ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 810/2827/18
адміністративне провадження № К/9901/13027/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Хохуляка В.В., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоль Компані" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року (суддя Микуляк П.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року (Головуючий суддя Кузьмич С.М., судді: Довга О.І., Улицький В.З.) у справі №810/2827/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоль Компані" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Віоль Компані" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Київській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 березня 2018 року №0007581414.
Позовні вимоги обґрунтовані хибністю висновків податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами. Зазначив, що під час перевірки контролюючому органу було надано всі первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, але вказані документи не були враховані при прийнятті оскаржуваних рішень. Позивач вказує на те, що контрагенти, з яким позивач мав господарські взаємовідносини протягом перевіряємого періоду були зареєстровані як платники податку на додану вартість та жодних сумнів, що можливості виконання вказаними підприємствами господарських операцій не виникало.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про непідтвердження господарських операцій позивача з його контрагентами та безпідставністю формування податкового кредиту за такими операціями. Суди зазначили, що подані підприємством первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій та підприємства - контрагенти позивача мають ознаки фіктивності.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у реальності здійснення господарських операцій, та підтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Зауважує про наявність відповідних ресурсів у контрагентів позивача для виконання умов договору. Зазначає, що реєстр суб`єктів фіктивного підприємництва не може бути доказом фіктивності контрагентів позивача. Порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не тягне відповідальність для самого позивача. Чинне податкове законодавство не покладає на платника податку обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, надають послуги та не зобов`язує платника податків перевіряти контрагентів на предмет дотримання вимог податкового законодавства.
Відповідач 10 червня 2019 року надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Охоронна фірма "Вовкодав" за період з 1 травня 2017 року по 31 травня 2017 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Кейнфор" за період з 1 грудня 2016 року по 31 січня 2017 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Майнд" за період з 1 квітня 2017 року по 30 квітня 2017 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантіс Трейд" за період з 1 лютого 2017 року по 31 березня 2017 року, за результатами якої складено акт від 2 березня 2018 року №152/10-36-14-14/38560023 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 березня 2018 року №0007581414, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 125839 грн в тому числі за основним платежем в сумі 100671 грн та за штрафними санкціями у розмірі 25168 грн.
Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 100671 грн.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до ст.ст. 328, 341 Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
По даній справі в касаційній скарзі позивач переважно просить здійснити переоцінку доказів, що не відноситься до повноважень суду.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між підприємством (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Майнд" (виконавець) 31 березня 2017 року укладено договір про надання послуг №2017/03.02, за яким виконавець зобов`язується за завданням замовника надати інформаційно-консультаційні послуги з питань митного законодавства, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Суди зазначили, що на підтвердження виконання умов договору позивачем надано акт надання послуг, з якого неможливо встановити як надавались дані послуги, ким та яким чином.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантіс Тренд" (виконавець) 1 лютого 2017 року укладено договір про надання послуг №2017/04, предметом якого є надання інформаційно-консультаційних послуг щодо застосування норм законодавства України, зокрема Митного кодексу України та нормативних документів, які застосовуються при проведенні митних процедур у зоні митного контролю; застосування норм права при декларуванні товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України та інше. Суди зазначили, що підтвердження виконання договору позивачем надано акти надання послуг, з якого неможливо встановити як надавались дані послуги, що включали в себе такі види послуг та яким чином булі реалізовані.
Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Охоронна фірма "Вовкодав" (виконавець) 3 травня 2017 року укладено договір надання послуг з розміщення реклами №2017/05.04. Суди зазначили, що підтвердження виконання умов договору позивачем надано акти виконаних робіт, з яких неможливо встановити як надавалися послуги, цільову аудиторію та які були задіяні ресурси. Надані акти не розкривають зміст та обсяг наданих послуг (не дають можливість ідентифікувати, яку саме продукцію було розміщено, вид рекламного матеріалу), не містять певних медіа планів, вимог до рекламного матеріалу, доказів розміщення в мережі Інтернет. В них не конкретизовано які саме послуги виконувались (перелік наданих послуг), виконавців таких послуг, обсяг наданих послуг, період їх надання.
Документи що стосуються взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Кейнфор" вилучені Слідчим відділом ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року про надання тимчасового доступу до документів прокурору Київської міської прокуратури №8 Тахтарову О.С.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
З положень даної норми вбачається те, що суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовленням товарів та послуг будуть відноситись до податкового кредиту саме в разі фактичного (реального) здійснення такої операції.
За приписами пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність документів в підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань, доказів в підтвердження руху активів, вчинення певних дій у ході надання послуг, що є предметом договорів. Встановлено, що з актів виконаних робіт неможливо встановити які та яким чином надавалися послуги, цільову аудиторію, які були задіяні ресурси. Надані акти не розкривають зміст та обсяг наданих послуг (не дають можливість ідентифікувати, яку саме продукцію було розміщено, вид рекламного матеріалу), не містять певних медіа планів, вимог до рекламного матеріалу, доказів розміщення в мережі Інтернет. В них не конкретизовано які саме послуги виконувались (перелік наданих послуг), виконавців таких послуг, обсяг наданих послуг, період їх надання. Також судами не встановлено і факту оплати таких послуг.
В Єдиному реєстрі судових рішень міститься постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №810/2287/17, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2019 року, якими визнано недійсним договір від 1 грудня 2016 року №2016/125, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кейнфор" про надання інформаційно-консультативних послуг.
Ураховуючи наведені норми права та встановлені судами обставини у справі щодо не встановлення підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, не встановлення відповідного руху активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами позивача про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на підтвердження господарських взаємовідносин позивача з його контрагентом первинними документами, які містяться в матеріалах справи, оскільки цим первинним документам надана належна правова оцінка судами першої та апеляційної інстанцій.
Суд зазначає, що перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність первинних документів не є підставою для висновків про здійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів не відбувався.
Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність факту виконання господарських зобов`язань сторін.
Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо неправомірності відображення у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Позивачем не наведено обґрунтовання, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -