ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 465/634/17
провадження № 51-3199 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Білик Н. В., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Єременка М. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представників цивільних відповідачів - адвокатів Томіна О. О. та Лавринів М. Я на вирок Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2019 року та хвалу Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140000000767, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання.
Вирішено цивільний позов на користь ОСОБА_2 та стягнуто з цивільного відповідача:
- ФОП " ОСОБА_3" в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн;
- ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн;
- Приватного акціонерного товариства "Страхової компанії "Брокбізнес" в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн.
Крім того, вирішено питання процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_1 засуджено за те, що він, 28 липня 2016 року приблизно о 08:10 год, керуючи автомобілем марки "Renault Midliner" д.р.з. НОМЕР_1, рухаючись заднім ходом по вул. Стрийській, 330 до вул. Наукової в м. Львові, порушивши вимоги п. п. 1.5, 1.10, "б" 2.3, "д"2.3, 10.1, 10.9, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами і доповненнями, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5, яка отримала тілесні ушкоджені, що спричинили її смерть.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача приватного акціонерного товариства "Страхової компанії "Брокбізнес" - адвокат Томіна О. О. просить скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та матеріального права. Вказує на те, що суди невірно застосували норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що стосуються вирішення цивільного позову. Зазначає, що судами не вірно визначено розмір моральної шкоди. Крім того, зазначає про те, що цивільний позов ОСОБА_2 був поданий до ФОП " ОСОБА_3" та ОСОБА_4, а суд безпідставно залучив страхову компанію як співвідповідача.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ФОП " ОСОБА_3" - адвокат Лавринів М. Я. просить скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та матеріального права. Стверджує, що судами невірно встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ФОП " ОСОБА_3", а тому остання не може нести цивільну відповідальність в повному обсязі, оскільки договір підряду не є тотожнім трудовому договору. Крім того зазначає, що до позовної заяви про відшкодування моральної шкоди додається документ про сплату судового збору, що позивачем не було зроблено.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ОСОБА_4 - адвокат Лавринів М. Я. просить скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та матеріального права. Зазначає, що завдана моральна шкода повинна відшкодовуватись особою, яка її завдала, тобто ОСОБА_1, а не ОСОБА_4, який як власник транспортного засобу, жодного протиправного діяння по відношенню до позивача не вчинив. З огляду на зазначене, адвокат вважає, що ОСОБА_4 є неналежним відповідачем.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор вважав за необхідне касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" - адвоката Томіна О. О. задовольнити, а касаційні скарги представника цивільних відповідачів ФОП " ОСОБА_3" та ОСОБА_4 - адвоката Лавринів М. Я. - задовольнити частково, вирок Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, скасувати в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК України визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доведеність винуватостіОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, юридична кваліфікація його дій та звільнення від призначеного покарання на підставі Закону України "Про амністію у 2016 році", у касаційних скаргах представників цивільних відповідачів не оспорюються, а тому не є предметом розгляду касаційного суду.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Аналіз норм статей 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, в тому числі моральна, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статей 1166, 1167 ЦК, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
Проте, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 у частині вирішення цивільного позову зазначених вимог закону не дотрималися.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 працював у ФОП " ОСОБА_3", тобто перебував у трудових відносинах та використовував транспортний засіб саме в зв`язку з виконанням ним трудових обов`язків.
Проте, такий висновок місцевого суду не ґрунтується на вимогах законодавства.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі ст. 24 КЗпП України (в редакції чинній станом на липень 2016 року) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання конкретних результатів праці.
На відміну від трудового договору за договором підряду, відповідно до ст. 837 ЦК України, одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Крім того, на думку колегії суддів, основною ознакою, яка відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, між ОСОБА_1 та ФОП " ОСОБА_3" 01 липня 2016 року було укладено договір підряду (надання послуг з виконання функцій водія) строком на два місяці, відповідно до якого, ОСОБА_1 зобов`язувався надавати послуги з перевезення вантажів на автомобілі ФОП " ОСОБА_3" за її завданням. Судом першої інстанції було встановлено, що це є трудові відносини, що на думку колегії, не ґрунтується вимогах закону.
Крім вищезазначеного, також судом першої інстанції не було чітко проаналізовано, на якій правовій підставі ФОП " ОСОБА_3" використовувала транспортний засіб "Renault Midliner" д.р.з. НОМЕР_1 в своїй підприємницькій діяльності, з огляду на те, що власником цього автомобіля є ОСОБА_4 .
З огляду на це, у вироку місцевого суду вірно не встановлено хто саме є належним володільцем транспортного засобу та на якій правовій підставі.
Що стосується рішення місцевого суду про стягнення 200 000 грн з ПАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" у рахунок відшкодування моральної шкоди, то це рішення суперечить вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року № 1961-IV.
Зокрема, п. 27.3. ст. 27 указаного Закону, крім іншого, передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, батькам (усиновлювачам). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку.
Також, відповідно до пунктів 27.4 та 27.5 ст. 27 вищезазначеного Закону, страхових здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, а також відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачена у вигляді одноразової виплати.
Розмір мінімальної заробітної плати в місячному розмірі на день ДТП, тобто станом на 28 липня 2016 року, становив 1450 грн, що визначено ст. 8 Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік" від 25 грудня 2015 року № 928-VII.
В рахунок відшкодування моральної шкоди ПАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" в добровільному порядку була сплачена потерпілому (цивільному позивачу) ОСОБА_2 сума в розмірі 87 000 грн, яка погашена в повному обсязі ще під час судового розгляду даного кримінального провадження.
З огляду на зазначене, потерпілим було подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди не до ПАТ "Страхова компанія "Брокбізнес", а лише до ФОП " ОСОБА_3" та ОСОБА_4 . Проте, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального закону, за власної ініціативи залучив страхову компанію у якості цивільного відповідача, без відповідного клопотання позивача, у зв`язку з чим останній подав апеляційну скаргу на таке рішення.
Вказане залишив без уваги суд апеляційної інстанції, який, порушуючи вимоги ст. 419 КПКУкраїни, доводів викладених в апеляційних скаргах як потерпілого так і представників цивільних відповідачів, належним чином не перевірив та без зазначення належних та достатніх мотивів прийнятого рішення необґрунтовано погодився з визначеним місцевим судом порядком відшкодування потерпілому заподіяної злочином моральної шкоди.
За таких обставин, враховуючи те, що під час касаційного розгляду встановлено порушення вимог кримінального процесуального закону та матеріального права, касаційні скарги представників цивільних відповідачів підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Суд