1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 753/11640/16

провадження № 61-19541св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Черповицька Інна Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу Черповицької Інни Юріївни про визнання недійсними договорів, витребування майна та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу Черповицької І. О. про визнання угод недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування записів про іпотеку нерухомого майна та визнання права спільної сумісної власності на майно.

В межах проведення підготовчого засідання суду ОСОБА_1 через свого представника подала заяву про залучення співвідповідача - ОСОБА_5 та уточнену позовну заяву.

Враховуючи уточнену позовну заяву, свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 17 серпня 1996 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. У шлюбі у них в 1999 році народився син ОСОБА_6 . Позивач та ОСОБА_2 проживають в селищі Фокіно Приморського краю Російської Федерації до цього часу та є громадянами Російської Федерації. Шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано Фокінським районним судом в лютому 2016 року.

Під час перебування сторін у шлюбі, 25 червня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло Киянам" як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем, за спільні заощаджені кошти подружжям було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_2 ). Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І. І. за реєстровим номером 724. Зазначена квартира купувалась сторонами в новобудові.

Також було придбано в новобудовах дві однокімнатні квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 (далі - квартира АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_5 ).

19 серпня 2015 року, відповідно до витягу з Державного реєстру прав та свідоцтва про право власності від 08 вересня 2015 року серії 43468441, виданого Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, було зареєстровано право власності в новобудові на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_2

19 серпня 2015 року, відповідно до витягу з Державного реєстру прав та на підставі свідоцтва про право власності від 08 вересня 2015 року серія та номер НОМЕР_1, виданого Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, було зареєстровано право власності в новобудові на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що всі вищезазначені квартири здавались в найм та за їх оренду сплачувались кошти весь час до фактичного припинення шлюбних відносин в листопаді 2015 року.

З огляду на те, що право власності на всі три квартири в м. Києві були зареєстровані на чоловіка позивача - ОСОБА_2 та побоюючись, що останній зможе в Україні їх відчужити, використовуючи свій паспорт громадянина України, в якому не було відмітки про наявність в ОСОБА_2 шлюбу, ОСОБА_1 звернулась до адвоката з приводу поділу спірного майна.

Після звернення до адвоката, ОСОБА_1 стало відомо, що 09 грудня 2015 року ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою І. Ю., відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що вона письмової нотаріальної згоди на укладення зазначеного договору ОСОБА_2 не надавала, угода вчинена не в інтересах сім`ї, оскільки з листопада 2015 року шлюб ОСОБА_2 фактично припинився та вона 13 листопада 2015 року отримала наказ мирового судді судової дільниці № 67 судового району міста Фокіно Приморського краю Російської Федерації від 13 листопада 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання їх спільного неповнолітнього сина ОСОБА_7 .

Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 від 09 грудня 2015 року, для посвідчення цього договору ОСОБА_2 надав свій паспорт громадянина України. Цей договір містить серед іншого підпункт 8, відповідно до якого: "Продаж квартири продавцем вчиняється без згоди другого з подружжя, оскільки останній як на момент придбання так і на момент відчуження квартири в зареєстрованому шлюбі не перебував та не перебуває, однією сім`єю з будь-якою жінкою не проживав та не проживає".

Позивач стверджувала, що під час укладення цього договору обидві сторони його діяли не добросовісно, адже ОСОБА_3 є близьким родичем ОСОБА_2, є хрещеною мамою їх з ОСОБА_2 сина ОСОБА_8, а тому достовірно знала про те, що ОСОБА_2 перебуває в шлюбі.

Також позивач посилалась на те, що приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою І. Ю. під час посвідчення договору порушено положення пункту 1.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 96/5 (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору - 09 грудня 2015 року), оскільки посвідчено договір без подання документів, що підтверджують право власності на спірну квартиру, що відчужується, та документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують, оскільки такі відомості були відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та нотаріусом не отримано відповідної довідки - характеристики в Київському міському бюро технічної інвентаризації щодо даних про державну реєстрацію квартири. В порушення зазначеного приватний нотаріус перед посвідченням угоди купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправомірно провела таку державну реєстрацію спірної квартири за продавцем.

Також зазначала, що договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки укладений ОСОБА_2 зі своєю племінницею - ОСОБА_3 - донькою рідної сестри відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9, та вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

15 грудня 2015 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_10 подала до Уманського міськрайонного суду позов про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та про поділ майна подружжя (справа № 705/6720/15-ц).

Ухвалою Уманського міськрайонного суду від 06 січня 2016 року в справі № 705/6720/15-ц задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 . Ухвалою Уманського міськрайонного суду в справі № 705/6720/15-ц від 18 січня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - накладено арешт на квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 .

Однак після подання ОСОБА_1 позову про поділ майна подружжя, ОСОБА_2 05 січня 2016 року уклав зі ОСОБА_4 договори дарування, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погореловим Б. С., відповідно до яких ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 прийняв у дар спірні квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 .

При укладенні зазначених договорів дарування ОСОБА_2 не отримував у ОСОБА_1 письмової нотаріальної згоди на вчинення договору про розпорядження майном подружжя. За текстами угод дарування спірних квартир приватний нотаріус Погорелов Б. В. всупереч положення Порядку вчинення нотаріальних дій не отримав від ОСОБА_2 заяву про те, що відчужувач ОСОБА_2 перебуває чи не перебуває в шлюбі, а встановив належність спірних квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності самостійно в посвідчувальному написі нотаріуса в кінці тексту договорів дарування, зазначивши про відсутність у паспорті громадянина України ОСОБА_2 відмітки про шлюб.

ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_4 є також родичем відповідача ОСОБА_2, а саме його двоюрідним братом, а тому ці договори є фіктивними, адже направлені на приховування ОСОБА_2 спільного сумісного майна від поділу. Всупереч наявної судової справи № 705/6720/15-ц та ухвал суду про забезпечення позову, відповідач ОСОБА_2 також розпорядився одноособово, не отримуючи від позивача письмової нотаріальної згоди квартирами АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 .

Крім того, позивач зазначає що 06 січня 2016 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н. Г., відчужила спірну квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_4 .

Після укладення зазначених договорів купівлі-продажу та дарування, 13 січня 2016 року ОСОБА_4 на підставі договорів дарування передав спірні квартири в іпотеку ОСОБА_3, про що приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І. Ю. в Державний реєстр іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено записи про обтяження від 13 січня 2016 року № 27805976 та № 27807761 щодо квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 .

Посилаючись на статтю 234 ЦК України, позивач зазначала, що оспорювані договори купівлі-продажу та дарування є фіктивними договорами, оскільки укладені ОСОБА_2 на ім`я його близьких родичів, які не могли не знати про існування зареєстрованого шлюбу у відчужувача ОСОБА_2 з позивачем. Відповідачі діяли під час укладення цих правочинів не добросовісно, а тому укладені правочини є фіктивними, оскільки вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 09 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою І. Ю.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 06 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н. Г.;

- визнати недійсним договір дарування квартири № АДРЕСА_3 від 05 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір дарування квартири № 359 від 05 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

- витребувати з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_5 ;

- визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартири АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_5 ;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про реєстрацію заборони за договорами іпотеки від 13 січня 2016 року №№ 27805976, 27807761, що вчинені приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І. Ю. на квартиру АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 .

Відповідачем ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти заявлених позовних вимог, а також зазначав, що оскільки його дружина ОСОБА_1 не надала згоду на отримання банківської позики грошових коштів під заставу нерухомості, що належала родині ОСОБА_2 та була спільно нажита під час шлюбу, то ОСОБА_2, під особисті зобов`язання, без будь-якої участі та згоди дружини, позичив у друзів та знайомих грошові кошти на купівлю спірних квартир, а саме: 24 липня 2009 року позичив грошові кошти в розмірі 60 000,00 дол. США у ОСОБА_11, за які придбав спірну квартиру АДРЕСА_2 ; 20 березня 2011 року позичив грошові кошти в розмірі 45 000,00 дол. США у ОСОБА_12, за які придбав спірну квартиру АДРЕСА_3 ; 06 серпня 2012 року позичив грошові кошти в розмірі 50 000,00 дол. США у ОСОБА_13, за які придбав квартиру АДРЕСА_5 .

Зазначає, що спірні квартири були придбані за кошти, які належали ОСОБА_2 особисто та були отримані ним за договорами позики без будь-якого залучення коштів з сімейного бюджету.

Оскільки ОСОБА_2 не мав можливості розрахуватися з боргами, які виникли на підставі договорів позики, не бажаючи втягувати свою сім`ю в боргові зобов`язання, він здійснив відчуження належного йому на праві особистої приватної власності майна з метою погасити особисті боргові зобов`язання, а саме: спірна квартира АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_14 ; квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 були відчужені ОСОБА_4 . Грошові кошти, отримані ОСОБА_2 за відчужені спірні квартири, були спрямовані на повернення особистих боргів за договорами позики.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що вчинений 09 грудня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою І. Ю.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що вчинений 06 січня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н. Г.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування від 05 січня 2016 року квартири АДРЕСА_6, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування від 05 січня 2016 року квартири АДРЕСА_4, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Витребувано з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартири: АДРЕСА_1 ; № АДРЕСА_7 .

Визнано право спільною сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартири: АДРЕСА_1 ; № АДРЕСА_7 .

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про реєстрацію заборони за договорами іпотеки від 13 січня 2016 року № 27805976 на квартиру АДРЕСА_4 та № 27807761 на квартиру АДРЕСА_6, що вчинені приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черповицькою І. Ю.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 650,00 грн сплаченого судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 з позовом про визнання спірних квартир його особистою приватною власністю не звертався, то немає підстав вважати, що спірні квартири належать виключно йому, оскільки доказів на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, останнім надано не було.

Суд не взяв до уваги доводів відповідачів, що спірні квартири були куплені ОСОБА_2 за запозичені ним кошти, оскільки такі доводи спростовані встановленими судом фактичними обставинами у цій справі та рішеннями судів у справах №№ 753/5827/16, 753/61/50/16, 753/5485/16.

При укладенні договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 від 09 грудня 2015 року, договорів дарування квартир АДРЕСА_3, АДРЕСА_5 від 05 січня 2016 року не було дотримано форми, що установлена законом на момент їх вчинення, а саме не було дотримано статті 65 СК України та не отримано згоди позивача на укладення оспорюваних договорів, а тому такі договори відповідно до статей 203, 215 ЦК України є недійсними.

Оскільки ОСОБА_2 не мав необхідного обсягу прав на самостійне без згоди дружини ОСОБА_1 розпорядження спірною квартирою АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 09 грудня 2015 року, укладеного з ОСОБА_3, то й в останньої не виникло право власності розпоряджатись зазначеним майном та укладати оспорюваний договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 від 06 січня 2016 року зі ОСОБА_4 .

Обставини справи та подані сторонами докази підтверджують, що оспорювані договори купівлі-продажу та дарування укладені сторонами стосовно спільного сумісного майна позивача та відповідача ОСОБА_2 та його фіктивного оформлення на близьких родичів відповідача ОСОБА_2 без реальної мети зміни та припинення цивільних прав та обов`язків, а виключно для уникнення поділу спільного сумісного майна в цивільній справі № 705/6720/15. Також суд зазначив, що сторони під час укладення спірних правочинів діяли недобросовісно. Крім того, суд стосовно цих спірних договорів застосував положення статей 228, 234 ЦК України.

Також суд першої інстанції зазначив, що відповідачами стосовно спірного майна було вчинено цілий ряд правочинів, що визнаються судом недійсними, для забезпечення права на ефективний судовий захист, встановленого в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також суд застосував до спірних правовідносин положення статті 392 ЦК України, статті 60 СК України, визнавши право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірні квартири. Суд вважав, що відмова в визнанні такого права спричинить унеможливлення виконання рішення суду та подальший ефективний захист прав позивача, унеможливить повернення оригіналів правовстановлюючих документів на спірні об`єкти права власності з матеріалів нотаріальних справ, поновлення його реєстрації, забезпечить право в подальшому сподіватись на неповторення аналогічних дій зі спільним сумісним майном відповідачем ОСОБА_2 .

Задовольняючі позовні вимоги про витребування майна з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що наявні законні підстави для задоволення цих вимог.

Задовольняючі позовні вимоги про скасування записів про обтяження іпотекою спірних квартир АДРЕСА_3, АДРЕСА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що ця вимога є похідною від вимог про визнання угод зі спільним сумісним майном подружжя недійсними, що вирішені судом та забезпечуватиме сторонам ефективне поновлення своїх прав.

Крім того, задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції врахував справу № 705/6720/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_15, ОСОБА_3 про поділ майна, та про обізнаність всіх відповідачів про наявність цієї справи та про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції щодо встановлення презумпції спільного майна подружжя ОСОБА_2, а саме спірних квартир, - є помилковими, оскільки відповідачем було доведено факт купівлі спірного майна за особисті позичені кошти, які він в подальшому самостійно повертав стягувачам, а також тим фактом, що судом не встановлено наявність знаходження на території України спільних грошових коштів подружжя та їх кількість, необхідна для придбання трьох квартир.

Суд апеляційної інстанції вважав, що немає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 від 06 січня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, договорів дарування квартир АДРЕСА_8, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, оскільки позивач не є стороною цих договорів, суд встановив, що зазначені квартири були придбані за особисті кошти відповідача ОСОБА_2, а права позивача в цьому випадку не порушені. А тому немає підстав для задоволення цих позовних вимог.

Крім того, суд врахував, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року у справі № 753/10330/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, відповідно до якого позов було задоволено та визнано договори дарування квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 удаваними правочинами, визнано квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_5 та квартиру АДРЕСА_2 спільно нажитим майном подружжя ОСОБА_16, та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вищевказаних квартир. Апеляційний суд вважав, що позовні вимоги про витребування майна не підлягають задоволенню, оскільки майнові права позивача не порушено, крім того, позивач у своїх позовних вимогах не зазначив на користь кого необхідно здійснити таке витребування.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2020 року.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме статті 60, 65, 215, 369 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17; Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц; Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, постановляючи оскаржуване судове рішення, взяв до уваги лише доводи відповідача ОСОБА_4 про те, що спірні квартири були куплені ОСОБА_2 на запозичені ним кошти відповідно до розписок, наданих відповідачами, а тому є особистою приватною власністю ОСОБА_2, а отже, він мав право розпоряджатися ними без згоди іншого з подружжя. До зазначених висновків суд виходив виключно з тексту розписок, а також посилався на судові рішення про стягнення боргів з ОСОБА_2, які на час розгляду справи в апеляційному суді були визнані нечинними та скасовані.

Апеляційний суд не взяв до уваги те, що сам ОСОБА_2 не звертався з позовом про визнання спірних квартир у м. Києві його особистою приватною власністю, він ними розпорядився без згоди ОСОБА_1 .

Також в оскаржуваному судовому рішенні, встановлюючи факт придбання спірної квартири АДРЕСА_2 не за спільні сімейні кошти, а за особисті кошти ОСОБА_2, апеляційний суд зазначив, що квартира АДРЕСА_2 придбана на кошти запозичені ОСОБА_17 відповідно до розписки від 24 липня 2009 року, сама ж розписка була написана ОСОБА_2 після отримання коштів через місяць. Тобто спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2, який в подальшому самостійно здійснював повернення коштів за договором позики. Однак зазначені фактичні обставини, встановленні апеляційним судом, є неправдивими. Так позивач надавала суду належним чином завірені копії судових рішень у справі № 753/5827/16за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відповідно до яких вбачається, що позивач пред`явив копії розписки про надання ОСОБА_2 в борг коштів для купівлі спірної квартири АДРЕСА_2 . Зі змісту наданої суду копії розписки від 24 липня 2009 року (оригінал за словами сторін договору позики є втраченим за плином часу) вбачається, що позика була отримана для купівлі та ремонту квартири АДРЕСА_2 . Водночас з наявного у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що указана квартира була придбана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 25 червня 2009 року. Отже, боргова розписка була складена після придбання квартири. Ураховуючи цю обставину, а також те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд не мав будь-яких доказів щодо джерел коштів, за рахунок яких була придбана спірна квартира, та будь-яких доказів щодо проведення розрахунків між сторонами договору купівлі-продажу, а також щодо проведення відповідачами ремонту у цій квартирі і його фактичного обсягу, суд не має достатніх підстав вважати, що указаний борг був використаний в інтересах сім`ї. Саме такий висновок міститься у судових рішеннях у справі № 753/5827/16, а тому не відомо, з якого тексту Київський апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні встановив зворотнє.

Також позивач зазначає, що невідомо з яких доказів, апеляційний суд встановив, що спірна квартира АДРЕСА_3 придбана на кошти запозичені у ОСОБА_12 відповідно до розписки від 20 березня 2011 року, тобто спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2, який в подальшому самостійно здійснював повернення коштів за договором позики. Так відповідно до постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/5485/16 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_2 про стягнення боргу визнано нечинними рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_12 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Тому помилковим є посилання апеляційного суду на зазначені судові рішення, які визнанні нечинними та скасовані.

Також помилковим є посилання апеляційного суду на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року у справі № 753/6150/16 за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2018 року визнано нечинним та скасовано. Тому безпідставними є посилання суду на те, що спірна квартира АДРЕСА_5, придбана на кошти запозичені у ОСОБА_13 відповідно до розписки від 06 серпня 2012 року, тобто придбана за особисті кошти ОСОБА_2, який в подальшому самостійно здійснював повернення коштів за договором позики.

Позивач в касаційній скарзі посилається на недобросовісність дій відповідачів під час укладення оспорюваних договору купівлі-продажу та договорів дарування, оскільки сторони правочинів є близькими родичами між собою. Крім того, недобросовісність підтверджується тим, що з 15 грудня 2015 року в провадженні суду перебувала справа № 705/6720/15 за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_2 та інших про поділ майна подружжя, що на сьогодні передана за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва, провадження в якій зупинено до закінчення розгляду цієї справи № 753/11640/16. В матеріалах цієї цивільної справи є такі докази, що викривають недобросовісність сторін, які діяли під час укладення спірних угод в справі всупереч закону, а саме: ухвала Уманського міськрайонного суду від 06 січня 2016 року про забезпечення позову та накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 та ухвала Уманського міськрайонного суду від 18 січня 2016 року про забезпечення позову та накладення арешту на квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 . Зазначені ухвали не оскаржувались та чинні на цей час. Отже, правочин, що вчинено після винесення Уманським міськрайонним судом ухвал про накладення арештів на спірні квартири, є недійсним саме з підстав, що вони порушують публічний порядок, хоча дійсно, для ефективного захисту прав ОСОБА_1 в цій справі таке визнання недійсним наступних угод після першої недійсної угоди не є обов`язкове, адже права ОСОБА_1 захищають інші її позовні вимоги - віндикація та визнання права власності.

Також зазначає, що оскільки спірні квартири, які є спільним сумісним майном ОСОБА_2, вибули з власності ОСОБА_1 поза її волею та неправомірно, тому для ефективного судового захисту прав позивача, що передбачені конституційними, конвенційними та іншими нормами, що захищають право власності, і була заявлена позовна вимога про скасування записів про іпотеку, яку обґрунтовано задоволено судом першої інстанції та неправомірно, не мотивовано відхилено апеляційним судом.

Також зазначає про невмотивованість постанови Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дарницького районного суду м. Києва.

Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 17 серпня 1996 року між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб (т. 1 а. с. 65). У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 70).

Рішенням суду Приморського краю Російської Федерації від 20 лютого 2020 року встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі до 18 травня 2016 року (т . 7 а. с.77 зв.).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є громадянами Російської Федерації, ОСОБА_2 також є громадянином України.

Під час перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 придбано спірні квартири, а саме:

- квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2009 року, укладеного між ТОВ "Житло Киянам" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І. І. за реєстровим номером 724 (т. 1 а. с. 63);

- згідно з актом прийняття-передачі об`єкта інвестування (квартири) від 14 серпня 2014 року, ОСОБА_2 прийняв від забудовника квартиру АДРЕСА_3 ;

- згідно з актом прийняття-передачі об`єкта інвестування (квартири) від 18 вересня 2014 року, ОСОБА_2 прийняв від забудовника квартиру АДРЕСА_5 .

19 серпня 2015 року, відповідно до витягу з Державного реєстру прав та свідоцтва про право власності від 08 вересня 2015 року серії та номер НОМЕР_1, виданого Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, було зареєстровано право власності в новобудові на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 101, 102).

19 серпня 2015 року, відповідно до витягу з Державного реєстру прав та свідоцтва про право власності від 08 вересня 2015 року серії та номер НОМЕР_2, виданого Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, було зареєстровано право власності в новобудові на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 85, 86).

09 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Черповицькою І. Ю., відповідно до якого ОСОБА_2 як продавець передав у власність ОСОБА_3 як покупцю квартиру АДРЕСА_2 (т. 1. а. с. 228, 229).

Відповідно до пункту 5.1 договору, продавець гарантував покупцю, що щодо зазначеної в договорі квартири на момент укладення цього договору судового спору щодо неї у третіх осіб, відповідно статті 659 ЦК України як у межах, так і за межами України немає.

Згідно з пунктом 8.1 договору встановлено, що "Продаж квартири продавцем вчиняється без згоди другого з подружжя, оскільки останній, як на момент придбання так і на момент відчуження квартири в зареєстрованому шлюбі не перебував та не перебуває, однією сім`єю з будь - якою жінкою не проживав та не проживає".

05 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_5, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С., відповідно до якого ОСОБА_2 як дарувальник передав у власність ОСОБА_4 як обдарованому квартиру АДРЕСА_5 (т. 2 а. с. 75, 76).

05 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_3, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б. С., відповідно до якого ОСОБА_2 як дарувальник передав у власність ОСОБА_4 як обдарованому квартиру АДРЕСА_9 (т. 2 а. с. 91, 92).

06 січня 2016 року ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_4, згідно з договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Животовською Н. Г. (т. 1 а. с. 223, 224).

13 січня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Черповицькою І. Ю., відповідно до якого ОСОБА_4 передала в іпотеку ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_5 (т. 1 а. с. 170, 171, т. 3 а. с. 78-79).

13 січня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Черповицькою І. Ю., відповідно до якого ОСОБА_4 передала в іпотеку ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 192, 193, т. 3 а. с. 76, 77).

Суди встановили, що не заперечується сторонами, факт наявності родинних відносин між відповідачем ОСОБА_2, його племінницею ОСОБА_3, його двоюрідним братом ОСОБА_4 .

Також суди встановили, що відповідно до розписки від 24 липня 2009 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_11 кошти у розмірі 60 000,00 дол. США для придбання та ремонту квартири АДРЕСА_2, строком на 5 років (т. 2 а. с. 33).

Відповідно до розписки від 20 березня 2011 року ОСОБА_2 отримав у борг кошти від ОСОБА_12 у розмірі 45 000,00 дол. США для придбання та ремонту квартири в ЖК "Осокорки Северні", строком на 4 роки. Також відповідно до розписки ОСОБА_2 повернув 30 000,00 дол. США ОСОБА_12 15 січня 2016 року (т. 2 а. с. 35).

Відповідно до розписки від 06 серпня 2012 року ОСОБА_2 отримав у борг кошти від ОСОБА_13 у розмірі 50 000,00 дол. США для придбання та ремонту квартири в ЖК "Осокорки Северні", строком на 3 роки (т. 2 а. с. 38).

Суди дослідили рішення судів у справах №№ 753/5827/16, 753/5485/16, 753/6150/16 щодо стягнення з ОСОБА_2 боргів за вищезазначеними розписками та встановили таке.

1. Згідно з рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року в справі № 753/5827/16 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення боргу, позов ОСОБА_11 задоволено, стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_11 805 340,00 грн у рахунок погашення заборгованості (т. 2 а. с. 53, 54).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, в іншій частині рішення залишено без змін (т. 2 а. с. 166-168).

Постановою Верховного Суду від 22 липня 2019 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року залишено без змін (т. 3 а. с. 125-133).

З рішень суду у справі № 753/5827/16 суд першої інстанції встановив, що частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд серед іншого встановив, що: "У даному конкретному випадку доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що будь-яких фактичних доказів на підтвердження придбання подружжям квартири саме за позичені кошти немає, заслуговують на увагу та можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1, з огляду на наступне. Так зі змісту наданої суду копії розписки від 24 липня 2009 року встановлено, що позика була отримана для купівлі та ремонту квартири за адресою: АДРЕСА_10 . Водночас, з наявного у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що указана квартира була придбана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 25 червня 2009 року. Отже боргова розписка була складена після придбання квартири. Враховуючи цю обставину у контексті того, що за правилом частини четвертої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду спору) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а у розпорядженні суду відсутні будь-які докази щодо джерел коштів, за рахунок яких була придбана вказана квартира, та відсутні будь-які докази щодо проведення розрахунків між сторонами договору купівлі-продажу, а також щодо проведення відповідачами ремонту у цій квартирі і його фактичного обсягу, у суду немає достатніх підстав вважати, що вказаний борг був використаний в інтересах сім`ї".

При цьому суд апеляційної інстанції з рішень суду у справі № 753/5827/16 встановив таке: квартира АДРЕСА_2 придбана на кошти запозичені у ОСОБА_11 відповідно до розписки від 24 липня 2009 року, сама ж розписка була написана ОСОБА_2 після отримання коштів через місяць. Тобто спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2, який в подальшому самостійно здійснював повернення коштів за договором позики.

2. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року, у справі № 753/5485/16 за позов ОСОБА_12 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення боргу, позов задоволено частково, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_12 15 000,00 дол. США, в іншій частині відмовлено (т. 2 а. с. 55-59).

Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року заяву ОСОБА_12 про відмову від позову у зв`язку зі сплатою заборгованості ОСОБА_2 задоволено, провадження закрито, визнано нечинними рішення Апеляційного суду м. Києва та Дарницького районного суду м. Києва в частині вирішення позову ОСОБА_12 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Суд апеляційної інстанції з рішень судів у справі № 753/5485/16 встановив, що квартира АДРЕСА_3 придбана на кошти запозичені у ОСОБА_12 відповідно до розписки від 20 березня 2011 року. Тобто спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2, який в подальшому самостійно здійснював повернення коштів за договором позики.

3. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року у справі № 753/6150/16 за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, позов задоволено, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_13 суму боргу у розмірі 262 801,44 грн (т. 2 а. с. 63, 64). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_13 від позову у зв`язку з добровільної сплатою боргу, визнано нечинним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року, провадження у справі закрито (т. 5 а. с. 212, 213).

Суд апеляційної інстанції з рішень судів у справі № 753/6150/16 встановив, що квартира АДРЕСА_5 придбана на кошти, запозичені у ОСОБА_13 відповідно до розписки від 06 серпня 2012 року. Тобто спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2, який в подальшому самостійно здійснював повернення коштів за договором позики.

Також суди встановили, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва в справі № 753/10330/17 від 12 липня 2017 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задоволено, визнано договори дарування квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, укладені між ОСОБА_19 та ОСОБА_4, удаваними правочинами. Визнано квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 та квартиру АДРЕСА_1 спільно нажитим майном подружжя. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартир: АДРЕСА_6 ; № АДРЕСА_4 ; № АДРЕСА_1 . Зазначене рішення суду не набрало законної сили, оскільки оскаржено ОСОБА_1 та ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року відкрито провадження у справі (т. 5 а. с. 143).

ОСОБА_5 отримала 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_11 та квартири АДРЕСА_3 та зареєструвала за собою право власності відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 вересня 2017 року на підставі вищезазначеного судового рішення.

Суд першої інстанції встановив, що на момент укладення спірних договорів дарування від 05 січня 2016 року в Уманському міськрайонному суді була наявна справа № 705/6720/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_15, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 ідеальну частку нерухомого майна. Ухвалою Уманського міськрайонного суду від 06 січня 2016 року задоволено заяву про забезпечення позову - накладено арешт на спірну квартиру АДРЕСА_2, заборонено відчуження майна ОСОБА_2 (т. 5 а. с. 211-213). Ухвалою Уманського міськрайонного суду від 18 січня 2016 року задоволено заяву про забезпечення позову - накладено арешт на спірні квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 (т. 5 а. с. 215-217). В цій справі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 викликались до суду, а тому їм було відомо про наявність справи.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з квитанцією від 08 листопада 2011 року № 23 ОСОБА_2 вніс кошти 332 192,48 грн за договором від 07 листопада 2011 року № 62823 про участь у ФФБ на ім`я ОСОБА_2 за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 (т. 8 а. с. 32).

Згідно з квитанцією від 08 серпня 2012 року № 8 ОСОБА_2 вніс кошти 46 644,18 грн за договором від 08 серпня 2012 року № 64415 про участь у ФФБ на ім`я ОСОБА_2 за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 (т. 7 а. с.152).

Згідно з квитанцією від 15 серпня 2012 року № 11 ОСОБА_2 вніс кошти 336 538,99 грн за договором від 08 серпня 2012 року № 64415 про участь у ФФБ на ім`я ОСОБА_2 за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 (т. 7 а. с. 152).

Суд першої інстанції встановив, що два примірники договорів дарування від 05 січня 2016 року квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, що посвідчені приватним нотаріусом Погореловим Б. С., а саме перший примірник, що наданий до суду відповідачем ОСОБА_4 та примірник, що витребуваний відповідно до ухвали Дарницького районного суду в цій справі від 18 березня 2017 року, що надійшли від приватного нотаріуса Погорелова Б. С. не є ідентичними. Так, в примірниках, що витребувані у приватного нотаріуса наявний запис після посвідчувального напису нотаріуса Погорелова Б. С. наступного змісту "Квартира, яка є предметом цього договору є особистою власністю дарувальника ОСОБА_2, оскільки набута ним в період не знаходження в зареєстрованому шлюбі, цей факт перевірено за пред`явленим паспортом громадянина України серії НОМЕР_3, виданого Уманським МВ УМВС України в Черкаській області 02 серпня 1997 року на ім`я ОСОБА_2, в якому на сторінці 10 в графі "Сімейний стан" відсутні записи про реєстрацію шлюбу".

Примірники договорів дарування квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3, що надані до суду відповідачем ОСОБА_4 з відзивом на позов, не містять такого запису.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.


................
Перейти до повного тексту