ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 лютого2022 року
м. Київ
справа № 759/8972/18
провадження № 51-3212 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Анісімова Г. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Голюк І. О.,
прокурора Піх Ю. Г.,
захисника Сахнюка С. В.,
виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Будкова В. С., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100080003469, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Києві, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 6 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК у зв`язку з недоведеністю вчиненням ним вказаного злочину, за ч. 4 ст. 296 КК - у зв`язку з недоведеністю вчинення злочину.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, 25 квітня 2018 року приблизно о 22:45, після вживання спиртних напоїв, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, проходили біля під`їзду будинку АДРЕСА_2, де помітили раніше незнайомого їм ОСОБА_2, котрий відійшовши на декілька метрів та не спостерігав за своїм поліетиленовим пакетом з особистим майном, залишеним неподалік від входу до під`їзду вказаного будинку.
ОСОБА_1 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, вступили в попередню змову та вирішили таємно викрасти належне ОСОБА_2 майно.
Після чого, невстановлена досудовим розслідуванням особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, переконавшись в тому, що ОСОБА_2 не спостерігає за своїм майном та за їх діями, умисно, з корисливих мотивів, взяла поліетиленовий пакет, належний останньому, в середині якого знаходилися продукти харчування на загальну суму 210 грн, та разом із ОСОБА_1 намагались непомітно втекти з викраденим майном з місця вчинення злочину. Однак були помічені ОСОБА_2, який зрозумівши, що саме вони заволоділи його майном, почав кричати, вимагаючи повернути належне йому майно, та в подальшому наздогнав їх з метою припинення протиправних дій. В цей час, ОСОБА_1, наблизившись до ОСОБА_2, який зупинив невстановлену досудовим розслідування особу, повалив останнього на землю і стримував його, при цьому наніс декілька ударів ногами в область потилиці потерпілого, чим спричинив йому фізичний біль.
Після цього, ОСОБА_1 цього ж дня, приблизно о 23 год, залишивши місце вчинення злочину, намагався зникнути, однак, усвідомлюючи, що потерпілий ОСОБА_2 почав переслідувати та наздоганяти його, дістав пістолет моделі "Форт-12Р", калібру 9 мм, № НОМЕР_1, призначений для стрільби патронами несмертельної дії, спорядженими гумовими або аналогічними за їх властивостями метальними снарядами, тримаючи в своїй правій руці, направився до ОСОБА_2 .
При цьому, ОСОБА_1, нехтуючи елементарними правилами поведінки, з мотивів явної неповаги до суспільства, протиставляючи себе загальноприйнятим нормам моралі, з хуліганських спонукань, не бажаючи припиняти свої хуліганські дії, усвідомлюючи що він знаходиться поряд з житловим будинком, біля якого можуть перебувати сторонні громадяни, почав здійснювати постріли в сторону ОСОБА_2 . Надалі ОСОБА_1, наблизившись до ОСОБА_2, який намагався припинити його злочинні дії, наніс вказаним пістолетом декілька ударів в область голови потерпілого, чим заподіяв легкі тілесні ушкодження. В подальшому ОСОБА_2 силоміць вибив з рук ОСОБА_1 вказаний пістолет, після чого останній припинив свої хуліганські дії, які тривали протягом 15 хвилин.
Такі дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування було кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК та ч. 4 ст. 296 КК.
За результатами судового розгляду вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження, а тому вироком Святошинського районного суду м. Києва від 6 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного злочину, за ч. 4 ст. 296 КК - у зв`язку з недоведеністю вчинення злочину.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Будков В. С., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, суд необґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявні допустимі та достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, які були йому інкриміновані. При цьому, зазначає, що суд взяв до уваги докази, які виправдовують ОСОБА_1, і без належного мотивування відкинув інші, що доводять винуватість останнього. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відповідних доводів прокурора не перевірив та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Піх Ю. Г. підтримала касаційну скаргу прокурора і просила її задовольнити.
Захисник Сахнюк С. В. та виправданий ОСОБА_1 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За приписами ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Як вбачається з матеріалів провадження, ухвала апеляційного суду про залишення без зміни виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК та ч. 4 ст. 296 КК вказаним вимогам закону відповідає.
Залишаючи без задоволення апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_2, в яких порушувалися питання незаконності виправдувального вироку суду щодо ОСОБА_1 у зв`язку з невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильною оцінкою доказів, наданих стороною обвинувачення, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення та не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, обґрунтовано залишив виправдувальний вирок місцевого суду без зміни.
Таке рішення суд апеляційної інстанції узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК, згідно з якими обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінального провадження має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Переглянувши вирок місцевого суду, перевіривши та дослідивши згідно з вимогами ст. 404 КПК в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи апеляційних скарг прокурора й потерпілого, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, що стороною обвинувачення не надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності могли би підтвердити винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК та ч. 4 ст. 296 КК.
Такий висновок місцевого та апеляційного судів достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої та апеляційної інстанцій, а саме: показаннях обвинуваченого, потерпілого, свідків, відеозапису слідчого експерименту, інших письмових документах, які у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду та змістовно наведені в ухвалі
Так, під час здійснення кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 свою винуватість в інкримінованих йому злочинах не визнав і зазначав, що повертаючись додому в напрямку бул. Р. Роллана, проходячи повз будинок №1в по вул. Я. Коласа, побачив як в бік швидко рухається невідомий йому, на той момент, потерпілий і щось кричить. При собі останній мав сумку в якій знаходився травматичний пістолет, який він дістав та попередив потерпілого, що буде стріляти, якщо ОСОБА_2 підійде ближче та зробив попереджуючі постріли вгору. Однак потерпілий підскочив до ОСОБА_1 та завдав йому удар рукою в голову, від чого останній впав на асфальт і втратив свідомість.
З метою спростування показань ОСОБА_1 прокурором було надано такі докази: показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, висновки судових експертиз та інші письмові документи.
Однак жоден із наданих стороною обвинувачення доказів не спростовує поза розумним сумнівом доводи сторони захисту та показання ОСОБА_1 про його невинуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Зокрема, суд апеляційної інстанції, повторно досліджуючи докази,пересвідчився, що місцевий суд правильно критично оцінив показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки вони є суперечливими, не узгоджуються між собою щодо їх дій, кількості осіб, які заволоділи пакетом ОСОБА_2, зовнішнього вигляду цих осіб, а такожне були підтвердженні жодним іншим належним та допустимим доказом. Відтак, вмотивовано були визнані судами недопустимими доказами.
Крім того, показання свідка ОСОБА_6, надані нею в судовому засіданні суду першої інстанції, спростовують твердження сторони обвинувачення щодо напрямку руху ОСОБА_1, оскільки свідок бачила як останній спокійно пройшов повз під`їзд будинку АДРЕСА_3 зі сторони вул. Чаадаєва.
Безпідставними є й доводи прокурора з приводу помилкового висновку місцевого та апеляційного судів щодо невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК.
Так, безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці охоронювані законом цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.
Для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року (справа №288/1158/16-к), за відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_2 під час судового розгляду пояснив, що під час бійки з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, ОСОБА_1 наносив потерпілому удари, а потім відбіг у неосвітлене місце, з якого не було іншого виходу, окрім як повз потерпілого, дістав пістолет та здійснив постріл. Надалі ОСОБА_2, маючи намір затримати ОСОБА_1, направився до останнього, після чого ОСОБА_1 здійснив ще один постріл.
Проте зазначені показання потерпілого спростовуються як показаннями самого ОСОБА_1 згідно з якими ОСОБА_2 перший почав конфлікт і він попереджав потерпілого про застосування зброї, так і свідка ОСОБА_7, котрий, повертаючись додому, почув постріли і вже біля будинку побачив бійку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Під час бійки вони впали на асфальт і ОСОБА_1 після падіння практично не рухався, а потерпілий продовжував наносити йому удари, тому свідок почав їх розбороняти. При цьому зазначив, що двір біля будинку АДРЕСА_3, є прохідним.
Разом з цим, вказане підтверджує, що ОСОБА_1 застосував зброю з метою припинення саме агресивної поведінки ОСОБА_2, що виключає в останнього наявність хуліганського мотиву, оскільки його дії були направленні на самозахист.
Крім того, висновок судової експертизи, відповідно до якої на тілі потерпілого ОСОБА_2 виявлено садна і синці без ознак небезпеки для життя, сам по собі не свідчить про те, що саме ОСОБА_1 наносив удари потерпілому. При цьому сам ОСОБА_2 під час проведення експертизи пояснив, що він падав на асфальт, від чого і міг отримати садна на потилиці та долонях.
Таким чином, апеляційний суд, встановивши відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів, які би поза розумним сумнівом свідчили про скоєння ОСОБА_1 злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 296 КК, залишив виправдувальний вирок без зміни. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи прокурора та потерпілого, які є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону
Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд