ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 916/9/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Уркевич В.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників
позивача: Лисенко В.О.,
відповідача: Чехлов Ю.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021
та рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2021
у справі № 916/9/21
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"
про стягнення 60 930 056, 67 грн,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2021 року Акціонерне товариство "Національна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси", в якому просило стягнути з останнього на свою користь 60 930 056,67 грн заборгованості, з яких: 40 993 870,50 грн пені, 11 500 558,91 грн 3% річних, 8 435 627,26 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу від 09.10.2018 № 70291/18-ТЕ-23 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем природного газу.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2021(суддя Степанова Л.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 099 387,05 грн пені, 11 500 558, 91 грн 3% річних, 8 435 627,26 грн інфляційних витрат. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 36 894 483,45 грн відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що у зв`язку з простроченням відповідачем виконання договірних зобов`язань за договором постачання природного газу в частині оплати поставленого позивачем на умовах даного договору природного газу останнім правомірно було нараховано до стягнення пеню у сумі 40 993 870,50 грн, 3% річних в сумі 11 500 558,91 грн та 735 700, 00 грн інфляційних втрат. Разом з тим, місцевий господарський дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення загальної суми заявленої до стягнення пені на 90%, тобто з 40 993 870,50 грн до 4 099 387,05 грн.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду в частині відмовлених позовних вимог у стягненні пені позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2021 у справі №916/9/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 36 894 483,45 грн. скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 (колегія суддів у складі: Колоколов С.І. - головуючий, Головей В.М., Разюк Г.П.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін (в оскаржуваній частині). При цьому апеляційний суд не переглядав рішення в частині правомірності розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів в частині зменшення розміру пені на 90%, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким стягнути заявлений розмір пені в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій ст.ст. 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було враховано інтересів позивача, не надано оцінки тому, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причинам неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення зобов`язання. АТ "НАК "Нафтогаз України" вважає, що нараховані санкції не є надмірно великими порівняно з невиконаним зобов`язанням за договором.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.02.2022 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 26.01.2022.
До Верховного Суду 01.02.2022 від Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 11.01.2022 строк, у якому відповідач вказує на помилковість доводів скаржника та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оскільки позивач оскаржує судові рішення лише в частині зменшення розміру пені на 90%, Верховний Суд здійснює перегляд рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів саме в цій частині.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач звернувся до місцевого господарського суду з відзивом на позовну заяву, в якому було сформульовано клопотання, у якому він просив зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення пені на 90%.
В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилався на те, що в останній знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке виникло з ряду причин і на даний час не володіє джерелами оплати заборгованості. Відповідач являється соціально необхідним теплопостачальним підприємством, оскільки надає послуги теплопостачання та гарячого водопостачання 95% споживачів м. Одеси різних категорій - населенню, бюджетним установам, релігійним організаціям та іншим споживачам, але на сьогодні знаходиться на межі банкрутства. Основною метою діяльності відповідача є задоволення потреб територіальної громади міста, шляхом здійснення господарської діяльності, пов`язаної з виробництвом та постачанням теплової енергії. Підприємство відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, має стратегічне значення і залишається практично єдиним постачальником теплової енергії (монополістом) для мешканців, підприємств, установ, організацій і для усіх об`єктів соціальної інфраструктури (лікувальних закладів, закладів освіти та культури, тощо) міста Одеси. При цьому, відповідач не може керуватись загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд відповідно до покладених на нього зобов`язань з безперебійного та безпечного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь. Відповідач не розпоряджається власними грошовими коштами отриманими як плату за поставлену та продану теплову енергію до моменту розподілу між учасниками постачання природного газу. При цьому питома вага грошових коштів припадає саме на користь АТ "НАК "Нафтогаз", ПАТ "Одеська ТЕЦ", ПАТ "Укртрансгаз". Загалом, відрахування коштів на користь вищезазначених учасників ринку природного газу, за ритмом, встановленим вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, що складали близько 92 % всіх надходжень від споживачів теплової енергії, позбавляють підприємство можливості існувати. Збитки підприємства від реалізації послуг з теплопостачання цілком пов`язані з нестабільною та непослідовною політикою утворення цін на природний газ, теплову енергію, тощо, і складають: за 2017 рік - 361,4 млн.грн., за 2018 рік - 510,7 млн.грн., за 2019 рік - 645,0 млн.грн., загалом складає 1517,1 млрд.грн. Вказані обмеження по розпорядженню власними грошовими коштами потягли за собою накопичення заборгованості за спожиті енергоносії, товари, послуги, тощо, що спричинило численні звернення кредиторів до суду, стягнення заборгованості і, відповідно, направлення виконавчих документів на примусове виконання до органів державної виконавчої служби, за якими відкрито близько 36 виконавчих проваджень. Внаслідок таких дій з початку 2015 року на рахунки комунального підприємства неодноразово накладалися арешти, а з 2018 року по теперішній час майно та грошові кошти, практично постійно, знаходяться під арештом, що підтверджується листами АТ "Ощадбанк" від 20.11.2019 за №113.33/5620, та ПАТ "Банк Восток" від 02.04.2020 вих. №05/3357. Окрім того, несвоєчасне погашення заборгованості за договором постачання природного газу №7029/18-ТЕ-23/ТМО-227/18 від 09.10.2018 пов`язане з несвоєчасними розрахунками споживачів теплової енергії за отримане тепло, у тому числі населенням.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Аналіз приписів ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України дає підстави для висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
З викладеного вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
До того ж, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19, від 22.11.2019 у справі № 922/937/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18).
Крім того, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Досліджуючи питання про зменшення пені суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, а не лише відповідача. Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити і з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.
Господарський суд повинен комплексно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.
При цьому суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції, посилаючись на положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені на 90%, врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого природного газу за спірним договором, як в цілому, так і за кожним окремим спірним періодом, а також, приймаючи до уваги поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання - визнав зазначені обставини винятковими та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення належної до стягнення суми пені до 4 099 387,05 грн, тобто на 90% від заявленого позивачем її розміру.
Здійснюючи перегляд оскаржуваного рішення в частині зменшення розміру пені суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про можливість зменшення пені та зазначив, що доказів завдання збитків позивачу з боку відповідача внаслідок несвоєчасного виконання останнім зобов`язань за договором постачання природного газу та інших негативних наслідків матеріали господарської справи не містять. Проаналізувавши обставини та мотиви, якими керувався суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про зменшення заявленої до стягнення пені, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість такого зменшення судом першої інстанції, враховуючи ще й те, що позовні вимоги позивача перенасичені грошовими вимогами. При цьому апеляційним судом було досліджено ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.
Верховний Суд зазначає, що задоволення судом клопотання про зменшення розміру пені є правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, якими таке клопотання обґрунтоване, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.
В свою чергу Верховний Суд постановою від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Концерну "Міські теплові мережі" про стягнення 89 120,30 грн пені, 20 566,21 грн 3 % річних, 35 520,94 грн інфляційного нарахування залишив без змін постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.2017, якими було відмовлено у зменшенні розміру заявленої в позові пені.
При цьому Верховний Суд зазначив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення між розміром заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Верховний Суд у справі № 908/1453/14 вказав, що суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача із заробітної плати та податковий борг. Отже, з`ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені.
У постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" про стягнення 1 555 968, 99 грн, у тому числі основного боргу у сумі 856 200,66 грн, пені у сумі 195 533,34 грн, 3% річних у сумі 108 423,10 грн, інфляційних втрат у сумі 395 811,89 грн, на яку також посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Суди у справі № 918/116/19 дійшли висновку, що обґрунтування відповідачем щодо майнового стану справді мають місце (в частині відшкодування різниці у тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з Державного та місцевого бюджетів, і які із Державного бюджету відповідачу не відшкодовані); відповідач є комунальним підприємством, що створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості; сплата штрафних санкцій в повному обсязі, у даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання м. Здолбунова Рівненської області.
Судами також враховано добросовісну поведінку відповідача, а саме те, що кошти сплачувалися ним як до відкриття провадження у справі, так і після, з метою зменшення заборгованості, фінансовий стан відповідача, а також те, що позивачем не надано доказів щодо понесення збитків у зв`язку з таким простроченням.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що зазначені критерії дотримані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50%, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.
Зважаючи на те, що фактичні обставини зазначених вище справ є відмінними від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі № 916/9/21, доводи скаржника про застосування судами попередніх інстанцій ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України без урахування висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.
При цьому відповідно до меж перегляду справи в касаційній інстанції, встановлених ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру пені і вважає, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у цій справі ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення у відповідній частині, судові витрати, згідно зі ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -