Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 654/3564/19
провадження № 51-5339км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Стороженка С. О., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Мороза С. В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Шадманова К. Ш. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Шадманова К. Ш. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Херсонського апеляційного суду
від 26 серпня 2021 року стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
якого засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст рішень судів
За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 лютого
2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2
ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Згідно зі ст. 76 КК на ОСОБА_1 покладено обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 5756 грн і на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн; на користь потерпілої ОСОБА_3 стягнуто 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину за таких обставин. 31 липня
2019 року близько 21:18, керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-21051, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Українській зі сторони вул. Чкалова
в напрямку пров. Ушакова в с. Малі Копані Голопристанського району Херсонської області біля будинку № 41, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.1, 2.3 (б), 2.9 (а), 12.3, 12.4, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, не маючи посвідчення водія та перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, він проявив неуважність і безпечність до дорожньої обстановки, яка склалася, рухаючись із перевищенням дозволеної в населеному пункті швидкості,
в момент виникнення небезпеки, яку об`єктивно був спроможний виявити у виді пішохода ОСОБА_4, що рухався з велосипедом у зустрічному напрямку на проїзній частині
у його смузі руху ближче до правого узбіччя, не вжив заходів щодо зменшення швидкості та зупинки керованого ним транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, створив небезпеку для дорожнього руху, внаслідок чого вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_4, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя, від яких останній помер на місці події.
Суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого.
Не погодившись із вказаним рішенням, потерпіла ОСОБА_2 разом з адвокатом Головком О. В., а також прокурор звернулися до суду з апеляційними скаргами, в яких,
не оскаржуючи фактичних обставин вчиненого злочину, доведеності винуватості
та правової кваліфікації злочину, оспорювали вирок суду в частині звільнення
ОСОБА_1 від відбування, призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, а також висновки суду щодо обставин, які обтяжують покарання.
Херсонський апеляційний суд вироком від 26 серпня 2021 року апеляційні
скарги прокурора, представника потерпілих адвоката Головка О. В. та потерпілої ОСОБА_2 задовольнив частково.
Вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування скасував, ухвалив у цій частині новий вирок.
Призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на
строк 4 роки.
Строк відбування покарання ухвалив обчислювати з дня затримання ОСОБА_1
у порядку виконання цього вироку апеляційного суду.
В іншій частині вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник посилається на невідповідність призначеного заходу примусу тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду і призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки. Своє прохання мотивує тим, що апеляційний суд під час ухвалення вироку не взяв до уваги даних про особу ОСОБА_1, зміст досудової доповіді органу з питань пробації, а також того, що останній вибачився в судовому засіданні перед потерпілими, добровільно відшкодував шкоду дружині потерпілого. Вказує, що апеляційний суд також не врахував обставини, що пом`якшує покарання засудженого, - щире каяття і відсутність, на думку захисника, обставин, які його обтяжують. Крім того, вважає посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_1 не здійснив дій ні протягом досудового слідства, ні судового розгляду, спрямованих на відшкодування шкоди потерпілим, необґрунтованими, оскільки засуджений відшкодував 1400 дол. США дружині потерпілого ОСОБА_5, яку не було визнано потерпілою в цьому кримінальному провадженні. Надалі потерпілими були визнані ОСОБА_2
та ОСОБА_3 від яких надійшов цивільний позов. Після цього засуджений переказав ОСОБА_2 5756 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Також
захисник посилається на те, що апеляційний суд безпідставно врахував як обтяжуючу покарання ОСОБА_1 обставину стан алкогольного сп`яніння, оскільки ця обставина зазначена у формулюванні обвинувачення та, на думку захисника, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Позиції учасників судового провадження
Захисник просив задовольнити скаргу з викладених у ній підстав.
Засуджений підтримав касаційну скаргу захисника та просив задовольнити її із зазначених у ній мотивів.
Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
Представник потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Головко О. В. направив до Суду заперечення на касаційну скаргу захисника Шадманова К. Ш., зазначивши про обґрунтованість вироку апеляційного суду стосовно ОСОБА_1, повністю погодившись із призначеним засудженому покаранням та мотивами, наведеними в цьому рішенні, зокрема, щодо встановлення обтяжуючої покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Також представник потерпілих акцентує увагу на тому, що відшкодування шкоди дружині загиблого ОСОБА_5 жодним чином не стосується потерпілих у цьому кримінальному провадженні, оскільки остання є чужою для потерпілих людиною, останні п`ять років була дружиною їх батька та проживала окремо від дітей загиблого. Переказ же під час апеляційного розгляду грошових коштів ОСОБА_2 у сумі 5756 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди потерпілі пов`язують із намірами засудженого створити позитивне враження про себе перед судом з метою домогтися призначення більш м`якого покарання.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, засудженого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені у касаційній скарзі захисника та запереченнях представника потерпілих, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
у межах касаційної скарги.
Зі змісту касаційної скарги видно, що доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікації його дій за
ч. 2 ст. 286 КК у касаційному порядку не оспорено.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
За правилами ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Вирок апеляційного суду складено з дотриманням цих вимог кримінального процесуального закону.
Розглянувши апеляційні скарги прокурора, представника потерпілих - адвоката
Головка О. В. та потерпілої ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції скасував вирок районного суду лише в частині застосування приписів ст. 75 КК і постановив свій вирок, у якому зазначив зміст вироку суду першої інстанції з викладенням формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, також зазначив короткий зміст вимог апеляційних скарг, мотиви ухваленого рішення та рішення по суті цих вимог.
Таким чином, викладені в касаційній скарзі доводи про невідповідність вироку апеляційного суду вимогам закону є безпідставними.
Конституційний Суд України в Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив: "Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України".
Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від
3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Визнаючи ОСОБА_1 винуватим за ч. 2 ст. 286 КК, суд апеляційної інстанції визначив йому розмір основного покарання, наближений до найнижчої межі, передбаченої санкцією названої статті, - позбавлення волі на строк 4 роки. Оскільки ОСОБА_1 не має права на керування транспортними засобами, щодо нього не застосовано додаткового покарання.
Колегія суддів касаційного суду вважає таке покарання, призначене судом апеляційної інстанції, справедливим, виходячи з нижченаведеного.
Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За правилами ч. 1 ст. 75 КК (у редакції Закону на час вчинення злочину), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
До того ж питання застосування зазначеної норми належить до дискреційних повноважень суду.
Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_1 та приймаючи рішення про можливість призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.
Як убачається з вироку районного суду, під час призначення покарання ОСОБА_1 було враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким, дані про особу, позитивні характеристики, вчинення злочину вперше, вік засудженого, сімейний та матеріальний стан, добровільне відшкодування шкоди дружині потерпілого, яка не є у справі потерпілою особою, обставину, що пом`якшує покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, те, що засуджений попросив вибачення у потерпілих у судовому засіданні, зміст досудової доповіді, в якій орган пробації зробив висновок про можливість його виправлення без призначення покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі, і дійшов висновку, що йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, але із застосуванням ст. 75 КК, оскільки засуджений не є суспільно небезпечною особою, тому його виправлення ще можливе без ізоляції від суспільства.
Переглядаючи справу за апеляційними скаргами прокурора, представника потерпілих
- адвоката Головка О. В. та потерпілої ОСОБА_2, апеляційний суд констатував, що звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі
ст. 75 КК, суд належним чином не мотивував свого рішення, а лише формально послався на те, що бере до уваги тяжкість скоєного злочину, наслідки вчиненого та відомості про особу засудженого, однак фактично повною мірою не врахував характеру і ступеня тяжкості вчинених дій, а також тяжких суспільно-небезпечних наслідків кримінально-караного діяння, які виразилися у смерті потерпілого.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що ряд обставин залишився без належної оцінки судом першої інстанції:
- засуджений, який не мав права на керування транспортним засобом, порушив відразу декілька норм Правил дорожнього руху, які регламентують безпечне управління транспортним засобом, що призвело до тяжких наслідків;
- хоча засуджений вчинив злочин з необережності, проте його дії мали незворотні наслідки у виді смерті людини;
- засуджений, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, перевищив швидкість
у межах населеного пункту, і саме недотримання ним правил безпеки дорожнього руху призвело до наїзду на потерпілого;
- ОСОБА_1 керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, тим самим грубо знехтував правилами дорожнього руху, пов`язаними з імперативною забороною керувати транспортним засобом у такому стані, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи засудженого.
Зважаючи на ці обставини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що відомості, які характеризують особу засудженого та на які послався місцевий суд (зокрема позитивна характеристика, вчинення злочину вперше, вік засудженого, його сімейний та матеріальний стан, а також проживання разом із батьками та бабусею, які мають ряд хронічних захворювань) самі по собі не можуть бути визнані чинниками, які знижують суспільну небезпеку скоєного злочину і тісно пов`язані із вчиненням злочину.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що поза увагою місцевого суду залишилася і позиція потерпілих, які під час судового розгляду підтримали прокурора в частині призначення ОСОБА_1 покарання у виді реального позбавлення волі, а також те, що засуджений ні протягом досудового розслідування, ні протягом судового розгляду не здійснив дій, спрямованих на відшкодування шкоди особам, які визнані у провадженні потерпілими. Перерахування ж коштів потерпілій ОСОБА_2 в рахунок відшкодування стягнутої за вироком суду матеріальної шкоди вже на стадії апеляційного розгляду взято до уваги колегією суддів, проте розцінено як намагання домогтися призначення більш м`якого покарання, а не як реальне прагнення засудженого усунути негативні наслідки своїх протиправних дій. При цьому апеляційний суд вказав, що визнання ОСОБА_1 винуватості, відшкодування шкоди дружині потерпілого, яка не є потерпілою по справі, є тими обставинами, які суд урахував, визначаючи вид та міру покарання, проте ці обставини не дають достатніх підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без відбуття призначеного покарання, як і висновок досудової доповіді органу пробації, що має рекомендаційний характер для суду під час визначення виду та міри покарання. Позиція щодо каяття у скоєному, висловлена ОСОБА_1 лише на стадії судового розгляду, не була послідовною, оскільки як видно з обвинувального акта, жодних обставин, що пом`якшують покарання, на стадії досудового розслідування встановлено не було.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки застосування положень ст. 75 КК з урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, особи засудженого, наслідків скоєного злочину, не сприяє меті покарання - виправленню засудженого і попередженню вчинення нових злочинів. Зважаючи на це, колегія суддів скасувала вирок у зазначеній частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 413, ст. 414, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК та ухвалила в цій частині новий вирок.
При цьому було взято до уваги, що ОСОБА_1 визнав свою винуватість у вчиненні злочину, вчиняв дії з відшкодування матеріальної шкоди членам сім`ї загиблого, тому така його поведінка врахована під час призначення покарання як обставина, що пом`якшує покарання. Обставиною, що обтяжує покарання, апеляційний суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, тобто в розмірі, що є наближеним до мінімальної межі санкції ч. 2 ст. 286 КК, з реальним його відбуванням буде достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а також повною мірою відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду щодо призначеного ОСОБА_1 покарання, у зв`язку з чим твердження в касаційній скарзі захисника про наявність достатніх підстав для застосування положень ст. 75 КК, які до того врахував суд, обираючи вид та розмір, передбаченого ч. 2 ст. 286 ККзаходу примусу, вважає непереконливими. Колегія суддів погоджується з мотивами апеляційного суду про те, що, призначаючи покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, суд зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання.
Покарання, призначене ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК, та є справедливим, необхідним
і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для зміни судового рішення шляхом застосування положень ст. 75 КК, як того просять засуджений і його захисник, не встановлено.
Що стосується доводів захисника про безпідставність визнання апеляційним судом як обтяжуючої покарання обставини перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, оскільки ця обставина зазначена у формулюванні обвинувачення та, на думку захисника, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з наслідками події, то вони є неспроможними.
Так, відповідно до п. п. "а" п. 2.9 Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Орган досудового розслідування та суд першої інстанції встановили, що саме це порушення Правил дорожнього руху, крім інших, було допущено ОСОБА_1, і про це зазначено у вироку.
Частиною 4 ст. 67 КК передбачено, що, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17, провадження № 13-31кс19), керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, хоча і становить порушення вимог п. п. "а" п. 2.9 Правил дорожнього руху, однак саме собою не може виступати прямою безпосередньою причиною настання дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків у вигляді заподіяння потерпілому (потерпілим) тілесних ушкоджень або смерті. Стан сп`яніння не охоплюється об`єктивною стороною (не є кваліфікуючою ознакою) злочину, передбаченого ст. 286 КК, і при призначенні покарання особі може враховуватись як обставина, що обтяжує покарання згідно з п.13 ч. 2 ст. 67 КК.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував як обставину,
що обтяжує покарання ОСОБА_1, вчинення злочину в стані алкогольного
сп`яніння. Зазначення про таке порушення Правил дорожнього руху у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, як і про те, що засуджений під час вчинення злочину не мав права на керування транспортними засобами, не впливає на кваліфікацію дій засудженого, а тому не перешкоджає врахуванню цього порушення як обставини, що обтяжує покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог захисника немає.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441,КПК, Верховний Суд