Постанова
Іменем України
07 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 753/97/20
провадження № 61-9350св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивований тим, що 01 січня 2016 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг за трьома розписками грошові кошти в розмірі 50 000,00 дол. США, 20 744,00 дол. США та 35 000,00 дол. США відповідно, без сплати процентів із зобов`язанням повернути в строк до 01 січня 2017 року у повному обсязі.
Позивач зазначав, що 19 серпня 2016 року відповідач повернув частину боргу в розмірі 5 000,00 дол. США, а решту позичених коштів відповідач не повернув та не виконав зобов`язань за договором позики. Таким чином, розмір основного боргу, з урахуванням повернутої частини, становить 100 744,00 дол. США.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договором позики від 01 січня 2016 року в розмірі 100 744,00 дол. США, 3 % річних в розмірі 9 025,56 дол. США, відсотки за безпідставно утримувані кошти в розмірі 47 479,41 дол. США, а також судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у складі судді Комаревцевої Л. В. вказаний позов залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду мотивоване недоведеністю передачі грошей відповідачу.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково і стягнено на його користь із ОСОБА_2 100 744,00 дол. США заборгованості за договорами позики від 01 січня 2016 року та 9 025,56 дол. США 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 02 січня 2017 року до 27 грудня 2019 року.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 524,13 грн судового збору за розгляд справи районним судом та 14 286,19 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що частина коштів, отриманих у позику, не повернена відповідачем та, враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 100 744,00 дол. США заборгованості у валюті, визначеній договорами позики від 01 січня 2016 року. Оскільки отримана відповідачем ОСОБА_2 позика за змістом кожної із трьох розписок від 01 січня 2016 року була визначена як безпроцентна, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь із відповідача 47 479,41 дол. США процентів на підставі статті 1048 ЦК України за період з 02 січня 2017 року до 27 грудня 2019 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Дарницького районного суду міста Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року до закінчення касаційного провадження.
31 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 та від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц.
В касаційній скарзі зазначається, що ОСОБА_1 вніс гроші на рахунок підприємства "КІК Авто" до написання розписок як зворотна фінансова допомога для компанії. Факт передачі грошей 01 січня 2016 року позивачем не доведений. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновок за результатами проведення психологічного дослідження із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа від 02 березня 2020 року № 02-03-2020, яким встановлено, що грошові кошти не передавались. Спірні розписки не були написані 01 січня 2016 року, оскільки мова про них йшла починаючи з 20 січня 2016 року (відповідно до електронних листів). Позивач ухилився від проведення технічної експертизи написання розписок, наслідки такого ухилення визначені статтею 109 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята відповідно до вимог матеріального та процесуального права, та є рішенням, яке відповідає вимогам законодавства України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 01 січня 2016 року ОСОБА_2 згідно із розписками підтвердив, що отримав у ОСОБА_1 із зобов`язанням повернути в строк до 01 січня 2017 року: грошові кошти в розмірі 50 000,00 дол. США; грошові кошти в розмірі 20 744,00 дол. США; грошові кошти в розмірі 35 000,00 дол. США (т. 1 а. с. 6-8).
Станом на 19 серпня 2016 року позивач склав розписку в тому, що він отримав 5 000,00 дол. США. Залишок становить 30 000,00 дол. США (т. 1 а. с. 9).
Згідно із протоколом загальних зборів ТОВ "КІК АВТО" від 01 січня 2016 року № 1-к присутні учасники, які володіють часткою статутного фонду в розмірі: ОСОБА_2 - 60 %, ОСОБА_1 - 30 %, ОСОБА_3 - 10 %. За результатами порядку денного прийнято рішення щодо звернення ТОВ "КІК АВТО" до ОСОБА_2 для залучення у третіх осіб коштів в сумі 153 904,00 дол. США строком до 12 місяців з наданням права укласти розписки.
20 березня 2018 року згідно із протоколом загальних зборів учасників ТОВ "КІК АВТО" № 20-03-18 прийнято рішення щодо передачі частки, належної ОСОБА_3 вартістю 100 000,00 грн - ОСОБА_4, частки, належної ОСОБА_1 вартістю 300 000,00 грн - ОСОБА_4, а також частки, належної ОСОБА_2 вартістю 600 000,00 грн - ОСОБА_5, виведено ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 із складу учасників товариства, звільнено ОСОБА_2 з посади директора.
Згідно із договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "КІК АВТО" від 20 березня 2018 року ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_5 частку вартістю 600 000,00 грн та пов`язані з нею корпоративні права.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа (у справі № 753/97/20) від 02 березня 2020 року № 02-03-2020 на підставі заяви ОСОБА_2 поставлено на вирішення психологічної експертизи такі питання:
- Чи виявляються в ході дослідження із застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що він не отримував кошти у ОСОБА_1 відповідно до розписок 01 січня 2016 року?
- Чи виявляються в ході дослідження із застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що розписки про отримання коштів, які датовані 01 січня 2016 року, були ним складені за вказівкою ОСОБА_1 .?
-Чи виявляються в ході дослідження із застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що розписки про отримання грошових коштів, які датовані 01 січня 2016 року, є фіктивними, тобто не передбачали в момент укладення настання зазначених в них наслідків, а саме отримання коштів?
- Чи виявляються в ході дослідження із застосуванням поліграфа у ОСОБА_2 реакції, які свідчать про те, що розписки про отримання коштів, які датовані 01 січня 2016 року, були складені фактично в квітні 2016 року?
За результатами опитування із застосуванням комп`ютерного поліграфа у ОСОБА_6 виявлені реакції, які свідчать про те, що він не отримував грошові кошти у ОСОБА_1 відповідно до розписок від 01 січня 2016 року.
За результатами опитування із застосуванням комп`ютерного поліграфа у ОСОБА_6 виявлені реакції, які свідчать про те, що розписки про отримання грошових коштів, які датовані 01 січня 2016 року, були ним складені за вказівкою ОСОБА_1 .
За результатами опитування із застосуванням комп`ютерного поліграфа у ОСОБА_6 виявлені реакції, які свідчать про те, що розписки про отримання грошових коштів, які датовані 01 січня 2016 року, є фіктивними, тобто не передбачали в момент укладення настання зазначених в них наслідків, а саме отримання коштів.
За результатами опитування із застосуванням комп`ютерного поліграфа у ОСОБА_6 виявлені реакції, які свідчать про те, що розписки про отримання грошових коштів, які датовані 01 січня 2016 року, були складені фактично в квітні 2016 року (т. 1 а. с. 100-124).
Відповідно до висновку № 40/20 лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи розписок від імені ОСОБА_2, складеного 12 березня 2020 року ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива" на підставі заяви адвоката Григор`євої А. О. на вирішення експерта поставлено питання:
- Яким є об`єктивний зміст тексту у розписках ОСОБА_2 від 01 січня 2016 року на суму 25 000,00 дол. США, 50 000,00 дол. США, 20 744,00 дол. США, які він дав ОСОБА_1 .?
- Чи випливає з об`єктивного змісту тексту розписок ОСОБА_2, що він 01 січня 2016 року взяв гроші на суму 25 000,00 дол. США, 50 000,00 дол. США та 20 744,00 дол. США в борг у ОСОБА_1 із зобов`язанням повернути кошти у строк, вказаний у розписках?
- Чи випливає з об`єктивного змісту тексту розписок ОСОБА_2 від 01 січня 2016 року на суму 35 000,00 дол. США, 50 000,00 дол. США та 20 744,00 дол. США, що він взяв кошти від ОСОБА_1 в борг з метою поповнення обігових коштів (рахунків) ТОВ "КІК АВТО"?
Експерт надав такі відповіді на ці питання:
- В об`єктивному змісті рукописних розписок від 01 січня 2016 року від імені ОСОБА_2 про отримання грошей у борг у ОСОБА_1 повідомляється про те, що ОСОБА_2 надав розписку ОСОБА_1 у тому, що він одержав від ОСОБА_1 у борг гроші у сумі в доларах США; акцентується увага на тому, що позика грошової суми у доларах є безпроцентною; ОСОБА_2 зобов`язується повернути позичене у повному обсязі до 01 січня 2017 року; повідомляється про те, що повернення позиченого можливе частинами або достроково; підкреслюється, що розписка написана ОСОБА_2 власноручно; вказується дата написання розписки. Розписки відрізняються по суті лише грошовими сумами.
- За об`єктивним змістом розписок ОСОБА_2 01 січня 2016 року узяв у ОСОБА_1 у борг гроші у відповідних сумах із зобов`язанням повернути кошти у строк, вказаний у розписках.
- З об`єктивного змісту розписок не випливає, що метою узяття ОСОБА_2 в борг у ОСОБА_1 відповідно 35 000,00 дол. США, 50 000,00 дол. США та 20 744,00 дол. США було поповнення обігових коштів (рахунків) ТОВ "КІК АВТО" (т. 1 а. с. 146-154).
26 травня 2020 року листом № 24/К-2633 Головне слідче управління Національної поліції України на запит ОСОБА_2 від 19 травня 2020 року повідомило про те, що здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019101050000037 від 13 лютого 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 189, частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 146, частиною другою статті 289 КК України (т. 1 а. с. 172).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц(провадження № 61-42076св18).
Встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини щодо позики, а позичальник не повною мірою виконав зобов`язання перед позикодавцем.
Суд апеляційної інстанції зазначав, що ОСОБА_2 під час судового засідання визнав, що написав вказані розписки про отримання в позику грошей, проте пояснив, що фактично написав їх в квітні 2016 року з метою поповнення оборотного фонду підприємства і грошей за ними не отримував.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи відповідача про безгрошовість позики та про домовленість щодо залучення коштів до товариства належними доказами не підтверджені та є припущеннями.
Такий висновок апеляційного суду є правильним, враховуючи, що згідно з усталеною судовою практикою не може доводитися показаннями свідків виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК України, зокрема, у частині другій статті 937 ЦК України (форма договору зберігання), частині третій статті 949 ЦК України (обов`язок зберігача повернути річ), які до спірних правовідносин не застосовуються.
Тому суд апеляційної інстанції правомірно визнав неспроможними і відхилив показання свідка ОСОБА_3, оскільки вищевказані обставини (отримання грошей у позику або безгрошовість позики) не можуть підтверджуватись показаннями свідків.
Висновок за результатами проведення психологічного дослідження із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа від 02 березня 2020 року № 02-03-2020, проведеного фізичною особою -підприємцем ОСОБА_7 на підставі заяви ОСОБА_2, та листування електронною поштою між сторонами з відповідними поясненнями, які кожна із сторін тлумачать на свою користь, не спростовують факту написання ОСОБА_2 вищевказаних розписок та отримання грошей від ОСОБА_1 у позику.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що частина коштів, отриманих у позику, не повернена відповідачем та, враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, наявні правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості у валюті, визначеній договорами позики від 01 січня 2016 року.
Відповідно до вимог частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача 9 025,56 дол. США 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 та від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки у цьому випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.