ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2022 року
м. Київ
справа №280/4557/21
адміністративне провадження № К/9901/39743/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (суддя-доповідач Чередниченко В.Є., судді Іванов С.М., Панченко О.М.),
У С Т А Н О В И В:
04 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - УДМС України в Запорізькій області), в якому просив (дослівно): визнати протиправним та скасувати рішення УДМС України в Запорізькій області від 27.05.2021 №232845000000 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1, скасування посвідки на постійне проживання в Україні від 23.03.2020 № НОМЕР_1 та скасувати видворення з території України протягом одного місяця.
09 червня 2021 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення УДМС України в Запорізькій області від 27.05.2021 №232845000000 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні від 23.03.2020 № НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року скасовано ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції статтей150 і 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм процесуального права, викладених у справах №№ 826/8556/17, 826/5233/18, 826/13396/18, ЗД/380/67/20, 1840/2909/18, 826/16509/18, 640/9082/21, 826/13306/18, 640/11330/19, 420/11076/20, 826/14951/18, 140/2474/20, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року та залишити в силі ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, яка на думку позивача, відповідає закону.
Так, за доводами позивача, суд апеляційної інстанції помилково скасував заходи забезпечення позову у цій справі, які не вирішували спір по суті позовних вимог, а надавали тимчасовий судовий захист та були єдиним дієвим засобом для збереження правового становища до вирішення в судовому порядку питання щодо предмета позову.
У відзиві на касаційну скаргу УДМС України в Запорізькій області просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Спростовуючи аргументи позивача про ймовірність ускладнень, пов`язаних з виконанням рішення суду в разі його видворення з України, відповідач звертає увагу на те, що ОСОБА_1 виїхав з території України 16.05.2021, тобто ще до прийняття оскаржуваного рішення, і більше в Україну не повертався, що не дозволяє вести мову про його видворення з України. Крім того, як стверджує відповідач, негативні наслідки для позивача у вигляді видворення та заборони в`їзду на територію України зумовлені не рішенням УДМС України в Запорізькій області, а введеними щодо нього санкціями згідно з рішенням РНБО від 14.05.2021 (введене в дію Указом Президента України від 21.05.2021 №203/2021).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Частинами першою і другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
У частині першій статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно зі сталою практикою застосування адміністративними судами наведених положень КАС України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про ймовірність ускладнень, пов`язаних з виконанням рішення суду, або про очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у адміністративному провадженні.
Як убачається з матеріалів справи, предметом пред`явленого ОСОБА_1 позову є рішення УДМС України в Запорізькій області від 27.05.2021 №232845000000 про скасування йому як громадянину Вірменії дозволу на імміграцію в Україну, на підставі якого позивачу скасовано посвідку на постійне проживання в Україні та зобов`язано протягом місяця з дня отримання копії цього рішення виїхати з України.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваного рішення позивач обґрунтував тим, що невжиття відповідних заходів значною мірою ускладнить ефективний захист і поновлення його порушених прав. Так, за доводами позивача, видворення його за межі території України на виконання оскаржуваного рішення призведе до додаткових фінансових витрат і витрат часу задля забезпечення можливості повторного в`їзду в Україну, а також призведе до розірвання тісних психологічних зв`язків із членами його родини, які проживають в Україні. Крім того, як стверджував позивач, надані ним копії орденів, медалей, подяк, грамот, сертифікатів та дипломів вказують на його позитивну характеристику та викликають вагомі сумніви щодо законності оскаржуваного рішення.
В ухвалі про забезпечення адміністративного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що подальша дія рішення УДМС України в Запорізькій області від 27.05.2021 №232845000000 може призвести до того, що в разі задоволення судом позовних вимог за результатами розгляду цієї адміністративної справи позивачу доведеться докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушеного права, у тому числі для повернення на територію країни, зокрема, шляхом можливого ініціювання інших судових проваджень.
Разом із тим, задовольняючи заяву позивача саме з мотивів імовірності ускладнень, пов`язаних з виконанням рішення суду в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції не мотивував, яким чином витрати на повернення до країни чи інші необхідні для цього зусилля особи можуть ускладнити виконання рішення суду про скасування індивідуального акта та які інші судові провадження потрібно для цього ініціювати.
У свою чергу суд апеляційної інстанції з посиланням на частину четверту статті 13 Закону України від 07.06.2001 №2491-III "Про імміграцію" слушно зазначив, що у випадку оскарження рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про видворення особи не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
З огляду на викладене та враховуючи оскарження ОСОБА_1 рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, суд апеляційної інстанції мотивовано дійшов протилежного висновку за результатом розгляду заяви позивача, оскільки вжиття заходів забезпечення позову останній пов`язував саме з необхідністю запобігти до набрання законної сили рішенням у цій справі настанню негативних наслідків прийнятого відповідачем рішення у вигляді видворення його за межі України.
Поряд із цим, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що інший висновок суду апеляційної інстанції на користь прийнятого рішення, а саме: про фактичне вирішення судом першої інстанції спору по суті, є помилковим, адже зупинення дії індивідуального акта як вид забезпечення позову прямо передбачено пунктом 1 частини першої статті 151 КАС України і цей захід є співмірним заявленим позовним вимогам про скасування відповідного акта. Водночас для застосування такого заходу забезпечення позову мають бути вагомі підстави.
Проте помилковий висновок суду апеляційної інстанції в цій частині не вплинув на правильне вирішення в цілому заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у справах №№ 826/8556/17, 826/5233/18, 826/13396/18, ЗД/380/67/20, 1840/2909/18, 826/16509/18, 640/9082/21, 826/13306/18, 640/11330/19, 420/11076/20, 826/14951/18, 140/2474/20, оскільки тлумачення статей 150 і 151 КАС України як у вказаних справах, так і у справі, що розглядається, є єдиним, однак застосування цих норм процесуального права здійснюється адміністративним судом з урахуванням фактичних обставин кожної конкретної справи, що впливає на кінцеве рішення за результатом розгляду відповідного питання.
Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд