Постанова
Іменем України
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 243/14424/19
провадження № 61-11914св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2021 року у складі головуючого судді Сидоренко І. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Канурової О. Д., Папоян В. В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту шлюбних відносин, розподіл сумісного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту шлюбних відносин, розподіл сумісного майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в 2013 році у них з відповідачем склались близькі стосунки і вони почали спільно проживати однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 .
Між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, вони мали спільний бюджет та вели спільне господарство.
У 2015 році вирішили придбати житло для спільного проживання, у зв`язку з чим почали пошук відповідної нерухомості через оголошення та агентства нерухомості.
На початку 2016 року знайшли будинок, який відповідав їх вимогам та бюджету.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та своїми дітьми, зі згоди власника будинку до оформлення угодипереїхали на постійне проживання до зазначеного будинку.
Вони проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, разом здійснювали ремонт будинку, обробляли земельну ділянку, сплачували комунальні послуги, святкували дні народження та інші свята тощо.
Узгодивши орієнтовну дату укладення договору купівлі-продажу відповідач видав на її ім`я нотаріально посвідчену довіреність на право придбання в його інтересах вищезазначеного житлового будинку.
06 липня 2017 року позивачем в інтересах відповідача придбано житловий будинок АДРЕСА_2 ʼянськ та земельна ділянка за вказаною адресою. Право власності було зареєстроване за ОСОБА_2 .
Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 зареєстрував місце проживання ОСОБА_1 та своїх дітей у зазначеному будинку. ОСОБА_2 не мав можливості на той час зареєструвати своє місце проживання у будинку, оскільки його паспорт громадянина України був зіпсований.
На початку 2019 року відносини сторін почали псуватись, між ними виникали непорозуміння та сварки.
У квітні 2019 року після постійних сварок та скандалів, вони припинили шлюбні відносини, відповідач проти волі ОСОБА_1 виселив її з будинку та змінив замки у ньому.
Стосовно неправомірних дій відповідача позивачка зверталась до Слов`янського ВП ГУНП у Донецькій області.
ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги, просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з березня 2013 року до квітня 2019 року, а також визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер № 1414100000:016014:1975, розташовану за вказаною адресою, здійснивши поділ наведеного нерухомого майна, визнавши за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 16 червня 2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт ведення нею та ОСОБА_2 спільного господарства, наявності у них спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не наведено обставин, які б свідчили про наявність у сторін будь-яких із ознак взаємовідносин притаманних подружжю.
Наведене також не встановлюється з показань свідків, оскільки вони є загальними та не конкретизують категорії відносин, що склалися між сторонами.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що суди як на підставу для відмови в позові посилались на те, що відповідач ОСОБА_2 тривалий час працював на території Російської Федерації та, відповідно, не міг перебувати з позивачем у фактичних шлюбних відносинах. Однак такий висновок зроблений без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17 у яких зазначено, що періодична тимчасова відсутність відповідача за місцем постійного проживання (позивача і відповідач) у звʼязку із виїздом на заробітки та виконанням трудових обов`язків не може свідчити про те, що сторони не перебували у фактичних сімейних відносинах або припинили такі відносини, оскільки це вказує лише на особливості професійної діяльності позивача.
Також зазначала, що з пояснень відповідача, які надано в судовому засіданні, прямо вбачається що між сторонами склалися стосунки притаманні саме подружжю, а суть заперечень та невизнання позову зводиться до того що він вказує про те, що позивач та відповідач лише "дружили".
Проте не є притаманним дружнім відносинам між жінкою та чоловіком регулярні інтимні стосунки, дарування каблучок, пропонування укласти шлюб, сон в одному ліжку, мешкання разом під "одим дахом" понад шість років за двома різними адресами.
У сукупності із іншими обставинами справи встановленими судами, такими як:спільне проживання з початку у квартирі позивачки (три роки), потім у спірному будинку (три роки); реєстрація місця проживання за однією адресою; спільне харчування, прибирання, прання білизни, тощо;ночівля в одній кімнаті на спільному ліжку;спільні витрати спрямовані на забезпечення життєдіяльності сім`ї; винаймання квартири, а потім купівля будинку для спільного проживання;спільне утримання майна та оплата комунальних послуг; спільна оплата кредитів та аліментів;матеріальна підтримка відповідачем дітей позивача;вибір спірного будинку саме позивачем без участі відповідача;оплата спільного майна у розстрочку, порядок такої оплати;оплата послуг по посвідченню договору купівлі-продажу за кошти позивача, позика коштів на перший внесок по розстрочці позивачем у свого знайомого;видача відповідачем довіреності на придбання будинку саме позивачу; щоденні тривалі розмови телефоном між сторонами під час "вахти";знайомство відповідача із рідними позивача, спільне їх відвідування; спільні святкування, спільні світлини,суди мали б дійти висновку про задоволення позову.
Однак незважаючи на пояснення відповідача, які повністю підтверджують обґрунтування позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог частини першої статті 82 ЦПК України зазначили про недоведеність факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків притаманних подружжю.
Аргументи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановолено, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 06 липня 2017 року приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Паращук О. А., ОСОБА_2 належить житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами до нього за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці площею 0,1000 га кадастровий номер 1414100000:01:014:1975.
Продаж вказаного будинку вчинявся одночасно з продажем земельної ділянки, на якій він розташований, з укладенням окремого договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 06 липня 2017 року приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Паращук О. А. (т. 1 а. с. 48-51).
Вищевказане також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 листопада 2019 року № 188772352 (т. 1 а. с. 7, 8).
Вищезазначені договори укладено ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1, яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Паращук О. А. 29 березня 2017 року (т. 1 а. с. 52).
В будинку за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 та її діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що підтверджується довідкою про склад сім`ї, яка видана Слов`янською міською радою Донецької області (т. 1 а. с. 5).
Відповідно до акта комітету мікрорайону "Черевківка" м. Слов`янська від 24 вересня 2019 року № 376, ОСОБА_1 прописана за адресою: АДРЕСА_2 з квітня 2016 року до квітня 2019 року разом зі ОСОБА_5, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, проживали однією родиною та вели разом спільне господарство (т. 1 а. с. 6).
Згідно з відомостями, наданими Головним центром обробки спеціальної інформації, ОСОБА_2 перетинав державний кордон України в пункті пропуску "Гоптівка" виїжджаючи на територію РФ, з перебуванням на території іншої держави у період з 28 травня 2015 року до 06 грудня 2015 року, з 10 березня 2016 року до 20 серпня 2016 року, з 09 жовтня 2016 року до 26 грудня 2016 року, з 30 березня 2017 року до 13 серпня 2017 року та з 13 вересня 2017 року до 25 грудня 2017 року (т. 1 а. с. 77). Отже, відповідач перебував на території України, в період з 28 травня 2015 року до 25 грудня 2017 року, протягом незначного періоду, загальна тривалість якого становить 9 місяців.
Зазначені виїзди ОСОБА_2 на територію іншої держави пов`язані з його роботою, що підтверджується патентами серії 86 № 1701127039 та серії 86 № 15058664, а також повідомлення про прибуття іноземного громадянина або особи без громадянства до місця прибування, виданими Федеральної міграційною службою на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 63).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, яке ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуванихсудових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.