УХВАЛА
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 754/8750/19
провадження № 14-202цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Сімоненко В. М.
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,
Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В.,
Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М.,
Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк", про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим
за касаційною скаргою представниці ОСОБА_2 - адвоката Висіцької Ірини Володимирівни на постанову Київського апеляційного
суду від 22 квітня 2021 року,
УСТАНОВИЛА:
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - ПАТ "Український професійний банк"), про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 08 лютого 2011 року
між ПАТ "Український професійний банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 329, за умовами якого позичальник отримав кредит
на придбання квартири в розмірі 300 000 грн під 22 % річних з кінцевим терміном повернення до 21 січня 2021 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань
за кредитним договором 08 лютого 2011 року банк та відповідач уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 .
2. 26 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Український професійний банк" були укладені договори про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 52
і № 52/1, за якими до ОСОБА_1 перейшли права вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами, укладеними між банком і ОСОБА_2 . Згідно з додатком № 1 до договору відступлення прав вимоги за кредитним договором № 52 загальна сума прав вимоги за кредитним договором становить 248 455,71 грн, з яких: 55 462,03 грн - строкова заборгованість за тілом кредиту; 69 537,97 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 2 914,67 грн - строкові проценти;
42 571,60 грн - прострочені проценти; 77 969,44 грн - пеня. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань на вищевказану заборгованість ним були нараховані інфляційні втрати за період з 26 березня по 01 червня
2019 року в розмірі 5 370,05 грн та 3 % річних - 1 358 грн, а тому загальний борг
за кредитним договором наразі становить 255 183,76 грн (248 455,71 + 5 370,05 +
1 358).
3. 20 квітня 2019 року позивач надіслав на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про усунення порушень виконання кредитних зобов`язань,
в якій попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак відповідач залишив його вимогу без задоволення. Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, ОСОБА_1 остаточно просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 лютого 2011 року
№ 329 в загальній сумі 255 183,76 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів в порядку, визначеному статтями 39, 41, 43 Закону України "Про іпотеку" від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV) .
4. У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1, ПАТ "Український професійний банк", в якому просив: визнати недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення
(купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором від 08 лютого
2011 року № 329, укладений між ПАТ "Український професійний банк"
та ОСОБА_1 ; визнати припиненим з 26 березня 2019 року іпотечний договір
від 08 лютого 2011 року, укладений між ним та ПАТ "Український професійний банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Бойко Л. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 903.
5. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що 26 травня
2015 року між ПАТ "Український професійний банк" та Товариством
з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Аурум Фінанс"
(далі - ТОВ "ФК Аурум Фінанс") було укладено договір про відступлення права вимоги,
за умовами якого ТОВ "ФК Аурум Фінанс" набуло права вимоги
за вищезгаданими кредитним та іпотечним договорами. З моменту отримання
у червні 2015 року повідомлення про відступлення права вимоги він своєчасно виконував перед ТОВ "ФК Аурум Фінанс" свої зобов`язання з повернення кредиту,
а саме в період з 10 червня 2015 року по 05 травня 2017 року сплатив товариству
71 985 грн, з яких: 21 042,51 грн - тіло кредиту; 50 943,11 грн - проценти.
Крім того, він перерахував на рахунок товариства 67 785,62 грн.
6. Разом з тим рішенням Господарського суду міста Києва від 24 травня
2017 року у справі № 910/10780/16 були задоволені позовні вимоги
ПАТ "Український професійний банк" та застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, укладеного між банком та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", шляхом відновлення становища, яке існувало до вчинення правочину, в тому числі
з поновленням ПАТ "Український професійний банк" статусу іпотекодержателя
з правом майнової вимоги до нього за кредитним та забезпечувальним договорами. На виконання вказаного рішення суду він став повертати кредитні кошти первісному кредиторові, а саме в період з 08 червня 2017 року
по 11 квітня 2019 року сплатив на рахунок ПАТ "Український професійний банк"
93 335,03 грн, з яких: 59 984,98 грн - тіло кредиту; 33 350,05 грн - проценти.
7. Вважає, що оскільки він належним чином виконував свої зобов`язання
за кредитним договором, то за відсутності в нього простроченої заборгованості
за тілом кредиту та процентами банк безпідставно нараховував пеню.
Відтак за договором від 26 березня 2019 року № 52 ПАТ "Український професійний банк" могло відступити на користь ОСОБА_1 право вимоги лише
за зобов`язанням, до складу якого входить строкова заборгованість за тілом кредиту (55 092,29 грн) та за процентами (1 035,03 грн), а всього - 56 127,32 грн.
Тому відступлення банком новому кредитору права вимоги за кредитним договором в розмірі 248 455,71 грн, тобто в неіснуючому обсязі, свідчить про відсутність предмета договору. Крім того, на виконання договору № 52 новому кредитору були передані копії, а не оригінали кредитного та іпотечного договорів. На його думку, невідповідність договору № 52 вимогам статей 512, 514, 517, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання цього правочину недійсним.
8. Крім того, укладений 26 березня 2019 року між відповідачами договір
№ 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором нотаріально
не посвідчений, а тому є нікчемним. В силу нікчемності договору
№ 52/1 ОСОБА_1 як новий кредитор за основним зобов`язанням не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року. В даному випадку відступлення прав за іпотечним договором не відбулося одночасно
з відступленням права вимоги за кредитним договором, як того вимагає стаття
9. Оскільки 26 березня 2019 року ПАТ "Український професійний банк" втратило статус кредитора за кредитним договором, то банк не може мати
й прав іпотекодержателя за іпотечним договором, адже похідне зобов`язання не може існувати без основного. У свою чергу, у зв`язку з нікчемністю договору
№ 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, ОСОБА_1
як новий кредитор також не набув статусу іпотекодержателя, а тому договір іпотеки
є припиненим з 26 березня 2019 року.
10. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладений між
ПАТ "Український професійний банк" та ОСОБА_1 . Визнано припиненим
з 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений
між ОСОБА_2 та ПАТ "Український професійний банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований
в реєстрі за № 903.
11. Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва
від 11 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 49 500 грн та судовий збір
в сумі 1 536,80 грн.
12. Постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва
від 09 жовтня 2020 року задоволено частково. Рішення місцевого суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року задоволено. Додаткове рішення суду першої інстанції скасовано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
3 000 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
13. У червні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Висіцька І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, а рішення Деснянського районного суду міста Києва
від 09 жовтня 2020 року та додаткове рішення цього суду від 11 грудня 2020 року залишити в силі.
14. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника вказала, що в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд не застосував статтю 24 Закону № 898-IV та не врахував правових висновків, викладених
в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц
та від 01 жовтня 2019 року у справі № 5016/1284/2012.
15. Крім того, апеляційний суд застосував статті 133, 137, 141 ЦПК України
без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16,
в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року
у справі № 755/9215/15-ц, в постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року
у справі № 826/2689/15, від 15 травня 2019 року у справі № 308/15007/15-ц,
від 24 червня 2019 року у справі № 149/719/16-ц, від 03 жовтня 2019 року
у справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18,
від 13 лютого 2020 року у справі № 910/2170/18, від 30 вересня 2020 року у справі
№ 379/1418/18, від 07 грудня 2020 року у справі № 537/2192/19,
від 27 квітня 2021 року у справі № 154/704/20, в додатковій постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 904/1038/19.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Києва.
17. 16 червня 2021 року справа № 754/8750/19 надійшла
до Верховного Суду.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року справу призначено
до судового розгляду.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року справу передано
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня
2018 року у справі № 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18).
20. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року справу повернуто на розгляд Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду, оскільки не є повноваженням об`єднаної палати розгляд питання про відступлення від висновку іншого касаційного суду у складі Верховного Суду, яке належить до повноважень Великої Палати Верховного Суду.
21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року справу № 754/8750/19
було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити
від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18) та Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 5016/1284/2012,
від 21 вересня 2021 року у справі № 910/3647/20 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/3371/19.
22. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі
№ 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18), зазначено, що тлумачення
абзацу 9 статті 1, статті 24 Закону № 898-IV дозволяє зробити висновок, що:
- іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов`язанням, а тому Законом № 898-IV не передбачено існування правовідносин
при яких іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання.
Тобто, законодавством не передбачено випадків коли суб`єктом права вимоги
за основним договором буде одна особа, у тому числі яка набула право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інша особа, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання. Суд дійшов висновків,
що відступлення права вимоги за кредитним договором припиняє права первинного кредитора й як іпотекодержателя, у зв`язку з чим у свою чергу договір іпотеки припиняється.
23. З такими висновками погодився також Касаційний господарський суд
у складі Верховного Суду у постановах від 01 жовтня 2019 року у справі
№ 5016/1284/2012, від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/3371/19.
24. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування абзацу 9 статті 1, статті 24 Закону № 898-IV в подібних правовідносинах, викладених
в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18) та Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року, у справі № 5016/1284/2012,
від 06 жовтня 2021 року, у справі № 922/3371/19 та вважає, що сам по собі факт відступлення банком іншій особі права вимоги за укладеним з позичальником кредитним договором, за наявності в позичальника заборгованості за цим договором, не є підставою для припинення договору іпотеки, який забезпечує виконання основного зобов`язання.
25. Разом з тим постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/3647/20 не може бути прикладом неоднакового застосування касаційними судами норм матеріального права щодо припинення іпотеки, оскільки у цій постанові касаційний суд не застосовував висновки колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц, зазначивши, що судами у цій справі не встановлено обставин існування іпотеки поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання.
26. Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви,
з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає
за необхідне прийняти справу до розгляду з огляду на таке.
27. Відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
28. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду
з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності
та передбачуваності судових рішень.
29. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати
з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені
та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень
за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
30. Вмотивованість переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
31. Виходячи з вищевикладеного, для цілей застосування відповідних приписів процесуальних законів важливо встановити, що розуміється під подібністю правовідносин.
32. Виходячи з загальної теорії права, елементами правовідносин є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним
та об`єктним критеріями.
33. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин
за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права,
яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
34. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження
№ 14-166цс20).
35. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначала,
що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин у відповідності до правового
чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
36. Як встановлено судами 26 березня 2019 року між
ПАТ "Український професійний банк" та ОСОБА_1 укладено два договори
про відступлення прав вимоги: про відступлення прав вимоги за кредитним договором та про відступлення прав вимоги за договором іпотеки. Ці договори укладено у простій письмовій формі.
37. Суд апеляційної інстанцій дійшов до висновку, що підстав для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором
не має, одночасно дійшов висновку про відсутність у позивача прав іпотекодержателя за іпотечним договором у зв`язку з укладенням договору відступлення прав вимоги
за цим договором не у нотаріальній формі (нікчемний договір).
38. У касаційній скарзі боржник посилається на те, що позивач не набув прав іпотекодержателя за договором іпотеки, оскільки договір про відступ прав вимоги
за цим договором не посвідчений нотаріально, а відтак є нікчемним. За таких умов, іпотекодержателем за договором іпотеки залишився ПАТ "Український професійний банк" і такі права до позивача не перейшли. Разом з тим суд апеляційної інстанції встановив, що позивач набув прав кредитора за договором кредиту. Відтак, боржник вважав, що за встановлених тотожних фактичних обставин справи та подібних правовідносинах, суд апеляційної інстанції не врахував висновків колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі
№ 758/3453/16-ц про припинення у цьому випадку іпотеки. Такі саме обставини встановлені й при розгляді зазначених справ Касаційним господарським судом
у складі Верховного Суду у постановах від 01 жовтня 2019 року у справі
№ 5016/1284/2012, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/3647/20
та від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/3371/19.
39. Такі встановлені фактичні обставини справи та доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що правовідносини у цих справах є подібними та про наявність підстав для прийняття справи до розгляду Великої Палати Верховного Суду.
40. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
41. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
У такому випадку судове засідання не проводиться.
42. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями
402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду