримувала від Товариства послугу довгострокових вагонів, продовжуючи при цьому користуватися послугою короткострокових вагонів, яка надається відповідачем на загальних умовах договору перевезення від 24.03.2020.
У відповідь на вказане повідомлення, яке отримано 24.11.2020, листом від 08.12.2020 № ЦТЛ-19/1908 АТ "Українська залізниця" повідомило ТОВ "Компанія Транско" про те, що оскільки ним не було дотримано умов пункту 4.1.3 додатку 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020, відповідач не вбачає жодних підстав для припинення цього додатку, а відтак відсутня можливість для його припинення.
17. 31.12.2020 Товариство нарахувало Компанії позивачу штраф за нереалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами в сумі 6092800 грн, в рахунок якого списав 2754,47 грн передоплати, яка обліковувалася по особовому рахунку ТОВ "Компанія Транско" № 8132095 .
18. 05.01.2021 позивачу надійшов проект зведеної відомості АТ "Українська залізниця" від 31.12.2020 № 12 за період з 1 по 31 грудня 2020 року, згідно з яким нарахована сума штрафу є неустойкою за нереалізацію погодженого обсягу перевезень за послугою довгострокових вагонів відповідно до додатку 1-8 до договору перевезення від 24.03.2020 у грудні 2020 року.
19. Спір між сторонами виник у зв`язку з неправомірним, на думку позивача, нарахуванням 31.12.2020 АТ "Українська залізниця" на підставі додатку 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020 замовнику 6092800 грн штрафу, в рахунок якого списало грошові кошти в сумі 2754,47 грн, оскільки таке нарахування вчинено Товариством вже після втрати чинності 30.11.2020 спірним додатком внаслідок його припинення, а саме з огляду на реалізацію позивачем права на односторонню відмову від нього (додатку) на підставі пункту 12.4 договору перевезення від 24.03.2020, тобто з дотриманням порядку направлення відповідачу 20.11.2020 засобами поштового зв`язку відповідного інформаційного повідомлення.
Позиція Верховного Суду
20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
21. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного господарського суду про неправомірне нарахування Товариством 31.12.2020 неустойки за невиконання Компанією додатку 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020, оскільки з 30.11.2020 спірний додаток є припиненим у зв`язку з реалізацією позивачем права на односторонню відмову від нього (додатку) на підставі пункту 12.4 договору перевезення від 24.03.2020, а саме шляхом направлення відповідачу 20.11.2020 засобами поштового зв`язку інформаційного повідомлення про часткову відмову від договору (в частині додатку 1- 8).
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки при вирішенні спору суди обґрунтовано виходили з того, що: 1) поняття "додаткові умови" у договорі перевезення від 24.03.2020 вживається лише в контексті розділу 9 цього договору, який якраз містить назву "Додаткові умови", проте, оскільки вказаним розділом договору не передбачено жодних положень щодо порядку надання послуги довгострокових вагонів та припинення дії договору в цілому або його додатків, то пункт 12.4 договору перевезення від 24.03.2020 містить положення щодо припинення в односторонньому порядку дії саме відповідного додатку до договору; 2) договір перевезення від 24.03.2020 та додатки до нього укладено в електронній формі шляхом приєднання позивача до його умов, а його редакцію опубліковано Товариством на власному веб-сайті, тому в розумінні статей 633, 634 ЦК України такий договір є публічним договором приєднання; 3) оскільки передбачені статтею 213 ЦК України правила не дозволяють визначити справжній зміст пункту 12.4 договору перевезення від 24.03.2020 (щодо припинення дії окремих його положень), а положення цього договору та додатків до нього розроблено безпосередньо перевізником і розміщено на веб-сайті АТ "Українська залізниця", то у такому випадку можливим є застосовування принципу тлумачення "contra proferentem", суть якого полягає в тому, що слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party) (висновок щодо необхідності застосування вказаного принципу тлумачення викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 910/16011/17, від 20.05.2019 у справі № 911/1366/18, від 30.07.2019 у справі № 910/14179/18); 4) у пункті 4.1.3 додатку 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020, на недотриманні якого позивачем наголошує відповідач, йдеться про скасування певного (конкретного) погодженого замовлення, здійсненого на виконання спірного додатку щодо певної (конкретної) послуги, тоді як в пункті 12.4 договору перевезення від 24.03.2020 йдеться про можливість припинення в односторонньому порядку додатку 1- 8 до договору в цілому, на чому наполягає Компанія.
22. Товариство у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:
якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
23. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норм ЦК України, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 126/746/17 (щодо застосування статті 213 ЦК України) та від 07.10.2019 у справі № 359/8381/16-ц (щодо застосування статті 16 ЦК України), у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 917/265/18 (щодо застосування статті 654 ЦК України), а також висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 1522/18417/12-ц, з огляду на таке.
24. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
25. При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
26. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування положень статей 213, 654 ЦК України, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 126/746/17 (щодо застосування статті 213 ЦК України), у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 917/265/18 (щодо застосування статті 654 ЦК України), а також висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 1522/18417/12-ц, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.
27. Зокрема, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої апеляційний суд виходив з необхідності застосування принципу тлумачення "contra proferentem" при визначенні дійсного змісту пункту 12.4 договору перевезення від 24.03.2020 як публічного договору приєднання, яким передбачено умови припинення в односторонньому порядку дії додатків цього договору, Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 06.05.2020 у справі № 126/746/17, якими скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Джулинка" про тлумачення змісту правочинів (договорів оренди землі) в частині строку їх дії, дійшов висновку, що задовольняючи позов, суди не звернули увагу на те, що необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України є незрозумілі слова, поняття терміни, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору, тоді як пункт 8 договорів оренди землі від 16.07.2007, з урахуванням змін до нього, викладено зрозуміло та послідовно. Крім того, звертаючись з позовними вимогами про тлумачення змісту договору, позивач фактично порушив питання щодо визначення судом законодавства, яким регулюються правовідносини, що склалися між сторонами договорів, та визначення строку дії договорів оренди землі.
28. В свою чергу, постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 1522/18417/12-ц не містить та не може містити висновку щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства України, які регулюють спірні правовідносини у справі № 910/1305/21, позаяк у вказаній постанові міститься виключно висновок про належність до цивільної юрисдикції спору про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів, одним з яких є фізична особа - поручитель (іпотекодавець).
29. Водночас, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої апеляційний суд виходив як з фактів укладення договору перевезення від 24.03.2020 в електронній формі, як публічного договору приєднання, та публікації додатку 1- 8 до нього на веб-сайті Товариства, так і з обставин направлення позивачем відповідачу засобами поштового зв`язку інформаційного письмового повідомлення про часткову односторонню відмову від договору (в частині спірного додатку), що відбулося з дотриманням вимог статті 654 ЦК України щодо форми зміни договору, в основу постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2021, якою постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 917/265/18 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, покладено висновок про передчасність відхилення апеляційним судом додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги від 31.08.2020 № 2302/К/1 як нікчемного правочину з тих лише мотивів, що його (додаток № 1) було укладено у простій письмовій формі, а безпосередньо зазначений договір посвідчено нотаріально, оскільки додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов, тоді як додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору і саме до додаткової угоди можуть застосовуватись вимоги статті 654 ЦК України, а також положення про нікчемність.
Крім того постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 917/265/18 ухвалено за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" про заміну стягувача у виконавчому провадженні на підставі статей 52, 334 ГПК України, а не за результатами вирішення спору по суті заявлених позовних вимог у зазначеній справі.
30. Наведене, окрім різних фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин, переконливо свідчить також про їх неоднакове матеріально-правове регулювання у справі № 910/1305/21 і справах №№ 126/746/17, 917/265/18, 1522/18417/12-ц.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.
31. Водночас стосовно посилання скаржника на викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2019 у справі № 359/8381/16-ц (зі спору про визнання права власності фізичної особи на земельну ділянку) висновок щодо застосування положень статті 16 ЦК України, а саме про те, що такого способу захисту як визнання відсутнім права власності законодавством України не передбачено, колегія суддів зазначає таке.
32. Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав.
33. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
34. У пункті 6.12 постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 Великою Палатою Верховного Суду сформульовано уточнюючий висновок щодо питання комплексного застосування положень статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, а саме: