ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 904/141/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.
за участю секретаря судового засідання Калітінського М.Ю.,
представників учасників справи:
від позивача: Русанова В.В. (адвокат),
від відповідача: Іпатов А.В. (адвокат)
від третьої особи: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління соціальної політики Нікопольської міської ради
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Назаренко Н.Г.
від 27.05.2021
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Дармін М.О., Антонік С.Г., Іванов О.Г.
від 29.09.2021
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Нікопольська міська рада
про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у сумі 4 206947,83грн,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (далі - Відповідач/Скаржник) про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у сумі 4 206 947,83 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заявлена до стягнення грошова сума фактично є втратами Позивача, які він поніс, надавши послуги з перевезення пільговим категоріям громадян, і які Відповідач повинен відшкодувати. Зобов`язання Відповідача як головного розпорядника коштів з компенсації збитків за перевезення пільгової категорії громадян у приміському сполученні, так само як і зобов`язання залізниці перевозити пільговиків, регулюються не лише договором, а перш за все чинним законодавством України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2021 у справі №904/141/20 позов задоволено та стягнуто на користь Позивача збитки за пільгове перевезення пасажирів у розмірі 4 206 947,83 грн.
4. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів і не залежать від волевиявлення сторін.
5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2021 у справі №904/141/20 апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2021 у справі №904/141/20 - без змін.
6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що надані Позивачем докази на підтвердження розміру заявлених збитків є більш вірогідними, ніж відсутність будь - яких доказів на спростування заявлених позовних вимог з боку Відповідача, тому доводи апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції не перевірено розмір збитків, відхилені судом як необґрунтовані.
7. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
8. При цьому, суд вказав, що за змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На переконання суду, наведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині неправильного застосування судом першої інстанції норм статей 89,102 БК України, які апелянтом помилково вважалися такими, що підлягають застосуванню.
9. Крім того, суд апеляційної інстанцій вказав, що законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
10. Суди застосували практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справах "Кечко проти України" та "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументів учасників справи
11. 01 листопада 2021 року Скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2021.
12. У касаційній скарзі Скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від раніше викладених висновків Верховного Суду, та скасувати оскаржувані рішення судів з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.
13. Скаржник підставами касаційного оскарження відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначив:
- пункт 2: суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми ч.6 ст.9 Закону України "Про залізничний транспорт", статей 89, 102 БК України, постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256. При цьому Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19 та в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №904/9488/17, на які посилалися суди попередніх інстанцій, що пов`язано зі зміною в правовому регулюванні спірних правовідносин у справі, що розглядається, у порівнянні з правовим регулюванням аналогічних правовідносин у вказаних справах, у яких Верховний Суд викладав правові висновки;
- пункт 4: суд першої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини 1 статті 310 ГПК України), а суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаному.
14. Скаржник зазначив, що до 01 січня 2017 року існував правовий механізм (абз. 5 пп. "б" п.4 ч.1 ст. 89 БК України у взаємозв`язку зі ст. 102 БК України), відповідно до якого видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян фінансувалися з відповідних місцевих бюджетів, однак за рахунок субвенції з Державного бюджету, що забезпечувало виконання норм ч.6 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт" за рахунок державного бюджету, але через місцеві бюджети, однак Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України", який набрав чинності з 01 січня 2017 року, було виключено абз. 5 пп. "б" п.4 ч.1 ст. 89 БК України, що не було враховано судами в оскаржуваних рішеннях.
15. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
16. Від Скаржника надійшли письмові пояснення на правову позицію Позивача, викладену у відзиві на касаційну скаргу, у яких Скаржник звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.03.2021 в адміністративній справі №640/21817/18, які мають значення для вирішення спору у цій справі.
17. Від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Нікопольської міської ради надійшли письмові пояснення щодо поданої касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, у якій третя особа вважає оскаржувані рішення незаконними та такими, які підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
18. 08 лютого 2017 року між Позивачем (перевізник) та Відповідачем (платник) укладено договір № 784 ПР/ДН-2-1762/НЮдч на відшкодування витрат за пільговий проїзд (приміське сполучення), наданих громадянам пільгової категорії (далі - Договір).
19. Платник зобов`язується відшкодовувати витрати перевізника за пільговий проїзд (приміське сполучення, наданий громадянам пільгової категорії відповідно до чинного законодавства, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника послуг. Фінансування зазначених видатків проводиться з місцевого бюджету відповідно до Програми соціального захисту населення міста Нікополя на 2016-2018 роки "Турбота", затвердженої рішенням Нікопольської міської ради від 25.12.2015 №6-2/VII та заходів на 2017 рік до Програми соціального захисту населення міста Нікополя на 2016-2018 роки "Турбота", затверджених рішенням Нікопольської міської ради від 27.01.2017 № 64-16/VII, у межах обсягів, затверджених у місцевому бюджеті на зазначені цілі, та згідно Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 16.122.2009 № 1359 (п.1.1. Договору).
20. Сума Договору на 2017 рік становить 1 200 000,00 грн. Сума Договору є твердою (п. 1.2. Договору).
21. Пунктом 2.1. Договору встановлено, що розрахунки за Договором проводяться згідно з щомісячним розписом асигнувань місцевого бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідного бюджету щодо пільг.
22. Перевізник не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подає платнику рахунок на суму, яка підлягає відшкодуванню (компенсації), та облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 та підписує з Платником акти звіряння розрахунків за формулою "3-пільга", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28.03.2003 № 83 (п. 2.2. Договору).
23. Згідно з п. 2.3. Договору платник здійснює розрахунки з перевізником при надходженні фінансування з місцевого бюджету на власний рахунок у повному обсязі від потреби.
24. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Сторони Договору домовилися, що відповідно до ст. 631 ЦК України умови Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення і діють з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року включно (п. 4.1. Договору).
25. Відповідно до облікової форми сума за фактичну кількість перевезених пільговиків за період січень-грудень 2017 року склала 5 406 947,83 грн, а саме: за січень 2017 року - 165 304,56 грн, за лютий 2017 року - 209 417,10 грн, за березень 2017 року - 388 164,38 грн, за квітень 2017 року - 350 795,86 грн, за травень 2017 року - 587 340,51 грн, за червень 2017 року - 620 799,38 грн, за липень 2017 року - 611 901,82 грн, за серпень 2017 року - 609 299,82 грн, за вересень 2017 року - 569 925,43 грн, за жовтень 2017 року - 573 177,43 грн, за листопад 2017 року - 388 794,76 грн, за грудень 2017 року - 332 026,78 грн.
26. Позивач неодноразово звертався до Відповідача з листами про відшкодування збитків, проте Відповідач відмовив Позивачу, посилаючись на той факт, що у Законі України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" відповідні видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.
28. Бюджетний кодекс України (БК України - у редакції, чинній на час спірних правовідносин)
Стаття 87. Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України
1.До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини 2 статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на:
9) соціальний захист та соціальне забезпечення.
Стаття 89. Видатки, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад
1.До видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать видатки на:
4) соціальний захист та соціальне забезпечення:
б) державні програми соціального захисту:
допомога сім`ям з дітьми, малозабезпеченим сім`ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасова державна допомога дітям, допомога по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу;
додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян.
Абзац п`ятий підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 виключено на підставі Закону № 1789-VIII від 20.12.2016.
Стаття 91. Видатки місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів
1. До видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на:
3) соціальний захист та соціальне забезпечення:
ґ) компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;
Стаття 102. Субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту
1. Видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частину п`яту статті 102 виключено на підставі Закону № 1789-VIII від 20.12.2016.
29. Господарський кодекс України
Стаття 218. Підстави господарсько-правової відповідальності
2. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків
3. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Стаття 96. Відповідальність юридичних осіб
1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.
Стаття 509. Поняття зобов`язання та підстави його виникнення
1. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
2. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526. Загальні умови виконання зобов`язання
1. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 617. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання
1. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
31. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"
Стаття 19. Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики
Виключно законами України визначаються: у тому числі, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
32. Закон України "Про залізничний транспорт"
Стаття 8. Основи організації перевезень на залізничному транспорті
Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.
Стаття 9. Тарифи на залізничні перевезення
Для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
33. Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" від 20.12.2016 № 1789-VIII
12. У частині першій статті 89:
2) у підпункті "б" пункту 4: абзаци четвертий, п`ятий і сьомий виключити.
II. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з 01 січня 2017 року.
6.Суб`єкти господарювання, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити: надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
35. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 04.03.2002 № 256 (Постанова КМ України № 256)
1. Цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню…
3. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
1. Цей Порядок визначає механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі.
11. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
37. Господарський процесуальний кодекс України
Стаття 86. Оцінка доказів
1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 236. Законність і обґрунтованість судового рішення
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
38. Відповідно до ч.1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Скаржник у касаційній скарзі наводить доводи стосовно того, що суди в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували норми ч.6 ст.9 Закону України "Про залізничний транспорт", абз. 5 підпункту "б" ч.1 ст.89 БК України, ст. 102 БК України, положення Порядку, затвердженого Постановою КМ України № 256, які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у зв`язку зі змінами, внесеними до статей 89, 102 БК України з 01.01.2017.
40. Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, зазначили, що за змістом статей 89, 102 БК України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та дійшли висновку про обов`язок Відповідача відшкодувати такі витрати.
41. При цьому суди зазначили, що Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, у якому визначено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
42. Суд першої інстанції застосував висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19 щодо того, що перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі (Управління соціальної політики Нікопольської міської ради) у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
43. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 904/9488/17 щодо того, що законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Закон України "Про залізничний транспорт" та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
44. Скаржник обґрунтовує необхідність відступлення від висновків Верховного Суду у постанові від 10.10.2018 у справі №904/9488/17, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19 щодо застосування вказаних норм матеріального права.
45. Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
46. При застосуванні висновків Верховного Суду важливим є визначення саме того висновку Верховного Суду, який стосується застосування норми права, а не будь -якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/10351/20.
47. Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 у справі №904/9488/17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19 дійшли висновків про те, що відшкодування витрат на пільгове перевезення пасажирів здійснюється відповідачем (управлінням соціальної політики міської ради) за рахунок державних субвенцій на підставі, у тому числі, норм статей 89, 102 БК України, положень Порядку, затвердженого Постановою КМ України № 256, а уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
48. Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
49. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (п. 31).
50. Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).
51. Спірні правовідносини у цій справі склалися між АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" та Управлінням соціальної політики Нікопольської міської ради. Об`єктом спору є понесені Позивачем витрати на пільгове перевезення пасажирів у 2017 році. Між сторонами у 2017 році був укладений договір на відшкодування витрат за пільговий проїзд на визначену тверду суму, однак фактичні витрати Позивача перевищили передбачену договором суму. Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення збитків.
52. Спірні правовідносини у справі №904/9488/17 виникли між АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" та Управлінням соціальної політики Нікопольської міської ради з приводу відшкодування збитків за пільгове перевезення пасажирів у 2015 році, а у справі №904/94/19 - між тими самими сторонами з приводу відшкодування збитків за пільгове перевезення пасажирів у 2016 році.
53. Таким чином, спірні правовідносини у цій справі та у справах №904/9488/17, №904/94/19 є подібними за окремими основними елементами правовідносин, вказані справи є тотожними за предметом позову, однак відрізняються за часом виникнення спірних правовідносин, що, у свою чергу, впливає на застосування нормативного регулювання, чинного у цей період.
54. Верховний Суд у справах №904/9488/17, №904/94/19 дійшов висновків про застосування норм статей 89, 102 БК України за інші спірні періоди виникнення та існування спірних правовідносин (2015, 2016 роки), під час яких діяла редакція вказаних статей БК України, чинна на час спірних правовідносин.
55. У цій справі спірні правовідносини виникли та існували у 2017 році, Договір укладено у 2017 році на період 2017 року.
56. Скаржник у касаційній скарзі навів доводи стосовно внесення змін до статей 89, 102 БК України, які почали діяти з 2017 року, а також звертав на вказане увагу суду апеляційної інстанції в апеляційній скарзі.
57. З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" від 20.12.2016, яким до статей 89, 102 БК України були внесені зміни.
58. Так, стаття 89 БК України регулювала видатки, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
59. На підставі Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" від 20.12.2016 було виключено абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини 1 статті 89 БК України, норма якого стосувалася компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
60. Стаття 102 БК України регулювала питання надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту. Згідно з частиною 1 статті 102 БК України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини 1 статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Таким чином, стаття 102 БК України містить відсильну норму до статті 89 БК України.
61. На підставі Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" від 20.12.2016 була виключена частина 5 статті 102 БК України, яка регулювала здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту.
62. У той же час Порядок, затверджений Постановою КМ України №256, та який застосували суди попередніх інстанцій, був розроблений саме відповідно до норм статті 102 БК України, до якої, як зазначено, були внесені зміни.
63. Таким чином, внесені зміни до статей 89, 102 БК України безпосередньо стосувалися спірних правовідносин у цій справі в частині здійснення у 2017 році видатків місцевих бюджетів, які проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету на здійснення державних програм соціального захисту, зокрема щодо компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
64. Стаття 91 БК України передбачає видатки, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, але не обов`язково мають здійснюватися, тобто кожна рада сама приймає рішення стосовно здійснення витрат з бюджету відповідно до вказаної статті.
65. Таким чином, правильне застосування вказаних норм є передумовою правильного застосування ч.6 ст. 9 Закону "Про залізничні перевезення", відповідно до якої збитки залізничного транспорту загального користування відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
66. Відповідно до ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
67. Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
68.Відповідно до ст.282 ГПК України суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови зазначає мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
69. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц), а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини.
70. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що принцип незворотності дії законів та нормативно-правових актів у часі закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України. Цей принцип треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
71. Верховний Суд у постанові від 02.03.2021 в адміністративній справі №640/21817/18 за позовом ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" до виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області про визнання протиправною бездіяльності в частині невиділення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд, стягнення коштів за спірний період у 2018 році зазначив, що з 01 січня 2017 року з БК України була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту (ст. 102 БК).
72. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що якщо з місцевого бюджету будуть здійснюватися видатки на фінансування пільг з послуг зв`язку, інших передбачених законодавством пільг, то орган місцевого самоврядування обов`язково має прийняти відповідне рішення про здійснення видатків з місцевого бюджету на покриття гарантованих державою пільг з послуг зв`язку та інших пільг, до яких за певними категоріями відносяться й пільги з безкоштовного перевезення залізничним транспортом. Якщо органом місцевого самоврядування таке рішення не прийнято, підстав на укладання договору з ПАТ "Українська залізниця" (її регіональними відділеннями) немає, як немає й підстав для виплати їй компенсації з місцевого бюджету. Органи місцевого самоврядування не зобов`язані передбачати своїм рішенням видатки для усіх осіб, яким право на безкоштовний проїзд залізничним транспортом гарантоване державою. Вони можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету.
73. Верховний Суд, ухвалюючи рішення про передачу справи №640/21817/18 на новий розгляд, зазначив, що суди не встановили, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг, тоді як це має вирішальне значення для вирішення питання, за рахунок державного чи місцевого бюджету відшкодовуються збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання.
74. Отже, з аналізу змісту наведених вище постанов Верховного Суду також вбачається, що правильна юридична кваліфікація відносин у цій справі має істотне значення з метою правильного визначення зобов`язаної особи та відповідного бюджету (державного чи місцевого) для відшкодування збитків залізничного транспорту.
75. Визначаючи відповідно до п.3 ч.1 ст.237 ГПК України, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд керується тими нормами матеріального права, якими такі правовідносини регулювалися на час їх виникнення.
76. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
77. Відповідно до частини 3 статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається зокрема: застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
78. Проте суд першої інстанції, застосовуючи норми статей 89, 102 БК України, належно не навів диспозиції вказаних норм у тій частині, що стосується спірних правовідносин, не перевірив їх чинність у часі у спірний період та на момент виникнення та існування спірних правовідносин, та не врахував внесених змін до вказаних норм БК України та їх впливу на регулювання спірних правовідносин у цій справі, а суд апеляційної інстанції не перевірив відповідних доводів апеляційної скарги та не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині.
79. Крім того, суди не надали оцінки тому факту, що у листі від 07.02.2017 №56 Позивач звертався до Відповідача з проханням передбачити видатки за пільговий проїзд громадян на підставі норми статті 91 БК України.
80. Застосовуючи висновки Верховного Суду у справах №904/9488/17, №904/94/19, суди в оскаржуваних рішеннях не проаналізували спірні правовідносини у вказаних справах та не звернули уваги на відмінність щодо такої обставини як час виникнення та існування спірних правовідносин, що має істотне значення для правильного вирішення спору.
81. З огляду на зазначене, оскаржувані рішення судів не відповідають вимогам законності та обґрунтованості у відповідності до ст. 236 ГПК України.
82. Суд не вбачає підстав для формування висновку про відступлення від висновків Верховного Суду у постанові від 10.10.2018 у справі №904/9488/17 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19, оскільки такі були зроблені на підставі норм матеріального права, чинних в інший період існування спірних правовідносин, чого не було враховано судами попередніх інстанцій у цій справі.
83. З цих же підстав не підлягає задоволенню клопотання Скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від раніше викладених висновків Верховного Суду щодо застосування норми права.
84. Таким чином, доводи Скаржника про неправильне застосування норм матеріального права вмотивовано свідчать про порушення судами також норм процесуального права, що призвело до передчасних висновків у вирішенні спору.
85. Суд на підставі частини 4 статті 300 ГПК України також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 20.01.2022 у справі №904/138/21, яка є подібною до справи, що розглядається (аналогічні сторони, предмет позову, зміст та об`єкт спірних правовідносин), за виключенням періоду виникнення спірних правовідносин.
86. Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 у справі №904/138/21 дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд з тих підстав, що суди попередніх інстанцій не проаналізували та не врахували внесених змін до статей 89,102 БК України, у зв`язку з чим не встановили, за рахунок якого саме бюджету залізниці має бути здійснена компенсаційна виплата за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
87. Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
88. Щодо доводів Скаржника в межах підстави касаційного оскарження за п. 4 ч.2 ст.287 ГПК України та п.8 ч.1 ст. 310 ГПК, то Суд зазначає таке.
89. Відповідно до п.8 ч.1 ст.310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
90. Суд першої інстанції в ухвалі від 16.02.2021 відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про залучення третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору з огляду на те, що Відповідач у клопотанні в порушення вимог ст. 50 ГПК України не зазначив, як саме може вплинути рішення у даній справі на права та обов`язки зазначених третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, клопотання Відповідача про залучення третіх осіб не містить доводів на підтвердження обставин, які є підставами для залучення третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору.
91. Крім того, суд першої інстанції при вирішенні спору посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19, в якій учасниками справи були АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" та Управління соціальної політики Нікопольської міської ради.
92. Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення щодо відмови у залученні третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору обставинами невідповідності клопотання вимогам процесуального закону.
93. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2021 за клопотанням Скаржника, долученим до апеляційної скарги, залучено до участі у справі Нікопольську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні Відповідача.
94. Суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції та погодився з висновком суду першої інстанції щодо результату вирішення спору, тобто фактично спір у цій справі був вирішений за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, про залучення якої подав клопотання Відповідач.
95. Таким чином, не підтвердилися доводи Скаржника щодо скасування оскаржуваних рішень на підставі п.4 ч.2 ст. 287 ГПК України.
96. Разом з тим, Суд на підставі доводів касаційної скарги дійшов висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та відповідно до передчасних висновків у справі, що розглядається, з огляду на що оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.