Постанова
Іменем України
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 577/3759/20
провадження № 61-4832св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І. Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державне підприємство "Вирівське", Фонд державного майна України,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2020 року в складі судді Буток Т. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Вирівське", Фонду державного майна України про визнання протиправними і скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
25 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Вирівське" та Фонду державного майна України, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 27 серпня 2020 року № 1437 "Про звільнення директора Державного підприємства "Вирівське", яким звільнено позивача з посади директора Державного підприємства "Вирівське";
- визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки директора Державного підприємства "Вирівське" Голуб Ю. Ю. від 03 вересня 2020 року № 17-к/2 "Про звільнення з роботи";
- поновити на роботі в Державному підприємстві "Вирівське" на посаді директора цього підприємства і допустити негайне виконання судового рішення в цій частині;
стягнути з Державного підприємства "Вирівське" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки в сумі 4 577,40 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 4 577,40 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 9 154,80 грн. Також заявник просив допустити негайне виконання судового рішення в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позовна заява мотивована тим, що позивач з 01 лютого 1997 року призначений на посаду та працював директором Державного насінницького сільськогосподарського підприємства "Вирівське", яке перейменоване в Державне підприємство "Вирівське".
27 серпня 2020 року наказом № 1437 Фонду державного майна України позивача звільнено з посади директора на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. З наказом позивач ознайомлений 01 вересня 2020 року.
03 вересня 2020 року виконуючий обов`язки директора Державного підприємства "Вирівське" Голуб Ю. Ю. видано наказ про звільнення позивача з займаної посади на підставі вищевикладеного наказу Фонду державного майна України, виплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та вихідну допомогу. Цей наказ та трудову книжку з відповідним записом позивач отримав 07 вересня 2020 року.
Позивач не погоджується зі звільненням його з роботи з займаної посади директора, вважає, що накази відповідачів є незаконними і підлягають скасуванню. Враховуючи ту обставину, що організаційно-правова форма підприємства, де позивач займав посаду директора визначена, як державне підприємство, а не господарське товариство, то відповідно, позивач не займав посаду керівника в товаристві і не міг бути звільнений із застосуванням положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у випадку припинення повноважень.
Враховуючи вищевикладене просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2020 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Вирівське" та Фонду державного майна України закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Тому дана справа про визнання протиправними і скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, належить до компетенції господарських судів, тобто не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суди в своїх рішеннях посилались на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
23 березня 2021 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
Позивач не згодний з оскаржуваною постановою апеляційного суду та ухвалою місцевого суду, вважає, що суди безпідставно дійшли висновку про те, що між сторонами виник цивільний спір з корпоративних правовідносин у зв`язку зі звільненням позивача за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, який підлягає до розгляду у порядку господарського судочинства, що і зумовило помилкове застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та як наслідок, неправомірне закриття провадження у цій цивільній справі з наведених нижче обґрунтувань.
Позивач вважає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, обидві судові інстанції не застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 760/9269/15-ц, на застосуванні якого під час розгляду справи наполягав позивач, зміст якого полягає у тому, що положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України застосовуються до посадових осіб господарських товариств і не можуть застосовуватись до посадових осіб комунальних підприємств.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 753/1150/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 758/15355/15-ц.
Крім того, позивач вважає, що з метою формування єдності у судовій практиці та правової визначеності у питанні застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у контексті встановлення суб`єктів, до яких вона може застосовуватись, згідно до положень пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд має сформувати правовий висновок відносно того, чи є державне підприємство господарським товариством і чи є корпоративним спір про звільнення з посади директора державного підприємства з підстав припинення повноважень посадової особи у відповідності до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Крім того, позивач вважає, що підлягає до уточнення правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18.
Також зазначає, що позивача було звільнено, як посадову особу державного унітарного підприємства, а не посадову особу корпоративного товариства, а отже, така додаткова підстава припинення трудового договору, визначена у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України до трудових правовідносин із позивачем не може застосовуватись, оскільки підлягає застосуванню до визначених вище посадових осіб корпоративних товариств.
Отже, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України не поширюються на трудові відносини, які склалися між позивачем та відповідачами і власник не мав права припиняти повноваження, а Державне підприємство "Вирівське" звільняти позивача за власним волевиявленням на підставі вказаної норми, оскільки вказана норма права стосується посадових осіб господарських товариств, яким не є Державне підприємство "Вирівське", а позивач не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована вказана норма.
Тобто, сукупність вказаних обставин свідчить про те, що даний спір не є корпоративним за своєю суттю, оскільки не стосується суб`єктів корпоративних правовідносин, а є цивільним у сфері трудових правовідносин.
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року Державне підприємство "Вирівське" в особі в.о. директора Гереженівського В. І. подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Конотопського міськрайонного суду Сумської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2021 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що наказом Фонду державного майна України від 27 серпня 2020 року № 1437 "Про звільнення директора Державного підприємства "Вирівське" було звільнено ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства "Вирівське" з дати видання наказу на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (т. 1 а. с. 9).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на наступне.