Постанова
Іменем України
03 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 308/5319/14-к
Провадження № 51 - 5367 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013070030002878 від 19 серпня 2013 року, щодо:
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ужгород Закарпатської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 186 ч. 3 КК України,
ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Ужгород Закарпатської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого,
за ст. 186 ч. 3 КК України,
за касаційними скаргами першого заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури Косея І.Ю. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 липня 2021 року щодо ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_3 - адвоката Петрика В.В. на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 червня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 липня 2021 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 червня 2018 року засуджено ОСОБА_2 за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_2 призначено покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання у виді 1 року позбавлення волі за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 червня 2012 року до призначеного покарання за цим вироком та остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_2 вказано рахувати з моменту його затримання, а саме з 29 серпня 2013 року.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_2 в строк покарання зараховано його тримання під вартою на досудовому розслідуванні та судовому розгляді, а саме з 29 серпня 2013 року по 19 червня 2018 року включно, а період з 29 серпня 2013 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Скасовано запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_2 та звільнено його з під варти в залі суду.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_1 за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь держави судові витрати по справі у розмірі: 489 гривень за проведення товарознавчої експертизи; 3921,20 гривень за проведення трасологічної експертизи; 146,70 гривень за проведення додаткової трасологічної експертизи; 391,20 гривень за проведення дактилоскопічної експертизи; 146,70 гривень за проведення додаткової дактилоскопічної експертизи; 342,30 гривень за проведення товарознавчої експертизи; 2 427,15 гривень за проведення молекулярно-генетичної експертизи; 391,20 гривень за проведення одорологічної експертизи.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
19 серпня 2013 року близько 08 години 30 хвилин ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою із ОСОБА_2 та двома невстановленими досудовим розслідуванням особами чоловічої статі, з якими до початку злочину домовилися про спільне його вчинення, без чіткого визначення ролей кожного з них, відкрито, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном та незаконного збагачення, прикриваючи своє обличчя заздалегідь приготованими ними трикотажними масками з вирізами для очей, через огорожу проникли на подвір`я будинку АДРЕСА_3, а потім, скориставшись тим, що громадянка ОСОБА_3 відкрила вхідні двері до будинку, проникли до нього, де відкрито викрали належні їй грошові кошти та майно на загальну суму 81 422,00 гривень, після чого з викраденим майном із місця скоєння кримінального правопорушення зникли, чим завдали потерпілій ОСОБА_3 матеріальної шкоди на вказану суму.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 липня 2021 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни, а апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_3 - адвоката Петрика В.В. - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_3 - адвокат Петрик В.В. просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині призначеного покарання та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Посилаючись на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к, не погоджується із висновками судів обох інстанцій щодо наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, у зв`язку із чим вважає призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України явно несправедливим та недостатнім для досягнення мети покарання. Зазначає, що каяття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було щирим, оскільки вони не вибачилися перед потерпілою та не відшкодували завдану їй кримінальним правопорушенням шкоду. Крім того, вказує про те, що судами не обґрунтовано наявність у діях засуджених активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Також вважає сумнівними та не конкретизованими висновки судів щодо наявності у ОСОБА_1 захворювання як обставини, що свідчить про можливість відбування ним покарання без ізоляції від суспільства. Вважає, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність та обґрунтованість судового рішення та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п.п. 1, 3 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
Перший заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури Косей І.Ю. у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Цю ж ухвалу щодо ОСОБА_2 просить залишити без зміни. Вважає, що суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілої на вирок місцевого суду, належним чином не перевірив доводи останньої щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання, визнав їх безпідставними, не мотивувавши належним чином своє рішення в цій частині та не навів в ухвалі підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Вказує на те, що підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України у судів не було, а врахування щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставин, що пом`якшують його покарання, є помилковим. За таких обставин вважає, що апеляційний суд порушив вимоги ст.ст. 370, 419 КПК України, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п.п. 1, 3 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 .
В запереченнях на касаційні скарги прокурора та представника потерпілої засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вказують на безпідставність викладених у них доводів та законність і обґрунтованість судових рішень, у зв`язку із чим просять залишити їх без задоволення. Також просять касаційний розгляд здійснити без їх участі та участі їх захисника.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити, також вважала частково обґрунтованою касаційну скаргу представника потерпілих в частині доводів щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання і просила скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити в цій частині новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_2, ОСОБА_1 та правильність кваліфікації їх дій за ст. 186 ч. 3 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Доводи касаційних скарг про м`якість призначених засудженим ОСОБА_2, ОСОБА_1 покарань та необґрунтованість вироку суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону і не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного кожному з них покарання.
Так, при призначені ОСОБА_2 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення та ставлення до вчиненого, досудову доповідь № 50/ДД/18 щодо обвинуваченого ОСОБА_2, а також те, що останній раніше притягався до кримінальної відповідальності та вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку. Щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину судом визнано обставинами, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, а рецидив враховано як обставину, що обтяжує покарання.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання ближче до максимальної межі санкції ст. 186 ч. 3 КК України та на підставі ст. 71 КК України остаточно призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Крім того, як вбачається із вироку суду ОСОБА_2 у вказаному кримінальному провадженні перебував під вартою як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду кримінального провадження, у зв`язку із чим йому на підставі ст. 72 ч. 5 КК України в строк покарання зараховано його тримання під вартою з 29 серпня 2013 року по 19 червня 2018 року включно, а період з 29 серпня 2013 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, скасовано запобіжний захід у виді тримання під вартою та звільнено його з під варти в залі суду.
При призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 суд першої інстанції також врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення, ставлення до вчиненого, а також досудову доповідь № 49/ДД/18 відносно нього.
Щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину судом визнано обставинами, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_1, а обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ст. 186 ч. 3 КК України та можливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням, застосувавши положення ст. 75 КК України.
Таке покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2, ОСОБА_1 і попередження нових кримінальних правопорушень, призначене їм покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.
При розгляді апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_3 - адвоката Петрика В.В. суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам його касаційної скарги, а також доводам касаційної скарги прокурора в частині м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання, перевірив і своє рішення належним чином мотивував, надавши відповідь на усі доводи цієї апеляційної скарги та зазначив в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності у ОСОБА_2, ОСОБА_1 щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, мотивувавши своє рішення належним чином. Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшов до суду першої інстанції 28 квітня 2014 року, за їх обвинуваченням у вчиненні кожного з них злочину, передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України. У такому пред`явленому обвинуваченні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вину не визнавали та дали показання про обставини події, яка мала місце 19 серпня 2013 року.
20 квітня 2018 року прокурор змінив обвинувачення та склав новий обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 3 КК України, після чого вони свою вину визнали повністю та розкаялись у вчиненому.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку про те, що не визнання вини обвинуваченими, як і відсутність у них каяття у вчиненому до зміни обвинувачення, були пов`язані з їх незгодою щодо кваліфікації їх дій та реалізацією свого права на захист від пред`явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 72 ч. 5 КК України відбув максимальний строк призначеного покарання, а ОСОБА_1 хворіє на гострий гепатит В і С та його посткримінальну поведінку.
Врахувавши вказані обставини, дані про особи обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, апеляційний суд погодився із вироком суду першої інстанції щодо розміру призначеного кожному із них покарання за ст. 186 ч. 3 КК України, а також із наявністю підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, зазначивши, що призначене їм покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
Крім того, як вбачається із матеріалів вказаного кримінального провадження, до засудженого ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід, у зв`язку із чим він перебував під вартою з 28 серпня 2013 року по 01 жовтня 2015 року.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2021 року задоволено подання старшого інспектора Ужгородського РВ філії ДУ "Центр пробації" в Закарпатській області Серкез А. та звільнено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, від призначеного покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 червня 2018 року у зв`язку із закінченням іспитового строку.
Невідшкодування потерпілій ОСОБА_3 шкоди з боку засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що представник потерпілої зазначає в касаційній скарзі, не є визначальною або вирішальною обставиною для визначення розміру призначеного їм покарання. Вказана обставина врахована судами в сукупності з іншими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами та обставинами. Питання щодо відшкодування конкретної завданої злочином потерпілій ОСОБА_3 шкоди може бути вирішено в порядку цивільного судочинства, оскільки в кримінальному провадженні потерпіла ОСОБА_3 не заявляла цивільний позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтували свої висновки щодо наявності у діях ОСОБА_1, ОСОБА_2 щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, належним чином мотивувавши їх. Такі висновки судів не суперечать позиції касаційного суду зазначеній постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к щодо поняття щирого каяття, оскільки встановлення цієї обставини в кожному випадку є оціночним і в даному конкретному випадку суди встановили наявність цієї обставини.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг та скасування вироку і ухвали щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд