ПОСТАНОВА
Іменем України
03 лютого 2022 року
Київ
справа №820/3485/18
адміністративне провадження № К/9901/152/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Пасічник С.С., Бившевої Л.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Підприємства "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року (суддя Сліденко А.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року (головуючий суддя Яковенко М.М., судді: Старостін В.В., Старосуд М.І.) у справі №820/3485/18 за позовом Підприємства "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Підприємство "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду із позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року №00000251401, №00000271401 та від 17 квітня 2018 року №000001461401.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач звільнений від обов`язку сплачувати податок на прибуток за будь-якими господарськими операціями та за будь-якими видами діяльності. Стверджував, що штрафні (фінансові) санкції з земельного податку застосовані за відсутності об`єкту оподаткування.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області від 23 січня 2018 року №00000251401 в частині визначення основного платежу у сумі 1475942,62 грн та застосування штрафу у розмірі 1493822,90 грн та від 17 квітня 2018 року №000001461401. У решті вимог позов залишено без задоволення.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено правомірність визначення контролюючим органом податкового зобов`язання платника з податку на прибуток за основним платежем у сумі 239438,38 грн (105199,38 грн по епізоду одержання відсотків за договором депозиту; 134239 грн по епізоду заниження доходу від курсових різниць). В частині вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року №00000271401 суд дійшов висновку, що всупереч чітким та однозначним вимогам статей 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України у тексті позову заявником не викладено жодних доводів невідповідності закону цього рішення. Оскільки податкове повідомлення-рішення від 17 квітня 2018 року №000001461401 прийнято на заміну податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року №00000271401, яке у свою чергу ґрунтувалось на податковому повідомленні-рішенні від 23 січня 2018 року №00000261401, то скасування останнього з перелічених рішень тягне за собою скасування і першого рішення у зв`язку з недоведеністю обставин існування у платника об`єкту оподаткування земельним податком.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині залишення без задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає про неврахування судами, що позивач є неприбутковим підприємством та звільняється від сплати податку в силу приписів пункту 142.1 статті 142 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Зазначає про недоведеність податковим органом, що спірні операції не є наслідком продажу (постачання) товарів, виконання робіт та надання послуг та вважає, що дохід від курсових різниць і відсотків по депозиту є наслідком господарської діяльності позивача, зокрема, продажу (постачання) товарів, виконання робіт та надання послуг.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої складено акт від 2 січня 2018 року №23/20-40-14-01-08/30235984 (далі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення- рішення від 23 січня 2018 року №00000251401, яким визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 3269063,50 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 1715381 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1553682,50 грн; №00000261401, яким визначено податкові зобов`язання з земельного податку у сумі 10731,56 грн та штраф у розмірі 2682,89 грн, №00000271401, яким нараховано штраф у розмірі 340 грн.
За результатам адміністративного (позасудового) оскарження рішень контролюючого органу, рішенням ДФС України від 5 квітня 2018 року №12125/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення рішення від 23 січня 2018 року №00000271401 скасовано в частині застосування штрафу у розмірі 170 грн, а податкове повідомлення рішення від 23 січня 2018 року №00000261401 скасовано у повному обсязі.
На виконання зазначеного рішення ДФС України податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 17 квітня 2018 року №000001461401, яким застосовано штраф у розмірі 170 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, що відбулось внаслідок невключення до складу доходів поворотної фінансової допомоги у розмірі 1125000 грн, одержаної у межах договору позики і неповернутої позикодавцю за спливом 365 днів; підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 135.5.4, 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 ПК України внаслідок збільшення доходу і не справляння податку на прибуток з суми заборгованості по виплаті штрафних санкцій у розмірі 2722201 грн, нарахованих у межах договорів позики, за якими минув строк позовної давності, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 489996 грн; підпункту 14.1.11, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України внаслідок невключення до складу доходів суми заборгованості по виплаті штрафних санкцій у розмірі 2173895 грн, нарахованих у межах договору позики, за якими минув строк позовної давності та по курсовим різницям.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області від 17 квітня 2018 року №000001461401 та від 23 січня 2018 року №00000251401 в частині визначення основного платежу у сумі 1 475 942,62 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 493 822,90 грн не є предметом касаційного оскарження та не було предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги позивача в частині, в якій відмовлено в задоволені позовних вимог.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на рахунках позивача в установах банків знаходились власні безготівкові кошти, за розміщення яких банк сплатив Підприємству відсотки у розмірі 584 441 грн, які позивач не врахував як отриманий ним дохід та не нарахував на такий дохід податок на прибуток, внаслідок чого відповідачем донараховано позивачу податок на прибуток у сумі 105 199,38 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 26 299,60 грн.
Також судовими інстанціями установлено збільшення фінансового результату Підприємства від проведення за обліком наслідків обчислення курсових різниць, внаслідок чого відповідачем визначено позивачу податкові зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 134 239 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 33 559,75 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає про таке.
Підпунктом 14.1.121 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що неприбуткові підприємства, установи та організації - неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками податку на прибуток підприємств відповідно до пункту 133.4 статті 133 цього Кодексу.
Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 ПК України встановлено, що платниками податку на прибуток підприємств - резидентами є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.
Не є платниками податку неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом (пункт 133.4 статті 133 ПК України).
Підпунктом 133.4.1 цього пункту визначено, що неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:
- утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
- установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов`язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 цього пункту;
- установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об`єднання та асоціації об`єднань співвласників багатоквартирних будинків;
- внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.
Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (підпункт 133.4.2 пункту 133.4 статті 133 ПК України).
Згідно з підпунктом 133.4.5 пункту 133.4 статті 133 ПК України порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру встановлює Кабінет Міністрів України.
За змістом підпункту 133.4.6 пункту 133.4 статті 133 ПК України до неприбуткових організацій, що відповідають вимогам цього пункту і не є платниками податку, зокрема, можуть бути віднесені: бюджетні установи; громадські об`єднання, політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, благодійні організації, пенсійні фонди; спілки, асоціації та інші об`єднання юридичних осіб; житлово-будівельні кооперативи (з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому відповідно до закону здійснено прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і такий житловий будинок споруджувався або придбавався житлово-будівельним (житловим) кооперативом), дачні (дачно-будівельні), садівничі та гаражні (гаражно-будівельні) кооперативи (товариства); об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, асоціації власників жилих будинків; професійні спілки, їх об`єднання та організації профспілок, а також організації роботодавців та їх об`єднання; сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, кооперативні об`єднання сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів; інші юридичні особи, діяльність яких відповідає вимогам цього пункту.
За приписами пункту 142.1 статті 142 ПК України звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю, отриманий від продажу (постачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, крім підакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.
Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який видається уповноваженим органом відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
У разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов`язаний збільшити податкові зобов`язання з цього податку за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.
Враховуючи встановлення судовими інстанціями, що позивач відповідає вимогам, встановленим підпунктами 133.4.1, 133.4.2 пункту 133.4 статті 133 ПК України, є неприбутковим підприємством та його включено до Реєстру неприбуткових установ та організацій, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку мають бути застосовані положення підпункту 133.4.1 пункту 133.4 статті 134 ПК України, та відповідно позивач у даному випадку не зобов`язаний нараховувати та сплачувати податок на прибуток підприємств з отриманих відсотків за розміщення в установах банків безготівкових коштів та доходу, отриманого збільшенням фінансового результату Підприємства від проведення за обліком наслідків обчислення курсових різниць.
Верховний Суд вважає помилковими висновки судових інстанцій щодо застосування положень статті 142 ПК України, оскільки зазначена норма права регулює питання звільнення від оподаткування підприємств, водночас позивач є неприбутковим підприємством та не є платником податку на прибуток підприємств.
Згідно з п.п.133.4 ПК України, неприбуткові підприємства не є платниками податку на прибуток за умови дотримання вимог, передбачених цим пунктом. Позивач зобов`язаний використовувати свої доходи (прибутки) винятково на утримання підприємства і з метою реалізації завдань статутної діяльності, та щороку подавати Звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації та річну фінансову звітність. Лише у разі, якщо неприбуткове підприємство допустить нецільове використання доходів (прибутків), тоді воно зобов`язане достроково подати звіт про використання доходів та сплатити суму самостійно нарахованого податку на прибуток від суми операції нецільового використання активів. Крім того, таке неприбуткове підприємство виключається контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій та вважається платником податку на прибуток (п.п.134.4.3 п.133.4 ст. 133 ПК України)
З огляду на зазначене та враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року №00000251401 в частині визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток в сумі 239 438,38 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 59 859,35 грн.
Таким чином, вказане спірне податкове-повідомлення рішення підлягає скасуванню у зазначеній частині.
Приймаючи до уваги, що судами попередніх інстанцій неправильно тлумачено положення статті 133 ПК України та невірно застосовано приписи статті 142 ПК України, що є підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій у зазначеній частині і ухвалення нового рішення в цій частині в силу приписів статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги позивача, скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року №00000251401 в частині визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток в сумі 239 438,38 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 59 859,35 грн і ухвалення нового рішення про задоволення позову у цій частині.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства країни суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина перша та третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд