Постанова
іменем України
03 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 674/713/19
провадження № 51-863км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Кулаківського К.О.,
а також у режимі відеоконференції:
представника потерпілого Гріх Л.В.,
захисника Алексєєвої М.А.,
засудженої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Гріх Л.В. на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019240140000092, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Новоросійська Краснодарського краю Російської Федерації, жительки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Прийнято рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та долі речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 17 березня 2019 року, близько 14:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння в коридорі будинку по АДРЕСА_1, на ґрунті побутових відносин вступила у словесний конфлікт із своїм співмешканцем ОСОБА_3 . Надалі ОСОБА_1 на підставі особистих раптово виниклих неприязних стосунків, діючи з умислом на вбивство останнього, завдала йому кухонним ножем один цілеспрямований удар в область передньої поверхні грудної клітки, тобто в область розташування життєво-важливих органів, у результаті чого смерть потерпілого наступила від колото-різаного проникаючого сліпого поранення поверхні грудної клітки, з крововиливом у міжреберних м`язах та ушкодженням серцевої сорочки по поверхні правого шлуночка серця, що ускладнилось кровотечою та гострою серцевою недостатністю.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 24 листопада 2020 року змінив вирок суду першої інстанції та зменшив строк призначеного ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі до 7 років.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого - Гріх Л.В. на підставі невідповідності призначеного засудженій покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок м`якості просить скасувати ухвалу апеляційного суду. Вважає, що апеляційний суд при пом`якшенні покарання засудженій, усупереч вимогам ст. 65 КК України, не врахував повною мірою ступеня тяжкості злочину, даних про особу винної та думку потерпілого. Крім цього, представник потерпілого не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про щире каяття засудженої.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях захисник Алексєєва М.А., яка діє в інтересах засудженої ОСОБА_1, просила залишити судове рішення без зміни як законне, а касаційну скаргу представника потерпілого - без задоволення як необґрунтовану.
Під час касаційного розгляду представник потерпілого - Гріх Л.В. уточнила вимоги до суду касаційної інстанції та просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції на підставах, зазначених у касаційній скарзі.
Засуджена ОСОБА_1 та її захисник Алексєєва М.А. заперечували проти задоволення касаційної скарги та зазначили, що ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.
Прокурор Кулаківський К.О. вважав, що касаційна скарга представника потерпілого підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню у зв`язку з невідповідністю вимогам ст. 419 КПК України.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному вбивстві ОСОБА_3 та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 115 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судові рішення не перевіряє.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Відповідно до ст. 419 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції повинна містити короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався, тощо. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Отже, рішення суду апеляційної інстанції, що не містить вмотивованих висновків на доводи апеляційної скарги, зокрема з питань міри покарання, не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Призначення покарання як захід примусу застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення та полягає в передбаченому законом порядку позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Тому при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання (ст. 50 КК України).
Прояв індивідуалізації покарання полягає у призначенні винній особі конкретного виду і розміру міри державного примусу, який повинен бути співмірним характеру вчинених нею дій, їх небезпечності та даним про її особу, а також відповідати його ознакам і цілям, що сформульовані у ст. 50 КК України. Пропорційність покарання цим складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Так, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення припускає з`ясування судом перш за все питання про те, до якої категорії тяжкості належить вчинене діяння відповідно до ст. 12 КК України. Разом із цим ступінь тяжкості кримінального правопорушення визначається не лише цією типовою характеристикою, а потребує врахування особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення, тобто характеру того діяння, яке було вчинене винним у конкретному випадку. Тому підлягають також врахуванню такі об`єктивні та суб`єктивні чинники, як, зокрема, цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тяжкість наслідків (їх характер і обсяг), спосіб посягання, форма й ступінь вини, мотиви і цілі при вчиненні кримінального правопорушення, наявність або відсутність відразу декількох кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання призначається за кримінальне правопорушення, проте застосовується до конкретної особи, тому врахування судом даних, які всебічно характеризують особу винного, є гарантією призначення справедливого покарання і умовою досягнення мети, яка перед ним поставлена. Таке врахування припускає з`ясування судом і оцінку не лише тих властивостей, рис, якостей і особливостей особи винного, які пов`язані із вчиненим кримінальним правопорушенням, а й інших даних, що його всебічно характеризують.
До обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, належать встановлені судом в конкретному кримінальному провадженні об`єктивні та суб`єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте свідчать про знижений або підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим надають суду право для пом`якшення або посилення покарання.
У частині 2 ст. 65 КК України сформульований принцип доцільності покарання, відповідно до якого винній у кримінальному правопорушенні особі має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Додержання цих вимог закону припускає, що в кожному конкретному випадку суд, призначаючи покарання, повинен мотивувати, чому саме цей вид покарання він вважає за необхідне призначити винному і чому саме обрана ним конкретна міра цього виду покарання є достатньою для досягнення зазначеної мети.
Таким чином, висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, суду необхідно належним чином мотивувати.
Однак суд апеляційної інстанції цих законодавчих вимог не дотримався.
Так, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував, що вона вчинила особливо тяжкий злочин (санкція ч. 1 ст. 115 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років).
Також суд зважив на особливості даного конкретного кримінального правопорушення і обставини його вчинення, зокрема на те, що ОСОБА_1 умисно позбавила життя свого співмешканця, тим самим посягнула на невід`ємне природне право людини, яке охороняється та захищається державою відповідно до статей 3 і 27 Конституції України як найвища соціальна цінність.
Крім цього, суд узяв до уваги особу винної, яка в силу ст. 89 КК України не судима, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, на спецобліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, урахував також і стан її здоров`я.
Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав те, що засуджена вчинила умисне вбивство, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Обставин, що пом`якшують покарання, суд не встановив.
З огляду на наведене, у сукупності з думкою потерпілого, суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців, мотивувавши своє рішення тим, що саме такий строк покарання буде необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів, а також гарантуватиме безпеку для суспільства.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок за скаргою захисника, змінив це судове рішення в частині призначеного засудженій покарання, однак своє рішення, всупереч положенням ст. 419 КПК України, належним чином не мотивував. Так, апеляційний суд пом`якшив призначене ОСОБА_1 покарання до мінімальних меж санкції за вчинене кримінальне правопорушення лише перелічивши в ухвалі здебільшого ті дані та обставини, які врахував місцевий суд при обранні міри заходу примусу. Водночас суд апеляційної інстанції не обґрунтував, з яких підстав дійшов висновку про явну несправедливість покарання, призначеного ОСОБА_1 вироком місцевого суду.
Зокрема, апеляційний суд, призначивши за вчинений злочин мінімальне покарання, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, поза увагою залишив встановлену у цьому кримінальному провадженні обставину, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання.
Крім цього, апеляційний суд не зважив на характер і обсяг суспільної небезпеки вчиненого злочину, зокрема те, що засуджена умисно та цілеспрямовано завдала удар ножем (спеціальним предметом) потерпілому в життєво важливий орган - серце. Завдавши своєму співмешканцю смертельного удару, ОСОБА_1 діяла зухвало, на ґрунті побутових неприязних відносин, тобто через малозначний привід, а після вчиненого не доклала жодних зусиль для усунення наслідків свого діяння.
Водночас апеляційний суд зазначив в ухвалі, що ОСОБА_1 щиро розкаялася у вчиненому, однак належним чином не обґрунтував підстав для такого висновку. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Проте суд апеляційної інстанції в ухвалі не вказав, у чому саме проявилося щире каяття засудженої, оскільки фактично вона лише частково визнала свою вину, заперечувала умисел на заподіяння смерті потерпілому, що не може свідчити про її каяття.
Інших даних, які би впливали на ступінь тяжкості вчиненого злочину, та давали можливість вважати що буде досягнута мета про виправлення засудженої при пом`якшенні їй покарання до мінімального, апеляційний суд у своїй ухвалі не навів.
Отже, суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статей 50, 65 КК України, прийняв необґрунтоване рішення про пом`якшення покарання ОСОБА_1, що призвело до призначення покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість.
За таких обставин, касаційна скарга представника потерпілого підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - скасуванню з підстав, передбачених ст. 414 КПК України.
Враховуючи процесуальні обмеження суду касаційної інстанції щодо погіршення становища засудженої, у цьому кримінальному провадженні слід призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене і, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення, тих же даних про особу винної та обставин, які впливають на обрання заходу примусу, призначене їй покарання у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України слід вважати м`яким.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та судових рішень, до набрання вироком законної сили місцевий суд залишив ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вирішуючи питання щодо цього заходу забезпечення кримінального провадження після скасування ухвали суду апеляційної інстанції, Суд зважає на те, що касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (ст. 434 КПК України). У свою чергу, ст. 418 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368 - 380 цього Кодексу, який зобов`язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України), необхідність попередження ризику переховування ОСОБА_1 від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання, враховуючи тяжкість злочину, Суд вважає за необхідне обрати щодо неї запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд