Постанова
Іменем України
07 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 686/14368/19
провадження № 61-11933св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року в складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Позовна заява мотивована тим, що 09 січня 2018 року відбулася ДТП, внаслідок якої позивачу завдано тілесних ушкоджень. Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 31 серпня 2018 року у справі
№ 686/11717/18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП. ОСОБА_1 вказував, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень він вимушений був звертатися за медичною допомогою та проходив стаціонарне лікування, у зв`язку з чим поніс витрати на лікування
у розмірі 6 898,91 грн, з яких відповідачем відшкодовано 5 000 грн.
Крім того зазначав, що винними діями ОСОБА_2 йому завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних та фізичних стражданнях, які він переніс під час проходження лікування та усвідомлення стану свого здоров`я, що призвело до важких душевних переживань, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 невідшкодовану матеріальну шкоду у розмірі 1 898,91 грн та моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 27 серпня 2020 року до участі у справі залучено Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" (далі - ПрАТ "СК "Універсальна") як співвідповідача.
Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 23 лютого 2021 року (в складі судді Приступи Д. І.) позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок вчинення ДТП, у розмірі 150 000 грн.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з вини ОСОБА_2 відбулася ДТП, внаслідок якої ОСОБА_1 завдано майнової та моральної шкоди. Позивач не подав до суду належних та допустимих доказів звернення до ПрАТ "СК "Універсальна", в якого була застрахована цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди, тому позовні вимоги, заявлені до страховика, задоволенню не підлягають. Місцевий суд дійшов висновку, що 150 000 грн є обґрунтованим розміром моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. В задоволенні позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1 898,91 грн відмовлено з огляду на те, що відповідно до розписки, що міститься в матеріалах справи, відповідач відшкодував позивачу майнову шкоду.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 червня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 74 750 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ДТП сталася з вини
ОСОБА_2, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_1 завдано матеріальної та моральної шкоди. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ "СК "Універсальна", то це товариство мало б виплатити ОСОБА_1 страхове відшкодування у межах страхової суми. Водночас, ОСОБА_2 повинен відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.
Потерпілому відшкодовується моральна шкода, завдана внаслідок ушкодження здоров`я. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України). При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні ДТП.
Зібрані у справі докази вказують на те, що у зв`язку з ушкодженням здоров`я під час ДТП ОСОБА_1 завдано моральної шкоди.
На відшкодування витрат на лікування ОСОБА_2 сплачено позивачу 5 000 грн, тому ПрАТ "СК "Універсальна" мало б відшкодувати ОСОБА_1 250 грн моральної шкоди (5 000 ? 5 %). Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про понесення ОСОБА_1 інших витрат на лікування.
Визначаючи розмір грошового відшкодування, суд першої інстанції не
в повній мірі врахував характер правопорушення, глибину фізичних
і душевних страждань потерпілого, внаслідок чого визначений ним розмір моральної шкоди є завищеним. Так, під час ДТП ОСОБА_1 зазнав травм різних ступенів важкості, лікувався у травматологічному відділенні
з 09 січня 2018 року до 16 березня 2018 року, відчував фізичний біль і не міг пересуватися. Група інвалідності у зв`язку з ушкодженням здоров`я, спричиненого в ДТП, не встановлювалася. ОСОБА_1 визнаний особою з інвалідністю другої групи ще в 2016 році.
На думку суду апеляційної інстанції, враховуючи вимоги розумності та справедливості, розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди слід визначити у сумі 75 000 грн. Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню відшкодування у розмірі 74 750 грн (75 000 - 250).
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не було предметом апеляційного перегляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення із заподіювача шкоди на користь потерпілого 74 750 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, а також скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову до страховика та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути із страхової компанії на користь позивача 250 грн на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц,
від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 та від 19 червня 2019 року
у справі № 465/4621/16-к; Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к,
від 26 березня 2018 року у справі № 910/426/17, від 25 серпня 2020 року
у справі 372/3192/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на ПрАТ "СК "Універсальна" покладено обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди, завданої позивачу. Суди помилково відмовили у стягненні коштів зі страховка з тих підстав, що позивач
у позасудовому порядку не звертався з відповідною заявою до страхової компанії, оскільки ця обставина не може бути підставою для відмови
у виплаті страхового відшкодування.
Апеляційний суд безпідставно зменшив суму моральної шкоди з підстав, які не були підставою для позову та визначення її розміру судом першої інстанції, та не послався на інші обставини які були підставою для позову і відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України є обов`язковими для врахування при визначенні розміру шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд не врахував всіх обставин, які впливають на визначення розміру такої шкоди. Розумним, виваженим і справедливим розміром моральної шкоди, яка завдана позивачу, є 150 000 грн.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга до Верховного Суду подана ОСОБА_1 у липні
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 09 січня 2018 року відбулася ДТП, внаслідок якої позивачу завдано тілесних ушкоджень різних ступенів тяжкості.
Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 31 серпня 2018 року
у справі № 686/11717/18 ОСОБА_2 визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (у вчиненні вказаної вище ДТП) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі
статті 75 КК України від відбування основного покарання його звільнено
з випробовуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки. Цивільні позови прокурора та ОСОБА_1 задоволено частково. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/11717/18 стягнуто з ПрАТ "СК "Універсальна" витрати, понесені Хмельницькою міською лікарнею на лікування ОСОБА_1, у розмірі 23 009,63 грн.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року у справі № 686/11717/18 вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2018 року в частині вирішення позовів
ОСОБА_1 і прокурора скасовано. Призначено новий розгляд провадження в частині зазначених цивільних позовів у суді першої інстанції
у порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі
№ 686/11717/18 вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2018 року, з урахуванням змін, внесених ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року, та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишено без
змін.
Внаслідок вказаної ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких, середнього ступеня тяжкості та тяжких, лікувався у травматологічному відділенні з 09 січня 2018 року до 16 березня 2018 року.
На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Renault Scenic, яким керував ОСОБА_2 на час вчинення вказаної події, була застрахована у ПрАТ "СК "Універсальна".
ОСОБА_1 із заявою про виплату страхового відшкодування до страхової компанії не звертався.
На відшкодування витрат на лікування ОСОБА_2 сплачено позивачу 5 000 грн.
Апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять належних
і допустимих доказів щодо понесення ОСОБА_1 інших витрат на лікування.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди із заподіювача шкоди частково, апеляційний суд виходив з того, що ДТП сталася з вини ОСОБА_2, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_1 завдано шкоди. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ "СК "Універсальна", то це товариство мало б виплатити ОСОБА_1 страхове відшкодування у межах страхової суми. Страховик відшкодовує не більше ніж 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у вчиненні ДТП.
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд врахував характер правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань потерпілого, стан здоров`я потерпілого, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. На думку суду апеляційної інстанції, розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди слід визначити у сумі 75 000 грн за вирахуванням 250 грн (5 % страхової виплати).
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків
у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Частиною першої статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він як потерпілий у ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2, зазнав тілесних ушкоджень та проходив курс лікування, тому має право на відшкодування моральної шкоди. Зазначав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди на час ДТП була застрахована у ПрАТ "СК "Універсальна".
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів
(стаття 1 Закону України "Про страхування").
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно зі статтею 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП,
є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Положення Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права
й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність
(у визначених указаним Законом випадках - Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ)) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.
Відповідно до статті 26-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ"
пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
Встановлено, що на відшкодування витрат на лікування ОСОБА_2 сплачено позивачу 5 000 грн, тому апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до статті 26-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ПрАТ "СК "Універсальна" мало б відшкодувати ОСОБА_1 250 грн моральної шкоди (5 000 ? 5 %).
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про понесення ОСОБА_1 інших витрат на лікування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою
і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що страховик відшкодовує моральну шкоду, розмір якої є не більше ніж 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у вчиненні ДТП. Встановивши фактичні обставини, надавши належну оцінку доводам позивача та запереченням відповідача, апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 75 000 грн, з яких 74 750 грн підлягає стягненню
з ОСОБА_2, оскільки решту моральної шкоди (250 грн) в силу вимог
статті 26-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" мала б відшкодувати страхова компанія.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови доводи касаційної скарги щодо неправильного визначеного апеляційним судом розміру моральної шкоди, оскільки визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не навів відповідних мотивів, а суд апеляційної інстанції правильно врахував характер правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань потерпілого, стан здоров`я потерпілого, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також обґрунтовано виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. При цьому апеляційний суд навів відповідні мотиви в оскаржуваній постанові, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо помилкової відмови
у задоволенні позовних вимог в частині стягнення страхового відшкодування зі страхової компанії, оскільки вказані вимоги були вирішені судом першої інстанції та до суду апеляційної інстанції не оскаржувалися, відповідно, і не були предметом апеляційного перегляду (рішення суду першої інстанції в цій частині набрало законної сили), тому в силу вимог процесуального закону зазначені вимоги не можуть бути перевірені й касаційним судом.
Так, ОСОБА_1 рішення місцевого суду в частині відмови
у задоволенні позовних вимог до апеляційного суду не оскаржував, в судове засідання під час апеляційного провадження не з`явився та подав заяву про розгляд справи в суді апеляційної інстанції без його участі.
Також безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц,
від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 та від 19 червня 2019 року
у справі № 465/4621/16-к; Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к,
від 26 березня 2018 року у справі № 910/426/17, від 25 серпня 2020 року у справі 372/3192/18, оскільки правовідносини у цих справах і у справі, яка переглядається, є подібними, однак висновки в указаних справах не суперечать один одному.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини
є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не
будь-які обставини справи є важливими для визначення подібності правовідносин.
Так, у справі № 210/5258/16-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про відшкодування моральної шкоди. Позивач вказував, що працював на комбінаті на різних посадах, проте був звільнений через виявлену невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню роботи. Змінюючи судові рішення та стягуючи на користь позивача 275 000 грн замість 70 000 грн, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року вказувала, зокрема, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача. Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги встановлені судами першої й апеляційної інстанцій обставини, зокрема, стосовно характеру отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю першої групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації. Касаційний суд з урахуванням встановлених судами першої
й апеляційної інстанцій фактичних обставин завдання позивачеві моральної шкоди вважав, що розумним, виваженим і справедливим у його ситуації буде стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000 грн.
У справі № 465/4287/15 фізична особа звернулася до суду з позовом
до страхової компанії про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди. Скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року зазначила, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та відмовив у позові про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що позивач не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а незвернення до страховика не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування. Обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач не посилався як на підставу своїх вимог на ушкодження здоров`я під час ДТП, як і не зазначав про завдання моральної шкоди внаслідок пошкодження транспортного засобу. Позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач мотивував затягуванням відповідачем виплати відшкодування, порушенням зобов`язань за договором страхування, що, за його твердженнями, призвело до душевних хвилювань та вимагало додаткових зусиль і часу, вплинуло на особисті, сімейні стосунки. Апеляційний суд не звернув достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. Рішення апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим.
Предметом касаційного перегляду справи № 465/4621/16-к був вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення коштів з МТСБУ на користь потерпілого, які були скасовані у зазначеній частині постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року та призначено новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Касаційний суд зазначив, що позов до МТСБУ (зобов`язання якого витікають із положень закону, але за характером є ідентичними зобов`язанням страховика) щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, в межах кримінального провадження, може бути пред`явлено до суду. Крім цього, для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до МТСБУ про стягнення
шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не є обов`язковою умовою. Розмір сум, які були заявлені позивачем у цивільному позові та які підлягали відшкодуванню як певні види витрат,
а також те, що заявлені витрати є обґрунтованими, не були досліджені судами. Узагальнене посилання суду першої інстанції, а також суду апеляційної інстанції при перегляді вироку в частині заявленого цивільного позову на те, що за час лікування потерпілий поніс витрати, зокрема, на медичні препарати, що підтверджується долученими до цивільного позову квитанціями, без безпосереднього дослідження цих витрат та доказів, які їх підтверджують в конкретно визначених розмірах, не може вважатись достатнім під час визначення розміру матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з МТСБУ.
Предметом позовних вимог фізичної особи до страхової компанії, фізичної особи (заподіювача шкоди) у справі № 227/3573/16 є стягнення матеріальної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд
у постанові від 21 серпня 2018 року вказував, що покладення обов`язку
з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Зібраними у справі доказами встановлено факт ДТП, причини та обставини її настання, а також розмір заподіяної шкоди. Неповідомлення про страховий випадок не є підставною для відмови
у виплаті страхового відшкодування, оскільки вказані дії не призвели до неможливості страховиком встановити вищевказані обставини. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик зобов`язаний відшкодувати завдану позивачу шкоду в межах ліміту страхового відшкодування.
Залишаючи без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2018 року в справі № 732/865/16-к вказував, зокрема, що суд першої інстанції при визначенні суми моральної шкоди виходив із засад виваженості, розумності та справедливості, врахував характер правопорушення, його наслідки, обсяг та глибину фізичних
і душевних страждань потерпілої, вимушеність змін у її повсякденному житті та належним чином вмотивував розмір призначеної моральної шкоди. При цьому суд врахував, що страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування. Що ж стосується твердження скаржника про те, що потерпіла не зверталася до страхової компанії із заявами про виплату страхового відшкодування, а тому її позовні вимоги до компанії не підлягають задоволенню, то воно є безпідставним. Рішення суду про стягнення саме зі страхової компанії коштів у рахунок відшкодування шкоди відповідає вимогам закону.
У справі № 910/426/17 приватне акціонерне товариство звернулося до суду з позовом до страхової групи про стягнення страхової суми матеріальної шкоди. Причиною спору у справі стало питання про наявність або відсутність підстав для виплати страхового відшкодування. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, Верховний Суд
у постанові від 26 березня 2018 року вказував, що встановлені судами обставини підтверджують право позивача на отримання відшкодування
у заявленому розмірі. Страховою групою не враховано, що строк, встановлений приписами Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для подання заяви про страхове відшкодування, не є тотожним позовній давності у таких правовідносинах, яка є загальною та становить три роки.
Залишаючи без змін ухвалу суду апеляційного суду, Верховний Суд
у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18 вказував, зокрема, що, змінюючи вирок у частині визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд врахував, що розмір відшкодування, який визначений судом першої інстанції, не відповідає ступеню моральних страждань малолітнього потерпілого. Зокрема, судом не враховано, що малолітній був побитий дорослим, що неминуче викликає
у нього в подальшому страх насильства, побої були нанесені, в тому числі
і у область обличчя, потерпілий проходив відповідне лікування, що призвело до зміни його звичайного укладу та способу життя і навчання. Врахувавши глибину і тривалість моральних страждань потерпілого, апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000 грн, що відповідає вимогам розумності та справедливості за обставин цієї справи.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не
є суперечливими, а суди виходили з встановлених у кожній конкретній справі обставин та надавали оцінку доказів у їх сукупності.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди
з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.