Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 761/25817/20
провадження № 61-18783св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Український центр культурних досліджень,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Рибака М. А. від 13 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюби О. П., Слюсар Т. А., від 02 вересня 2021 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом
до Українського центру культурних досліджень про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він працював в Українському центрі культурних досліджень (далі - УЦКД) на посаді заступника директора з наукової роботи.
14 липня 2020 року у відповідності до наказу № 40-О його було звільнено з посади заступника директора з наукової роботи за систематичне невиконання службових обов`язків без поважних причин, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку у відповідності до положень пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Винесенню наказу про звільнення від 14 липня 2020 року передували два накази про оголошення йому догани, а саме: № 35 від 26 червня 2020 року та № 36 від 26 червня 2020 року, які також згадуються в наказі від 14 липня 2020 року як підстава для звільнення.
Зокрема, наказом № 35 від 26 червня 2020 року йому було оголошено догану за порушення трудової дисципліни у вигляді розголошення відомостей з обмеженим доступом; наказом № 36 від 26 червня 2020 року йому було оголошено догану за невиконання наказу УЦКД № 33 від 16 червня 2020 року щодо формування електронного реєстру наукових тем.
Позивач вважав що норма пункту 3 частин першої статті 40 КЗпП України передбачає, що підставою для звільнення є систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Зазначав, що ані в першому, ані в другому випадку він не порушував своїх трудових обов`язків. Отже, у відповідача не було підстав для звільнення його з посади заступника директора з наукової роботи, а тому наказ № 40-О від 14 липня 2020 року вважав незаконним.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора з наукової роботи, здійснене наказом УЦКД № 40-О від 14 липня 2020 року, поновити його на посаді заступника директора з наукової роботи УЦКД та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу станом на день ухвалення рішення по справі.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 січня
2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопроцедуру звільнення позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті40 КЗпП України було проведено у відповідності до діючого законодавства, та порушень його трудових прав судом не встановлено. Наказ про звільнення з роботи визнано законним, підстав для поновлення позивача на роботі не встановлено. Оскільки у задоволенні позову про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі судом відмовлено, то у задоволенні похідних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу також відмовлено.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки позивач вже притягувався до дисциплінарної відповідальності та в подальшому знову допустив невиконання трудових обов`язків, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач правильно застосував положення пункту 3 частини першої статті40 КЗпП України при звільненні позивача, є правильним.
Узагальнені доводи касаційної скарги
20 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня
2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року
у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 11 вересня 2019 року
у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 619/392/17, від 23 січня 2019 року у справі № 572/1644/17-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 489/5463/18, від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що в наказі про звільнення його із займаної посади не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягало порушення ним трудових обов`язків, не наведені конкретні факти систематичного невиконання ним службових обов`язків, які стали підставою для звільнення згідно вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Конкретні порушення, за вчинення яких звільняють працівника, мають бути наведені саме в наказі про звільнення. ОСОБА_1 вважає, що роботодавець не довів фактів вчинення ним дисциплінарних проступків. Посилаючись на порушення позивачем обов`язку щодо оформлення електронного реєстру наукових тем, суди не врахували, що формування електронного реєстру наукових тем взагалі не відносилося до його службових обов`язків як заступника директора з наукової роботи. Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Позивач також посилається на те, що у відповідності до поданої ним позовної заяви він окремо не заявляв позовні вимоги про скасування наказів про оголошення йому доган, але посилався на їх безпідставність, оскільки порушення, за які йому було оголошено догани, насправді не мали місця.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/25817/20.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до УЦКД про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу УЦКД посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. УЦКД вважає, що під час звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України роботодавцем було дотримано вимоги трудового законодавства щодо процедури звільнення. Позивач систематично ухилявся від виконання своїх посадових обовʼязків, не зміг організувати роботу наукових відділів, які перебували у його підпорядкуванні, та вчасно виконати доручення органу управління УЦКД.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі наказу УЦКД від 25 вересня 2019 року № 62-о ОСОБА_1 прийнято з 27 вересня 2019 року на посаду заступника директора з наукової роботи УЦКД.
ОСОБА_1 03 червня 2020 року у відповідності до протоколу робочої наради УЦКД № 14 від 03 червня 2020 року та 16 червня 2020 року (наказ № 33 від 16 червня 2020 року) надано доручення сформувати реєстр наукових тем УЦКД, сформувати електронний реєстр наявних наукових тем з упорядкуванням опису справ та додатків до них у термін до 16:00 годин 19 червня 2020 року. Вказаний реєстр необхідний був на виконання доручення Міністерства культури та інформаційної політики України від 18 червня 2020 року № 7619/6.3.
Згідно із наказом № 36 від 26 червня 2020 року ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани за невиконання наказу заступника директора УЦКД ОСОБА_2 № 33 від 16 червня 2020 року "Про упорядкування документації", а саме: не сформування до 16:00 год 19 червня 2020 року електронний реєстр наявних в УЦКД наукових тем з упорядкуванням опису справ та додатків до них, що унеможливило вчасне надання інформації до Головного управління охорони культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики.
Відповідно до протоколу зборів ради трудового колективу УЦКД № 18 від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 було винесено усне попередження щодо невиконання наказу № 5 від 02 березня 2020 року "Про перелік відомостей що становлять службову інформацію", зобов`язано надати письмове пояснення щодо відправки не погодженого документу працівнику іншої установи. Акти від 10 червня 2020 року свідчать про відмову ОСОБА_1 надати пояснення.
У відповідності до наказу № 35 від 26 червня 2020 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани за порушення письмового зобов`язання, підписаного ним 10 лютого 2020 року, та здійснення розголошення відомостей, що містять службову інформацію, а саме: надіслання неопрацьованих та непогоджених керівництвом документів на особисту електронну адресу ОСОБА_3 .
Згідно із протоколом засідання ради трудового колективу УЦКД від 14 липня 2020 року було рекомендовано звільнити ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків.
У відповідності до наказу УЦКД від 14 липня 2020 року № 40-О ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади заступника директора з наукової роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку).
Підставами для звільнення роботодавцем визначено: пункт 3 частина перша статті 40 КЗпП України, пункти 6.1.-6.5 розділу 6 правил внутрішнього трудового розпорядку УЦДК, затверджених протоколом № 5 загальних зборів трудового колективу від 28 листопада 2017 року, наказ УЦДК № 25 від 09 червня 2020 року, наказ УЦКД № 35 від 26 червня 2020 року та № 36 від 26 червня 2020 року, протокол робочих нарад УЦКД: № 2 від 17 лютого 2020 року, № 3 від 21 лютого 2020 року, № 14 від 03 червня 2020 року, № 16 від 09 червня 2020 року, № 18 від 10 червня 2020 року, № 20 від 22 червня 2020 року, № 21 від 26 червня 2020 року, № 22 від 07 липня 2020 року; доповідні записки працівників УЦКД: № 14 від 04 червня 2020 року, № 16 від 19 червня 2020 року; службові записки № 6 від 18 червня 2020 року та № 8 від 24 червня 2020 року; пояснювальні записки ОСОБА_1 № 6 від 22 червня 2020 року до наказу УЦКД № 36 від 26 червня 2020 року, № 7 від 26 червня 2020 року до наказу № 35 від 26 червня 2020 року, № 8 від 10 липня 2020 року та № 9 від 10 липня 2020 року, протокол засідання ради трудового колективу № 24 від 14 липня 2020 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом, договором, або такий спосіб, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно зі статтею 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.
Статтею 149 КЗпП України визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Працівник може бути звільнений з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, якщо після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення, яке не втратило юридичної сили за давністю і не зняте достроково (стаття 151 КЗпП України), він знову вчинив проступок на роботі.
При вирішенні спорів осіб, звільнених згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, необхідно враховувати, що роботодавець вправі розірвати трудовий договір з цієї підстави лише за умови, що до працівника раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків його не знято і не погашено.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов:
- порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудових функцій працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;
- невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності;
- невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинне бути систематичним;
- враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;
- з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.
Для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.
Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції,враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено порушення роботодавцем вимог трудового законодавства під час його звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
При вирішенні спору судами встановлено, що до позивача за неналежне виконання покладених на нього посадовою інструкцією посадових обов`язків двічі застосовувалися заходи дисциплінарного впливу у вигляді доган.
Так, 26 червня 2020 року ОСОБА_1 наказом УЦКД від 26 червня 2020 року № 35 оголошено догану за поширення інформації з обмеженим доступом. 26 червня 2020 року ОСОБА_1 наказом УЦКД від 26 червня 2020 року № 36 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за невиконання наказу УЦКД № 33 від 16 червня 2020 року щодо формування у визначений наказом термін електронного реєстру наявних у УЦКД наукових тем.
Позивачем зазначені накази про застосування до нього дисциплінарних стягнень у вигляді доган до суду не оскаржувалися, а сама незгода позивача із застосованими до нього стягненнями не свідчить про їх неправомірне застосування роботодавцем. Незаконності наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани не встановлено.
В наказі про звільнення позивача роботодавцем зазначено підстави звільнення із посиланням на дисциплінарні стягнення, які мали місце під час неналежного виконання трудових обов`язків, що мали систематичний характер.
Зміст недоліків при виконанні ОСОБА_1 наданих йому доручень, неналежного виконання трудових обов`язків відображено у протоколі засідання ради трудового колективу УЦКД № 24 від 14 липня 2020 року.
Також судами було досліджено посадову інструкцію, якою визначено права та обов`язки позивача під час виконання ним покладених на нього посадових обов`язків, встановлено, що у відповідності до пункту 2.2 посадової інструкції директор з наукової роботи УЦКД координує виконання наукової, науково-методичної та науково-дослідної роботи УЦКД на впровадження її результатів у сферу культури різних напрямків практичної діяльності, організовує проведення наукових досліджень; здійснює підготовку пропозицій щодо планів наукових досліджень і розробок і галузі культури; забезпечує контроль за своєчасним і якісним виконанням затверджених планів УЦКД, наукових тем і підготовку наукових звітів про діяльність УЦКД та їх реєстрацію.
Таким чином вимога роботодавця до позивача щодо упорядкування та формування електронного реєстру наукових тем, упорядкування опису справ не може вважатись такою, що суперечить положенням статті 31 КЗпП України.
ОСОБА_1 був обізнаний щодо надання відповідних доручень радою трудового колективу, адміністрацією УЦКД, про що свідчить, зокрема, протокол робочої наради УЦКД щодо обговорення строків виконання завдань та вирішення поточних питань № 22 від 07 липня 2020 року, на якій був присутній ОСОБА_1 .
Вказаним обставинам надана належна оцінка судами попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Висновки судів першої та апеляційної інстанції з урахуванням встановлених у цій справі обставин не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосувалинорми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, врахувавши обставини цієї справи.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду