Постанова
Іменем України
3 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 755/11024/20
Провадження № 51-4670 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Кулаківського К.О.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020100040004366 за обвинуваченням
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Київ, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2017 року за ч. 2 ст. 185, 71 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі; звільнений по відбуттю строку покарання 26 квітня 2019 року,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік 6 місяців, та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Вирішено питання про речові докази у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року вищевказаний вирок залишено без змін.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 5 липня 2020 року, приблизно з 14 год. 02 хв. до 14 год. 10 хв., перебуваючи в приміщенні магазину "Космо" по вул. Сосюри 2-а в м. Київ, умисно, повторно, таємно викрав майно загальною вартістю 1 971,73 грн., чим завдав магазину ТОВ "Суматра-ЛТД" матеріальної шкоди на вищевказану суму.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свою позицію прокурор обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, при звільненні засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та безпідставно визнав обставину, що пом`якшує покарання, щире каяття. Також зазначає, що апеляційний суд не надав оцінки доводам прокурора щодо безпідставного звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, не дотримався вимог статей 50 та 65 КК України, у тому числі, роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року № 7, й залишив вирок в цій частині без змін. Стверджує, що виправлення ОСОБА_1 неможливе без ізоляції від суспільства.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора, доводи викладені в скарзі вважав обґрунтованими та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПКУкраїни, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, тому Верховний Суд не переглядає судових рішень у цій частині на предмет законності та обґрунтованості.
Твердження в касаційній скарзі прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, є необґрунтованими з огляду на таке.
Зокрема, ці доводи стосуються питання про дотримання судом визначених законом вимог щодо призначення покарання та звільнення від його відбування, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, наводячи аргументи, просив апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді 2 років позбавлення волі.
Частиною 2 ст. 50 КК України закріплено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний суд здійснив розгляд кримінального провадження відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, тобто в межах поданої апеляційної скарги прокурора, і з достатньою повнотою перевірив всі викладені в його апеляційній скарзі доводи та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України, суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65 КК України та врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме те, що вказаний злочин відноситься до категорії нетяжких злочинів та дані про особу винного.
Так, спростовуючи доводи прокурора про безпідставне застосування ст. 75 ККУкраїни, апеляційний суд правильно зазначив, що судом першої інстанції обґрунтовано враховано щире каяття ОСОБА_1 як обставини, яка пом`якшує покарання відповідно до ст. 66 КК України; відсутність обставин, передбачених ст. 67 КК України, які обтяжують покарання; його критичне ставлення до вчиненого та усвідомлення власної протиправної поведінки; відсутність тяжких наслідків та розмір завданої шкоди.
Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про врахування щирого каяття ОСОБА_1 як обставини, що пом`якшує покарання, оскільки перевіркою матеріалів провадження встановлено, що засуджений в ході судового розгляду повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, не заперечував фактичних обставин справи (через що провадження в суді розглянуто у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України). Крім того, сторона обвинувачення в обвинувальному акті відповідно до ст. 66 КК України також визнала обставиною, що пом`якшує покарання, щире каяття ОСОБА_1 . Тому доводи прокурора, викладені касаційній скарзі, про відсутність у діях ОСОБА_1 щирого каяття є безпідставними та не підтверджені належними аргументами.
Реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з метою його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
Викладені у касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності цих висновків в оскаржуваній ухвалі і не ставлять під сумнів законність цього рішення.
Крім того, прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вимоги Постанови Пленуму ВСУ "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24 жовтня 2003 року, однак Верховний Суд звертає увагу, що в зазначеній постанові містяться роз`яснення судам загальної юрисдикції з питань кримінального права та інтерпретаційні норми, які містяться в постанові, не є джерелом кримінального права. Разом з тим, змінами, внесеними до Кримінального процесуального кодексу України та змінами від 3 жовтня 2017 року до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року, введені нові механізми єдності правових позицій та застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, врахування іншими судами при застосуванні таких норм права висновків, які викладені в рішеннях палат Верховного Суду, Об`єднаної палати та Великої Палати, тому посилання прокурора на вищевказану Постанову Пленуму Верховного Суду України є неправильним.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено. За таких обставин касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а ухвалу апеляційного суду слід залишити без зміни.
Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд