У Х В А Л А
02 лютого2022 року
м. Київ
Справа № 202/4233/16-ц
Провадження № 14-222цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Штелик С. П.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Державної служби інтелектуальної власності України про визнання патенту України на корисну модель недійсним та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2019 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2020 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Державної служби інтелектуальної власності України (далі - ДСІВУ) про визнання патенту України на корисну модель недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 є власником патенту України № НОМЕР_1 на корисну модель "Ваги вагонні з визначенням відхилення центру ваги вагона", який зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 25 лютого 2010 року.
У подальшому 10 грудня 2012 року у порушення вимог статті 7 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" патент на аналогічного змісту корисну модель видано відповідачу ОСОБА_2, який зареєстровано у Державному реєстрі патентів України на корисні моделі за № 75619.
Оскільки сукупність ознак даної корисної моделі була загальнодоступною у світі до дати подання відповідачем заявки на її реєстрацію, тобто корисна модель за вказаним патентом України не відповідає умовам патентоздатності - "новизна", позивач ОСОБА_1 просив: визнати недійсним патент України від 10 грудня 2012 року № 75619 на корисну модель "Ваги вагонні з визначенням відхилення центру ваги вагона", що зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 ; зобов`язати ДСІВУ внести зміни до Державного реєстру патентів України на винаходи та корисні моделі, а саме про визнання недійсним патенту України від 10 грудня 2012 року № 75619 на корисну модель; стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 червня 2019 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сукупність суттєвих ознак корисної моделі за патентом України № 75619 "Ваги вагонні з визначенням відхилення центру ваги вагона" від 10 грудня 2012 року, власником якого є відповідач, стала загальнодоступною в світі до дати подання ним заявки № u201205735, а саме до 11 травня 2012 року. Відтак, корисна модель за цим патентом не відповідає умові патентоздатності "новизна". Водночас суд першої інстанції визнав, що відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки останнім не вказано обставин, які об`єктивно унеможливлювали звернення позивача за судовим захистом у період дії строку позовної давності.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судовий захист можливий за наявності двох обставин у сукупності: наявності у особи прав та інтересів та порушення, невизнання або оспорювання таких прав та інтересів іншою особою. Оскільки представник відповідача звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, так як даний спір пов`язаний саме з визнанням правочину недійсним, а не порушенням особистих немайнових прав позивача, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для поновлення позивачу пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки останнім не вказано обставин, які об`єктивно унеможливлювали звернення позивача за судовим захистом у період дії строку позовної давності.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позовна давність на спірні правовідносини не поширюється, оскільки вимога позивача пов`язана з порушенням особистих немайнових прав; заява відповідача від 11 травня 2012 року та рішення ДСІВУ про видачу патенту № 75619 позивачу не було направлено, він не був учасником цієї процедури, тому не міг дізнатися про своє порушене право 10 грудня 2012 року.
У серпні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року справу призначено до розгляду Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 910/13287/17 та від 09 квітня 2019 року у справі № 910/17205/17.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовані тим, що позивачем у справі заявлено позовні вимоги немайнового характеру, спрямовані на захист немайнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об`єкта права інтелектуальної власності, є чинними безстроково та не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК України передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.
Вимога про визнання спірного патенту недійсним випливає із порушення особистих немайнових прав позивача як творця та власника патенту України № НОМЕР_1 на аналогічного змісту корисну модель, який зареєстрований та став загальнодоступним у світі до дати подання відповідачем заявки на той самий патент. При цьому законодавцем не передбачено, що на вимоги про визнання в судовому порядку недійсними повністю або частково права на корисну модель поширюється строк позовної давності. Відновити порушене особисте немайнове право позивача як творця об`єкта інтелектуальної власності можливо лише шляхом визнання спірного патенту, автором якого є відповідач, недійсним, та внесенням відповідного запису до Державного реєстру патентів України на винаходи та корисні моделі.
Крім того, таке порушення особистого немайнового права позивача є триваючим, розпочалося із моменту внесення до Державного реєстру патентів України на винаходи та корисні моделі відповідного запису про реєстрацію патенту України від 10 грудня 2012 року № 75619 на корисну модель і має місце на час розгляду справи.
Прямим наслідком відмови у позові про захист особистих немайнових прав інтелектуальної власності позивача є одночасне існування двох діючих патентів на аналогічного змісту корисну модель під однією назвою. Такий конфлікт особистих немайнових прав і інтересів сторін спору у подальшому може бути причиною виникнення й конфлікту майнових прав інтелектуальної власності і, безумовно, не узгоджується ані із принципом правової визначеності, ані із засадами розумності, добросовісності і справедливості, викладеними у частині шостій статті третій ЦК України.
У постановах від 09 квітня 2019 року у справ № 910/17205/17 та від 09 жовтня 2018 року у справі № 910/13287/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків, що на вимоги про визнання патенту недійсним та зобов`язання вчинити певні дії поширюється загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вимоги про визнання патенту недійсним та зобов`язання вчинити певні дії випливають із порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності на корисну модель, які не залежать від майнових прав, а тому позовна давність згідно із пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК України на такі вимоги не поширюється.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає наявними підстави для передачі справи на її розгляд, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Частиною першою статті 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).
Водночас пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК України передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Корисна модель згідно із частиною першою статті 420 ЦК України належить до об`єктів права інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом (частина друга статті 418 ЦК України).
Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (частина перша статті 423 ЦК України).
У розумінні пункту 1 частини першої статті 268 ЦК України позов, що випливає із порушення особистих немайнових прав повинен містити вимоги щодо захисту гідності, честі чи ділової репутації, захисту прав автора чи виконавця, які випливають із порушення особистих немайнових прав і на які позовна давність не поширюється.
Обґрунтовуючи підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що вимоги про визнання патенту недійсним та зобов`язання вчинити певні дії випливають із порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності на корисну модель, які не залежать від майнових прав, а тому позовна давність згідно із пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК України на такі вимоги не поширюється.
Проте у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі з подібними правовідносинами № 910/13287/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків, що на вимоги про визнання патенту недійсним та зобов`язання вчинити певні дії поширюється загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
Отже, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтувала мотиви відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 910/13287/17, тому Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для розгляду питання про відступ від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 квітня 2019 року у справі № 910/17205/17, оскільки у вказаній справі у позові про визнання патенту недійсним відмовлено внаслідок необґрунтованості заявлених вимог, а не за пропуском строку позовної давності, що виключає подібність правовідносин у порівнянні із справою, яка переглядається.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України). Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду