ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 826/1604/17
адміністративне провадження № К/9901/51767/18
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "СОЮЗ" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги, рішення та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 (суддя - Аліменко В.О., судді: Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/1604/17.
встановив:
Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "СОЮЗ" (далі - ПАТ "Комерційний банк "СОЮЗ") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №29-17 від 07.12.2016, рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №10599/10/28-10-17-02-24 від 07.12.2016; зобов`язати зарахувати суму в розмірі 36775,85 грн. в рахунок погашення заборгованості зі сплати податку на додану вартість за лютий 2016 року та вересень 2016 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2018 в позові відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт наявності у позивача станом на 06.12.2016 податкової заборгованості у розмірі 36775,85 грн., при цьому відсутні докази на підтвердження факту погашення вказаної заборгованості, а тому у Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України були наявні правові підстави для видання податкової вимоги від 07.12.2016 № 29-17 та прийняття рішенням від 07.12.2016 № 10599/10/22-10-17-02-24.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкову вимогу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №29-17 від 07.12.2016 та рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №10599/10/28-10-17-02-24 від 07.12.2016. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем були вчинені всі необхідні та достатні дії зі сплати податкового боргу, а саме подано до Національного банку України відповідні платіжні доручення, які останнім не були виконані за відсутності на те правових підстав.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс великих платників податків ДФС оскаржив їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2018.
В обґрунтування доводів Офіс великих платників податків ДФС зазначає, що право на формування податкової вимоги виникає у контролюючого органу у разі коли платник не сплачує узгодженої суми податкового зобов`язання, а тому з огляду на несплату позивачем узгодженого грошового зобов`язання оскаржувані вимога та рішення про опис майна прийнято правомірно.
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Комерційний банк "СОЮЗ" зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 15.03.2016 ПАТ "Комерційний банк "СОЮЗ" подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року в якій самостійно визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 37089,00 грн.
18.10.2016 позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2016 року в якій самостійно визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 80,00 грн.
07.12.2016 Офісом великих платників податків ДФС винесено податкову вимогу № 29-17 в якій зазначено, що станом на 06.12.2016 сума податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями становить 36 775,85 грн. та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №10599/10/22-10-17-02-24 згідно з яким, відповідно до статті 89 Податкового кодексу України, вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків - ПАТ "Комерційний банк "СОЮЗ" у податкову заставу.
Супровідним листом від 09.12.2016 № 11151/10/22-10-17-02-24 "Про надання інформації" в якому було зазначено про наявність станом на 07.12.2016 згідно з обліковими даними інтегрованих карток платника про наявність податкового боргу з податку на додану вартість на суму 36855,85 грн. податкова вимога від 07.12.2016 № 29-17 та рішення від 07.12.2016 № 10599/10/22-10-17-02-24 були направлені на адресу ПАТ "Комерційний банк "СОЮЗ".
Позивачем подано до Національного банку України платіжне доручення від 21.12.2016 № 1 на суму 36775,85 грн. з призначенням платежу: ""*;101;35574678; Заборгованість по податку на додану вартість зг.под/вим. № 29-17 від 07.12.2016р.;".
Супровідним листом від 22.12.2016 № 55-0004/103611 платіжне доручення від 21.12.2016 № 1 повернуто Національним банком України без виконання.
Позивачем подано до Державної фіскальної служби України скаргу на податкову вимогу від 07.12.2016 № 29-17 та рішення від 07.12.2016 № 10599/10/22-10-17-02-24, яка рішенням Державної фіскальної служби України від 28.12.2016 № 28314/6/99-99-17-01-15 залишена без задоволення.
Позивач, не погоджуючись з податкової вимогою від 07.12.2016 № 29-17 та рішенням від 07.12.2016 № 10599/10/22-10-17-02-24, та вважаючи, що Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби мала бути зарахована сума 36775,85 грн. в рахунок погашення заборгованості зі сплати податку на додану вартість, звернувся з відповідним позовом до суду.
Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Згідно з пунктами 59.1 та 59.4 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з інтегрованої картки платника з податку на додану вартість станом на 31.12.2016 за позивачем обліковується податковий борг у розмірі 36 865,85 грн. який складається з визначного позивачем податкового зобов`язання в декларації з податку на додану вартість у розмірі 37089,00 грн. яке було погашене частково за рахунок переплати на суму 313,15 грн. та в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2016 року у розмірі 80,00 грн.
На підтвердження факту вжиття заходів спрямованих на погашення податкового боргу у розмірі 36 775,85 грн. позивач посилається на те, що ним було подано до Національного банку України платіжне доручення від 21.12.2016 № 1 на суму 36775,85 грн. з призначенням платежу: ""*;101;35574678; Заборгованість по податку на додану вартість зг.под/вим. № 29-17 від 07.12.2016;", яке супровідним листом від 22.12.2016 № 55-0004/103611 повернуто без виконання.
Разом з тим, факт наявності у позивача станом на 06.12.2016 податкової заборгованості у розмірі 36775,85 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому у податкового органу були наявні правові підстави для складання податкової вимоги від 07.12.2016 № 29-17 та прийняття рішення від 07.12.2016 № 10599/10/22-10-17-02-24.
Вирішуючи даний спір судом першої інстанції з`ясовано, що інших доказів та обґрунтувань на підтвердження вчинення дій, спрямованих на погашення податкової заборгованості у розмірі 36775,85 грн. позивачем суду надано не було та враховано, що дії, рішення чи бездіяльність Національного банку України щодо повернення платіжного доручення від 21.12.2016 № 1 без виконання позивачем не оскаржувались.
За таких обставин, враховуючи, що у позивача на момент прийняття оскаржуваної податкової вимоги був наявним податковий борг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -